⚡️Сумщина
Ситуація на прикордонні станом на 21:30
25 січня 2023

росіяни завдали 60 ударів по прикордонню. Ворог відкривав вогонь по Білопільській, Есманьській, Глухівській, Зноб-Новгородській громадах. Зокрема:

▪️По Есманьській громаді противник бив із САУ, 19 прильотів. А також у бік прикордоння відкривав 7 автоматних черг.

▪️Білопільська громада: ворог із артилерії обстріляв прикордоння, 20 прильотів.

▪️Глухівську громаду росіяни обстріляли із мінометів, 13 прильотів.

▪️Зноб-Новгородська гррмада теж була під мінометним вогнем, 8 прильотів.

У всіх випадках без постраждалих та руйнувань.

Віримо в наших захисників і захисниць🇺🇦

Сьогодні день надзвичайно приємних новин для України. Є танкова коаліція. Є рішення щодо відкриття постачання танків для нашої оборони – сучасних танків.

Я дякую всім нашим союзникам за готовність передати нам сучасні й дуже потрібні танки.
Усе це доводить найважливіший факт для світу зараз – факт, що свобода тільки міцнішає. І те, як обʼєднано ми всі працюємо для посилення свободи, для захисту України та Європи, – це історичне досягнення лідерів, які працюють зараз.

Ключове тепер – швидкість та обсяг. Швидкість тренування наших військових і швидкість постачання танків в Україну та обсяг танкової підтримки.

Ми маємо сформувати такий танковий кулак свободи, після ударів якого тиранія вже не підніметься. Ми можемо це зробити. Разом – так само, як ухвалюємо рішення сьогодні.

Ще одне. Я дякую за дуже зворушливі слова підтримки та привітання, які почув і побачив від дуже багатьох дуже різних людей. І побажання в нас із вами одне насправді – спільне побажання: перемога.

Робимо все заради перемоги України. І вона буде.
Слава Україні!

🕯9:00 загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок російської агресії

Андрій Алєксєєв та Олександр Мурашко загинули в перші дні повномасштабного вторгнення в Охтирці.

Це двоюрідні брати. Обоє отримали поранення під час російського обстрілу 26 лютого 2022 року.

У цей день окупанти обстріляли Охтирку. Було три ракетних точкових удара - по військовій частині, ТЕЦ та по житлових кварталах міста.

Олександр прибіг рятувати тяжко пораненого Андрія, там і загинув. За життя його брата ще кілька днів боролися місцеві медики. Але 2 березня 2022 не стало і Андрія. Від отриманих поранень він помер у лікарні.

Олександру Мурашко було 48 років, його брату Андрію Алєксєєву - 53.

Пам‘ятаємо🇺🇦

✨Ніч на Сумщині минула без обстрілів

Дякую нашим захисникам і захисницям🇺🇦

26 січня 2023
09:30

⚡️Сумщина
Ситуація на прикордонні станом на 21:30
26 січня 2023

Протягом дня росіяни обстріляли Білопільську та Великописарівську громади. Зокрема:

▪️Білопільську громаду ворог обстріляв двічі. По Павлівках противник бив із мінометів (11 прильотів), а також із гранатомету (6 прильотів) обстріляли Волфине.

▪️Великописарівську громаду армійці обстріляли із міномету, 2 прильоти.

У всіх випадках без жертв і постраждалих.

▪️Жодних ударних угрупувань чи додаткового скупчення ворожих військ біля кордонів Сумщини на даний час немає.

Віримо в наших захисників і захисниць🇺🇦

Сьогодні ми витримали черговий масований ракетний удар терористів. Удар, який повністю підтверджує все те, про що ми говорили з партнерами.

Цю російську агресію можна і треба зупиняти тільки адекватною зброєю. Нічого іншого держава-терорист не зрозуміє. Зброєю на полі бою. Зброєю, яка дає захист нашому небу. Новими санкціями проти Росії. Та зброєю юридичною: треба працювати ще активніше для створення трибуналу щодо злочину агресії Росії проти України.

Кожна російська ракета проти наших міст, кожен іранський безпілотник, який застосовується терористами, – це аргументи, чому потрібно більше зброї.

