Швидкість це точно не про мене, але, як і минулого року, я почав своє літо з фільму з дитинства. Цього разу вибір пав на Speed Яна де Бонта — ну ви пам'ятаєте, той самий екшен із 90-х про замінований автобус та абсолютними красунчиками Кіану Рівзом і Сандрою Баллок на екрані.

Тут не можу не нагадати про факт, що саме на зйомках у Speed Рівз і Баллок закохалися одне в одного зі страшною силою (лише через багато років вони зізналися в цьому публічно) і дивлячись на них на екрані абсолютно віриш у їхню прихильність!

Однак унікальність Speed багато в чому проявляється в контексті часу — як правильно зауважив ютубер Кріс Стакманн, екшен-фільми 90-х могли балансувати між скаженістю 80-х і натуралістичною естетикою 00-х. Щоб уявити тональний розрив між 80-и та 00-и порівняйте, наприклад, Commandos зі Шварценеггером (де було посилено приблизно все, що було на екрані), з нервовістю та нестримністю фільмів про Джейсона Борна (де акцент був на холодному реалізмі та параної).

Speed десь посередині й все ж таки про звичайних людей у звичайному місті, але про ситуації, які постійно виходять з-під контролю, тим самим перевіряючи характери персонажів на стійкість.

Це, до речі, моя одна з найулюбленіших особливостей фільму, оскільки практично вся дія в Speed будується за принципом «Так, але». Так, герой проникає в автобус, але водій отримує поранення і не може вести транспорт. Так, поліція впізнає терориста і ось-ось його візьме, але за правилами жанрового кіно злочинець завжди на крок попереду.

Навіть зав'язка побудована на «Так, але»: терорист мінує автобус із пасажирами, і поліцейський у виконанні прекрасного Кіану вже всередині салону, щоб розв'язати проблему, але транспорту не можна їхати повільніше за 50 м/год, інакше заряд здетонує. А ще дорогу не всюди добудовано, та й взагалі терорист постійно стежить за кожним кроком.

Якщо думаєте, що так працюють усі екшен-фільми, то я вас розчарую. Згадайте останній фільм, екшен якого вам було не дуже цікаво дивитися. Швидше за все він працював за принципом «Так, і тепер подія А, а потім подія Б...». Тобто перерахування, а не протиставлення ситуацій.

Цікаво, що перші та останні 20 хвилин Speed сприймаються як окремі фільми з досить різним підходом до фільммейкінгу. Коли передивлявся ловив себе на думці... а де автобус? А де Сандра Баллок? І чому цей гігантський і складний сетпіс із ліфтом на початку фільму такий крутий? Це ще й мініатюра? І в кінці з метро теж мініатюра? Jesus...

Що мене особливо приваблює, так це тактильність фільму.

90-ті ще й той час, коли процес пост-продакшену був мінімальним (звичайно, порівняно з тим, що зараз). Те, що було в кадрі, було і в реальності. Починаючи від пропсів і оформлення рандомної кав'ярні для фонового шота, аж до трюків, вибухів і цілих екшен сцен, які в цьому фільмі й сьогодні виглядають неперевершено — стрибок через обрив на шосе і спроба знешкодити бомбу під автобусом на повній швидкості... уууххх! І Кіану робив 90% своїх трюків самостійно!

У кадрі все дуже фізичне і важке, але рівно до тієї міри, щоб не йти в строгий реалізм. Візуально це насичений та світлий бойовик — події відбуваються вранці впродовж кількох годин і, знаєте, є щось дуже привабливе в цьому часу доби, яке не так часто зустрінеш в екшенах. Мені ось після титрів завжди хотілося дізнатися, як герої проведуть залишок дня.

Режисер Ян де Бонт, для якого Speed був дебютною роботою, відомий ще й як оператор: Basic Instinct та Flesh+Blood Верховена, Die Hard МакТірнана, Flatliners Шумахера. Це дуже красиві фільми зняті його руками і саме камера в них часто відкривала для мене найцікавіше. Тому не дивно, що Speed має такий самий великоваговий, але водночас по голлівудськи привабливий вигляд: географія кадру чиста, актори красені, а вибухи й трюки небезпечні та справжні.

Взагалі це один із найкрасивіших і найяскравіших екшен-фільмів 90-х, знятих на анаморфотні лінзи — більшість кадрів з дією та портретами часто мають дорогий вигляд ще й завдяки цій неймовірній компресії кадру та мінімуму деформацій оптики. Я часто ловив себе на думці, що екшен відчувається вагомим (прямо фізичним і стрімким), тому що були обрані дуже правильні лінзи — у фільмі використовували чудові Panavision C, E та Primo серії, але все одно знімати на анаморфот це та ще мука.

Я не переглядав Speed багато років, але щойно я почув головну музичну тему Марка Манчіни, я підстрибнув у кріслі і всередині щось активувалося. Так ностальгія, так 90-ті та і Рівз та Баллок абсолютно неймовірні красені ❤️ І водночас для мене Speed про кінетику і про стару школу екшен фільмів.

Цей період кіно варто вивчати хоча б для розуміння того, як видовищно показати те, що на папері має дуже камерний вигляд (основна локація все ж таки автобус), а насправді у фільмі дуже багато повітря, розмаху і рухливої яскравої емоції.

А ще у 2024-у Speed виповнюється 30 років!