МОРАЛЬ, КАНОНЫ и КРОВЬ
Ограничительно-наказующие каноны (законы и правила) чаще всего возникают там, где заканчивается христианская мораль. Такие каноны вторичны по отношению к морали. Представим некую раннехристианскую общину, в которой царили первоначально взаимная любовь, жертвенность, уважение, такт в отношениях друг с другом. И вдруг появляется некий тип (кто-то заметит, что вроде меня), потерявший такт и чувство меры, «мутящий воду». И если это нарушает мир общины, община вырабатывает некие способы урегулирования. Так приблизительно и возникают многие каноны, из-за недостатка морального чувства у некоторых.
Во всей нынешней ситуации лично меня в наибольшей мере потрясло то, что совершенная и глубочайшая аморальность не смущает многих православных. Нет, ты укажи им какой канон нарушен, или покажи им ересь, тогда, может быть, они и признают это злом! Патриарх Кирилл благословляет и оправдывает захватническую войну? Ну он же не еретик, он же не нарушает каноны? Вот если бы еретик, тогда да, тогда его, конечно, не поминать, вот тогда его патриаршество под вопросом. Ну вы же знаете, что в раннехристианскую эпоху народ иногда, даже нередко, изгонял епископов и патриархов? Ну вот и представьте, что некий епископ благословил одну часть своей паствы жестоко убивать другую, неужели это не вызвало бы его осуждения и изгнания с кафедры?!
Эта война обнажила отсутствие моральных, нравственных ориентиров среди многих православных, так называемых христиан. Именно так называемых, поскольку без способности различать добро и зло, какое может быть следование за Христом? Оказалось, что безнравственность позиции патриарха московского надо разжевывать и объяснять. Прочел хорошую аналогию в «обращении мирян к Митрополиту Онуфрию» (перевожу): Даже в светском праве, когда отец совершает злодеяние над ребенком, его лишают родительских прав. Разве не должны вера, духовность и христианская мораль быть еще выше этого и требовать от человека такого статуса исполнения Божьих заповедей и христианских добродетелей? Разве можно допустить, чтобы духовным отцом многомилионной паствы хотя бы формально назывался тот, кто не только благословил ее геноцид, а и сделал все, чтобы оправдать его псевдодуховной концепцией?». Не предусмотрена «уголовным кодексом Церкви» такая ситуация? Тогда какое же тут преступление?!
Оказалось, что еще труднее объяснить, почему в сохранении структурного единства УПЦ с РПЦ, украинское общество видит глубочайшую аморальность. Придется «разжевывать». Кто еще в Украине не убедился, что «спецоперация» по денацификации, демилитаризации, делабораторизации, деядерновооружению, деукраинизации, исключительновоеннообъектоуничтожению, а проще говоря, безжалостная война, раздутая с помощью извращенно-лживой пропаганды, широко поддерживается архиереями, священством и мирянами РПЦ, причем большинством? Вы не уверены, что именно большинством? А много ли несогласных? Письмо против войны подписал приблизительно один процент российского духовенства. Значит остальные или согласны, или отмалчиваются. Наши сограждане видят выступления разных ткачевых, осиповых, владимировых, вигилянских, узнают про российских священников, вдохновляющих оккупантов «на подвиги» на фронте. Украинцы понимают, что РПЦ стала оружием против них, частью пропаганды, оправданием этой войны, она облекает зверства в «священные одежды». И они видят, что УПЦ дорожит единством с ней. А что же с нашей стороны в ответ на позицию их церковного большинства? Слова о. Николая Данилевича в сторону беснующихся Ткачева и Владимирова: «Отцы, лучше помолчите»? Этого достаточно? Украинцы видят, что протесты и обращения священства УПЦ с просьбой дать нравственную оценку действиям патриарха и поднять вопрос о разрыве с РПЦ не находят даже минимального внешнего отклика со стороны епископата. МОЛЧАНИЕ. Народ спрашивает: Так с кем они? Обществу очевидно, что это аморально, нашему церковному большинству – нет! Даже внешним очевидно, что тут какое-то из двух единств – ложь. Или единство с народом Украины, или единство с РПЦ.
Ограничительно-наказующие каноны (законы и правила) чаще всего возникают там, где заканчивается христианская мораль. Такие каноны вторичны по отношению к морали. Представим некую раннехристианскую общину, в которой царили первоначально взаимная любовь, жертвенность, уважение, такт в отношениях друг с другом. И вдруг появляется некий тип (кто-то заметит, что вроде меня), потерявший такт и чувство меры, «мутящий воду». И если это нарушает мир общины, община вырабатывает некие способы урегулирования. Так приблизительно и возникают многие каноны, из-за недостатка морального чувства у некоторых.
Во всей нынешней ситуации лично меня в наибольшей мере потрясло то, что совершенная и глубочайшая аморальность не смущает многих православных. Нет, ты укажи им какой канон нарушен, или покажи им ересь, тогда, может быть, они и признают это злом! Патриарх Кирилл благословляет и оправдывает захватническую войну? Ну он же не еретик, он же не нарушает каноны? Вот если бы еретик, тогда да, тогда его, конечно, не поминать, вот тогда его патриаршество под вопросом. Ну вы же знаете, что в раннехристианскую эпоху народ иногда, даже нередко, изгонял епископов и патриархов? Ну вот и представьте, что некий епископ благословил одну часть своей паствы жестоко убивать другую, неужели это не вызвало бы его осуждения и изгнания с кафедры?!
Эта война обнажила отсутствие моральных, нравственных ориентиров среди многих православных, так называемых христиан. Именно так называемых, поскольку без способности различать добро и зло, какое может быть следование за Христом? Оказалось, что безнравственность позиции патриарха московского надо разжевывать и объяснять. Прочел хорошую аналогию в «обращении мирян к Митрополиту Онуфрию» (перевожу): Даже в светском праве, когда отец совершает злодеяние над ребенком, его лишают родительских прав. Разве не должны вера, духовность и христианская мораль быть еще выше этого и требовать от человека такого статуса исполнения Божьих заповедей и христианских добродетелей? Разве можно допустить, чтобы духовным отцом многомилионной паствы хотя бы формально назывался тот, кто не только благословил ее геноцид, а и сделал все, чтобы оправдать его псевдодуховной концепцией?». Не предусмотрена «уголовным кодексом Церкви» такая ситуация? Тогда какое же тут преступление?!
Оказалось, что еще труднее объяснить, почему в сохранении структурного единства УПЦ с РПЦ, украинское общество видит глубочайшую аморальность. Придется «разжевывать». Кто еще в Украине не убедился, что «спецоперация» по денацификации, демилитаризации, делабораторизации, деядерновооружению, деукраинизации, исключительновоеннообъектоуничтожению, а проще говоря, безжалостная война, раздутая с помощью извращенно-лживой пропаганды, широко поддерживается архиереями, священством и мирянами РПЦ, причем большинством? Вы не уверены, что именно большинством? А много ли несогласных? Письмо против войны подписал приблизительно один процент российского духовенства. Значит остальные или согласны, или отмалчиваются. Наши сограждане видят выступления разных ткачевых, осиповых, владимировых, вигилянских, узнают про российских священников, вдохновляющих оккупантов «на подвиги» на фронте. Украинцы понимают, что РПЦ стала оружием против них, частью пропаганды, оправданием этой войны, она облекает зверства в «священные одежды». И они видят, что УПЦ дорожит единством с ней. А что же с нашей стороны в ответ на позицию их церковного большинства? Слова о. Николая Данилевича в сторону беснующихся Ткачева и Владимирова: «Отцы, лучше помолчите»? Этого достаточно? Украинцы видят, что протесты и обращения священства УПЦ с просьбой дать нравственную оценку действиям патриарха и поднять вопрос о разрыве с РПЦ не находят даже минимального внешнего отклика со стороны епископата. МОЛЧАНИЕ. Народ спрашивает: Так с кем они? Обществу очевидно, что это аморально, нашему церковному большинству – нет! Даже внешним очевидно, что тут какое-то из двух единств – ложь. Или единство с народом Украины, или единство с РПЦ.
