Взяв 9 фільмів із переглянутого у своєму Letterboxd за останній місяць і... так, це несподіваний дайджест нещодавно побаченого/заново побаченого. Таке тут теж трапляється.

Nope (2022)
dir. Jordan Peele

Джордан Піл зробив великий любовний лист до кінематографа... який назвав Nope. І так сталося, що можливо саме це слово ви говорите собі, коли усвідомлюєте, скільки потрібно виконати підготовки і яку кількість спеціалістів доведеться зібрати разом, щоб ваш власний фільм спрацював.

Nope усім своїм існуванням каже, що кіно — це великий труд і шалене диво. Але навіть диво буває отруєним. І це величезне видовище може зжерти без залишку. Прямо як у сцені з туфлей, що зависла в неприродній позі — чим довше ти на неї дивишся, то більша ймовірність загинути.

А щось і зовсім не повинно бути зафіксовано на камеру і хай воно залишається в забутті — це привіт сюжетній лінії оператора, який так був засліплений ідеальністю видовища, що навряд чи його стосунки з творчістю могли б бути здоровими.

Справжня краса Nope полягає у тому, що на нього можна дивитися як на безкрайнє небо з хмарами і видивлятися необхідний для тебе сенс. Можливо він якраз там на небі сидить і чекає, непорушно і приховуючись.

А ще на фільм можна дивитися як на Jaws Спілберга, з великим і красивим полюванням на монстра, і другий перегляд дав мені набагато більше розглянути та відчути. До того ж фільму дуже підходить IMAX формат — відкриті простори та основна погоня в третьому акті справді неймовірні.

Саме тут в Nope для мене спрацювало постійне жонглювання тональністю. Я думаю в цьому простому перемиканні між різними настроями і є велике майбутнє кіно. Де є не щось одне, жанрове, а багато різного і дивного. Бо ми різні. Навіть впродовж одного дня.

Unstoppable (2010)
dir. Tony Scott

Режисер занадто рано нас покинув — Unstoppable став останнім фільмом у кар'єрі Тоні Скотта. Молодший брат Рідлі завжди був про шалену швидкість, кінетику, велику і щиру емоцію та безстрашних героїв, які йдуть до кінця, ніж про фабулу та складний сюжет. На відміну від старшого брата він відкривав інший бік кіно, більш грайливий і розважальний. За що йому велика подяка.

Цей фільм справжня пікова точка того, як на натурі можна зняти щось настільки ВЕЛИКЕ та НЕБЕЗПЕЧНЕ. Кадри на телелінзу з Крісом Пайном, який намагається перелізти з одного вагона на інший, справді неймовірно передають відчуття швидкості та небезпеки, від яких потім потрібно перевести дух. І водночас цей фільм про щось повсякденне та просте... про потяг.

Якщо загрозу монстра в Nope відчуваєш поступово, то "монстр" в Unstoppable від самого початку заявляється як звір, якого не приборкати. Мені завжди було до душі кіно, яке могло класно показати техніку або транспорт як щось живе або стихійне — через шалені ракурси, рух камери та хлесткий монтаж прямо з кліпів MTV доставляти до глядачів відчуття, що цей потяг точно живий.

Rushmore (1998)
dir. Wes Anderson

Вес Андерсон не зовсім мій режисер. Крім тих моментів, коли його діяльність присвячена анімації — саме у Fantastic Mr. Fox та Isle of Dogs для мене розкривається його театральний стиль, де діти і дорослі міняються ролями, а вигадана і (іноді буквально) лялькова реальність, підкріплює та створює всі події та сенси на екрані.

Rushmore чарівний фільм, який прекрасно розуміє, що він робить. Особливо з урахуванням того, що це одна з перших робіт режисера. Але в мене не влучає, так само, як і більшість його фільмів. Відчуття, що щойно в Андерсона на екрані live action, я одразу ж перестаю відчувати світ і героїв на екрані.

Нещодавні короткометражки в цьому плані для мене працюють краще — те, що самі герої усвідомлюють театральність навколо, створює всі необхідні зв'язки та стилізацію. Нажаль з іншими фільмами так у мене не працює. Навіть у тих, де відбувається концентрований Андерсон, на кшталт Asteroid City. Відчуття, ніби він заходить у кіно з анімаційних ракурсів, але його творчість все ще залишається театром.

Хоча я мушу визнати, фінальна постановка в Rushmore чудова і прекрасно працює як кульмінація цього романтичного балагану!

1/4