Подобається візуальний мотив води в Thief.

(1, 2) Головний герой неймовірно успішний у крадіжці і фільм не втрачає ні хвилини, щоб із самого початку показати успішно виконану справу. Протагоніст працює на себе, ні перед ким не звітується і світ навколо зрозумілий і передбачуваний. І після справи на екрані безтурботний ранковий берег. Навколо майже ні душі, місто спить і світ у порядку.

(3, 4) Через деякий час герой береться за нову справу. Небезпечну та підозрілу, але куш занадто великий, щоб його ігнорувати. І світ навколо стає менш передбачуваним. Замість спокійного причалу тепер гостре каміння, а вода шумить і б'ється об берег. Начебто все знайоме, і взагалі поряд рідні, але всеодно щось не те.

(5, 6) Наприкінці, коли напарника головного героя вбивають, а його самого підставляють, на екрані тепер зовсім неспокійна вода, в яку скидають мертве тіло товариша. Тепер назад дороги немає. І це набагато темніший і жорсткіший образ, який чудово підкреслює, як світ навколо перестав бути передбачуваним і зрозумілим.

Дуже простий, але ефективний спосіб показати через навколишнє середовище стан головного героя, який вже навряд чи буде таким, як раніше.

OH MY GOD, IT'S HAPPENING!

Згадую абсолютно неймовірний скор для Challengers від Трента Резнора и Атікуса Росса (так, це Nine Inch Nails) і розумію, що в мене нарешті є надія на тріквел TRON.

Чесно, від такого анонсу в мене мурашки ✨

1. Концепт-арт великої небесної медузи, намальований самим Джеймсом Кемероном наприкінці 70-х.

2. Найновіший концепт-арт небесного корабля який, як я розумію, зібрали з цієї небесної медузи (насправді я не знаю, мені просто подобається, що дивлячись на ці зображення мені хочеться фантазувати).

І цей новий арт для Avatar: Fire and Ash (офіційна назва третьої частини).

Не секрет, що ідея Avatar займала думки Кемерона вже наприкінці 70-х. І те що він надзвичайно талановитий художник це теж відомо. Просто дивлячись на ці два концепти і порівнюючи їх ось так side by side розумієш, що старі ідеї навіть через більш ніж 40 років можуть ожити з шаленою силою. І це неймовірний процес!

Насправді решта концептів для третьої частини теж з абсолютно why is this so insanely cool аурою.

Зрозумів, що люблю багато технічних і візуальних ідей в Alien: Romulus. Але як цілісний твір це скоріш схоже на безпечний та прямолінійний студійний музей із красивою вивіскою з перших двох частин (+ Resurrection).

Я великий шанувальник серії ще з дитинства, коли Чужий лякав як дуже сильний образ і бачився в будь-якому темному кутку.

Колись у мене навіть була ідея зробити велику серію відеоесе за кожним фільмом квадрології (сподіваюся, що колись зможу втілити ці плани, бо відео по першому фільму досі люблю).

І Alien: Romulus чудово оформлений розважальний фільм, адже це такий crowd pleasing movie, який рано чи пізно трапляється з кожною великою франшизою — багато фан-сервісу і максимальний прорахунок на великі збори з боку студії.

Ось тільки особисто я не дуже хотів, щоб цей фільм так сильно намагався себе продати. Бо після дуже сильного початку з величезними обіцянками, мрачною індустріальною візуальною естетикою та абсолютно чудовим ворлдбілдінгом (серйозно, я б хотів більше погуляти по вулицях колонії) ти помічаєш, що замість Чужого в тебе на екрані прямолінійна інтертекстуальність, паузи для оплесків фанатів та відеоігрова логіка екшену, в якому значно менше загрози для героїв.

Наприклад, сцена з антигравітацією неймовірна з візуальної точки зору, але в промо вона виглядає набагато напруженішою, ніж є у самому фільмі. А деякі цитати-пасхалки зовсім не мають сенсу, бо Romulus не дає достатньо свого контексту, щоб фан-сервіс міг спрацювати як щось органічне для світу конкретно цього фільму!

