Тупий ситуативний жарт виключно для цього каналу 🥲🥲🥲

*кречить*

Важко перестати злитися на друзів, які помирають передчасно. Рік пройшов, а я все одно іноді ловлю себе на думці, що хочу йому написати.

Я займаюсь рольовими іграми вже 26й рік свого життя. І маю зізнатися, що зараз мені боляче. Боляче від розуміння, що срана війна і срана русня зіпсували мені цей чарівний світ.
Я люблю пірнати в роль з головою, від костюму до біографії персонажа, люблю повноцінно жити в історії, і потім довго після гри згадувати її і бачити у снах.
А зараз стан моєї психіки настільки пойобаний, що це просто технічно неможливо. Гра вимагає "вролювання" і певного стану, в якому ти перемикаєш сприйняття себе і інших. А я не можу перемкнутися. Не можу забути, що ці красиві люди навколо мене це військові і волонтери, що ось цей отримав важку контузію, цього катували у полоні, у цієї загинула близька людина, цей після гри перевдягнеться і поїде у відрядження близько до лбз. Росіяни вбили не тільки купу близьких мені людей і знищили купу дорогих мені будівель і речей. Вони залізли своїм злом, брудом і смертю в найсокровенніше: в мою казку і в мою фантазію. Не знаю, чи вилікуюся я колись від цього і чи зможу знову грати, як раніше.