Триквел набагато більше про прямолінійні бабахи, про амбіції корпорацій і штучного інтелекту, а не про людей та їх бажання (рекламна кампанія тоді не випадкова, так?). Тому тут я коротко хочу написати про персонажів, щоб зрозуміти які вони.
Наприклад, Ів (Грета Лі) тяжко переживає втрату у своїй родині. Це цікава відправна точка для героїні, бо вона тематично співвідноситься з попередніми фільмами.
Але насправді цей біт її бекграунду ніяк не використовується у шляху самої Ів. До того ж про саму Ів ми дізнаємося більше не від неї, а від Ареса. Фільм ніби не надто зацікавлений у тому, щоб героїня була складною та різноплановою. Тому її бекграунд більше про підкріплення шляху Ареса.
Через це портрет героїні розчиняється прямо на очах. Вона навіть не дуже дивується, коли потрапляє в Систему — нагадаю, за всю історію туди потрапляло всього чотири людини, і це далеко не звична подія.
Молодший Діллінджер (Еван Пітерс) має всі шанси стати абсолютним лиходієм усієї серії із яскравою надломленістю характеру. Фільм чітко показує, що ні в його родині, ні в його методах немає навіть натяку на співчуття, не кажучи вже про любов (хоча велике дякую за червону Систему з постійно відкритим порталом — класна демонстрація марнотратства ресурсів).
Але цього всього настільки мало, що навіть потенційна цікава динаміка у його родині тут закінчується швидше, ніж ви встигнете сказати: «Я воюю за користувачів».
З героєм Лето в мене взагалі відчуття, що фільм хоче, аби я пройнявся співчуттям до людиноподібного AI, але мені такий ракурс у сучасному світі не дуже відгукується (люди до своїх чатів-GPT зараз ставляться набагато серйозніше, ніж ви думаєте і це реальна проблема).
Тобто так, у межах фільму видно, як сильно Арес прагне стати людиною, і зважаючи на його непрості початкові умови, цей ракурс мені справді цікавий — хочеться підключитися до його шляху. Плюс момент, коли він дізнається через Ів про співчуття, насправді хороший.
Але трансформація Ареса відбувається занадто швидко, і я просто не встигаю почати співпереживати. Та й, якщо чесно, мені не подобається Джаред Лето.
А сцени, де персонажі могли б побути в тиші й порефлексувати над пережитим, ну прям занадто поспішають (так, я про тебе, сцена з Аресом і Флінном). Я розумію, що це фільм-погоня з купою таймерів і постійною зміною розкладу сил — для мене це навпаки один із найцікавіших концептів для TRON, — але, на жаль, навіть у цьому випадку всі можливості для посилення зв’язку між героями у фільмі залишаються нереалізованими.
Простіше кажучи, це моя головна проблема з фільмом — він зовсім не дихає. У нього просто немає часу на те, щоб щиро любити своїх героїв.
Прочитайте ще раз. Це справді важливо — любити своїх героїв.
Так, я знаю, що це блокбастер із бубухами від Disney, і перевірка на реальність тут в мене присутня. Але я так само знаю, що попередні два фільми справді любили своїх героїв і їхні арки. Тому не враховується.
Взагалі тут багато такого, коли світ і персонажі, особливо другорядні, ніби не дуже хочуть бути тут присутніми. Бо фільм занадто соромиться всього, що не стосується сюжету. Він пропускає все, що пов’язано з насолодою від самого шляху, і більше зацікавлений у тому, щоб якомога швидше дістатися до результату. На жаль, для мене це поки що саме так.
Але я прекрасно розумію, наскільки це може спрацювати в цілому на глядачів. Більшість тих, кому фільм сильно сподобався, якраз відзначають його стрімкість як плюс.
Наприклад, Ів (Грета Лі) тяжко переживає втрату у своїй родині. Це цікава відправна точка для героїні, бо вона тематично співвідноситься з попередніми фільмами.
