Forwarded from Zelenskiy / Official
Ще 307 українських захисників удома. Сьогодні другий день обміну у форматі 1000 на 1000, про який вдалося домовитись у Туреччині. Тільки за ці два дні вже повернули 697 людей. Завтра очікуємо продовження.
Серед тих, хто повернувся сьогодні, воїни нашої армії, Державної прикордонної служби, Національної гвардії України.
Дякую всім, хто залучений до процесу обміну, хто цілодобово працює. Наша мета – повернути кожного й кожну з російської неволі. Продовжуємо нашу взаємодію з партнерами, щоб це стало можливим.
🇺🇦🇺🇦🇺🇦
Серед тих, хто повернувся сьогодні, воїни нашої армії, Державної прикордонної служби, Національної гвардії України.
Дякую всім, хто залучений до процесу обміну, хто цілодобово працює. Наша мета – повернути кожного й кожну з російської неволі. Продовжуємо нашу взаємодію з партнерами, щоб це стало можливим.
🇺🇦🇺🇦🇺🇦
Чорно-білий кадр, у якому більше барв, ніж у десятках сучасних світлин.
Це фото зроблено в 1988 році, в День міста Київ.
Я з поглядом на обличчі, якого ще не торкнулися тривоги дорослого світу.
Застигла мить, до того як життя набирає обертів.
Тоді Київ був для мене тато, мама, сестра, Володимирська гірка, Хрещатик, олімпіади з фізики, і морозиво біля метро "Університет".
Сьогодні — це місто, яке тримається під ракетами, але не втрачає здатності надихати.
Київ інший, поранений, але живий. І знову у святі, попри все.
День міста — це не лише про салюти й концерти.
Це про вдячність, про пам’ять і про вибір: будувати, тримати, берегти.
Я вдячна цьому місту за те, що воно мене виховало, за можливість пам’ятати себе отакою маленькою, і за силу працювати для нього щодня.
З Днем Києва, рідний 💙💛
Це фото зроблено в 1988 році, в День міста Київ.
Я з поглядом на обличчі, якого ще не торкнулися тривоги дорослого світу.
Застигла мить, до того як життя набирає обертів.
Тоді Київ був для мене тато, мама, сестра, Володимирська гірка, Хрещатик, олімпіади з фізики, і морозиво біля метро "Університет".
Сьогодні — це місто, яке тримається під ракетами, але не втрачає здатності надихати.
Київ інший, поранений, але живий. І знову у святі, попри все.
День міста — це не лише про салюти й концерти.
Це про вдячність, про пам’ять і про вибір: будувати, тримати, берегти.
Я вдячна цьому місту за те, що воно мене виховало, за можливість пам’ятати себе отакою маленькою, і за силу працювати для нього щодня.
З Днем Києва, рідний 💙💛
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Чим менше бюрократії, тим більше інвестицій. А значить більше робочих місць, більше економічного зростання і більше ресурсів для наших військових.
⚙️ Дерегуляція — це про зняття штучних бар’єрів, які роками гальмували розвиток. Просте правило: якщо дозвіл не має сенсу, його не має бути.
🤝 Ukraine Facility прямо прив’язаний до цих змін. Разом із ЄС запускаємо інвестиційну платформу, яка поєднає державні ресурси і приватний капітал для відбудови інфраструктури, енергетики, промисловості.
💻 Наступний крок — автоматизація дозвільних процедур. Менше контактів із чиновниками, менше корупції. Бізнес має працювати, а не проходити квест на виживання.
🎥 Детальніше у відео.
⚙️ Дерегуляція — це про зняття штучних бар’єрів, які роками гальмували розвиток. Просте правило: якщо дозвіл не має сенсу, його не має бути.
🤝 Ukraine Facility прямо прив’язаний до цих змін. Разом із ЄС запускаємо інвестиційну платформу, яка поєднає державні ресурси і приватний капітал для відбудови інфраструктури, енергетики, промисловості.
💻 Наступний крок — автоматизація дозвільних процедур. Менше контактів із чиновниками, менше корупції. Бізнес має працювати, а не проходити квест на виживання.
🎥 Детальніше у відео.
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Мільйони українців зі статусом ВПО носять із собою валізу з одним запитанням: «Де жити завтра?»