Тільки зброя знешкоджує терористів. Зокрема, розширюємо нашу танкову коаліцію (є відповідне рішення Канади – я дякую за це). Уже 12 країн є в нашій танковій коаліції.

І я вдячний усім у світі, хто реально протидіє терору разом із нами, хто пришвидшує постачання Україні необхідних засобів оборони і хто готовий посилювати санкційний тиск на державу-терориста.

🕯9:00 загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок російської агресії

46-річний Микола Сатанін був тяжко поранений 23 січня під час обстрілу села Кучерівка Есманьської громади. Майже через дві доби він помер у лікарні.

Родина Сатаніних жила у прикордонному селі. 23 січня росіяни почали обстрілювати околиці населеного пункту, снаряди лягали якраз поблизу їхньої хати.

У будинку разом із Миколою жила його дружина, двоє їхніх дітей, а також старша донька з чоловіком та двома маленькими синами.

Деякий час уся родина ховалася у підвалі, коли ж там стало небезпечно і була ймовірність обвалу, усі кинулися тікати у сховок до сусідів.

Це і стало їхньою фатальною помилкою. Один зі снарядів розірвався прямо біля них і скосив буквально всіх. Дорослі прикривали собою малих дітей.

Донька Миколи, 20-річна Анна, загинула на місці.

Микола, його дружина та зять отримали поранення. Діти дивом уціліли.

Ще дві доби чоловік провів у реанімації. І на жаль, помер. Його поховали разом із донькою.

За життя дружини Миколи та його зятя нині боряться лікарі.

Пам‘ятаємо🇺🇦

Батько Казимира Малевича працював на цукроварні на Сумщині.

Всесвітньо відомий художник-авангардист, автор символічної картини «Чорний квадрат», народився у Києві в українсько-польській сім’ї в 1879 році.

Його батько був інженером цукрового виробництва, тому родина була вимушена часто переїжджати з міста у місто.

Знайомство з Сумщиною молодого Казимира почалося з міста Білопілля, де батько працював на місцевій цукроварні. У Білопіллі родина жила з 1890 до 1894, тут і навчався Казимир.
Потім Малевичі переїхали до Конотопа.
«Мені було 16 років. Жив я тоді в Конотопі. О, славне місто Конотоп!» — писав у спогадах Казимир Северинович Малевич.

✨Ніч на Сумщині минула без обстрілів

Дякую нашим захисникам і захисницям🇺🇦

27 січня 2023

Не буває нейтральності, коли триває така війна. І ми знаємо, як часто тиранії пробують використовувати спорт заради своїх ідеологічних інтересів. Очевидно, що будь-який нейтральний прапор російських спортсменів заплямований кровʼю.

Не можна не бути розчарованим заявами чинного очільника Міжнародного олімпійського комітету. Неодноразово з ним говорив і так і не почув, як він збирається захищати спорт від пропаганди війни, якщо поверне російських спортсменів у міжнародні змагання.

Ми зробимо все, щоб світ захистив спорт від політичного та будь-якого іншого впливу держави-терориста, який просто неминучий, якщо російські спортсмени братимуть участь у змаганнях. І тим більше – у паризькій Олімпіаді.

Українські спортсмени змушені захищати життя своїх близьких і свободу нашого народу від російської агресії. Російські удари забрали життя сотень і сотень українців та українок, які могли збагатити світовий спорт своїм талантом.

Запрошую пана Баха в Бахмут, щоб він побачив на власні очі, що нейтральності не існує.

Дякую кожному хто був ці 19 місяців, 11 з яких війна, поряд!
Кожному хто працював і працює на нашу Перемогу, кожному хто допомагав та підтримував, тримав стрій, піклувався про людей і мою рідну Сумщину!

До зустрічі!
Слава нашим Героям!
Слава Україні!

Перші бої 1918 року армії УНР з російськими більшовиками були на Сумщині.

І відбувалися вони неподалік залізничної станції Хутір-Михайлівський. За 10-ть днів до бою під Крутами.

Це перше протистояння було нетривалим, але кровопролитним. Червоноармійський загін прорвав українську оборону на півночі та захопив станцію Хутір Михайлівський.

