Forwarded from ꑭ ᴠᴀʟʜöʟʟ ✙
12 років тому Домінік Веннер, французький інтелектуал, традиціоналіст, воїн та язичник, наклав на себе руки, застрелившись біля собору Паризької Богоматері.
Солдат, батько, вчитель. Він брав участь в Алжирській війні, довівши справою вірність Батьківщині та народу. Його війна продовжилася на політичному полі, бої перетворилися на змови і тюремні строки. Не зламавшись під натиском долі і гіркоти поразок, Домінік Веннер став гідним сім'янином, а свою боротьбу продовжив пером і словом. Він став вчителем і духовним наставником для нових поколінь. Домінік Веннер опублікував добірку есе, присвячену прикладам героїчної самопожертви в історії, і пішов з життя непереможеним, передавши естафету боротьби тим, хто прийде йому на зміну.
ЗМІ охарактеризували його самогубство як протест проти закону, що дозволяє "сім'ям" гомосексуалістів усиновлювати дітей. У дописі, який Веннер опублікував напередодні, він висловлював сумніви щодо ефективності мирних протестів. Він критикував ігнорування «афро-магрибської імміграції», яка, за його прогнозами, призведе до «повної заміни населення Франції та Європи». Він попереджає: «Мирних вуличних протестів буде недостатньо, щоб запобігти цьому. <...> Це вимагатиме нових, видовищних і символічних дій, щоб пробудити людей від споживання <...> Ми вступаємо в час, коли слова повинні бути підкріплений діями».
«Я вважаю, що маю пожертвувати своїм власним життям для того, щоб пробудити співвітчизників від летаргічного сну. Я жертвую те, що залишилося від мого життя на знак протесту. <…> Я повстаю проти отруюючих душу ядів, проти індивідуалістичних бажань, що розривають наш зв'язок з корінням і традиційними формами буття, зокрема з сім'єю — фундаментом нашої багатотисячолітньої цивілізації. Виступаючи на захист ідентичності кожного народу в себе вдома, я повстаю проти злочинного заміщення нашого народу іншими».
Таким було останнє слово Домініка Веннера. Так видатний мислитель, який все життя присвятив боротьбі за збереження традиційної європейської цивілізації, зважився на цей відчайдушний акт самопожертви, прагнучи зробити все можливе задля досягнення мети. Своїм кроком він спробував привернути увагу максимальної кількості співгромадян до проблеми швидкого зникнення європейців, змусивши публіку замислитись про причини свого вчинку. Залишившись до кінця вірним своїм ідеям та переконанням, він віддав перевагу смерті, але знайшов вічне життя.
☠️ @vallholl
Солдат, батько, вчитель. Він брав участь в Алжирській війні, довівши справою вірність Батьківщині та народу. Його війна продовжилася на політичному полі, бої перетворилися на змови і тюремні строки. Не зламавшись під натиском долі і гіркоти поразок, Домінік Веннер став гідним сім'янином, а свою боротьбу продовжив пером і словом. Він став вчителем і духовним наставником для нових поколінь. Домінік Веннер опублікував добірку есе, присвячену прикладам героїчної самопожертви в історії, і пішов з життя непереможеним, передавши естафету боротьби тим, хто прийде йому на зміну.
ЗМІ охарактеризували його самогубство як протест проти закону, що дозволяє "сім'ям" гомосексуалістів усиновлювати дітей. У дописі, який Веннер опублікував напередодні, він висловлював сумніви щодо ефективності мирних протестів. Він критикував ігнорування «афро-магрибської імміграції», яка, за його прогнозами, призведе до «повної заміни населення Франції та Європи». Він попереджає: «Мирних вуличних протестів буде недостатньо, щоб запобігти цьому. <...> Це вимагатиме нових, видовищних і символічних дій, щоб пробудити людей від споживання <...> Ми вступаємо в час, коли слова повинні бути підкріплений діями».
«Я вважаю, що маю пожертвувати своїм власним життям для того, щоб пробудити співвітчизників від летаргічного сну. Я жертвую те, що залишилося від мого життя на знак протесту. <…> Я повстаю проти отруюючих душу ядів, проти індивідуалістичних бажань, що розривають наш зв'язок з корінням і традиційними формами буття, зокрема з сім'єю — фундаментом нашої багатотисячолітньої цивілізації. Виступаючи на захист ідентичності кожного народу в себе вдома, я повстаю проти злочинного заміщення нашого народу іншими».