Ну неужели непонятно, что если мы поддерживаем нашу армию, наш народ, то мы не можем быть в духовном единстве с теми, кто благословляет и оправдывает уничтожение и наших воинов и нашего народа, единство уже разрушено! Ну представьте, что прямо во время соборной литургии, перед причастием, из алтаря вышла бОльшая часть епископата и священников и, обращаясь к стоящим в храме, указывают своим прихожанам на прихожан тех, кто остался в алтаре и говорят: «Это – фашисты, бейте их, режьте!». И вот одна часть прихожан набросилась с ножами на другую, одним перерезают горло, другим отрезают головы, кровь по всему храму рекой, забрызганы ею и алтарь и престол, кого-то из женщин и детей насилуют, а оставшаяся в алтаре часть епископата и священства, обращаясь к призывавшим к резне, в это время говорит: «Христос посреди нас, дорогие собратья, подходите причащаться с нами из одной чаши! И просим ваших святых молитв!» Это не вызывает у вас содрогания?! Тут все в порядке с канонами, гарантированно единение во Христе происходит? И что от того, что не все из этой бОльшей части кричат: «Режьте!», а сокрушенно кивают головами и молча, «молитвенно» воздыхают?
В уставе УПЦ написано: «УПЦ з’єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву». Через Церковь, благословляющую убийство ее паствы. Мне одному кажется, что какое-то не очень надежное соединение?
С одним замечательным священником, настоящим тружеником и утешителем людей, мы совместно отпевали нашего воина, убитого вместе с сослуживцами мощным взрывом. Тело было обезображено, его не могли точно опознать, сказали родителям: мы не уверены стопроцентно, что это именно ваш сын, но либо вы заберете тело и похороните, либо мы похороним его в братской могиле. Мать сказала: Мы заберем, если это не наш сын, я надеюсь, что о нашем кто-то так же позаботится. Родители попросили не поминать при отпевании имени их сына, в надежде, что вдруг он все-таки жив. Пока не пришел днк-тест, еще была у них надежда… Мы поминали «сего раба Твоего». После отпевания мать долго не могли оторвать от гроба, я смотрел, как ее слезы падают на флаг Украины, которым был покрыт гроб, как они расплываются по шелку в огромные пятна. Рядом стоял и рыдал отец. Мой сослужитель позже сказал: «Если бы наши епископы отпевали наших убитых солдат, детей, если бы они видели это горе, ужас матерей, разве смогли бы они не встать на их сторону, разве не почувствовали необходимость что-то сделать, по крайней мере отстраниться от тех, кто поддерживает эту войну? Когда я вижу эту бездну горя, у меня четкая уверенность, что Христос плачет вместе с этой матерью!»
И еще об аморальности. Меня берет оторопь, когда от церковных знакомых, даже духовных лиц, здесь, в Украине, среди даже им очевидного ужаса, я слышал: «это политика», «все не так однозначно», «ну ничего, это закономерно и неизбежно», «никому нельзя верить», «не будем никого осуждать»… Короче, дыры зияют в сердцах…
А еще вот это: «Это безбожные власти нас гонят, потому что мы – Церковь Христова, ну Тьма же и Свет, разве не ясно?»…
(с) Серафим Панкратов
В уставе УПЦ написано: «УПЦ з’єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву». Через Церковь, благословляющую убийство ее паствы. Мне одному кажется, что какое-то не очень надежное соединение?
С одним замечательным священником, настоящим тружеником и утешителем людей, мы совместно отпевали нашего воина, убитого вместе с сослуживцами мощным взрывом. Тело было обезображено, его не могли точно опознать, сказали родителям: мы не уверены стопроцентно, что это именно ваш сын, но либо вы заберете тело и похороните, либо мы похороним его в братской могиле. Мать сказала: Мы заберем, если это не наш сын, я надеюсь, что о нашем кто-то так же позаботится. Родители попросили не поминать при отпевании имени их сына, в надежде, что вдруг он все-таки жив. Пока не пришел днк-тест, еще была у них надежда… Мы поминали «сего раба Твоего». После отпевания мать долго не могли оторвать от гроба, я смотрел, как ее слезы падают на флаг Украины, которым был покрыт гроб, как они расплываются по шелку в огромные пятна. Рядом стоял и рыдал отец. Мой сослужитель позже сказал: «Если бы наши епископы отпевали наших убитых солдат, детей, если бы они видели это горе, ужас матерей, разве смогли бы они не встать на их сторону, разве не почувствовали необходимость что-то сделать, по крайней мере отстраниться от тех, кто поддерживает эту войну? Когда я вижу эту бездну горя, у меня четкая уверенность, что Христос плачет вместе с этой матерью!»
И еще об аморальности. Меня берет оторопь, когда от церковных знакомых, даже духовных лиц, здесь, в Украине, среди даже им очевидного ужаса, я слышал: «это политика», «все не так однозначно», «ну ничего, это закономерно и неизбежно», «никому нельзя верить», «не будем никого осуждать»… Короче, дыры зияют в сердцах…
А еще вот это: «Это безбожные власти нас гонят, потому что мы – Церковь Христова, ну Тьма же и Свет, разве не ясно?»…
(с) Серафим Панкратов
Позов 437 священиків про єретичність патріарха Кирила став подією для України, і про цю історію написала навіть така газета як "Нью-Йорк таймс". Але ця історія потребує свого логічного продовження у вигляді виходу з Московського патріархату і на користь цього є цілком конкретні аргументи.
1.Якщо Предстоятель церкви став єретиком (а Кирил такий на додачу до порушення канонів та воєнних злочинів), то обов'язок єпископів та вірних припинити його поминати.
2.У звичайній помісній Церкві можна було б звернутися до соборних інституцій та ініціювати суд над предстоятелем, що впав у єресь. Але в РПЦ це неможливо. Церковний суд ще до обрання Кирила патріархом вже підкорявся йому, а після обрання взагалі втратив будь яке право на самостійність. Патріарх узурпував владу в РПЦ практично відразу, в 2009му. Після обрання патріархом на сайті РПЦ перше що сталося - це зник підрозділ "Синод". Все перемістилося у руки патріарха без всякого приховування цього факту. Недавно останні повноваження Синоду були передані патріарху і знову таки прямо днями було в черговий раз перенесено архієрейський собор, який може ініціювати суд над Кирилом, вчивнивши останній через скликання Помісного собору та прийняття кінцевих рішень Архієрейський собором, що діє у складі Помісного. Ну це у них такий статут, щоб патріарха було дуже важко судити, але і тіні такого осудження Кирил боїться, і вся соборність заблокована через ці страхи.
3.У таких умовах РПЦ як Помісна Церква - патріарх Кирил. "Государство это Я" втілено тут давно і відразу, я про це написав ще десять років тому, коли цей абсолютизм в РПЦ лише закріпився. За таких умов знаходитися в РПЦ у будь якій формі - це безпосередньо підкорюватися патріарху Кирилу, помічаємо це чи ні.
4.Все це означає, що визнання патріарха Кирила єретиком вимагає від кожного священнослужителя не лише припинення його поминання, але і виходу з РПЦ. В умовах Росії це реалізувати важко, але в Україні є канонічна православна церква і цей крок цілком можливий для кожного.
5.Якщо є сумніви стосовно ПЦУ - не всі помісні церкви визнали, не всі єпископи хороші для нас - то, по-перше, страх перед Росією проходить у світі з кожною новою її поразкою, а по-друге, єпископ - не долар, щоб усім подобатися. ПЦУ надало свободу приєднуватися до будь якого єпископу ПЦУ, а не лише місцевого, ніхто не відміняв права священства пропонувати власні кандидатури на єпископів (якщо вони не пов'язані із московськими людьми у штатському, то вони вже прекрасні кандидати).
6.ПЦУ вже тому є Церквою, що вона позбавлена системи непосильних поборів з парафій, що виснажують численні парафії МП. Єпископи спочатку поставили парафії у становище бюро з надання ритуальних послуг. А потім закрутили гайки і почалося "Ви були влітку у нас у селі, заходили у храм, чи не могли б Ви допомогти заплатити за газ?" - знаємо ми той високопреосвященніший газпром. Думаю, вже тому варто переходити, щоб покінчити з московським рабством.