🎥 У сюжеті — пані Марія, енергетикиня «Азовсталі». Її дім знищено, чоловік загинув, а нині вона ділить кухню гуртожитку з онукою й правнучкою. Її історія оголює головний парадокс: «соціального житла» в Україні поки що немає навіть на папері.
🏗 В Україні фіналізовують реформу житлової політики. Вона відкриє шлях до муніципальних енергоефективних будинків із реально доступною орендою та пріоритетом для ВПО.
Більше у відео.
🎥 У сюжеті — пані Марія, енергетикиня «Азовсталі». Її дім знищено, чоловік загинув, а нині вона ділить кухню гуртожитку з онукою й правнучкою. Її історія оголює головний парадокс: «соціального житла» в Україні поки що немає навіть на папері.
🏗 В Україні фіналізовують реформу житлової політики. Вона відкриє шлях до муніципальних енергоефективних будинків із реально доступною орендою та пріоритетом для ВПО.
Більше у відео.
3 мільярди 946 мільйонів гривень — саме стільки уряд сьогодні спрямував на житло для ветеранів, ветеранок та родин загиблих Захисників і Захисниць України.
Ухвалене розпорядження передбачає передачу субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для виплати грошової компенсації на придбання житла. Підтримку отримають 1 587 людей, зокрема:
➡️ ветерани, які отримали інвалідність І–ІІ групи внаслідок війни,
➡️ члени сімей військовослужбовців, загиблих під час захисту України.
🇪🇺 Рішення реалізується за підтримки Європейського Союзу в межах програми Ukraine Facility — фінансового інструменту, спрямованого на відновлення, модернізацію та реформи.
До 2027 року передбачено спрямування щонайменше 450 мільйонів євро на забезпечення житлом захисників України та родин загиблих.
🙏 Шана тим, хто боронив і боронить Україну. І вдячність партнерам з ЄС — за довіру й підтримку, яка перетворює принципи солідарності на конкретні рішення для людей.
Ухвалене розпорядження передбачає передачу субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для виплати грошової компенсації на придбання житла. Підтримку отримають 1 587 людей, зокрема:
➡️ ветерани, які отримали інвалідність І–ІІ групи внаслідок війни,
➡️ члени сімей військовослужбовців, загиблих під час захисту України.
🇪🇺 Рішення реалізується за підтримки Європейського Союзу в межах програми Ukraine Facility — фінансового інструменту, спрямованого на відновлення, модернізацію та реформи.
До 2027 року передбачено спрямування щонайменше 450 мільйонів євро на забезпечення житлом захисників України та родин загиблих.
🙏 Шана тим, хто боронив і боронить Україну. І вдячність партнерам з ЄС — за довіру й підтримку, яка перетворює принципи солідарності на конкретні рішення для людей.
Між Європою на мапі й Європою в інституціях завжди лежить дорога через багаторівневе управління.
Щоб інтегруватися до Європейського Союзу, потрібно інтегруватися в його логіку: децентралізовану, прозору, взаємопов’язану.
У ЄС не працює принцип «хтось вирішив — інші виконали». Там цінність мають лише ті рішення, які пройшли повний маршрут: від громади до уряду. І назад. Саме тому багаторівневе управління не лише важлива умова переговорного процесу. Це каркас усієї моделі, у яку ми прагнемо вбудуватися.
Про це говорили на заході Українського інституту міжнародної політики як про одну з головних передумов нашого європейського курсу.
Верховна Рада вже зробила важливі кроки:
✅ ухвалено Закон про публічні консультації (чекає на запуск після завершення воєнного стану);
✅ впроваджено інструменти місцевої демократії: від бюджету участі до оновлених статутів громад;
✅ відкрито двері молоді: відтепер громадяни з 14 років можуть впливати на рішення у своїх громадах.
Це все позитивні кроки, але попереду — складні рішення:
➡️ розмежування повноважень між центром і громадами;
➡️ оновлення плану дій до державної регіональної стратегії;
➡️ запуск повноцінного, прозорого механізму відбору проєктів до ДФРР;
➡️ синхронізація просторового, стратегічного й бюджетного планування.
🇪🇺 Наше завдання — це не догодити Брюсселю, а зробити так, щоб система працювала всередині країни. Щоб громади не чекали дозволу, а мали інструменти. Щоб кожен рівень влади не дублював інший, а доповнював його.
