Трохи вернемось до теми бубнів і шаманів. Один з найдавніших описів шаманського обряду очищення з курінням пахучого диму і бубнами – це 568 рік, візантійське посольство до Тюркського каганату на Алтай. Каганат на кілька років захопив частину Криму – це було найдальше просування на захід. А пізніше одним з його правонаступників були болгари і хозари, того до певної міри можна припустити побутування описаного ритуалу і в Східній Європі. Одна проблема: в тексті інструмент був просто названий словом "тюмпан", без деталей. І я боюсь, шо є однакова ймовірність, шо це був або бубон, або циліндричний барабан (як наприклад в корейців чи тибетців). Переклад Олесі Жданович:

Інші якісь із цього племені [тюрків], які самих себе називали, і про яких говорили, що вони виганяють порчу, поряд із Земархом стрибали й, отже, усі речі [посольства] перенесли з молитвою за звичаєм на середину. На багатті з молодих паростків ладанного дерева просушили їх, шепочучи скіфською мовою якісь варварські слова, дзвонили у дзвіночки і били в бубни. Зверху над речами підносили палаюче листя ладанного дерева, викрикуючи і водночас скаженіючи та сердячись, так, що здавалося, ніби погане проганяли. Оці ж, хто відводить нещастя, уважаються заступниками від нечистих сил. 
Обернувши так усі нещастя, вони й самого Земарха перевели крізь полум’я, таким чином гадаючи, що виконали священний обряд.

Ми не знаємо до пуття, яка була традиційна релігія хозарів до прийняття каганом і елітою юдаїзму (якшо це справді було).

Але судячи з усього, вона була близька до традиційних релігій народів Внутрішньої Азії – з вірою в духів і шаманами. От на малюнку як вважається хозарська сценка, побудована за прикладом перських сцен "харизми" володаря, якого розважають слуги. Але разом з тим є цілком типові для розписів на шаманських бубнах олені і пара сонце-місяць.

Легенька приємна балачка про бандуру і її місце в теперішній Україні. З свого боку хочу сказати, шо мій улюблений експериментальний бандурист – це Володимир Войт. Готовий слухати все, шо він грає і записує. Думаю, в першу чергу через його підхід до гри, де так багато імпровізації.

І заодно як не згадати новину, шо недавно в США на поважному лейблі Smithsonian Folkways вийшов новий альбом Юліяна Китастого. Я ше сам не слухав, але Китастий завжди радує.

У новому випуску подкасту «Пороблено» ми розкриваємо багатогранний світ бандури — одного з ключових символів української культури. Наша гостя — бандуристка, культурна менеджерка й популяризаторка інструменту Анастасія Войтюк. Разом із Дар’єю Анцибор вона розмірковує про еволюцію ролі музикантів попри історичні виклики та створення бренду бандури в Україні та у світі.

Вмикайте наш новий епізод, щоб дізнатися:

🪕Чому саме цей інструмент став справжнім символом української ідентичності?
🪕Хто найбільше вплинув на популяризацію бандури в Україні та світі?
🪕Як могла б виглядати кобзарська традиція, якби її не перервали тоталітарні режими?
🪕Які стереотипи досі оточують цей унікальний інструмент?
🪕Яку роль виконували кобзарі та бандуристи в минулому та яку мають зараз?
🪕Як виглядають залаштунки виробництва бандур і яка відмінність між видами цього інструменту?

Дивитися відео тут: https://www.youtube.com/watch?v=EhH-HT_6oiI

Завантажити застосунок Bandura на свої телефони: https://bandura.app/

Хребет Жаргалант хайрхан, де найшли ту тюркську арфу названий за головою горою, яка стоїть окремо від хребта – хайрханом Жаргалант. В тамтешній традиції хайрхан – це велика священна гора. Вважається, шо дух місця (чи "хазяїн") в таких гір дуже сильний.

Чим ше особливий хайрхан Жаргалант – це "співуча" гора. Коли наближається буря, за годину-дві до неї вітер починає свистіти на вершині гори. Тамтешній народ, ойрати, переказують, шо люди навчились співати горловим співом коли слухали спів хайрхана Жаргалант.

І це трохи символічно, шо такий унікальний музичний інструмент знайдений близько до такого унікального місця.

Від поняття про хайрхан можна перейти далі до анімістичних традицій в тюркських народів.

В тувинців словом хайракан позначають дві речі: дух ведмедя (і мисливці навіть вживають це слово як евфемізм ведмедя) і особливий дух місця, пов'язаний з горою або печерою чи джерелом на цій горі.

В киргизів є поняття мазар. В буквальному значенні це "могила" – киргизи за суфійською традицією шанують могили мусульманських "святих". Але бувають і природні об'єкти, які вважають мазаром і так само шанують – це можуть бути особливі дерева, можуть бути джерела.

В кримських татар є поняття азіз. Дослівно це "дорогий", в переносному значенні "святий", і це дуже близьке явище до киргизьких мазарів. Частіше всього кримський азіз поєднує могилу святого і джерело. Але бувають азізи і без могили. Зате джерела дуже часто шанують як азізи.

На фотографії азіз коло знищеного села Чокрак (Çoqraq, в перекладі Джерело), на півострові Тарханкут, автор Александр Анікін, дослідник азізів.

Румунські сигнали і мелодії на тульнику. Дуже подібні сигнали є і в українських Карпатах, і навіть в простішому виді записані на білоруському Поліссі сто років назад.
п.с. ше цікаво, шо тульник – це слов'янське слово, від тули – дерев'яного чохла для стріл.

https://youtu.be/sxouq7VbE_o?si=qvWbhmZgLhnbG42j