7.Колись Вселенський патріарх сам чи у складі Пентархії засудить Кирила. Але для нас важливо не чекати цього суду. Адже Кирило не стане єретиком у момент осудження, він є ним вже зараз. Так само він не стане воєнним злочинцем у Гаазі - він є ним вже зараз. Дивитися треба на суть, а не на процедуру. І не лише припиняти поминання, але і поривати з Кирилом раз і назавжди. Цінуючи позов проти патріарха Кирила як такий, що відрізняється від інших прохань у стилі "стоїмо на колінах перед начальством, просимо обговорити питання про автокефалію", все таки відмітимо, що не поривати з Кирилом сьогодні - це заохочувати РПЦ і особисто Кирила до подальшого культивування єресі, до подальшої участі у геноциді українського народу. Як казав Христос, треба просто перестати боятися. Перестати боятися не лише РПЦ, але і майбутнього в ПЦУ, Перестати боятися себе, тих, ким ми стали в нових історичних обставинах. Лише покинувши всі страхи можна знову бути собою - православними християнами.
(с) Юрій Чорноморець
1.Якщо Предстоятель церкви став єретиком (а Кирил такий на додачу до порушення канонів та воєнних злочинів), то обов'язок єпископів та вірних припинити його поминати.
2.У звичайній помісній Церкві можна було б звернутися до соборних інституцій та ініціювати суд над предстоятелем, що впав у єресь. Але в РПЦ це неможливо. Церковний суд ще до обрання Кирила патріархом вже підкорявся йому, а після обрання взагалі втратив будь яке право на самостійність. Патріарх узурпував владу в РПЦ практично відразу, в 2009му. Після обрання патріархом на сайті РПЦ перше що сталося - це зник підрозділ "Синод". Все перемістилося у руки патріарха без всякого приховування цього факту. Недавно останні повноваження Синоду були передані патріарху і знову таки прямо днями було в черговий раз перенесено архієрейський собор, який може ініціювати суд над Кирилом, вчивнивши останній через скликання Помісного собору та прийняття кінцевих рішень Архієрейський собором, що діє у складі Помісного. Ну це у них такий статут, щоб патріарха було дуже важко судити, але і тіні такого осудження Кирил боїться, і вся соборність заблокована через ці страхи.
3.У таких умовах РПЦ як Помісна Церква - патріарх Кирил. "Государство это Я" втілено тут давно і відразу, я про це написав ще десять років тому, коли цей абсолютизм в РПЦ лише закріпився. За таких умов знаходитися в РПЦ у будь якій формі - це безпосередньо підкорюватися патріарху Кирилу, помічаємо це чи ні.
4.Все це означає, що визнання патріарха Кирила єретиком вимагає від кожного священнослужителя не лише припинення його поминання, але і виходу з РПЦ. В умовах Росії це реалізувати важко, але в Україні є канонічна православна церква і цей крок цілком можливий для кожного.
5.Якщо є сумніви стосовно ПЦУ - не всі помісні церкви визнали, не всі єпископи хороші для нас - то, по-перше, страх перед Росією проходить у світі з кожною новою її поразкою, а по-друге, єпископ - не долар, щоб усім подобатися. ПЦУ надало свободу приєднуватися до будь якого єпископу ПЦУ, а не лише місцевого, ніхто не відміняв права священства пропонувати власні кандидатури на єпископів (якщо вони не пов'язані із московськими людьми у штатському, то вони вже прекрасні кандидати).
6.ПЦУ вже тому є Церквою, що вона позбавлена системи непосильних поборів з парафій, що виснажують численні парафії МП. Єпископи спочатку поставили парафії у становище бюро з надання ритуальних послуг. А потім закрутили гайки і почалося "Ви були влітку у нас у селі, заходили у храм, чи не могли б Ви допомогти заплатити за газ?" - знаємо ми той високопреосвященніший газпром. Думаю, вже тому варто переходити, щоб покінчити з московським рабством.
7.Колись Вселенський патріарх сам чи у складі Пентархії засудить Кирила. Але для нас важливо не чекати цього суду. Адже Кирило не стане єретиком у момент осудження, він є ним вже зараз. Так само він не стане воєнним злочинцем у Гаазі - він є ним вже зараз. Дивитися треба на суть, а не на процедуру. І не лише припиняти поминання, але і поривати з Кирилом раз і назавжди. Цінуючи позов проти патріарха Кирила як такий, що відрізняється від інших прохань у стилі "стоїмо на колінах перед начальством, просимо обговорити питання про автокефалію", все таки відмітимо, що не поривати з Кирилом сьогодні - це заохочувати РПЦ і особисто Кирила до подальшого культивування єресі, до подальшої участі у геноциді українського народу. Як казав Христос, треба просто перестати боятися. Перестати боятися не лише РПЦ, але і майбутнього в ПЦУ, Перестати боятися себе, тих, ким ми стали в нових історичних обставинах. Лише покинувши всі страхи можна знову бути собою - православними християнами.
(с) Юрій Чорноморець
Последние месяцы я думал, как следует называть ту организацию, во главе которой стоит патриарх Кирилл?
Это не Русская Православная Церковь (точнее, ее самая гнилая часть), это не Московский патриархат (Кирилл не патриарх, а что-то типа гендиректора).
Некоторое время назад я стал использовать понятие "официальная Церковь". И это более менее отражает суть, но всё еще слишком церковно, слишком вежливо.
Три дня назад в разговоре с корреспондентом La Repubblica я говорил о том, что РПЦ превратилась в одну из госкорпораций, типа Роснефти, Росатома, РЖД и т.д.
Надо сделать еще один шаг и признать, что РПЦ - это Росцерковь, а ее патриарх - председатель совета директоров.
Да, неблагочестиво звучит для православного уха.
Но еще страшнее, что это правда.
И нам важно называть вещи своими именами.
Ложь и подмены опаснее, чем правда.
* * *
На авторство не претендую. Мне кажется, кто-то уже использовал этот термин раньше, но пока не могу вспомнить кто и где.
(с) Сергей Чапнин
Это не Русская Православная Церковь (точнее, ее самая гнилая часть), это не Московский патриархат (Кирилл не патриарх, а что-то типа гендиректора).
Некоторое время назад я стал использовать понятие "официальная Церковь". И это более менее отражает суть, но всё еще слишком церковно, слишком вежливо.
Три дня назад в разговоре с корреспондентом La Repubblica я говорил о том, что РПЦ превратилась в одну из госкорпораций, типа Роснефти, Росатома, РЖД и т.д.
Надо сделать еще один шаг и признать, что РПЦ - это Росцерковь, а ее патриарх - председатель совета директоров.
Да, неблагочестиво звучит для православного уха.
Но еще страшнее, что это правда.
И нам важно называть вещи своими именами.
Ложь и подмены опаснее, чем правда.
* * *
На авторство не претендую. Мне кажется, кто-то уже использовал этот термин раньше, но пока не могу вспомнить кто и где.
(с) Сергей Чапнин
Гадаю, що треба зробити так, аби знаходитися в московському патріархаті було соромно. А для цього треба запитувати: невже ти хочеш надалі причащатися з однієї чаші і називати своїм «великим господином и отцом» того, хто дав своє благословення на те, щоб вбивали, «денаціоналізовували» тебе і твоїх близьких? Ще раз: перебування в мп повинно викликати сором. І для того, щоб цей сором викликати ефективніше – слід робити так, як зараз це роблять окремі активісти, вивішуючи біля церков московського патріархату фотографії з Бучі, Гостомеля, Маріуполя з надписом «Вони це благословляють! Вони хочуть це зробити з тобою! Ти справді хочеш бути з ними?».
https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3477171-z-upc-mp-treba-sos-virisuvati-a-ne-cekati-iniciativi-z-misc.html
https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3477171-z-upc-mp-treba-sos-virisuvati-a-ne-cekati-iniciativi-z-misc.html
Укрінформ
З УПЦ (МП) треба щось вирішувати, а не чекати «ініціативи з місць»
Городок, Конотоп, Бровари… Схоже, там знайшли відповідь на питання, що робити з УПЦ (МП). Але чи не відкриє «рубання під корінь» внутрішній релігійний фронт? — Укрінформ.