🤝 Якісний результат можливий лише тоді, коли працюють усі: парламент, уряд, місцева влада, бізнес, експерти й громадянське суспільство. Без вертикального тиску і горизонтальної конкуренції. З повагою до ролі кожного.
Щоб інтегруватися до Європейського Союзу, потрібно інтегруватися в його логіку: децентралізовану, прозору, взаємопов’язану.
У ЄС не працює принцип «хтось вирішив — інші виконали». Там цінність мають лише ті рішення, які пройшли повний маршрут: від громади до уряду. І назад. Саме тому багаторівневе управління не лише важлива умова переговорного процесу. Це каркас усієї моделі, у яку ми прагнемо вбудуватися.
Про це говорили на заході Українського інституту міжнародної політики як про одну з головних передумов нашого європейського курсу.
Верховна Рада вже зробила важливі кроки:
✅ ухвалено Закон про публічні консультації (чекає на запуск після завершення воєнного стану);
✅ впроваджено інструменти місцевої демократії: від бюджету участі до оновлених статутів громад;
✅ відкрито двері молоді: відтепер громадяни з 14 років можуть впливати на рішення у своїх громадах.
Це все позитивні кроки, але попереду — складні рішення:
➡️ розмежування повноважень між центром і громадами;
➡️ оновлення плану дій до державної регіональної стратегії;
➡️ запуск повноцінного, прозорого механізму відбору проєктів до ДФРР;
➡️ синхронізація просторового, стратегічного й бюджетного планування.
🇪🇺 Наше завдання — це не догодити Брюсселю, а зробити так, щоб система працювала всередині країни. Щоб громади не чекали дозволу, а мали інструменти. Щоб кожен рівень влади не дублював інший, а доповнював його.
🤝 Якісний результат можливий лише тоді, коли працюють усі: парламент, уряд, місцева влада, бізнес, експерти й громадянське суспільство. Без вертикального тиску і горизонтальної конкуренції. З повагою до ролі кожного.
Відбудова — це не стіни, а життя між ними.
Наш головний капітал — люди. Насамперед ті, хто пройшов фронт. Щоб інтеграція ветеранів була справжньою, потрібні робочі місця, сучасна реабілітація, підтримка родин і прозорий ринок праці, який цінує бойовий досвід як управлінську компетенцію.
📊 І суспільство вже готове. Свіже опитування Active Group (24 травня 2025 р.) показало, що 65,3 % українців підтримують законодавчі квоти на працевлаштування ветеранів. Більшість бачить у квотах не примус, а чесний стимул для бізнесу та сигнал від держави: служба має конвертуватися у можливості. Саме тому ми в парламенті вже працюємо над адаптацією нашого законодавства: від податкових стимулів до обов’язкової частки вакансій для захисників.
🔗 Але інтеграція — це не лише про роботу. Це також про гідність, силу й довіру. І, до слова, спорт у цьому процесі більше, ніж спорт. Як фізична реабілітація, як спосіб подолати наслідки війни, як простір, де формується нова суспільна оптика: на ветерана як на лідера.
🏋️ Саме тому ми на постійній основі підтримуємо змагання «Сильні України», ветеранські спортивні події, які вже стали символом витривалості, мотивації та нової ролі захисника у мирному житті. Разом із Федерацією стронгменів України й ветеранськими організаціями ми створюємо середовище адаптації ветеранів через спорт. На фото зображено саме таке одне з етапів змагань.
Сильна держава — це та, яка не тільки бореться, а й вміє підтримати тих, хто вже пройшов найважчий бій.
Наш головний капітал — люди. Насамперед ті, хто пройшов фронт. Щоб інтеграція ветеранів була справжньою, потрібні робочі місця, сучасна реабілітація, підтримка родин і прозорий ринок праці, який цінує бойовий досвід як управлінську компетенцію.
📊 І суспільство вже готове. Свіже опитування Active Group (24 травня 2025 р.) показало, що 65,3 % українців підтримують законодавчі квоти на працевлаштування ветеранів. Більшість бачить у квотах не примус, а чесний стимул для бізнесу та сигнал від держави: служба має конвертуватися у можливості. Саме тому ми в парламенті вже працюємо над адаптацією нашого законодавства: від податкових стимулів до обов’язкової частки вакансій для захисників.
🔗 Але інтеграція — це не лише про роботу. Це також про гідність, силу й довіру. І, до слова, спорт у цьому процесі більше, ніж спорт. Як фізична реабілітація, як спосіб подолати наслідки війни, як простір, де формується нова суспільна оптика: на ветерана як на лідера.
