Як зроблено відеоесе про Зака Снайдера? 👀
UPD: Запис майже тригодинного стріму вже доступний.
1 лютого о 17:30 (за київським часом) у прямому ефірі на Патреоні розберу монтаж та весь цикл продакшену свого відео. Також розповім про справді швидке відео про «Сам Удома» і трохи про майбутні випуски.
Взагалі відео за Снайдером це якраз той матеріал, якому я віддався без залишку і згорів. Після нього мені було потрібно досить довго відновлювати сили (часто я не розумів як). Сподіваюсь розбір монтажу дасть зрозуміти чому відеоесе було важким і чому такі відео насправді все ще може бути весело робити.
Знайти посилання на трансляцію та підтримати вихід нових відео можна на Патреоні: https://www.patreon.com/posts/97584218
UPD: Запис майже тригодинного стріму вже доступний.
1 лютого о 17:30 (за київським часом) у прямому ефірі на Патреоні розберу монтаж та весь цикл продакшену свого відео. Також розповім про справді швидке відео про «Сам Удома» і трохи про майбутні випуски.
Взагалі відео за Снайдером це якраз той матеріал, якому я віддався без залишку і згорів. Після нього мені було потрібно досить довго відновлювати сили (часто я не розумів як). Сподіваюсь розбір монтажу дасть зрозуміти чому відеоесе було важким і чому такі відео насправді все ще може бути весело робити.
Знайти посилання на трансляцію та підтримати вихід нових відео можна на Патреоні: https://www.patreon.com/posts/97584218
👍68❤31❤🔥18🔥1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Ніщо так не налаштовує на фільм як цей шедевр, який звучить як величезна та щира обіцянка перед переглядом.
Це живе виконання класичних фанфар студії Universal за авторством Джеймса Хорнера (Braveheart, Titanic, Jumanji, The Land Before Time).
Зрозумів, що це мої найулюбленіші фанфари для логотипу студії, бо майже жодне інше лого не обіцяє мені більшої пригоди, ніж ці.
Відчуття, що в цих кількох секундах закарбовані всі дев'яності, і прикро, що Universal зараз відмовилися від такого далекого і мерехтливого звучання в сучасному логотипі.
До речі, у кадрі композитор Девід Ньюман, а Джеймса Хорнера з нами немає вже майже дев'ять років, адже композитор помер у 2015 під час авіакатастрофи. Однак його музика назавжди з нами, навіть у фанфарах студійного лого.
Це живе виконання класичних фанфар студії Universal за авторством Джеймса Хорнера (Braveheart, Titanic, Jumanji, The Land Before Time).
Зрозумів, що це мої найулюбленіші фанфари для логотипу студії, бо майже жодне інше лого не обіцяє мені більшої пригоди, ніж ці.
Відчуття, що в цих кількох секундах закарбовані всі дев'яності, і прикро, що Universal зараз відмовилися від такого далекого і мерехтливого звучання в сучасному логотипі.
До речі, у кадрі композитор Девід Ньюман, а Джеймса Хорнера з нами немає вже майже дев'ять років, адже композитор помер у 2015 під час авіакатастрофи. Однак його музика назавжди з нами, навіть у фанфарах студійного лого.
❤91👍13❤🔥8😢3💔3🥰2💯1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Джон Вільямс і Стівен Спілберг під час створення музики до E.T.
Насправді я не дуже часто бачу режисерів, які так тісно взаємодіють із композиторами. З монтажерами чи операторами так, але композитори зазвичай нібито "вирушають у свою власну подорож" окремо від режисера.
Один з моїх улюблених прикладів — це музика для Interstellar, коли Крістофер Нолан дав повну свободу Гансу Циммеру і той створив абсолютно рівноправний за силою твір, порівняно з фільмом. Без сильного втручання самого Нолана. Але якщо музика Циммера прекрасно існує окремо від фільму, то Interstellar без його музики... я не впевнений.
Насправді якщо послухати те, що каже сам Циммер, то можна зрозуміти, що саме його музика надихнула Нолана на події в Interstellar — на все космологічне і далеке, що є в цьому фільмі. А не навпаки.