От харьковского священника Андрея Сыркина - к собратьям священникам в России 👇:
Нечаянно ответил одному священнику:
Я хочу вам пожелать, что бы когда вы начнете служить следующую Литургию, после возгласа Благословенно Царство, вы начнете произносить первое прошение мирной ектении , вы вспомнили, что миллионы ваших бывших братьев, сослужителей, епископов, мирян, монастырей - больше не в мире с вами. Когда дойдете о мире всего мира, вспомните, что вы за войну. Когда скажете молитву о благостоянии Божиих Церквей, вспомните, что многие храмы разрушены, многие стоят без службы, прихожане вынуждены бежать из родных домов. Когда скажете слово о священниках, священномонах и о всей во Христе братии, знайте, что и братия эта страдает, и еще больше пострадает в будущем и из-за войны и из-за молчания патриарха и епископов, и не только молчания, но и вашей поддержки войны. Когда дойдёте до молитвы о стране вашей и ее властях и ее воинстве, вспомните что ваше воинство в чужой стране погибает зазря под мудрым руководством правительства. Когда дойдете до страждущих, путешествующих, в немощи лежащих-вспомните, что миллионы ваших единоверцев покинули свои дома, живут в чужом краю, есть и те кто и пошевелиться не может от боли и страха. Когда скажете молитву о своем городе, представьте, что это в ваш город летят ракеты, он весь горит и вы не знаете куда вам деться. Вам страшно, до паралича страшно, но вы не знаете куда вам прятаться. А когда дойдете до молитвы Богородицы, представьте себе, как Она на это все смотрит, радуете ли вы Ее тем, что делаете. И в конце, когда будете провозглашать: яко Твое есть Царство, вспомните, какое это оно Его Царство. С кем сейчас Царь Царей? С теми кто страдает, убегает из своего дома, прижимает малое дитя к себе в надежде защитить от бомб, или с вами, которые хоть и в ризах и с митрами на головах, но самого главного и простого о своем Боге не поняли.
Нечаянно ответил одному священнику:
Я хочу вам пожелать, что бы когда вы начнете служить следующую Литургию, после возгласа Благословенно Царство, вы начнете произносить первое прошение мирной ектении , вы вспомнили, что миллионы ваших бывших братьев, сослужителей, епископов, мирян, монастырей - больше не в мире с вами. Когда дойдете о мире всего мира, вспомните, что вы за войну. Когда скажете молитву о благостоянии Божиих Церквей, вспомните, что многие храмы разрушены, многие стоят без службы, прихожане вынуждены бежать из родных домов. Когда скажете слово о священниках, священномонах и о всей во Христе братии, знайте, что и братия эта страдает, и еще больше пострадает в будущем и из-за войны и из-за молчания патриарха и епископов, и не только молчания, но и вашей поддержки войны. Когда дойдёте до молитвы о стране вашей и ее властях и ее воинстве, вспомните что ваше воинство в чужой стране погибает зазря под мудрым руководством правительства. Когда дойдете до страждущих, путешествующих, в немощи лежащих-вспомните, что миллионы ваших единоверцев покинули свои дома, живут в чужом краю, есть и те кто и пошевелиться не может от боли и страха. Когда скажете молитву о своем городе, представьте, что это в ваш город летят ракеты, он весь горит и вы не знаете куда вам деться. Вам страшно, до паралича страшно, но вы не знаете куда вам прятаться. А когда дойдете до молитвы Богородицы, представьте себе, как Она на это все смотрит, радуете ли вы Ее тем, что делаете. И в конце, когда будете провозглашать: яко Твое есть Царство, вспомните, какое это оно Его Царство. С кем сейчас Царь Царей? С теми кто страдает, убегает из своего дома, прижимает малое дитя к себе в надежде защитить от бомб, или с вами, которые хоть и в ризах и с митрами на головах, но самого главного и простого о своем Боге не поняли.
Говорить о Кирилле Гундяеве как о [своём] "господине" и "патриархе", ценить единство с ним, боясь "разрушить церковное единство" - примерно то же, что говорить о "завуче" и "учителе" Андрее Чикатило, зная о его злодеяниях и боясь при этом нарушить "единство педагогического коллектива".
(с) Владимир Мельник
(с) Владимир Мельник
Мысль, будто в память о трагической гибели некоторого количества людей в Одессе восемь лет назад можно и нужно убить сегодня в сотни и в тысячи раз больше совсем других людей - это даже не ветхозаветное "око за око" - там карают виновника, и только.
Это даже не кровная месть горных племен - там счет всегда ровный.
Это даже не звериная жестокость - зверь убивает, чтобы наестся.
Это логика ада.
(с) Андрей Десницкий
Это даже не кровная месть горных племен - там счет всегда ровный.
Это даже не звериная жестокость - зверь убивает, чтобы наестся.
Это логика ада.
(с) Андрей Десницкий
Ко мне постоянно обращаются и миряне, и священники из России с вопросом:
* что делать, если мы против войны, но вынуждены молчать об этом даже в своих храмах? Нам надо сохранить хоть какую-то надежду, хоть как-то сохранить прихожан. Мы дали священническую присягу и не можем ее нарушить.
* как ходить в храмы, где епископы и священники прямо, без всякого стыда проповедуют войну?
* как ходить в храмы, где возглашают имя патриарха Кирилла, от которого уже физически тошнит?
* какая этой вакханалии есть альтернатива?
Я долго думал над этими вопросами. Мне сейчас проще: я живу в деревне, где есть православный храм и в нем уже 50 лет не поминают имя Московского патриарха. Если прихожане, которые настроены пропутински, но они тихие, не агрессивные. Рядом есть и другой храм, где всегда поминают Кирилла. В России возможности выбора юрисдикции пока нет, но мы доживем до того дня, когда этот выбор появится.
А пока у меня есть только очень тяжелые и страшные ответы. Вполне возможно, что я ошибаюсь, но тем не менее решусь поделиться некоторыми мыслями:
1. Было бы правильно, если бы Вселенский патриарх, а лучше синаксис предстоятелей Православных Церквей освободил священников от их присяги верности тем епископам, которые сейчас прямо или косвенно проповедуют войну.
2. Тем, кому невыносимо тяжело при поминовении имени патриарха, можно вспомнить опыт пандемии и молиться дома, за интернет-трансляциями богослужения из других поместных Церквей, где Кирилла не поминают. Это временная мера, но опыт пандемии еще не забыт, правда?
3. Просить священников служить литургии по домам, без поминовения Кирилла. Старые антиминсы у многих священников есть, это не проблема. Но нет никакой беды, если служить и без антиминса (особенно, если есть освобождение от присяги). Если же невообразимо страшно служить без антиминса, можно попробовать запросить антиминсы у греков. Мы уже на грани той ситуации, когда они не откажут.
4. Наконец, есть онлайн-литургия и удаленное освящение даров. Этот опыт тоже возник в период пандемии и никуда не делся. Более того, состоятельных, серьезных аргументов против онлайн-литургии никто сформулировать не смог. (См. сборник проекта "Соборность" № 1, 2020).
(с) Сергей Чапнин
* что делать, если мы против войны, но вынуждены молчать об этом даже в своих храмах? Нам надо сохранить хоть какую-то надежду, хоть как-то сохранить прихожан. Мы дали священническую присягу и не можем ее нарушить.
* как ходить в храмы, где епископы и священники прямо, без всякого стыда проповедуют войну?
* как ходить в храмы, где возглашают имя патриарха Кирилла, от которого уже физически тошнит?
* какая этой вакханалии есть альтернатива?
Я долго думал над этими вопросами. Мне сейчас проще: я живу в деревне, где есть православный храм и в нем уже 50 лет не поминают имя Московского патриарха. Если прихожане, которые настроены пропутински, но они тихие, не агрессивные. Рядом есть и другой храм, где всегда поминают Кирилла. В России возможности выбора юрисдикции пока нет, но мы доживем до того дня, когда этот выбор появится.
