20 вересня 1929 року в с.Половинкине на Луганщині народився Іван Світличний — український літературознавець, мовознавець, поет, перекладач, ключова постать українського «шістдесятництва», дисидент і політв’язень, лавреат Шевченківської премії 1994, який відбув 12 років заслання.

Симоненко називав Світличного «вусатий естет». Стус згодом написав вірш про «вусате сонечко».

Не можу я без посмішки Івана 
оцю сльотаву зиму пережить. 
В проваллях ночі, коли Київ спить, 
а друга десь оббріхують старанно,
склепить очей не можу ні на мить, 
він як зоря проміниться з туману,
але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить. 

Ні словом не озветься. Ані пари 
із уст. Вусате сонечко моє! 
Несуть тобі три царіє со дари 
скапарене озлоблення своє. 

Іваночку! Ти чуєш, доброокий? 
їй-бо, не знаю, що я зле зробив. 
Чого ж бо й досі твій поріг високий 
ані відчув, ані переступив.

«Без перебільшення можна ствердити, що історія шістдесятників — це історія Івана Світличного. А історія Івана Світличного — це і є шістдесятництво».

💫Неймовірно відверта розповідь про власний творчий шлях від одного з найкультовіших акторів в історії кіно!

Мемуари Аль Пачіно «Сонні-бой» — без перебільшення культового актора — несамовито щирі, зворушливі й емоційні. Це спогади людини, якій нема чого боятися чи приховувати. Пачіно відверто розповідає про великі ролі, професійні й особисті стосунки, а також проблематичне поєднання творчості з комерцією. Він увірвався у кіносвіт зі швидкістю метеорита. Із 1971-го по 1975-й Аль Пачіно виконав головні ролі у двох частинах «Хрещеного батька», «Серпіко» і «Собачому полудні». Ці фільми не просто мали успіх — вони стали віхами в історії кіно. З часів Марлона Брандо і Джеймса Діна ще ніхто не заявляв про себе так гучно.

Хай список його регалій приголомшує — це і «Оскар» за найкращу роль, і чотири «Золоті глобуси», дві премії «Тоні», три премії «Еммі», престижна нагорода «Обі», наго­роди «Кеннеді-центру» і Американського інституту кіномистецтва, Національна медаль мистецтв, вручена президентом Обамою, і незліченні номінації, — ця книга не про досягнення, а про любов і відданість. Кохання минуще, амбіції — марні, але Пачіно пощастило полюбити своє ремесло, коли він ще зеленого уявлення не мав про його матеріальні принади. Саме це і робить його незрівнянним. А книжку — захопливою.

Ошатне українське видання в суперобкладинці з золотим корінцем і з безліччю архівних фотографій стане чудовим подарунком усім шанувальникам улюбленого актора та фанатам кіно загалом.
✍️Блискучий переклад здійснив відомий кіноперекладач Олег Колесников.
📖Замовляйте ексклюзивно в онлайн-книгарні «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ».

📖 У 2023-му на книжковій виставці в Києві до стенду «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» вишикувалася довга черга — Марія Матіос презентувала книгу «Мами́». Це шість новел про жінок, які втратили своїх дітей. Книгу письменниця присвятила памʼяті свого єдиного сина Назара та всім матерям, чиї сини не повернулися з війни.

🎭 Цією осінню Рівненський драмтеатр відкрив сезон виставою «Мами́» (режисерка Анжеліка Чорнойван). На допремʼєру запросили особливих гостей — майже 500 матерів загиблих і зниклих безвісти. У залі панувало відчуття великої єдиної родини, об’єднаної болем і любов’ю.

💔 Сюжети новел болісні: дорога матері до могили, пошуки дитини, що не повернувся з війни, безмежна сила любові й підтримки. Особливо зворушила історія мами Сидонії, яка втратила сина-добровольця й згодом знаходить новий сенс життя. Поруч із нею — долі інших матерів, кожна з яких переживає власну «чорну дорогу» до могили. Тут і Краснопільське кладовище, і реальні імена загиблих захисників, і зустріч із мамою «кіборга» Сергія Іщенка, перед якою актори схилилися на коліна.

🎶 Живий спів трьох виконавиць став голосом усіх матерів, які залишилися на самоті зі своїм невимовним горем. Цей спів болів фізично й очищав духовно.

«Сльози — це теж молитва», — сказала Марія Матіос. Ця вистава не лише про матерів, а й про синів, чоловіків, коханих — про любов, яка сильніша за смерть.

«Солдат на війні кличе тільки Бога і маму», — каже словами авторки один із героїв. У цьому зверненні є лише одне — прохання про надію. І така складна психологічно для глядача вистава-драма, як і книга, має на диво легкий і позитивний фінал — художню вигадку.

Можливо, є в реальності історії, які закінчуються надією, таким самим продовженням життя, як і у виставі «Мами́». Ну, а наразі життєвий фінал вистави інший. Після закінчення майже всі МАМИ покрокували до рівненського Майдану Незалежності. Там, на колись вільному просторі, нині дуже мало місця. Там багато портретів, прапорів, лампадок, квітів, спогадів і не менше того ж таки вічного болю й надії.

Джерело
Світлини: Анатолій Мізерний