Так, це теж важлива частина колаборації та творчого процесу — довіряти іншому автору. Однак коли Вільямс працює зі Спілбергом я відчуваю більше близькості саме з їхнім процесом — це той момент коли інтуїтивний, а головне спільний процес поєднується з приголомшливим контролем над емоцією в партитурі. Плюс є така абсолютно щира, майже дитяча радість від пошуку нових рішень. І цей процес навряд чи можна повторити.
Можливо я якось надто романтизую написання скору, але така маленька вирізка з величезного творчого процесу, а в ній вже стільки всього відбувається.
Насправді я не дуже часто бачу режисерів, які так тісно взаємодіють із композиторами. З монтажерами чи операторами так, але композитори зазвичай нібито "вирушають у свою власну подорож" окремо від режисера.
Один з моїх улюблених прикладів — це музика для Interstellar, коли Крістофер Нолан дав повну свободу Гансу Циммеру і той створив абсолютно рівноправний за силою твір, порівняно з фільмом. Без сильного втручання самого Нолана. Але якщо музика Циммера прекрасно існує окремо від фільму, то Interstellar без його музики... я не впевнений.
Насправді якщо послухати те, що каже сам Циммер, то можна зрозуміти, що саме його музика надихнула Нолана на події в Interstellar — на все космологічне і далеке, що є в цьому фільмі. А не навпаки.
Так, це теж важлива частина колаборації та творчого процесу — довіряти іншому автору. Однак коли Вільямс працює зі Спілбергом я відчуваю більше близькості саме з їхнім процесом — це той момент коли інтуїтивний, а головне спільний процес поєднується з приголомшливим контролем над емоцією в партитурі. Плюс є така абсолютно щира, майже дитяча радість від пошуку нових рішень. І цей процес навряд чи можна повторити.
Можливо я якось надто романтизую написання скору, але така маленька вирізка з величезного творчого процесу, а в ній вже стільки всього відбувається.
👍61❤34🔥13⚡1
Швидкість це точно не про мене, але, як і минулого року, я почав своє літо з фільму з дитинства. Цього разу вибір пав на Speed Яна де Бонта — ну ви пам'ятаєте, той самий екшен із 90-х про замінований автобус та абсолютними красунчиками Кіану Рівзом і Сандрою Баллок на екрані.
Тут не можу не нагадати про факт, що саме на зйомках у Speed Рівз і Баллок закохалися одне в одного зі страшною силою (лише через багато років вони зізналися в цьому публічно) і дивлячись на них на екрані абсолютно віриш у їхню прихильність!
Однак унікальність Speed багато в чому проявляється в контексті часу — як правильно зауважив ютубер Кріс Стакманн, екшен-фільми 90-х могли балансувати між скаженістю 80-х і натуралістичною естетикою 00-х. Щоб уявити тональний розрив між 80-и та 00-и порівняйте, наприклад, Commandos зі Шварценеггером (де було посилено приблизно все, що було на екрані), з нервовістю та нестримністю фільмів про Джейсона Борна (де акцент був на холодному реалізмі та параної).
Speed десь посередині й все ж таки про звичайних людей у звичайному місті, але про ситуації, які постійно виходять з-під контролю, тим самим перевіряючи характери персонажів на стійкість.
Це, до речі, моя одна з найулюбленіших особливостей фільму, оскільки практично вся дія в Speed будується за принципом «Так, але». Так, герой проникає в автобус, але водій отримує поранення і не може вести транспорт. Так, поліція впізнає терориста і ось-ось його візьме, але за правилами жанрового кіно злочинець завжди на крок попереду.
Навіть зав'язка побудована на «Так, але»: терорист мінує автобус із пасажирами, і поліцейський у виконанні прекрасного Кіану вже всередині салону, щоб розв'язати проблему, але транспорту не можна їхати повільніше за 50 м/год, інакше заряд здетонує. А ще дорогу не всюди добудовано, та й взагалі терорист постійно стежить за кожним кроком.
Якщо думаєте, що так працюють усі екшен-фільми, то я вас розчарую. Згадайте останній фільм, екшен якого вам було не дуже цікаво дивитися. Швидше за все він працював за принципом «Так, і тепер подія А, а потім подія Б...». Тобто перерахування, а не протиставлення ситуацій.