🏋️ Саме тому ми на постійній основі підтримуємо змагання «Сильні України», ветеранські спортивні події, які вже стали символом витривалості, мотивації та нової ролі захисника у мирному житті. Разом із Федерацією стронгменів України й ветеранськими організаціями ми створюємо середовище адаптації ветеранів через спорт. На фото зображено саме таке одне з етапів змагань.
Сильна держава — це та, яка не тільки бореться, а й вміє підтримати тих, хто вже пройшов найважчий бій.
Чиновника можна навчити виконувати інструкції. Але майбутнього лідера формує середовище, яке навчає не лише писати довідки, а й брати відповідальність.
🏫 І починається це не з крісла в міністерстві, а з парт у школах та аудиторій у вишах. Саме там формується те, що не вписується в резюме: цінності, орієнтири, імунітет до зловживань. Держава виграє війну не лише зброєю, а й кадрами, які знають, для чого вони йдуть у владу, і чого ніколи не дозволять собі зробити.
📍 На форумі про європейські стандарти врядування, організованому Центром політико-правових реформ, НаУКМА та програмою OECD/SIGMA, ми говорили саме про це: як підготувати управлінців, які не лише вписуються в систему, а й можуть її змінити.
🛠 Українське відновлення потребує більше, ніж плани, кошти й техніку. Воно потребує людей, які реалізовують політику — прозоро, відповідально, сучасно. Кожен закон, кожна реформа втілюється не сама по собі, а через конкретного службовця на місці. Якщо цей службовець не знає, що таке доброчесність, ми повертаємося в минуле — тільки в оновленій упаковці.
📑 Саме тому ми в парламенті готуємо законопроєкт про повернення конкурсів на держслужбу. Щоб шанс отримав не той, хто має знайомства, а той, хто має гідність, освіту і мотивацію.
Хтось колись сказав, що кожна корумпована система починалася з байдужого викладача і студента, якому було байдуже. Ми більше не можемо дозволити собі таку байдужість.
🏫 І починається це не з крісла в міністерстві, а з парт у школах та аудиторій у вишах. Саме там формується те, що не вписується в резюме: цінності, орієнтири, імунітет до зловживань. Держава виграє війну не лише зброєю, а й кадрами, які знають, для чого вони йдуть у владу, і чого ніколи не дозволять собі зробити.
📍 На форумі про європейські стандарти врядування, організованому Центром політико-правових реформ, НаУКМА та програмою OECD/SIGMA, ми говорили саме про це: як підготувати управлінців, які не лише вписуються в систему, а й можуть її змінити.
🛠 Українське відновлення потребує більше, ніж плани, кошти й техніку. Воно потребує людей, які реалізовують політику — прозоро, відповідально, сучасно. Кожен закон, кожна реформа втілюється не сама по собі, а через конкретного службовця на місці. Якщо цей службовець не знає, що таке доброчесність, ми повертаємося в минуле — тільки в оновленій упаковці.
📑 Саме тому ми в парламенті готуємо законопроєкт про повернення конкурсів на держслужбу. Щоб шанс отримав не той, хто має знайомства, а той, хто має гідність, освіту і мотивацію.
Хтось колись сказав, що кожна корумпована система починалася з байдужого викладача і студента, якому було байдуже. Ми більше не можемо дозволити собі таку байдужість.
Скільки потрібно мати на перший внесок, щоб скористатися програмою єОселя?
Аналітики ЛУН підрахували середній розмір першого внеску на найдешевшу однокімнатну квартиру в новобудовах по всій Україні. Найнижчий — у Кропивницькому (185 тис. грн), найвищий — у Львові (599 тис. грн).
💰 І навіть ці «мінімальні» суми часто є нереальними для найбільш вразливих — особливо для внутрішньо переміщених осіб. Для людей, які втратили дім, роботу, стабільність і опинилися в новому місті з валізою і дитиною на руках, знайти такі гроші на перший внесок настільки ж реально, як виграти ту ж квартиру в лотерею. І ця нерівність чітко видно в цифрах: ВПО становлять мізерну частку серед користувачів програми.
Саме тому давно наполягаю на:
➡️ запровадженні окремої пільгової категорії для ВПО в програмі єОселя;
➡️ зменшенні обов’язкової суми першого внеску для найбільш соціально вразливих категорій.