Цей бій мав стратегічне значення, адже більшовицька росія не могла допустити, аби Австро-Угорщина та Німеччина визнали Українську Народну Республіку стороною переговорів. Тому прагнули захопити Київ до початку перемовин в Бресті.

Українці хоч і не розбили, але затримали ворожі сили, наскільки змогли.
І були змушені відступити до станції Кролевець, а потім до Конотопа, де також відбувся бій.
Бої на Сумщині щонайменше на день затримали наступ більшовиків на столицю.
А вже 29 січня 1918 року на Чернігівщині відбувся бій під Крутами. За різними джерелами від 70 до 100 молодих українських хлопців віддали свої життя за рідну країну та на кілька діб зупинили більшовицьку армію, яка насувалася на Київ. Крути стали легендою, символом жертовності та незламності молодого покоління.

Анатолій Свиридюк загинув 8 березня 2022 року в Охтирці Сумської області під час авіабомбардувань.

Народився Анатолій у містечку Олевськ на Житомирщині у родині робітників. У 1990 році сім’я переїхала жити до пгт. Пархомівка Краснокутського району Харківської області.
Після школи Анатолій вступив до Харківського індустріально - педагогічного технікуму, який закінчив влітку 1996 року. У цьому ж році призвався на строкову службу до Збройних Сил України.

У 1997-1998 роках служив у складі Миротворчих Сил ООН в Республіці Югославії.

Коли ж повернувся, влаштувався на завод "Нафтопроммаш" в місті Охтирка Сумської області. Спочатку був наладчиком, потім майстром, далі займав посаду заступника начальника цеху.
Вступив до Харківської інженерно-педагогічної академії.

У 2004 році Анатолій проходив службу у складі Багатонаціональних Миротворчих Сил в Республіці Ірак на посаді заступника командира взводу.

За гарну службу мав бойові нагороди та відзнаки.

Повернувшись до України, продовжив навчатися. Здобув фах інженера.
Згодом працював в Охтирський партії геофізичних досліджень свердловин.

«Чоловік майстерно грав на гітарі та красиво співав. Був завзятим рибалкою в любив відпочинок на природі. Мав багато друзів», - розповіла його дружина Аліна.

24 лютого 2022 року Анатолій Свиридюк разом із побратимами у складі ТРО став на захист рідного міста Охтирка.

«7 березня о 22-й годині подзвонив мені і сказав, що любить мене та дітей, цілує і міцно обіймає, побажав солодких снів, а вже вночі 8 березня 2022 року він загинув», - розповіла дружина.

Старшина Свиридюк Анатолій Валентинович виконуючи бойове завдання, загинув в результаті авіаційного нальоту армії окупантів. Посмертно нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

В Анатолія лишилася дружина та двоє дітей. Йому було 43 роки.
Пам’ятаємо🇺🇦

Друзі!
Оскільки даний Телеграм-канал є моїм єдиним офіційним і є верифікованим (має синю галочку підтвердження приналежності саме Дмитру Живицькому) і змінити його назву не можна за правилами телеграму.
І оскільки з 27 січня 2023 року я вже не є керівником Сумської обласної військової адміністрації (ОВА) тому прошу не зважати на напис "Сумська ОВА" або вважати його написом "раніше Сумська ОВА".

Дякую за розуміння і разом до Перемоги! 🇺🇦

#Сумщина_365

Катівня у Лебедині — один із символів репресивної царської влади до України.
 
Після знищення Батурина на початку листопада 1708 року цар прибув до сотенного міста Сумського полку Лебедин. Тут була організована слідча канцелярія проти козаків, які підтримували гетьмана Івана Мазепу.
 
До міста визвали підозрюваних у зраді царю для розслідування. Багатьох піддали жахливим тортурам: вішали, рубали голови, колесували.
Точна цифра закатованих невідома, але є відомості, що серед жертв були не лише козаки, а й війти міст (мери), представники духовенства, цивільні містяни та селяни.
 
Сьогодні на місці братської могили встановлений пам’ятний хрест.