Ютубер Патрік Томассо абсолютно правильно зауважив ось що: уявіть, якби Кей, персонаж Раяна Ґослінґа, промовив уголос знамениту цитату Роя Батті про «сльози під дощем» у Blade Runner 2049. І в фільмі ще б була пауза для реакції глядачів. Наскільки це б відчувалося неправильно? Чи було б це органічним конкретно для цього персонажа і контексту цього фільму? Так ось, Alien: Romulus робить «сльози під дощем» кожні 20-30 хвилин і на мене це не працює 👀

Загалом є враження, що над режисером Феде Альварезом, який відомий за дуже страшними хорорами з ультранасильством і диким саспенсом, нависла Disney, яка постійно нашептувала йому на вухо більш передбачувані творчі рішення, наслідки яких було б набагато простіше прогнозувати з боку студії.

Це здорово, коли легасі сиквели акуратно і з повагою відтворюють світ оригінальних фільмів — хоча б на базовому рівні це все має працювати. Але водночас ще крутіше, коли автори по дорозі створюють багато свого і вкладають нові контексти.

І знаєте... от там, де Alien: Romulus намагається бути чимось своїм — фільм по-справжньому починає сяяти!

(1/2)

Давайте не просто про хороше, а про прекрасне!

- Кейлі Спейні у ролі головної героїні Рейн і Девід Джонссон Фрей у ролі андроїда Енді — чудовий тандем, і це вперше, коли франшиза повністю розкрила непередбачену динаміку стосунків андроїда і людини. Я знаю, що Covenant робив щось схоже, але у Romulus набагато більше закінченості в цій арці.

- Усе, що стосується промислового дизайну, звукового оформлення та освітлення — абсолютний восторг! Космічні кораблі, нарешті, знову лякають лоу-фай звуками і зміною ритму світлового малюнка та температури. А кількість розмаїття коридорів, кімнат, дверей, тумблерів, екранів із перебоями... уффф, та навіть стилізація логотипу студії Fox, яка явно навіяна Alien³, на мене спрацювала.

Romulus — це неймовірно багата бібліотека і джерело натхнення для саунд-дизайнерів і працівників арт-департаменту. Я дуже раджу фільм, якщо вам цікаві ці напрямки!

- Ворлдбілдинг вражає, незважаючи на те, як його мало! Він повністю про те, що людство приречене. І ті деякі хвилини на поверхні планети на початку фільму швидко повідомляють, що більшість колоній зазнають провалу: хвороби, нещасні випадки, усі впадають у відчай... Перед нами цивілізація, яка занадто рано спробувала підкорити космос, і замість цього була ним підкорена та роздавлена.

Плюс можна помітити, як ідея Romulus походить від розширеної версії Aliens, у якій прямо задається масштаб колонії, і ти можеш поставити собі питання — а що відбудеться, якщо діти цих колоністів спробують побудувати своє майбутнє?

Альварез сам говорив, що це історія третього світу:

«Я саме з таких місць, де люди народилися не в той час і не на тій планеті. Вони хочуть забратися звідти, але щось їм заважає. І монстр у моєму фільмі це якраз та метафора, яка вам все пояснює».

Я не буду вдаватися в спойлери, тому що за підсумком кожен сам для себе вирішує, що на нього спрацює у фільмі, а що ні — чи то фан-сервіс, чи то щось нове від самого режисера.

А от що стосується самого Ксеноморфа, то виглядає і рухається він чудово. Взагалі практичні ефекти та акуратне використання CG (окрім обличчя одного конкретного персонажа) — це неймовірна перевага цього фільму. Особливо за сміхотворний за стандартами сучасного Голлівуду бюджет. Мені просто шкода, що монстра було не так багато.

Якщо спробувати спростити до суті, то я радий, що подивився фільм у кіно. До того ж трансфер у IMAX був із повним співвідношенням сторін 1.90:1, і якщо ви хочете подивитися (і послухати) фільм у найкращому варіанті, вам дорога в IMAX.

У той же час я зловив себе на думці, що після перегляду Alien: Romulus я став сумувати за Девідом і його дикими експериментами з чорною жижею. Мабуть, я просто старію і Рідлі Скотт, якому цікавий тільки сам Рідлі Скотт і ніхто більше, мені зараз трохи ближче.

(2/2)