А пока у меня есть только очень тяжелые и страшные ответы. Вполне возможно, что я ошибаюсь, но тем не менее решусь поделиться некоторыми мыслями:
1. Было бы правильно, если бы Вселенский патриарх, а лучше синаксис предстоятелей Православных Церквей освободил священников от их присяги верности тем епископам, которые сейчас прямо или косвенно проповедуют войну.
2. Тем, кому невыносимо тяжело при поминовении имени патриарха, можно вспомнить опыт пандемии и молиться дома, за интернет-трансляциями богослужения из других поместных Церквей, где Кирилла не поминают. Это временная мера, но опыт пандемии еще не забыт, правда?
3. Просить священников служить литургии по домам, без поминовения Кирилла. Старые антиминсы у многих священников есть, это не проблема. Но нет никакой беды, если служить и без антиминса (особенно, если есть освобождение от присяги). Если же невообразимо страшно служить без антиминса, можно попробовать запросить антиминсы у греков. Мы уже на грани той ситуации, когда они не откажут.
4. Наконец, есть онлайн-литургия и удаленное освящение даров. Этот опыт тоже возник в период пандемии и никуда не делся. Более того, состоятельных, серьезных аргументов против онлайн-литургии никто сформулировать не смог. (См. сборник проекта "Соборность" № 1, 2020).
(с) Сергей Чапнин
9 травня 2022 р. було прийняте вкрай важливе для світового православ'я рішення. Патріарх Варфоломій ще раз увійшов у історію: він зцілив ще один розкол! Але способом, відмінним від українського: визнавши канонічність Охридської архиєпископів, він хоче, щоб Сербська та Охридська Церкви домовилися між собою. Адже відповідно до Томосу про автокефалію Сербської Церкви, котрий ґрунтується на утворенні Королівства Югославії, це була канонічна територія Белграду.
https://risu.ua/na-porozi-avtokefaliyi-ohridskoyi-arhiyepiskopiyi_n129075
https://risu.ua/na-porozi-avtokefaliyi-ohridskoyi-arhiyepiskopiyi_n129075
Релігійно-інформаційна служба України
На порозі автокефалії Охридської Архиєпископії
9 травня 2022 р. було прийняте вкрай важливе для світового православ'я рішення. Патріарх Варфоломій ще раз увійшов у історію: він зцілив ще один розкол! Але способом, відмінним від українського: визнавши канонічність Охридської архиєпископів, він хоче, щоб…
Поки влада толерує Московський патріархат в Україні, УПЦ МП трохи оговталася від переляку - побачила, що загроз для неї немає - і пішла в контратаку: на ПЦУ, Порошенка та всю "попередню владу" (https://bityl.co/CBew). В цих мерзотників вистачило нахабства (а радше хуцпи) навіть заявити, що це ПЦУ і Порошенко насправді винні в тому, що Росія напала на Україну!!!
Зверніть увагу на вислів "попередня влада": це не випадковість, це гра в політику. "Ви, пане президенте, не любите попередню владу, ми також її не любимо, давайте дружити, ми ж природні союзники!" - це Онуфрій та його синод звертаються до Зеленського на повному серйозі.
Насправді московський патріархат в Україні керується тою ж логікою, що й Путін: будь-які поступки сприймає виключно як прояв слабкості та сигнал про можливість подальшого наступу.
А ще мені цікаво: ті священники, які вже звернулися до Фанару про суд над Кирилом, але з УПЦ МП не вийшли, вони після цієї заяви синоду УПЦ МП як почуваються? Їм з такими єпископами в одній церкві все норм? Не бридко? Ніде сумління не тисне?
УПЦ МП як структура - останній оплот Кремля в Україні. Сумлінність окремих священиків (не єпископів) цієї церкви нічого в цьому факті не змінює.
(с) Олексій Панич
Зверніть увагу на вислів "попередня влада": це не випадковість, це гра в політику. "Ви, пане президенте, не любите попередню владу, ми також її не любимо, давайте дружити, ми ж природні союзники!" - це Онуфрій та його синод звертаються до Зеленського на повному серйозі.
Насправді московський патріархат в Україні керується тою ж логікою, що й Путін: будь-які поступки сприймає виключно як прояв слабкості та сигнал про можливість подальшого наступу.
А ще мені цікаво: ті священники, які вже звернулися до Фанару про суд над Кирилом, але з УПЦ МП не вийшли, вони після цієї заяви синоду УПЦ МП як почуваються? Їм з такими єпископами в одній церкві все норм? Не бридко? Ніде сумління не тисне?
УПЦ МП як структура - останній оплот Кремля в Україні. Сумлінність окремих священиків (не єпископів) цієї церкви нічого в цьому факті не змінює.
(с) Олексій Панич
hromadske
УПЦ МП звинуватила у нападі росії попередню українську владу та ПЦУ
Українська православна церква московського патріархату звинуватила 5-го президента України Петра Порошенка та Православну церкву України, яку називає «так званою», у нападі росії на Україну. - Читайте на Громадському
Меня сильно озадачило сегодняшнее заявление Священного синода УПЦ МП. Вот сидят митрополиты, улыбаются... а ведь все они теперь камикадзе.
Первое. Логика текста, который они составили с учетом методических указаний, присланных из Москвы, до боли знакомая. Все православные епископы в РПЦ и все православные офицеры ФСБ говорят точно также: "у нас есть враги внешние и враги внутренние, и с ними мы ведем непрестанную борьбу".
Конфуз только в том, что внешних врагов епископам УПЦ запрещено называть по имени. Ни Путина, ни Кирилла они в своем заявлении не упоминают. В их картине мира есть только "Российская Федерация вообще", некая неосязаемая сущность, которая в детализации не нуждается. Однако этот собирательный образ рисуется не таким уж ужасным. Сама война - это "страшный", но как будто бы абстрактный грех. Чей именно это грех митрополиты пока еще не разобрались, хотя боль страдания украинского народа они разделяют.
А вот с внутренними врагами совсем не так. Их много, одних митрополиты смело называют по имени (Порошенко), других чуть менее конкретно, но вполне понятно (ПЦУ, "предыдущая власть", "группа народных депутатов", "органы местного самоуправления"). И получается, что врагов внутри Украины у этих митрополитов значительно больше, чем вовне.
И это во время-то войны? Поразительно.
Второе. Как известно, в конце 2022 - начале 2023 года в Москве патриарх Кирилл собирает архиерейский собор. Судя по тексту заявления митрополиты планируют на него приехать. Обтекаемые формулировки в отношении РФ позволят им беспрепятственно въехать в страну. Ну что же, посмотрим, что из этого получится.
Третье. В таком промосковском контексте очень неожиданно звучит фраза: "Украина выстоит и сохранит свою государственность". То есть Синод УПЦ уже не считает, что сохранение территориальной целостности страны - это актуальная задача. Украинские митрополиты убеждены, что страна часть своей территории непременно потеряет и говорить следует только о сохранении государственности, соглашаясь с потерей части территории. Оговорка прям по Фрейду.
Наконец, четвертое. Объявленное вчера "собрание с участием епископов, священников, монахов и мирян", о котором не раз уже просили представители разных епархий все-таки состоится. Но это будет мероприятие с целью выпустить пар. Митрополиты даже не скрывают театральный характер встречи. Судя по формулировкам трудно понять, будут ли на этом собрании принятые какие-либо решения или цель просто поговорить? Прекрасная оговорка, что дискуссия не должна вывести собравшихся "из канонического поля" полностью блокирует две основные темы:
- суд над патриархом Кириллом,
- выход из юрисдикции Москвы.
Таким образом украинские митрополиты еще раз заявляют вполне однозначно: мы с Москвой и с патриархом Кириллом.
Похоже, и путь у них будет один - переехать в Москву. Или, если за свое предательство они получат из Москвы приличные деньги, то можно будет отправиться на пенсию и в более теплые страны.
Паству они потеряют.
PS: Я практически не знаю украинский епископат лично, но все как-то думал, что приличные епископы где-то есть и со временем они найдут форму соединения с ПЦУ. Последнее время думаю наоборот: пусть никто никуда не переходит, пусть все в Москву уезжают. Украине нужны новые епископы.