Цікаво, що перші та останні 20 хвилин Speed сприймаються як окремі фільми з досить різним підходом до фільммейкінгу. Коли передивлявся ловив себе на думці... а де автобус? А де Сандра Баллок? І чому цей гігантський і складний сетпіс із ліфтом на початку фільму такий крутий? Це ще й мініатюра? І в кінці з метро теж мініатюра? Jesus...
Тут не можу не нагадати про факт, що саме на зйомках у Speed Рівз і Баллок закохалися одне в одного зі страшною силою (лише через багато років вони зізналися в цьому публічно) і дивлячись на них на екрані абсолютно віриш у їхню прихильність!
Однак унікальність Speed багато в чому проявляється в контексті часу — як правильно зауважив ютубер Кріс Стакманн, екшен-фільми 90-х могли балансувати між скаженістю 80-х і натуралістичною естетикою 00-х. Щоб уявити тональний розрив між 80-и та 00-и порівняйте, наприклад, Commandos зі Шварценеггером (де було посилено приблизно все, що було на екрані), з нервовістю та нестримністю фільмів про Джейсона Борна (де акцент був на холодному реалізмі та параної).
Speed десь посередині й все ж таки про звичайних людей у звичайному місті, але про ситуації, які постійно виходять з-під контролю, тим самим перевіряючи характери персонажів на стійкість.
Це, до речі, моя одна з найулюбленіших особливостей фільму, оскільки практично вся дія в Speed будується за принципом «Так, але». Так, герой проникає в автобус, але водій отримує поранення і не може вести транспорт. Так, поліція впізнає терориста і ось-ось його візьме, але за правилами жанрового кіно злочинець завжди на крок попереду.
Навіть зав'язка побудована на «Так, але»: терорист мінує автобус із пасажирами, і поліцейський у виконанні прекрасного Кіану вже всередині салону, щоб розв'язати проблему, але транспорту не можна їхати повільніше за 50 м/год, інакше заряд здетонує. А ще дорогу не всюди добудовано, та й взагалі терорист постійно стежить за кожним кроком.
Якщо думаєте, що так працюють усі екшен-фільми, то я вас розчарую. Згадайте останній фільм, екшен якого вам було не дуже цікаво дивитися. Швидше за все він працював за принципом «Так, і тепер подія А, а потім подія Б...». Тобто перерахування, а не протиставлення ситуацій.
Цікаво, що перші та останні 20 хвилин Speed сприймаються як окремі фільми з досить різним підходом до фільммейкінгу. Коли передивлявся ловив себе на думці... а де автобус? А де Сандра Баллок? І чому цей гігантський і складний сетпіс із ліфтом на початку фільму такий крутий? Це ще й мініатюра? І в кінці з метро теж мініатюра? Jesus...
❤141👍22🔥9❤🔥7⚡1💋1
Що мене особливо приваблює, так це тактильність фільму.
90-ті ще й той час, коли процес пост-продакшену був мінімальним (звичайно, порівняно з тим, що зараз). Те, що було в кадрі, було і в реальності. Починаючи від пропсів і оформлення рандомної кав'ярні для фонового шота, аж до трюків, вибухів і цілих екшен сцен, які в цьому фільмі й сьогодні виглядають неперевершено — стрибок через обрив на шосе і спроба знешкодити бомбу під автобусом на повній швидкості... уууххх! І Кіану робив 90% своїх трюків самостійно!
У кадрі все дуже фізичне і важке, але рівно до тієї міри, щоб не йти в строгий реалізм. Візуально це насичений та світлий бойовик — події відбуваються вранці впродовж кількох годин і, знаєте, є щось дуже привабливе в цьому часу доби, яке не так часто зустрінеш в екшенах. Мені ось після титрів завжди хотілося дізнатися, як герої проведуть залишок дня.