Але насправді цей біт її бекграунду ніяк не використовується у шляху самої Ів. До того ж про саму Ів ми дізнаємося більше не від неї, а від Ареса. Фільм ніби не надто зацікавлений у тому, щоб героїня була складною та різноплановою. Тому її бекграунд більше про підкріплення шляху Ареса.
Через це портрет героїні розчиняється прямо на очах. Вона навіть не дуже дивується, коли потрапляє в Систему — нагадаю, за всю історію туди потрапляло всього чотири людини, і це далеко не звична подія.
Молодший Діллінджер (Еван Пітерс) має всі шанси стати абсолютним лиходієм усієї серії із яскравою надломленістю характеру. Фільм чітко показує, що ні в його родині, ні в його методах немає навіть натяку на співчуття, не кажучи вже про любов (хоча велике дякую за червону Систему з постійно відкритим порталом — класна демонстрація марнотратства ресурсів).
Але цього всього настільки мало, що навіть потенційна цікава динаміка у його родині тут закінчується швидше, ніж ви встигнете сказати: «Я воюю за користувачів».
З героєм Лето в мене взагалі відчуття, що фільм хоче, аби я пройнявся співчуттям до людиноподібного AI, але мені такий ракурс у сучасному світі не дуже відгукується (люди до своїх чатів-GPT зараз ставляться набагато серйозніше, ніж ви думаєте і це реальна проблема).
Тобто так, у межах фільму видно, як сильно Арес прагне стати людиною, і зважаючи на його непрості початкові умови, цей ракурс мені справді цікавий — хочеться підключитися до його шляху. Плюс момент, коли він дізнається через Ів про співчуття, насправді хороший.
Але трансформація Ареса відбувається занадто швидко, і я просто не встигаю почати співпереживати. Та й, якщо чесно, мені не подобається Джаред Лето.
А сцени, де персонажі могли б побути в тиші й порефлексувати над пережитим, ну прям занадто поспішають (так, я про тебе, сцена з Аресом і Флінном). Я розумію, що це фільм-погоня з купою таймерів і постійною зміною розкладу сил — для мене це навпаки один із найцікавіших концептів для TRON, — але, на жаль, навіть у цьому випадку всі можливості для посилення зв’язку між героями у фільмі залишаються нереалізованими.
Простіше кажучи, це моя головна проблема з фільмом — він зовсім не дихає. У нього просто немає часу на те, щоб щиро любити своїх героїв.
Прочитайте ще раз. Це справді важливо — любити своїх героїв.
Так, я знаю, що це блокбастер із бубухами від Disney, і перевірка на реальність тут в мене присутня. Але я так само знаю, що попередні два фільми справді любили своїх героїв і їхні арки. Тому не враховується.
Взагалі тут багато такого, коли світ і персонажі, особливо другорядні, ніби не дуже хочуть бути тут присутніми. Бо фільм занадто соромиться всього, що не стосується сюжету. Він пропускає все, що пов’язано з насолодою від самого шляху, і більше зацікавлений у тому, щоб якомога швидше дістатися до результату. На жаль, для мене це поки що саме так.
Але я прекрасно розумію, наскільки це може спрацювати в цілому на глядачів. Більшість тих, кому фільм сильно сподобався, якраз відзначають його стрімкість як плюс.
❤🔥60❤22🔥9
Фінальний пост у серії. Про музику, режисера та висновки.
Сміливо можу заявити, що Daft Punk і їхня музика в Legacy для мене значно цікавіша. Вона масштабна, в неї багато амбіцій і, що найголовніше, в неї багато різноманітності через її гібридну природу: оркестр — це людина, електроніка — це цифровий світ навколо.
Це музика, яка підсилює все, що так прекрасно у самому фільмі. Але навіть без неї я б сказав, що Legacy все одно живий та насичений.
Скор від Nine Inch Nails працює вже інакше. Він неймовірно пульсує та поглинає своєю темною густотою. А ще він дуже в собі, як і сам Арес.