(с) Сергей Чапнин
Первое. Логика текста, который они составили с учетом методических указаний, присланных из Москвы, до боли знакомая. Все православные епископы в РПЦ и все православные офицеры ФСБ говорят точно также: "у нас есть враги внешние и враги внутренние, и с ними мы ведем непрестанную борьбу".
Конфуз только в том, что внешних врагов епископам УПЦ запрещено называть по имени. Ни Путина, ни Кирилла они в своем заявлении не упоминают. В их картине мира есть только "Российская Федерация вообще", некая неосязаемая сущность, которая в детализации не нуждается. Однако этот собирательный образ рисуется не таким уж ужасным. Сама война - это "страшный", но как будто бы абстрактный грех. Чей именно это грех митрополиты пока еще не разобрались, хотя боль страдания украинского народа они разделяют.
А вот с внутренними врагами совсем не так. Их много, одних митрополиты смело называют по имени (Порошенко), других чуть менее конкретно, но вполне понятно (ПЦУ, "предыдущая власть", "группа народных депутатов", "органы местного самоуправления"). И получается, что врагов внутри Украины у этих митрополитов значительно больше, чем вовне.
И это во время-то войны? Поразительно.
Второе. Как известно, в конце 2022 - начале 2023 года в Москве патриарх Кирилл собирает архиерейский собор. Судя по тексту заявления митрополиты планируют на него приехать. Обтекаемые формулировки в отношении РФ позволят им беспрепятственно въехать в страну. Ну что же, посмотрим, что из этого получится.
Третье. В таком промосковском контексте очень неожиданно звучит фраза: "Украина выстоит и сохранит свою государственность". То есть Синод УПЦ уже не считает, что сохранение территориальной целостности страны - это актуальная задача. Украинские митрополиты убеждены, что страна часть своей территории непременно потеряет и говорить следует только о сохранении государственности, соглашаясь с потерей части территории. Оговорка прям по Фрейду.
Наконец, четвертое. Объявленное вчера "собрание с участием епископов, священников, монахов и мирян", о котором не раз уже просили представители разных епархий все-таки состоится. Но это будет мероприятие с целью выпустить пар. Митрополиты даже не скрывают театральный характер встречи. Судя по формулировкам трудно понять, будут ли на этом собрании принятые какие-либо решения или цель просто поговорить? Прекрасная оговорка, что дискуссия не должна вывести собравшихся "из канонического поля" полностью блокирует две основные темы:
- суд над патриархом Кириллом,
- выход из юрисдикции Москвы.
Таким образом украинские митрополиты еще раз заявляют вполне однозначно: мы с Москвой и с патриархом Кириллом.
Похоже, и путь у них будет один - переехать в Москву. Или, если за свое предательство они получат из Москвы приличные деньги, то можно будет отправиться на пенсию и в более теплые страны.
Паству они потеряют.
PS: Я практически не знаю украинский епископат лично, но все как-то думал, что приличные епископы где-то есть и со временем они найдут форму соединения с ПЦУ. Последнее время думаю наоборот: пусть никто никуда не переходит, пусть все в Москву уезжают. Украине нужны новые епископы.
(с) Сергей Чапнин
Після заборони РНБО як раз і буде цілком доречним "зібрання вірних" бувшої УПЦ МП стосовно свого майбутнього. Без заборони - тільки собор міг би щось вирішувати. І взагалі, якби у синодалів були хоч невеликі ознаки розуму, мужності, віри та любові, вони б вчора самі прийняли рішення про розрив із Москвою, відправку делегацій на Фанар, діалог з ПЦУ. А собор терміново скликали б вже для завершення процесів, а не для обговорення питання, яке і так цілком очевидне: Путін і Кирило - два злочинця по будь-якій логіці, УПЦ не може мати ніякого відношення до РПЦ, навіть мінімального по будь-які логіці. Але люди пруть проти очевидностей. "Все що Ви бачите - неправда", "во всем віноват Запад і єго агенти" - все давно відомі пісеньки РФ, і прихильникам та співакам таких пісень місце не в Україні. Заперечення очевидностей яке виявив Синод - це рівень хворих псіхлікарні, тому це взагалі не священнослужителі, вони каліки не гідні служити, нехай у Москвії на дачах відпочивають.
(с) Юрій Чорноморець
(с) Юрій Чорноморець
Некоторое время назад возникло ощущение, что УПЦ МП в лице епископата сделала некоторые выводы из всего происходящего. И что эти люди полны решимости сохранить свою структуру, честное имя, паству, приходы, храмы, структуру своей экономики.
Но теперь, после вчерашнего заявления, сложилось впечатление, что епископат УПЦ МП прилагает усилия для самоуничтожения и самообнуления. При сценарии присоединения УПЦ МП к ПЦУ была проблема - куда же деть столько епископов? Уменьшить размеры и увеличить количество епархий? Или как-то еще?
Но, кажется, эти епископы сами решили проблему собственной карьерной утилизации. Впрочем, перед ними открывается перспектива - стать епископами РПЦ и получить место в какой-нибудь отдаленной епархии.
В общем, доктор сказал "в морг" - значит, в морг!
(с) Андрій Окара
Но теперь, после вчерашнего заявления, сложилось впечатление, что епископат УПЦ МП прилагает усилия для самоуничтожения и самообнуления. При сценарии присоединения УПЦ МП к ПЦУ была проблема - куда же деть столько епископов? Уменьшить размеры и увеличить количество епархий? Или как-то еще?
Но, кажется, эти епископы сами решили проблему собственной карьерной утилизации. Впрочем, перед ними открывается перспектива - стать епископами РПЦ и получить место в какой-нибудь отдаленной епархии.
В общем, доктор сказал "в морг" - значит, в морг!
(с) Андрій Окара
Неприйнятність образи почуттів вірян і виправдання злочинного вторгнення рф
Державна служба з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) висловлює стурбованість спробами роз’єднувати українське суспільство в цей складний для країни час, коли ми сьогодні сильні й перемагаємо саме тому, що об’єднані.
Заява Синоду Української Православної Церкви, опублікована на офіційному сайті цього релігійного об’єднання ввечері 12 травня 2022 року, містить висловлювання, що можуть бути розцінені як розпалювання релігійної ворожнечі, образа почуттів віруючих та виправдання війни рф проти України.
Синод є органом управління релігійного об’єднання, а отже, такі висловлювання не можуть бути розцінені як невдалі формулювання окремих осіб, які належать до релігійного об’єднання, але не представляють офіційну позицію релігійної організації.
Звертаємо увагу, що всі релігійні об’єднання України мають право оскаржувати у встановленому законодавством порядку рішення органів місцевої або центральної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Незгода з рішеннями не дає жодного права і жодною мірою не може слугувати виправданням для приниження честі й гідності духовенства й вірян іншого релігійного об’єднання України.
Аналогічно, будь-які висловлювання чи дії представників певного релігійного об’єднання, що суперечать чинному законодавству України, можуть бути оскаржені у встановленому законодавством порядку й жодною мірою не дають права і не можуть слугувати виправданням приниженню честі й гідності духовенства чи вірян цього релігійного об’єднання.
Звертаємо увагу, що Православна Церква України є офіційно зареєстрованим релігійним об’єднанням, яке відповідає на запит мільйонів українських православних вірян належати до такої православної Церкви, яка не має афіліації з релігійним об’єднанням на території російської федерації, що здійснила перше вторгнення на територію України у 2014 році, а з 24 лютого цього року розпочала масштабне вторгнення в Україну, сповнене як військових злочинів, так і численних ознак геноциду українського народу і злочинів на ґрунті ненависті.
Звертаємо увагу, що законодавство України гарантує всім право на честь і гідність. Наголошуємо на неприйнятності розпалювання релігійної ворожнечі, образ почуттів громадян, пов’язаних із їхніми релігійними поглядами.
Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).
«Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов’язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом» (стаття 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).
«Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань» (стаття 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).
«Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання… Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей» (стаття 35 Конституції України).