Таким було останнє слово Домініка Веннера. Так видатний мислитель, який все життя присвятив боротьбі за збереження традиційної європейської цивілізації, зважився на цей відчайдушний акт самопожертви, прагнучи зробити все можливе задля досягнення мети. Своїм кроком він спробував привернути увагу максимальної кількості співгромадян до проблеми швидкого зникнення європейців, змусивши публіку замислитись про причини свого вчинку. Залишившись до кінця вірним своїм ідеям та переконанням, він віддав перевагу смерті, але знайшов вічне життя.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
71 рік тому в цей день чекісти захопили в полон останнього командира УПА.
«У березні 1954 року в Москві внаслідок чергової реформи совєтських органів безпеки створено КҐБ — Комітєт ґосударствєнной безопасності (Комітет державної безпеки). Під цією назвою чекісти діяли наступні 37 років аж до розвалу СССР.
Першим головою сумнозвісної структури став Іван Сєров — в НКВД з 1939 року, тоді ж він очолив чекістів в УССР. Сєров — один з організаторів репресій на заході України після її окупації совєтами, мав досвід боротьби з націоналістичним підпіллям. Остаточна ліквідація ОУН, захоплення чи вбивство її очільника особистим викликом. Він прагнув поставити крапку в історії, що почалася для нього 15 років тому.
Рейвах довкола розшуку Кука на найвищому політичному рівні в Москві спонукав чекістів в Україні зосередити всі зусилля на цій справі. Хоча від цього можливостей у їхніх руках не ставало більше. На весну 1954 року фактично останньою ниткою залишався затриманий торік зв’язковий керівника підпілля «Юрко». У березні, після відповідної обробки, він став агентом «Богуном». Новий план розшуку й арешту передбачав: створення агентурної групи у складі спецагентів «Карпа», «Жарова» й «Богуна» («Юрка»), посилання їх на пункти зустрічей, на які міг з’явитися Кук й очікування його приходу в бункері «Почекальня». Зі спецагентами організували постійний зв’язок за допомогою радіо та відпрацювали взаємодії зі спеціальною допоміжною опергрупою КҐБ.
Очікування у криївці у Кругові тривало понад місяць. Впродовж цього часу агенти жили в підземній схованці, вдаючи підпільників.
20 травня 1954 року керівник підпілля разом із дружиною і двома охоронцями, полишивши зимову схованку й рушив до проміжного зв’язкового пункту в селі Вирлів Зборівського району Тернопільської області.
Йти було важко не лише через погане самопочуття Кука й потребу рухатися максимально непомітно, а й через негоду — кілька днів як зарядили рясні весняні грози. Тож добралися потомлені аж на четвертий день.
«О 4 годині ранку 23 травня в момент, коли Турченяк був на поверхні біля входу в бункер, до нього наблизився Кук, — читаємо про події цього дня в детальному звіті на ім’я керівника КҐБ СССР Сєрова, — і по раніше наявному сигналу покликав до себе. Зустрівшись з Куком і діючи згідно з легендою, Турченяк швидко переконав Кука, що в бункері все в порядку й, дізнавшись від нього, що з ним прийшла його дружина і два інші бандити, за згодою Кука, повернувся до бункеру, щоб попередити спецагентів “Жарова” й “Карпа” про прихід Кука. Враховуючи, що в бункері, за легендою, з Турченяком міг перебувати лише “Карпо”, спецагент “Жаров”, за допомогою встановленого в бункері апарату “Тривога”повідомив про прихід Кука опергрупі КҐБ і негайно конспіративно вийшов з бункера та розташувався поблизу нього. Потім Турченяк знову підійшов до Кука, забрав його і дружину та привів у бункер, де за пів години їх обох захопив “Карпо” і спецагент “Жаров”, який поспішив йому на допомогу».
«Одразу думаєш, як можна покінчити з собою, — пригадував Кук цей момент. — Маєш зв’язані руки. Тому агентові кажу: “Дай мені револьвер візьми собі гроші”». Колишній зв’язковий «Юрко» не погодився на пропозицію колишнього командира. А вже невдовзі на місце прибула опергрупа.