Це справді класний індастріал, який ще відіграє величезну роль усередині самого фільму – крім створення мега-щільного шару задоволення під час екшену, скор непомітно зшиває ті сцени, які б зовсім розвалилися без музики. Тобто тут саундтрек ще й вирішує питання цілісності монтажу та пейсінгу. І насправді вирішувати музикою такі творчі задачі все ще недооцінений момент. Мені б хотілося частіше бачити таку практику.
Плюс видно, що композитори, режисер і саунд-дизайнери спиралися на ритм і текстуру музики, коли конструювали сцени й вигадували всередині них усі видовищні біти. Настільки, що музика здебільшого звучить у фронтальних каналах, ніби ти прийшов на концерт. А фільм, по суті, саме так і поводиться.
Проте я для себе відзначив що в саундтреку здебільшого одна тональність. Він занадто про одну емоцію й один сумний настрій. Так, це круто, що скор такий темний, індустріальний і злий, але його монотонність помітно зменшувала фільм для мене.
Хоча треба віддати належне, деякі мотиви нагадували музику від Венді Карлос для першого TRON ❤️
Наприкінці скажу, що TRON: Ares виглядає чудово (попри те, що майже повністю використовує арт і візуальний стиль Legacy, додаючи не так уже й багато свого), неймовірно працює з кінетикою й інтенсивністю екшену (не без допомоги скора від Nine Inch Nails) і загалом, як би там не було, фільм здатен розважити, особливо якщо дивитися його в IMAX чи Dolby залах.
Але водночас фільму зовсім не цікаві люди, їхні стосунки й те, як їх можна було б заглибити. В одній зі сцен Ів розповідає Аресу, що означає бути людиною, і я не відчуваю, що це говорить персонаж, який справді вірить у сказане. Я чую сценариста й його перші ідеї.
І напевно на цьому етапі я ще не згадав лише Хоакіма Роннінга, режисера фільму. Коли слухаєш його в інтерв’ю, він звучить дуже захоплено й щиро. У нього явно позитивна енергетика і я вірю, що він робив усе, щоб вийшло класно. Але водночас я досі не можу знайти причину, чому саме він став режисером. Що саме ним рухало, коли він знімав цей фільм? Для мене це поки що загадка. І ні я не хочу думати в сторону «це просто був великий чек від Disney».
Якщо перші два фільми були зроблені людьми, які щиро хотіли щось сказати, створити неможливе, спираючись на свій унікальний бекґраунд, або просто пофлексити творчими дуетами (Косінскі і Daft Punk для мене досі неймовірне комбо), то від третього фільму у мене відчуття більш прорахованого й корпоративного бубуху з байтом на ностальгію (привіт, сцена з оригінальною Системою та Бітіком — я знаю, що мені було дуже добре, коли я дивився на тебе, але я знаю, яка ти насправді).
Я зовсім нічого не маю проти комерційного мистецтва. Я просто хочу, щоб у ньому було більше амбіцій творчих людей, яким справді є що сказати, а не Джареда Лето, який любить 80-ті й займається самозамилуванням.
На жаль, для мене у випадку з триквелом наша не надто приємна реальність цього разу проривається в мою улюблену фантазію. Іронічно, як це трохи збігається з сюжетом самого фільму.
TRON заслуговує на краще. І якщо четверта частина справді відбудеться, і нас дійсно чекає возз’єднання з Семом і Кворрою — я згоден чекати стільки, скільки треба.
Гадаю, я перегляну третій фільм ще раз. Адже завжди треба залишати місце для здивування. Та й я б збрехав, якби сказав, що не радий повернутися у світ Системи.
End of line.
Сміливо можу заявити, що Daft Punk і їхня музика в Legacy для мене значно цікавіша. Вона масштабна, в неї багато амбіцій і, що найголовніше, в неї багато різноманітності через її гібридну природу: оркестр — це людина, електроніка — це цифровий світ навколо.