Закликаємо всіх громадян України зберігати повагу до почуттів, прав і свобод усіх вірян нашої країни, незалежно від церковної, конфесійної чи релігійної належності. У боротьбі із загарбницькими діями путінської диктатури Україна має підтримку цивілізованого світу саме завдяки переконливим свідченням, що рівень демократії, прав і свобод у нашій державі є таким, що дає підстави Україні претендувати на гідне місце серед країн вільного демократичного світу. Свобода бути собою з повагою до гідності іншого має завжди бути однією з ключових цінностей нашого суспільства.
Державна служба з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) висловлює стурбованість спробами роз’єднувати українське суспільство в цей складний для країни час, коли ми сьогодні сильні й перемагаємо саме тому, що об’єднані.
Заява Синоду Української Православної Церкви, опублікована на офіційному сайті цього релігійного об’єднання ввечері 12 травня 2022 року, містить висловлювання, що можуть бути розцінені як розпалювання релігійної ворожнечі, образа почуттів віруючих та виправдання війни рф проти України.
Синод є органом управління релігійного об’єднання, а отже, такі висловлювання не можуть бути розцінені як невдалі формулювання окремих осіб, які належать до релігійного об’єднання, але не представляють офіційну позицію релігійної організації.
Звертаємо увагу, що всі релігійні об’єднання України мають право оскаржувати у встановленому законодавством порядку рішення органів місцевої або центральної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Незгода з рішеннями не дає жодного права і жодною мірою не може слугувати виправданням для приниження честі й гідності духовенства й вірян іншого релігійного об’єднання України.
Аналогічно, будь-які висловлювання чи дії представників певного релігійного об’єднання, що суперечать чинному законодавству України, можуть бути оскаржені у встановленому законодавством порядку й жодною мірою не дають права і не можуть слугувати виправданням приниженню честі й гідності духовенства чи вірян цього релігійного об’єднання.
Звертаємо увагу, що Православна Церква України є офіційно зареєстрованим релігійним об’єднанням, яке відповідає на запит мільйонів українських православних вірян належати до такої православної Церкви, яка не має афіліації з релігійним об’єднанням на території російської федерації, що здійснила перше вторгнення на територію України у 2014 році, а з 24 лютого цього року розпочала масштабне вторгнення в Україну, сповнене як військових злочинів, так і численних ознак геноциду українського народу і злочинів на ґрунті ненависті.
Звертаємо увагу, що законодавство України гарантує всім право на честь і гідність. Наголошуємо на неприйнятності розпалювання релігійної ворожнечі, образ почуттів громадян, пов’язаних із їхніми релігійними поглядами.
Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).
«Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов’язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом» (стаття 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).
«Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань» (стаття 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).
«Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання… Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей» (стаття 35 Конституції України).
Закликаємо всіх громадян України зберігати повагу до почуттів, прав і свобод усіх вірян нашої країни, незалежно від церковної, конфесійної чи релігійної належності. У боротьбі із загарбницькими діями путінської диктатури Україна має підтримку цивілізованого світу саме завдяки переконливим свідченням, що рівень демократії, прав і свобод у нашій державі є таким, що дає підстави Україні претендувати на гідне місце серед країн вільного демократичного світу. Свобода бути собою з повагою до гідності іншого має завжди бути однією з ключових цінностей нашого суспільства.
Православната църква в днешната Северна Македония се самопровъзгласява за автокефална архиепископия на 17 юли, 1967 г. в град Охрид, имайки предвид древната история на Охридската архиепископия. Това е противоканоничен акт с никакви юридически последствия извън територията на самата Македонска църква. До вчера тя оставаше непризната църква, т.е. неканонична. Тогавашният предстоятел на тази църква е архиепископ Доситей, който заедно със своите събратя епископи от Югославска Република Македония решават, донякъде с мълчаливото одобрението на югославската администрация, да се откъснат от Сръбската православна църква. Няма да влизаме в дълбоките основания на тези епископи, временните условия, отношенията със Сръбската църква, но със сигурност проблемите им не са били за пренебрегване. За да получат международно признание почти веднага, епископите от тази църква първо се обръщат към Вселенската патриаршия и българския епископат, който, доста дискретно и почти тайно подкрепя до 1989 г. македонската църква, като й предоставя свето миро, и я подкрепя дискретно в различни инициативи. През годините с различна интензивност същото прави и епископатът на Вселенската патриаршия.
https://altanalyses.org/2022/05/11/%D0%B2%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B0-%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%B0%D1%80%D1%88%D0%B8%D1%8F-%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0-%D1%86%D1%8A%D1%80%D0%BA%D0%B2/
https://altanalyses.org/2022/05/11/%D0%B2%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B0-%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%B0%D1%80%D1%88%D0%B8%D1%8F-%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0-%D1%86%D1%8A%D1%80%D0%BA%D0%B2/
Analyses & Alternatives
Вселенската патриаршия призна църквата на Северна Македония - Analyses & Alternatives
Православната църква в днешната Северна Македония се самопровъзгласява за автокефална архиепископия на 17 юли, 1967 г. в град Охрид, имайки предвид древната история на Охридската архиепископия.
У війні винна минула українська влада і ПЦУ...
Таку заяву нещодавно зробив собор УПЦ, фактично повторивши випади російської пропаганди, що, мовляв, то Україна винна в тому, що ми на неї напали.
У 2014 році, коли росія окупували Донбас і анексувала Крим, політика УПЦ була аналогічною. Зокрема звучали заяви про те, що у Донбасі "братовбивча війна",у якій "українці вбивають українців".
Ці заяви практично повторювали випади російської пропаганди про те, що "их там нєт" і "в Україні "громадянська війна".
Виходить, що УПЦ провадила російські політичні гасла в Україні. І при тому вперто заявляла, що "церква поза політикою і держава не має права вмішуватися в церкву".
Але політика буває різною. На офіційному сайті московської патріархії виставлялися спільні світлини усього єпископату УПЦ та РПЦ із путіним. З жодним із українських президентів таких світлин не було:
"Із нас вони, та до нас не належали. Коли б належали до нас, то залишилися б з нами, але вийшли, щоб відкрилося, що не всі вони наші" (1 Ін 2,19).
***
Здавалося б, "не наша" Грузинська церква у цей важкий для українців час виявилася набагато ближче до українців, ніж УПЦ. Грузинський патріарх Ілля ІІ щодо нашої війни заявив:
"На жаль, в Україні продовжуються бойові дії під керівництвом Росії, які забирають тисячі життів. Хочу закликати наших парафіян (як у Грузії, так і за кордоном) разом молитися за мир... Росія розпочала війну в іншій країні. І лише московський владика широко заплющив очі та рота".
Грузинський патріарх щиро полюбив український народ, бо по-справжньому ближнього любиш, як себе, лиш тоді коли сам щось подібне пережив.
У 2008 році росія напала на Грузію. Росіяни в Абхазії та Осетії робили те ж саме, що нині роблять Україні. І патріарх Ілля ІІ дав чітку моральну оцінку загарбницькій війні росіян:
"Грузинський народ ніколи не змириться із зазіханням на свої границі. Грузія ніколи не привласнювала чужих територій, але свої захищала до кінця..."
Він чітко відстоював територіальну цілісність Грузії:
"Ми повинні переконати їх у тому, що політика росії буде згубною для самої росії. Так що уряди повинні проаналізувати положення і знайти шляхи повернення Абхазії та Самачабло"
У міжнародній політиці він представляв інтереси своєї держави:
"Я зустрічався з английською королевою. Вона сказала — маленькій країні важко існувати поряд із великою. Росія — велика країна, а великі країни завжди намагаються збільшити свої території. Дякі хворі цією хворобою територій і прагнуть збільшити їх, навіть не дивлячись на те, що не можуть утримувати й ті, которі вони мають".
Патріарх Ілля ІІ то людина з великим авторитетом у світі. І він завжди ним користувався для блага своїх співвітчизників. Патріарх не міг не думати про свій народ завжди і всюди, де б він не був. Бо це була радість його душі і біль його серця: "Від надлишку серця говорять уста".
Ілля був не стільки політиком, скільки патріотом. Патріотизм за своїм прямим сенсом - то практичне сповнення Христової заповіді любові до ближнього. Адже твій ближній то в першу чергу твій сусід, колега, брат... в когось це грузин, а в когось - українець.