«Затримані “Леміш” та “Оксана” з допомогою чекістів підіймаються на поверхню, — описує перші хвилини арешту Георгій Санніков. — Там їх підхоплюють руки людей, які стоять навколо люка. Серед кількох людей їх відводять на кілька метрів. Усі мовчать. З люка показуються чекісти, які обшукували затриманих. Останнім на поверхню вилазить довготелесий “Чумак”. У руках у нього всі речі “Леміша” та “Оксани”, їхня зброя. Ствол так і не зібраного американського автомата стирчить з речмішка».
«Це один з найприкріших моментів мого життя, — пригадував Кук. — Мені кілька разів снилося, що мене ловили живим, що я купаюся, вийшов і не міг узяти зброю. Це були найстрашніші сни. Я робив усе, щоб не потрапити в полон, й отруту при собі мав, і гранати. Навіть за німців, якщо купався, поруч була боївка, щоб відбити атаку. Я робив усі заходи, щоб не попастися.
«У березні 1954 року в Москві внаслідок чергової реформи совєтських органів безпеки створено КҐБ — Комітєт ґосударствєнной безопасності (Комітет державної безпеки). Під цією назвою чекісти діяли наступні 37 років аж до розвалу СССР.
Першим головою сумнозвісної структури став Іван Сєров — в НКВД з 1939 року, тоді ж він очолив чекістів в УССР. Сєров — один з організаторів репресій на заході України після її окупації совєтами, мав досвід боротьби з націоналістичним підпіллям. Остаточна ліквідація ОУН, захоплення чи вбивство її очільника особистим викликом. Він прагнув поставити крапку в історії, що почалася для нього 15 років тому.
Рейвах довкола розшуку Кука на найвищому політичному рівні в Москві спонукав чекістів в Україні зосередити всі зусилля на цій справі. Хоча від цього можливостей у їхніх руках не ставало більше. На весну 1954 року фактично останньою ниткою залишався затриманий торік зв’язковий керівника підпілля «Юрко». У березні, після відповідної обробки, він став агентом «Богуном». Новий план розшуку й арешту передбачав: створення агентурної групи у складі спецагентів «Карпа», «Жарова» й «Богуна» («Юрка»), посилання їх на пункти зустрічей, на які міг з’явитися Кук й очікування його приходу в бункері «Почекальня». Зі спецагентами організували постійний зв’язок за допомогою радіо та відпрацювали взаємодії зі спеціальною допоміжною опергрупою КҐБ.
Очікування у криївці у Кругові тривало понад місяць. Впродовж цього часу агенти жили в підземній схованці, вдаючи підпільників.
20 травня 1954 року керівник підпілля разом із дружиною і двома охоронцями, полишивши зимову схованку й рушив до проміжного зв’язкового пункту в селі Вирлів Зборівського району Тернопільської області.
Йти було важко не лише через погане самопочуття Кука й потребу рухатися максимально непомітно, а й через негоду — кілька днів як зарядили рясні весняні грози. Тож добралися потомлені аж на четвертий день.
«О 4 годині ранку 23 травня в момент, коли Турченяк був на поверхні біля входу в бункер, до нього наблизився Кук, — читаємо про події цього дня в детальному звіті на ім’я керівника КҐБ СССР Сєрова, — і по раніше наявному сигналу покликав до себе. Зустрівшись з Куком і діючи згідно з легендою, Турченяк швидко переконав Кука, що в бункері все в порядку й, дізнавшись від нього, що з ним прийшла його дружина і два інші бандити, за згодою Кука, повернувся до бункеру, щоб попередити спецагентів “Жарова” й “Карпа” про прихід Кука. Враховуючи, що в бункері, за легендою, з Турченяком міг перебувати лише “Карпо”, спецагент “Жаров”, за допомогою встановленого в бункері апарату “Тривога”повідомив про прихід Кука опергрупі КҐБ і негайно конспіративно вийшов з бункера та розташувався поблизу нього. Потім Турченяк знову підійшов до Кука, забрав його і дружину та привів у бункер, де за пів години їх обох захопив “Карпо” і спецагент “Жаров”, який поспішив йому на допомогу».
«Одразу думаєш, як можна покінчити з собою, — пригадував Кук цей момент. — Маєш зв’язані руки. Тому агентові кажу: “Дай мені револьвер візьми собі гроші”». Колишній зв’язковий «Юрко» не погодився на пропозицію колишнього командира. А вже невдовзі на місце прибула опергрупа.