Це музика, яка підсилює все, що так прекрасно у самому фільмі. Але навіть без неї я б сказав, що Legacy все одно живий та насичений.
Скор від Nine Inch Nails працює вже інакше. Він неймовірно пульсує та поглинає своєю темною густотою. А ще він дуже в собі, як і сам Арес.
Це справді класний індастріал, який ще відіграє величезну роль усередині самого фільму – крім створення мега-щільного шару задоволення під час екшену, скор непомітно зшиває ті сцени, які б зовсім розвалилися без музики. Тобто тут саундтрек ще й вирішує питання цілісності монтажу та пейсінгу. І насправді вирішувати музикою такі творчі задачі все ще недооцінений момент. Мені б хотілося частіше бачити таку практику.
Плюс видно, що композитори, режисер і саунд-дизайнери спиралися на ритм і текстуру музики, коли конструювали сцени й вигадували всередині них усі видовищні біти. Настільки, що музика здебільшого звучить у фронтальних каналах, ніби ти прийшов на концерт. А фільм, по суті, саме так і поводиться.
Проте я для себе відзначив що в саундтреку здебільшого одна тональність. Він занадто про одну емоцію й один сумний настрій. Так, це круто, що скор такий темний, індустріальний і злий, але його монотонність помітно зменшувала фільм для мене.
Хоча треба віддати належне, деякі мотиви нагадували музику від Венді Карлос для першого TRON ❤️
Наприкінці скажу, що TRON: Ares виглядає чудово (попри те, що майже повністю використовує арт і візуальний стиль Legacy, додаючи не так уже й багато свого), неймовірно працює з кінетикою й інтенсивністю екшену (не без допомоги скора від Nine Inch Nails) і загалом, як би там не було, фільм здатен розважити, особливо якщо дивитися його в IMAX чи Dolby залах.
Але водночас фільму зовсім не цікаві люди, їхні стосунки й те, як їх можна було б заглибити. В одній зі сцен Ів розповідає Аресу, що означає бути людиною, і я не відчуваю, що це говорить персонаж, який справді вірить у сказане. Я чую сценариста й його перші ідеї.
І напевно на цьому етапі я ще не згадав лише Хоакіма Роннінга, режисера фільму. Коли слухаєш його в інтерв’ю, він звучить дуже захоплено й щиро. У нього явно позитивна енергетика і я вірю, що він робив усе, щоб вийшло класно. Але водночас я досі не можу знайти причину, чому саме він став режисером. Що саме ним рухало, коли він знімав цей фільм? Для мене це поки що загадка. І ні я не хочу думати в сторону «це просто був великий чек від Disney».
Якщо перші два фільми були зроблені людьми, які щиро хотіли щось сказати, створити неможливе, спираючись на свій унікальний бекґраунд, або просто пофлексити творчими дуетами (Косінскі і Daft Punk для мене досі неймовірне комбо), то від третього фільму у мене відчуття більш прорахованого й корпоративного бубуху з байтом на ностальгію (привіт, сцена з оригінальною Системою та Бітіком — я знаю, що мені було дуже добре, коли я дивився на тебе, але я знаю, яка ти насправді).
Я зовсім нічого не маю проти комерційного мистецтва. Я просто хочу, щоб у ньому було більше амбіцій творчих людей, яким справді є що сказати, а не Джареда Лето, який любить 80-ті й займається самозамилуванням.
На жаль, для мене у випадку з триквелом наша не надто приємна реальність цього разу проривається в мою улюблену фантазію. Іронічно, як це трохи збігається з сюжетом самого фільму.
TRON заслуговує на краще. І якщо четверта частина справді відбудеться, і нас дійсно чекає возз’єднання з Семом і Кворрою — я згоден чекати стільки, скільки треба.
Гадаю, я перегляну третій фільм ще раз. Адже завжди треба залишати місце для здивування. Та й я б збрехав, якби сказав, що не радий повернутися у світ Системи.
End of line.
❤94💘8🔥5🥰5⚡3👍3❤🔥2😢1