📄 Ще одна проблема — бюрократія: процедура оформлення кредиту займає стільки часу, що обрану квартиру часто встигають купити інші, поки переселенці намагаються пройти всі інстанції.
Окремий напрям вирішення житлового питання для ВПО — це ухвалення законопроєкту про основні засади житлової політики.
Цей документ є частиною виконання зобов’язань України в межах Ukraine Facility — програми підтримки з боку ЄС на суму 50 млрд євро.
➡️ Один із ключових інструментів — інвентаризація житлового фонду громад, який може бути використаний для надання соціального житла ВПО, військовим, ветеранам та іншим категоріям. Сьогодні м’яч на полі Уряду: саме він має підтримати цю ініціативу. Інакше ми знову розведемо руками — і продовжимо малювати в презентаціях «доступне житло», як діти малюють будиночки: гарно, барвисто, але абсолютно відірвано від реальності.
Аналітики ЛУН підрахували середній розмір першого внеску на найдешевшу однокімнатну квартиру в новобудовах по всій Україні. Найнижчий — у Кропивницькому (185 тис. грн), найвищий — у Львові (599 тис. грн).
💰 І навіть ці «мінімальні» суми часто є нереальними для найбільш вразливих — особливо для внутрішньо переміщених осіб. Для людей, які втратили дім, роботу, стабільність і опинилися в новому місті з валізою і дитиною на руках, знайти такі гроші на перший внесок настільки ж реально, як виграти ту ж квартиру в лотерею. І ця нерівність чітко видно в цифрах: ВПО становлять мізерну частку серед користувачів програми.
Саме тому давно наполягаю на:
➡️ запровадженні окремої пільгової категорії для ВПО в програмі єОселя;
➡️ зменшенні обов’язкової суми першого внеску для найбільш соціально вразливих категорій.
📄 Ще одна проблема — бюрократія: процедура оформлення кредиту займає стільки часу, що обрану квартиру часто встигають купити інші, поки переселенці намагаються пройти всі інстанції.
Окремий напрям вирішення житлового питання для ВПО — це ухвалення законопроєкту про основні засади житлової політики.
Цей документ є частиною виконання зобов’язань України в межах Ukraine Facility — програми підтримки з боку ЄС на суму 50 млрд євро.
➡️ Один із ключових інструментів — інвентаризація житлового фонду громад, який може бути використаний для надання соціального житла ВПО, військовим, ветеранам та іншим категоріям. Сьогодні м’яч на полі Уряду: саме він має підтримати цю ініціативу. Інакше ми знову розведемо руками — і продовжимо малювати в презентаціях «доступне житло», як діти малюють будиночки: гарно, барвисто, але абсолютно відірвано від реальності.
Як не допустити пастки бідності в Україні під час відновлення?
🧱 Коли ми говоримо про післявоєнне відновлення, зазвичай маємо на увазі будівництво, інфраструктурні проєкти, інвестиційні стратегії. Але в багатьох з цих планів бракує ключового елемента — людини. Відбудова без урахування людського капіталу ризикує перетворитися на фасад. А державне планування без бачення потреб громадян перетворюється на чергову версію «генплану бідності».
🗺 На мапі все виглядає «відновлено». А насправді мільйони людей застрягають у бідності. І не тому, що не працюють. А тому, що не мають ресурсу, щоб вирватися уперед. Це і є пастка бідності. Формально шанс є, а фактично ні.
🏚 Починається з малого. Родина втрачає дім. Немає заощаджень. Змушена орендувати тимчасове житло, постійно переїжджати. Дитина без нормального місця для навчання. Батьки на випадкових підробітках. Зникає впевненість у завтрашньому дні. З’являються борги. Економія стає стилем життя. І вже не йдеться навіть про «жити добре», йдеться про «просто триматись».
Так бідність починає відтворювати саму себе і передаватись з покоління в покоління.
🚫 Поступово відсутність перспектив стає нормою. Дитина виростає з переконанням, що справжні можливості завжди десь за кордоном. Країна застрягає в нескінченному латанні дір. І врешті бідність окремих родин стає бідністю держави.
💬 Я думаю про це щоразу, коли ми говоримо про відновлення. Бо можна збудувати нові будинки і не створити нового життя. Якщо не дати простору для достатку, ми збудуємо коробки, а не майбутнє.