«Затримані “Леміш” та “Оксана” з допомогою чекістів підіймаються на поверхню, — описує перші хвилини арешту Георгій Санніков. — Там їх підхоплюють руки людей, які стоять навколо люка. Серед кількох людей їх відводять на кілька метрів. Усі мовчать. З люка показуються чекісти, які обшукували затриманих. Останнім на поверхню вилазить довготелесий “Чумак”. У руках у нього всі речі “Леміша” та “Оксани”, їхня зброя. Ствол так і не зібраного американського автомата стирчить з речмішка».
«Це один з найприкріших моментів мого життя, — пригадував Кук. — Мені кілька разів снилося, що мене ловили живим, що я купаюся, вийшов і не міг узяти зброю. Це були найстрашніші сни. Я робив усе, щоб не потрапити в полон, й отруту при собі мав, і гранати. Навіть за німців, якщо купався, поруч була боївка, щоб відбити атаку. Я робив усі заходи, щоб не попастися.
Те, що ти повинен загинути, — нормальне явище. Із цим я звикся. Й у той момент те, що ти живеш, було найбільшим нещастям. Я думав як покінчити із собою. Був варіант розігнатися і вдаритися об кант муру щоб розщепити собі голову». Звісно реалізувати цей задум не було жодних шансів ані в перші хвилини в криївці, ні згодом — поруч завжди було мінімум двоє чекістів.
Так закінчився для Кука шлях підпільника, який тривав 17 років. Він був першим, хто перейшов на нелегальне становище, повністю порвавши зі звичним життям іще 1937 року. І став останнім керівником підпілля — після його арешту воно остаточно припинило функціонувати як єдина структура. Кук успішно переховувався від польської, німецької і совєтської влади на Львівщині, Тернопільщині, Волині, Київщині, Дніпропетровщині, Черкащині. Він не просто ховався і навіть не лише боровся проти окупантів сам, а й організував боротьбу інших. Його підпільна одіссея завершилася арештом на Золочівщині у віці 41 року, неподалік від місць, де починалася, коли йому було 24».
Так закінчився для Кука шлях підпільника, який тривав 17 років. Він був першим, хто перейшов на нелегальне становище, повністю порвавши зі звичним життям іще 1937 року. І став останнім керівником підпілля — після його арешту воно остаточно припинило функціонувати як єдина структура. Кук успішно переховувався від польської, німецької і совєтської влади на Львівщині, Тернопільщині, Волині, Київщині, Дніпропетровщині, Черкащині. Він не просто ховався і навіть не лише боровся проти окупантів сам, а й організував боротьбу інших. Його підпільна одіссея завершилася арештом на Золочівщині у віці 41 року, неподалік від місць, де починалася, коли йому було 24».
Перевипуск футболки Surfing the Kali Yuga– в пам'ять про Артема "Ісуса" Мураховського
Ісус – активний учасник Революції Гідності, боєць «Азову» (2015–2018), лектор, мандрівник, засновник культурного проєкту Olifant Vandals Team. Людина, з якої брали приклад. Філософ і безстрашний шукач пригод.
Артем загинув у бою на авдіївському напрямку, у складі 25 ОПДБр, у березні 2022 року.
Ми перевипускаємо дизайн Калi Юги, щоби вшанувати Ісуса та створити мурал на його честь.
Мінімальна ціна футболки- 950грн.
Для замовлення: @Olifant9
Усі кошти з продажу футболок підуть на реалізацію мурала.
Ісус – активний учасник Революції Гідності, боєць «Азову» (2015–2018), лектор, мандрівник, засновник культурного проєкту Olifant Vandals Team. Людина, з якої брали приклад. Філософ і безстрашний шукач пригод.
Артем загинув у бою на авдіївському напрямку, у складі 25 ОПДБр, у березні 2022 року.
Ми перевипускаємо дизайн Калi Юги, щоби вшанувати Ісуса та створити мурал на його честь.
Мінімальна ціна футболки- 950грн.
Для замовлення: @Olifant9
Усі кошти з продажу футболок підуть на реалізацію мурала.
Forwarded from ꑭ ᴠᴀʟʜöʟʟ ✙
134 роки тому народився Вождь.