Режисер Ян де Бонт, для якого Speed був дебютною роботою, відомий ще й як оператор: Basic Instinct та Flesh+Blood Верховена, Die Hard МакТірнана, Flatliners Шумахера. Це дуже красиві фільми зняті його руками і саме камера в них часто відкривала для мене найцікавіше. Тому не дивно, що Speed має такий самий великоваговий, але водночас по голлівудськи привабливий вигляд: географія кадру чиста, актори красені, а вибухи й трюки небезпечні та справжні.
Взагалі це один із найкрасивіших і найяскравіших екшен-фільмів 90-х, знятих на анаморфотні лінзи — більшість кадрів з дією та портретами часто мають дорогий вигляд ще й завдяки цій неймовірній компресії кадру та мінімуму деформацій оптики. Я часто ловив себе на думці, що екшен відчувається вагомим (прямо фізичним і стрімким), тому що були обрані дуже правильні лінзи — у фільмі використовували чудові Panavision C, E та Primo серії, але все одно знімати на анаморфот це та ще мука.
Я не переглядав Speed багато років, але щойно я почув головну музичну тему Марка Манчіни, я підстрибнув у кріслі і всередині щось активувалося. Так ностальгія, так 90-ті та і Рівз та Баллок абсолютно неймовірні красені ❤️ І водночас для мене Speed про кінетику і про стару школу екшен фільмів.
Цей період кіно варто вивчати хоча б для розуміння того, як видовищно показати те, що на папері має дуже камерний вигляд (основна локація все ж таки автобус), а насправді у фільмі дуже багато повітря, розмаху і рухливої яскравої емоції.
А ще у 2024-у Speed виповнюється 30 років!
90-ті ще й той час, коли процес пост-продакшену був мінімальним (звичайно, порівняно з тим, що зараз). Те, що було в кадрі, було і в реальності. Починаючи від пропсів і оформлення рандомної кав'ярні для фонового шота, аж до трюків, вибухів і цілих екшен сцен, які в цьому фільмі й сьогодні виглядають неперевершено — стрибок через обрив на шосе і спроба знешкодити бомбу під автобусом на повній швидкості... уууххх! І Кіану робив 90% своїх трюків самостійно!
У кадрі все дуже фізичне і важке, але рівно до тієї міри, щоб не йти в строгий реалізм. Візуально це насичений та світлий бойовик — події відбуваються вранці впродовж кількох годин і, знаєте, є щось дуже привабливе в цьому часу доби, яке не так часто зустрінеш в екшенах. Мені ось після титрів завжди хотілося дізнатися, як герої проведуть залишок дня.
Режисер Ян де Бонт, для якого Speed був дебютною роботою, відомий ще й як оператор: Basic Instinct та Flesh+Blood Верховена, Die Hard МакТірнана, Flatliners Шумахера. Це дуже красиві фільми зняті його руками і саме камера в них часто відкривала для мене найцікавіше. Тому не дивно, що Speed має такий самий великоваговий, але водночас по голлівудськи привабливий вигляд: географія кадру чиста, актори красені, а вибухи й трюки небезпечні та справжні.
Взагалі це один із найкрасивіших і найяскравіших екшен-фільмів 90-х, знятих на анаморфотні лінзи — більшість кадрів з дією та портретами часто мають дорогий вигляд ще й завдяки цій неймовірній компресії кадру та мінімуму деформацій оптики. Я часто ловив себе на думці, що екшен відчувається вагомим (прямо фізичним і стрімким), тому що були обрані дуже правильні лінзи — у фільмі використовували чудові Panavision C, E та Primo серії, але все одно знімати на анаморфот це та ще мука.
Я не переглядав Speed багато років, але щойно я почув головну музичну тему Марка Манчіни, я підстрибнув у кріслі і всередині щось активувалося. Так ностальгія, так 90-ті та і Рівз та Баллок абсолютно неймовірні красені ❤️ І водночас для мене Speed про кінетику і про стару школу екшен фільмів.
Цей період кіно варто вивчати хоча б для розуміння того, як видовищно показати те, що на папері має дуже камерний вигляд (основна локація все ж таки автобус), а насправді у фільмі дуже багато повітря, розмаху і рухливої яскравої емоції.
А ще у 2024-у Speed виповнюється 30 років!
❤115❤🔥22🔥10👍8💋2🤷♂1