***
Нинішня політика УПЦ відверто цинічна. Тому, що церковникам байдужа біль і страждання своїх ближніх - українців. Вочевидь їм ближче до душі наші північні сусіди, які на нас напали.
Виходячи із заяв та дій УПЦ під час жорстокої війни Росії проти України, можна зробити висновок, що фізично перебуваючи в Україні, вони реально живуть інтересами росії. Вони не чують людей, які живуть поряд з ними, а дослівно переказують циркуляри з далекої Москви... У них тому й немає патріотизму, що вони не люблять людей!
(с) Денис Таргонський
Таку заяву нещодавно зробив собор УПЦ, фактично повторивши випади російської пропаганди, що, мовляв, то Україна винна в тому, що ми на неї напали.
У 2014 році, коли росія окупували Донбас і анексувала Крим, політика УПЦ була аналогічною. Зокрема звучали заяви про те, що у Донбасі "братовбивча війна",у якій "українці вбивають українців".
Ці заяви практично повторювали випади російської пропаганди про те, що "их там нєт" і "в Україні "громадянська війна".
Виходить, що УПЦ провадила російські політичні гасла в Україні. І при тому вперто заявляла, що "церква поза політикою і держава не має права вмішуватися в церкву".
Але політика буває різною. На офіційному сайті московської патріархії виставлялися спільні світлини усього єпископату УПЦ та РПЦ із путіним. З жодним із українських президентів таких світлин не було:
"Із нас вони, та до нас не належали. Коли б належали до нас, то залишилися б з нами, але вийшли, щоб відкрилося, що не всі вони наші" (1 Ін 2,19).
***
Здавалося б, "не наша" Грузинська церква у цей важкий для українців час виявилася набагато ближче до українців, ніж УПЦ. Грузинський патріарх Ілля ІІ щодо нашої війни заявив:
"На жаль, в Україні продовжуються бойові дії під керівництвом Росії, які забирають тисячі життів. Хочу закликати наших парафіян (як у Грузії, так і за кордоном) разом молитися за мир... Росія розпочала війну в іншій країні. І лише московський владика широко заплющив очі та рота".
Грузинський патріарх щиро полюбив український народ, бо по-справжньому ближнього любиш, як себе, лиш тоді коли сам щось подібне пережив.
У 2008 році росія напала на Грузію. Росіяни в Абхазії та Осетії робили те ж саме, що нині роблять Україні. І патріарх Ілля ІІ дав чітку моральну оцінку загарбницькій війні росіян:
"Грузинський народ ніколи не змириться із зазіханням на свої границі. Грузія ніколи не привласнювала чужих територій, але свої захищала до кінця..."
Він чітко відстоював територіальну цілісність Грузії:
"Ми повинні переконати їх у тому, що політика росії буде згубною для самої росії. Так що уряди повинні проаналізувати положення і знайти шляхи повернення Абхазії та Самачабло"
У міжнародній політиці він представляв інтереси своєї держави:
"Я зустрічався з английською королевою. Вона сказала — маленькій країні важко існувати поряд із великою. Росія — велика країна, а великі країни завжди намагаються збільшити свої території. Дякі хворі цією хворобою територій і прагнуть збільшити їх, навіть не дивлячись на те, що не можуть утримувати й ті, которі вони мають".
Патріарх Ілля ІІ то людина з великим авторитетом у світі. І він завжди ним користувався для блага своїх співвітчизників. Патріарх не міг не думати про свій народ завжди і всюди, де б він не був. Бо це була радість його душі і біль його серця: "Від надлишку серця говорять уста".
Ілля був не стільки політиком, скільки патріотом. Патріотизм за своїм прямим сенсом - то практичне сповнення Христової заповіді любові до ближнього. Адже твій ближній то в першу чергу твій сусід, колега, брат... в когось це грузин, а в когось - українець.
***
Нинішня політика УПЦ відверто цинічна. Тому, що церковникам байдужа біль і страждання своїх ближніх - українців. Вочевидь їм ближче до душі наші північні сусіди, які на нас напали.
Виходячи із заяв та дій УПЦ під час жорстокої війни Росії проти України, можна зробити висновок, що фізично перебуваючи в Україні, вони реально живуть інтересами росії. Вони не чують людей, які живуть поряд з ними, а дослівно переказують циркуляри з далекої Москви... У них тому й немає патріотизму, що вони не люблять людей!
(с) Денис Таргонський
ДОКУМЕНТ: Сообщение для прессы духовенства, желающего покинуть Московский патриархат
Вчера из СМИ мы узнали, что нас запретили в священнослужении, а на одного из нас даже завели дело на предмет извержения из сана. Это очередные репрессии за критику позиции Патриарха Московского Кирилла в отношении [censored] в Украине.
Сегодня мы получили указы о запрещении, которые, по нашему мнению, являются недействительными как из-за процессуальных нарушений, так и из-за их содержания.
С процессуальной точки зрения, потому что нам не была предоставлена возможность защищаться, а также потому, что в указах, которые нам вручили, не указаны ни срок запрета, ни конкретная причина (см. «Положение о практике запрещения» Русской Православной Церкви от 30 мая 2014 года, которое требует, чтобы в указе были указаны конкретные каноны Церкви, которые нарушили священнослужители).
С точки зрения содержания – данные священнослужители до сих пор находятся в клире Московского Патриархата, никаких альтернативных религиозных общин не создавали, без благословения митрополита Инокентия никаких служб и треб не совершали, во всем придерживались порядка, установленного церковными правилами и канонами. Самовольно место служения не оставляли. Получили указы митрополита Иннокентия о почислении за штат.
Мы намерены воспользоваться правом апелляции к Константинопольскому Патриарху в соответствии с 9 правилом Четвертого Вселенского Собора.
Клирики Виленской епархии РПЦ МП - протоиерей Виталий Моцкус, протоиерей Владимир Селявко, иерей Георгий Ананьев, иерей Виталий Даупарас и иерей Георгий Сунгайлу
12 мая 2022 г.
Вчера из СМИ мы узнали, что нас запретили в священнослужении, а на одного из нас даже завели дело на предмет извержения из сана. Это очередные репрессии за критику позиции Патриарха Московского Кирилла в отношении [censored] в Украине.
Сегодня мы получили указы о запрещении, которые, по нашему мнению, являются недействительными как из-за процессуальных нарушений, так и из-за их содержания.
С процессуальной точки зрения, потому что нам не была предоставлена возможность защищаться, а также потому, что в указах, которые нам вручили, не указаны ни срок запрета, ни конкретная причина (см. «Положение о практике запрещения» Русской Православной Церкви от 30 мая 2014 года, которое требует, чтобы в указе были указаны конкретные каноны Церкви, которые нарушили священнослужители).
С точки зрения содержания – данные священнослужители до сих пор находятся в клире Московского Патриархата, никаких альтернативных религиозных общин не создавали, без благословения митрополита Инокентия никаких служб и треб не совершали, во всем придерживались порядка, установленного церковными правилами и канонами. Самовольно место служения не оставляли. Получили указы митрополита Иннокентия о почислении за штат.
Мы намерены воспользоваться правом апелляции к Константинопольскому Патриарху в соответствии с 9 правилом Четвертого Вселенского Собора.
Клирики Виленской епархии РПЦ МП - протоиерей Виталий Моцкус, протоиерей Владимир Селявко, иерей Георгий Ананьев, иерей Виталий Даупарас и иерей Георгий Сунгайлу
12 мая 2022 г.
https://risu.ua/posobnik-terorizmu-i-spivuchasnik-genocidu-yevropejska-solidarnist-zaklikaye-naklasti-sankciyi-proti-rpc_n129209
Пособник тероризму і співучасник геноциду: "Європейська Солідарність" закликає накласти санкції проти РПЦ
Пособник тероризму і співучасник геноциду: "Європейська Солідарність" закликає накласти санкції проти РПЦ
Релігійно-інформаційна служба України
Пособник тероризму і співучасник геноциду: "Європейська Солідарність" закликає накласти санкції проти РПЦ - РІСУ
Проект відповідного документу зареєстровано у Верховній Раді України. - РІСУ