В селі Зашків на Галичині, 14 червня 1891 року, в сім'ї вчителів народився Євген Коновалець. В українську національно-революційну боротьбу він долучився ще будучи студентом Львівського університету. З початком Першої світової війни був мобілізований офіцером до австро-угорської армії. Під час боїв за Маківку влітку 1915-го потрапив до російського полону.
Після полону та, у зв'язку з революцією 1917 року, втечі — приступив до організації української збройної сили, та викарбував армію нового зразку — Корпус Січових Стрільців. Під командуванням Євгена Коновальця та Андрія Мельника корпус вигнав більшовицькі сили з Києва в січні 1918 року. Коли в 1919 році Українська Армія була переможена та Україну окупувала більшовицька орда — корпус Січових Стрільців і його командир Коновалець відступили у еміграцію.
У 1921 році організував Українську Військову Організацію, яка в 1929 році перетворилася в Організацію Українських Націоналістів. ОУН під його керівництвом встановила зв'язки з провідними представниками Старої Європи, з урядовими колами та спецслужбами Литви, Німеччини, Італії, Іспанії та Японії, регулярно брала участь у європейських зустрічах правих сил, де звертала увагу на небезпеку більшовицької Московії.
Москва прикладала всіх зусиль, щоб знищити чи хоч послабити ОУН, та 23 травня 1938 року, на вулиці Ротердаму, Коновалець був вбитий більшовицьким агентом. Його життєвий шлях був сповнений тяжких випробувань, болючих втрат та викликів долі. Але вони не змогли загасити вогонь віри Коновальця в Ідею. Цей вогонь яскраво палатиме в серцях наступних поколінь, надихаючи нових солдатів Ідеї на боротьбу.
Невмирущий образ Євгена Коновальця є для нас тим, чим був він у дійсності, а саме: творцем Січових Стрільців — української армії нового зразка; Вождем Української Військової Організації — найсильнішої української підпільної терористичної організації; провідником Організації Українських Націоналістів — націоналістичної організації нового типу, і лідером цілої революційно-визвольної боротьби Українськї Нації.
☠️ @vallholl
В селі Зашків на Галичині, 14 червня 1891 року, в сім'ї вчителів народився Євген Коновалець. В українську національно-революційну боротьбу він долучився ще будучи студентом Львівського університету. З початком Першої світової війни був мобілізований офіцером до австро-угорської армії. Під час боїв за Маківку влітку 1915-го потрапив до російського полону.
Після полону та, у зв'язку з революцією 1917 року, втечі — приступив до організації української збройної сили, та викарбував армію нового зразку — Корпус Січових Стрільців. Під командуванням Євгена Коновальця та Андрія Мельника корпус вигнав більшовицькі сили з Києва в січні 1918 року. Коли в 1919 році Українська Армія була переможена та Україну окупувала більшовицька орда — корпус Січових Стрільців і його командир Коновалець відступили у еміграцію.
У 1921 році організував Українську Військову Організацію, яка в 1929 році перетворилася в Організацію Українських Націоналістів. ОУН під його керівництвом встановила зв'язки з провідними представниками Старої Європи, з урядовими колами та спецслужбами Литви, Німеччини, Італії, Іспанії та Японії, регулярно брала участь у європейських зустрічах правих сил, де звертала увагу на небезпеку більшовицької Московії.
Москва прикладала всіх зусиль, щоб знищити чи хоч послабити ОУН, та 23 травня 1938 року, на вулиці Ротердаму, Коновалець був вбитий більшовицьким агентом. Його життєвий шлях був сповнений тяжких випробувань, болючих втрат та викликів долі. Але вони не змогли загасити вогонь віри Коновальця в Ідею. Цей вогонь яскраво палатиме в серцях наступних поколінь, надихаючи нових солдатів Ідеї на боротьбу.
Невмирущий образ Євгена Коновальця є для нас тим, чим був він у дійсності, а саме: творцем Січових Стрільців — української армії нового зразка; Вождем Української Військової Організації — найсильнішої української підпільної терористичної організації; провідником Організації Українських Націоналістів — націоналістичної організації нового типу, і лідером цілої революційно-визвольної боротьби Українськї Нації.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
На численні звернення підписників, футболки The Kali Yuga Surfer знову в наявності.