Віра Сталинська загинула у своєму будинку в Охтирці, коли 13 березня 2022 року росіяни обстріляли житловий квартал міста.

Віра Яківна народилася в селі Крамчанка Великописарівської громади. У її родині було багато вчителів. А свого батька Віра бачила лише раз - він загинув у Другу світову війну.
Після закінчення 8 класів місцевої школи Віра вступила до Харківського аграрного технікуму, розповіла її онучка Юлія.

Далі Віра Сталинська з донькою переїхали жити до м.Охтирка. Там і зустріла свого майбутнього чоловіка. Після місяця зустрічей пара побралася. Народили ще двох діток. Побудували власний будинок.

Віра Яківна працювала в Охтирці в дорожному господарстві. Якраз у той час були збудовані мости в Климентово та Охтирці. Жінка була бригадиром будівельної групи.

«Всі підопічні її поважали, бо бабуся була доброю, веселою, компанійською, завжди допомагала іншим, про неї ніхто не міг сказати нічого поганого», - розповіла внучка.

Після виходу на пенсію Віра любила проводити час з внуками. У неї 5 онуків, 9 правнуків і 1 праправнучка.

«Бабуся гарно шила, зналася на аграрній справі (бо мала відповідну освіту), любила вирощувати на городі та в саду всяку всячину», - розповідає Юлія.

Після повномасштабного вторгнення жінка залишалася в Охтирці. У ніч на 8 березня росіяни вчергове обстріляли місто. Тоді постраждав і будинок Віри Сталинської. Онучка Юля сама не змогла приїхати до неї, тому домовилася із волонтерами, аби полагодили дім бабусі.

10 березня 2022 року Вірі виповнилося 88 років. День народження зустріла в колі рідних, хто зміг приїхати.

А 13 березня Юлі зателефонували сусіди бабусі і сказали, що її будинок горить. У дім влучив російський боєприпас і здійнявся вогонь. У цій пожежі і загинула Віра Сталинська.

Пам‘ятаємо🇺🇦

#Сумщина_365

Село Сопич на Сумщині належало українським гетьманам.

Також це Батьківщина генерала-хорунжого Армії УНР.
Сопич знаходиться на самісінькому кордоні України з росією, в 45 км від Глухова. Відомо, ще з 16 століття воно було у власності гетьмана Івана Самойловича, а також у володінні гетьмана Кирила Розумовського.
 
У Сопичі в 1875 році народився Олександр Петрович Греків, який під час Української революції був військовим діячем, генерал-хорунжим Армії УНР.  Походить з дворянської родини, витоки якої, ймовірно, з Греції.
 
У Сопичі залишилася мурована Миколаївська церква 1796 року всього у 100 метрів від ворожого кордону.

Борис Головченко загинув 24 березня 2022 року в Охтирці. Тоді вночі росіяни обстріляли із авіації та артилерії житловий мікрорайон «Дачний». Вибухівка потрапила і в будинок загиблого.

Борис народився і виріс у місті Охтирка. Після закінчення школи навчався у місцевому училищі - здобув професію помічника бурильника.

Довгий час працював на підприємстві з виготовлення меблів, згодом - в «ОхтиркаНафтогаз».

У вільний час, згадує його донька, Борис любив рибалити з друзями. Потім його захопленням та хоббі стало виготовлення меблів з дерева.

З початку повномасштабного вторгнення Борис Головченко був у Охтирці, нікуди виїздити не збирався. Чоловік ходив розбирати завали на території військової частини, ТЕЦ, які зазнали російських авіаударів. Записався до лав територіальної оборони.

«Тато говорив, що не може просто сидіти, склавши руки. Якщо він у війської справі не великий знавець, то хоча б своєю фізичною працею буде допомагати. Він кожного ранку йшов на ТЕЦ з надією віднайти людей... А ще він щиро вірив у нашу перемогу та ЗСУ» - говорить донька.

У Бориса залишилась дружина та двоє дітей, йому було 52 роки.

«Через 9 місяців після смерті тата у мене народилася донька, назвали Вікторія. Він так мріяв про внучку, але, на жаль, не дочекався», - говорить донька.

Пам‘ятаємо🇺🇦