🇧🇦 Так сталося з Боснією і Герцеговиною.
Після війни зруйнована економіка, безробіття, еміграція. Сьогодні, через 25 років, ВВП на душу населення утричі нижчий, ніж у Словенії. Люди працюють, але система не дозволяє вирватися з замкненого кола.
🇰🇷 Так не сталося з Південною Кореєю.
У 1950-х це була бідна, зруйнована війною аграрна країна. Але держава зробила ставку на освіту, житло, розвиток малого бізнесу, технологій, промислових гігантів. Створила соціальні ліфти. І вже через одне покоління це технологічна держава номер один в Азії.
🎯 Вирватися з пастки бідності — це не лише про фізичну відбудову. Це про створення справедливих і передбачуваних умов, у яких кожен має шанс реалізувати себе. І це не про роздати все і всім. Це про те, щоб не блокувати шлях вгору.
📌 Людиноцентричність має бути в основі всіх державних програм — від відновлення до соціальної політики й економіки. Бо інакше ми збудуємо лише декорації, а не країну, в якій хочеться жити.
🧱 Коли ми говоримо про післявоєнне відновлення, зазвичай маємо на увазі будівництво, інфраструктурні проєкти, інвестиційні стратегії. Але в багатьох з цих планів бракує ключового елемента — людини. Відбудова без урахування людського капіталу ризикує перетворитися на фасад. А державне планування без бачення потреб громадян перетворюється на чергову версію «генплану бідності».
🗺 На мапі все виглядає «відновлено». А насправді мільйони людей застрягають у бідності. І не тому, що не працюють. А тому, що не мають ресурсу, щоб вирватися уперед. Це і є пастка бідності. Формально шанс є, а фактично ні.
🏚 Починається з малого. Родина втрачає дім. Немає заощаджень. Змушена орендувати тимчасове житло, постійно переїжджати. Дитина без нормального місця для навчання. Батьки на випадкових підробітках. Зникає впевненість у завтрашньому дні. З’являються борги. Економія стає стилем життя. І вже не йдеться навіть про «жити добре», йдеться про «просто триматись».
Так бідність починає відтворювати саму себе і передаватись з покоління в покоління.
🚫 Поступово відсутність перспектив стає нормою. Дитина виростає з переконанням, що справжні можливості завжди десь за кордоном. Країна застрягає в нескінченному латанні дір. І врешті бідність окремих родин стає бідністю держави.
💬 Я думаю про це щоразу, коли ми говоримо про відновлення. Бо можна збудувати нові будинки і не створити нового життя. Якщо не дати простору для достатку, ми збудуємо коробки, а не майбутнє.
🇧🇦 Так сталося з Боснією і Герцеговиною.
Після війни зруйнована економіка, безробіття, еміграція. Сьогодні, через 25 років, ВВП на душу населення утричі нижчий, ніж у Словенії. Люди працюють, але система не дозволяє вирватися з замкненого кола.
🇰🇷 Так не сталося з Південною Кореєю.
У 1950-х це була бідна, зруйнована війною аграрна країна. Але держава зробила ставку на освіту, житло, розвиток малого бізнесу, технологій, промислових гігантів. Створила соціальні ліфти. І вже через одне покоління це технологічна держава номер один в Азії.
🎯 Вирватися з пастки бідності — це не лише про фізичну відбудову. Це про створення справедливих і передбачуваних умов, у яких кожен має шанс реалізувати себе. І це не про роздати все і всім. Це про те, щоб не блокувати шлях вгору.
📌 Людиноцентричність має бути в основі всіх державних програм — від відновлення до соціальної політики й економіки. Бо інакше ми збудуємо лише декорації, а не країну, в якій хочеться жити.
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
🏠 Два роки тому ми запустили єВідновлення. Відтоді держава вже спрямувала понад 25 млрд грн, щоб допомогти 100 тисячам родин відновити житло, зруйноване російськими ударами.
❓ Чому, попри такі суми, відчуття нескінченних руйнувань не зникає? У відео пояснюю, як еволюціонувала програма, чому потрібно перевірити внесення вашого житла до ДРРП і як це спростить отримання компенсації.
⬇️ Дивіться більше у відео.