100% з продажу піде на мурал в пам'ять Артема "Ісуса" Мураховського.
З питань купівлі писати сюди: @olifant10
100% з продажу піде на мурал в пам'ять Артема "Ісуса" Мураховського.
З питань купівлі писати сюди: @olifant10
15 липня 1410 року на полях Грюнвальда відбулася одна з найбільших битв у середньовічній Європі. Об'єднані польсько-литовські війська під проводом короля Владислава Ягайла та князя Вітовта, включаючи русинів, розгромили сили Тевтонського ордену, підтримувані західноєвропейськими лицарями, у вирішальній битві. Грюнвальдська битва стала однією з найбільших перемог польських військ, яка зламала могутність Тевтонського ордену, а її наслідки піднесли династію Ягеллонів до рангу найважливіших у Європі.
Forwarded from Gradus ad Parnassum
Саксонські воїни, які охороняють Георгіївські ворота в Дрездені, Німеччина.
Forwarded from ꑭ ᴠᴀʟʜöʟʟ ✙
🇷🇴 «Молодь є факелоносцями нашого руху, запалюючи вогонь пристрасті та рішучості в серцях своїх співвітчизників. Завдяки своїй єдності та відданості вони викують нову еру сили, порядку та процвітання для нашої нації!»
Сьогодні 126-та річниця від дня народження видатного румунського політичного діяча, відданого націоналіста та лідера «Залізної гвардії» — Корнеліу Кодряну. Народився 13 вересня 1899 року в місті Хуші, Румунська Молдова. Народився тоді, коли його країна повнилася різносортними пройдисвітами, шахраями та шкідниками, які отруювали її зсередини, грабуючи народ та розкрадаючи бюджет. Народився тоді, коли його країна потребувала залізної руки, а отримала Залізну Гвардію.
Кодряну успішно закінчив початкову школу, у 1912—1916 роках навчався у військовому ліцеї в Менестіря-Дялу. Потім вступив на юридичний факультет у Яссах. Під час Першої Світової війни, коли його батько пішов до армійських лав, він втік з дому до військової частини, де той служив. Але через малий вік йому відмовили в усіх військових підрозділах, до яких він намагався вступити. У 1917—1918 роках навчався у Військовій піхотній школі. Пізніше навчався у Берліні та Йені.
В наступні роки доля познайомила Корнеліу з рядом правих діячів, спільно з якими він утворить організацію, яка протистояла лівим радикалам на вулицях, а згодом переросла і в повноцінну партію, яка вже у 1926 році спромоглася отримати 120 000 голосів та 10 депутатських мандатів. Втім, через розбіжності, у 1927 році Кодряну полишає партію, протестуючи таким чином проти її нерішучості та внутрішньопартійного інтриганства.
З 1924 року Кодряну поступово творить власний Легіон — організаційну структуру орденського типу, яка базувалася на традиціоналістстично-консервативній ідеології, лицарській традиції та правому містицизмі. Основною ідеєю легіонерів було формування якісно нової нації для керування країною. Кожен легіонер мав жити з відчуттям внутрішнього зв'язку між минулим та майбутнім свого народу.
У Легіоні ж з самого початку його створення активно практикувалася традиційна фізична праця в сільській місцевості, а також надавалася матеріальна та моральна допомога людям, які займалися фізичною працею. Легіоном було також засновано успішні мережі ресторанів, бакалійних лавок та майстерень, за рахунок доходів з яких фінансувався відпочинок для дітей з бідних сімей.
Всередині Легіону також була утворена легендарна бойова структура під назвою «Залізна Гвардія». Її члени брали участь у війні в Іспанії 1936 року на боці франкістів. А за період 1924—1937 років легіонери здійснили 11 вбивств, переважно з політичних мотивів. Сам же Кодряну з 1931 року — депутат, а в червні 1932 за партію легіонерів проголосувало 70 674 виборці.
30 листопада 1938 року боягузливим румунським монархом Карольом II був виданий роковий наказ. Кодряну та 13 його соратників за наказом були заарештовані та підло страчені не маючи зброї в руках у безлюдній сільській місцевості. Стагнаційний режим, який не міг впоратися з викликами 20 століття, між новим життям та подальшою стогнацією обрав друге, позбавивши Румунію шанса на національне відродження.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM