Сьогодні прочитав заяву колеги Олексія Кучеренка: «Після війни квартири українців можуть почати забирати через борги за комуналку». Наші ЗМІ, як завжди, понесли в народ гучний тезис. Такі заяви викликають тривогу, але важливо розуміти реальний стан речей.

Чи можуть забрати житло за борги за комунальні послуги?

Так, але лише за певних умов:

1️⃣Сума боргу перевищує 20 мінімальних заробітних плат (наразі це понад 160 тис. грн).

2️⃣Є рішення суду, яке набрало законної сили.

3️⃣Виконавче провадження не виявило інших активів боржника для погашення боргу.

Лише після цього можливе звернення стягнення на нерухоме майно, і то в крайніх випадках.

Під час воєнного стану діють додаткові обмеження. Наприклад, заборонено стягнення боргів за комунальні послуги з осіб, які проживають на територіях, де ведуться активні бойові дії, або якщо житло було знищено чи пошкоджено внаслідок бойових дій.

Що робити боржникам?

Рекомендується:

✅Звернутися до постачальника послуг для укладення договору про реструктуризацію боргу.

✅Оформити житлову субсидію, якщо є право на неї.

✅Не ігнорувати судові повістки та активно захищати свої права в суді.

Нагадаю, що під час воєнного стану діє мораторій на звернення стягнення на предмет іпотеки за споживчими кредитами.

Тож, перш ніж поширювати тривожні прогнози, варто ознайомитися з чинним законодавством і не сіяти паніку серед громадян.

Спецпенсії прокурорам поки залишаються. Але ненадовго.

Законопроєкт, який має покласти край цим феодальним привілеям, уже пройшов перше читання в парламенті. Тепер має бути наступний крок — схвалення на Комітеті з питань соціальної політики. Але, як завжди, коли мова заходить про пенсії не для всіх, а для «обраних» — починається магія.

Дивним чином частина депутатів раптом забула, що країна у війні, бюджет дірявий, а пенсії у більшості людей — нижчі за комуналку. Зате прокурорські пенсії з шістьма нулями — це святе. Не чіпайте, мовляв, бо «державність» і «правова культура».

Так от, колеги. Правова культура — це коли справедливість. А не коли окремі «еліти» на пенсії вдвічі більші, ніж середній заробіток тих, хто тримає фронт.

І якщо вже ми шукаємо гроші на підвищення мінімальних пенсій — то, може, є сенс переглянути ще кілька «чарівних» статей видатків? Наприклад:
– службові квартири, які перетворюються на приватну власність;
– службові авто, які «випадково» зникають;
– премії в держорганах, де результатів не видно навіть під мікроскопом.

А спецпенсії — з них, до речі, можна було б спокійно почати.

Комітет поки не підтримав законопроєкт у другому читанні. Але це не кінець. Думаю, наступного тижня ми ще повернемося до цього питання — і крапку в ньому поставить уже вся зала Верховної Ради.

Бо тягнути далі — це не просто несправедливо.

Поки українські «експерти» й «марафонні герої» вдень і вночі обговорюють ляпас Макрона від дружини у В’єтнамі, у самому В’єтнамі відбувалося дещо важливіше, ніж подружні чвари.

Нагадую, що президент Франції Еммануель Макрон провів у В’єтнамі три дні, протягом яких уклав із цією країною 14 угод на понад 10 мільярдів доларів. Серед них — контракт на постачання 20 літаків Airbus A330neo, розвиток залізничного й морського транспорту, виробництво вакцин, угоди про співпрацю в ядерній енергетиці та видобутку критично важливих корисних копалин. Навіть французьке космічне агентство підключилося — підписали угоду про розробку штучних супутників Землі.

А ще напередодні візиту Макрона в’єтнамська держкомпанія PetroVietnam уклала угоду з американською Westinghouse Electric, а Кремль взагалі підписав меморандум про будівництво АЕС у В’єтнамі.

Ось така от «кузня миру» — новий аналог Китаю зразка 20-річної давнини. І поки Макрон потихеньку «обробляє» цей ринок і вибудовує французький вплив у Південно-Східній Азії, ми в Україні здебільшого сміємось із його синяка від Бріжіт.

Колись я сам, як член парламентської групи дружби з В’єтнамом, мав честь бути прийнятим там на офіційному рівні. Але замість нормальної дипломатії наші «ловці хайпу» в Україні написали, що це був відпочинок у Таїланді. І після цього Україна два роки взагалі забула про В’єтнам.

Мені б дуже хотілося, щоб у нас на телебаченні частіше обговорювали не «сімейні драми» чужих президентів, а те, як ці президенти збирають мільярдні контракти та відкривають нові ринки. Бо поки ми слухаємо телеграм-помийки й марафони, світ навколо нас змінюється. І якось без нас.

Сьогоднішня «Спеціальна дронова операція» Служби безпеки України — це не просто військовий успіх, а стратегічний прорив. У межах операції «Павутина» було уражено понад 40 російських військових літаків, включаючи стратегічні бомбардувальники Ту-95, Ту-22М3 та літак дальнього радіолокаційного виявлення А-50. Ці літаки регулярно використовувалися для нанесення ракетних ударів по українських містах.

За попередніми оцінками, збитки для авіації РФ перевищують 2 мільярди доларів. Операція, яка готувалася понад півтора року, стала можливою завдяки високому рівню інженерного мистецтва та прихованості українських фахівців.

Сьогодні завершився другий раунд переговорів між Україною та Росією в Стамбулі. Багато хто вже встиг назвати його безрезультативним — але я так не вважаю.

Так, Росія знову відмовилася від припинення вогню. Але вдалося досягти важливих домовленостей: обмін усіма важкопораненими військовополоненими та полоненими віком до 25 років, а також домовленість про повернення тіл загиблих у форматі «6000 на 6000». Для багатьох українських родин це має величезне значення.

Окремо хочу подякувати нашим українським дипломатам — за стійкість і професіоналізм, з якими вони відстоюють інтереси України навіть у таких складних переговорах. Це справжній приклад державницької роботи, яка заслуговує на повагу.

А тепер до цікавої деталі. Вчора вночі українські дрони відпрацювали по російських аеродромах і складах, де базувалися ракетоносії — саме ті, які несли смерть для наших міст. Кажуть, що після новин про ці удари обличчя російської делегації в Стамбулі виглядали дещо розгубленими. І недарма — бо це нагадування, що Україна не лише захищає себе на фронті, а й уміє діяти на глибині тилу ворога.

Росіяни вкотре продемонстрували, що переговори для них — це ширма. Кремль відверто затягує час, намагаючись уникнути реальних зобов’язань. Але факт залишається фактом: вони змушені рахуватися з тиском міжнародної спільноти та українською рішучістю.

Наступна зустріч може відбутися вже наприкінці місяця. І навіть якщо росіяни ще сподіваються затягнути час, ми не дамо їм цього шансу. Україна має чітку позицію: мир — так, але не ціною капітуляції чи приниження.

Тому вважаю, що кожна така зустріч — ще один крок до справедливості. І ще одне нагадування агресору, що його плани приречені.