❓ Чому, попри такі суми, відчуття нескінченних руйнувань не зникає? У відео пояснюю, як еволюціонувала програма, чому потрібно перевірити внесення вашого житла до ДРРП і як це спростить отримання компенсації.
⬇️ Дивіться більше у відео.
Це Харків. Гігантська вирва посеред дороги — слід від російської «високоточної» зброї.
Відчуваєте різницю? Ми — по військових об'єктах. Вони — по містах. Ми — по аеродромах. Вони — по дорогах, лікарнях, житлових кварталах.
Вони не промахнулися. Вони цілеспрямовано б’ють туди, куди їм хочеться. І це головне, що треба знати про «русскій мір». Там, де він приходить, не залишається ні честі, ні совісті, ні майбутнього.
Відчуваєте різницю? Ми — по військових об'єктах. Вони — по містах. Ми — по аеродромах. Вони — по дорогах, лікарнях, житлових кварталах.
Вони не промахнулися. Вони цілеспрямовано б’ють туди, куди їм хочеться. І це головне, що треба знати про «русскій мір». Там, де він приходить, не залишається ні честі, ні совісті, ні майбутнього.
Зрілість суспільства визначається його повагою до тих, хто має менше можливостей, але не менше прав.
Паркомісце для людей з інвалідністю — це не бонус. Це потреба.
І якщо хтось забирає його без права, то це не хитрість. Це безсоромність.
Щоб захистити право на доступність, у Верховній Раді зареєстровано урядовий законопроєкт №13321. Його мета припинити практику, коли пільгові паркомісця перетворюються на зону вседозволеності.
Що передбачає документ:
🔹 єдиний розпізнавальний знак із QR-кодом для перевірки права на пільгу (у смартфоні або на склі авто)
🔹 обов’язкове виділення 10% паркомісць на кожній парковці (але не менше одного)
🔹 оновлення стандартів облаштування, щоб це були не просто «розмітка і знак», а справжній комфорт і доступність
Але варто чесно сказати: жодна держава не зможе змінити ментальність указом. Жодна норма не навчить поваги, якщо суспільство саме не визнає, що вона є основою співжиття.
Закон не змінить головного. Бо якщо в голові «мені можна», жоден штраф не подіє.
Держава встановлює правила. Але тільки суспільство визначає, чи буде на цих правилах повага, чи чергова аварійка під знаком.
🅿️ Водночас системне вирішення паркового колапсу в українських містах неможливе без змін у правилах розміщення самих парковок.
📄 Наш законопроєкт №10308, який мав би це впорядкувати, вже майже два роки залишається без розгляду в парламенті. Його суть це просте, але дієве рішення: усі місця під парковки та МАФи мають розподілятися через електронні аукціони — відкрито і без «договорняків».
Хто запропонував кращі умови, той і працює. Чекаємо на включення законопроєкту до порядку денного.
Паркомісце для людей з інвалідністю — це не бонус. Це потреба.
І якщо хтось забирає його без права, то це не хитрість. Це безсоромність.
Щоб захистити право на доступність, у Верховній Раді зареєстровано урядовий законопроєкт №13321. Його мета припинити практику, коли пільгові паркомісця перетворюються на зону вседозволеності.
Що передбачає документ:
🔹 єдиний розпізнавальний знак із QR-кодом для перевірки права на пільгу (у смартфоні або на склі авто)
🔹 обов’язкове виділення 10% паркомісць на кожній парковці (але не менше одного)
🔹 оновлення стандартів облаштування, щоб це були не просто «розмітка і знак», а справжній комфорт і доступність
Але варто чесно сказати: жодна держава не зможе змінити ментальність указом. Жодна норма не навчить поваги, якщо суспільство саме не визнає, що вона є основою співжиття.
Закон не змінить головного. Бо якщо в голові «мені можна», жоден штраф не подіє.
Держава встановлює правила. Але тільки суспільство визначає, чи буде на цих правилах повага, чи чергова аварійка під знаком.
🅿️ Водночас системне вирішення паркового колапсу в українських містах неможливе без змін у правилах розміщення самих парковок.
📄 Наш законопроєкт №10308, який мав би це впорядкувати, вже майже два роки залишається без розгляду в парламенті. Його суть це просте, але дієве рішення: усі місця під парковки та МАФи мають розподілятися через електронні аукціони — відкрито і без «договорняків».
Хто запропонував кращі умови, той і працює. Чекаємо на включення законопроєкту до порядку денного.