"Нічний сеанс" уже декілька місяців як вийшов, усі, хто хотів, прочитали і склали свою думку про всіх нас як потенційних горористів, дякуємо за те, що розкупили наклад і понаписували стільки відгуків, усій нашій спільноті дуже приємно. Оскільки цей канал у першу чергу про переклади, я не буду перетворювати його на письменницьку хроніку за межами базових анонсів, у нас повна країна не тільки геополітичних експертів, але й письменників, не думаю, що моя перспектива вас чимось принципово збагатить, знання - це біль, як писав мій головний літературний кумир, повірте йому. Тобто загалом наскільки ви будете читати те, що я пишу, чи не читати, бо перекладачка з мене, мабуть, краща - це виключно ваша справа, як і те, подобатиметься вам воно чи ні; можете хвалити мої майбутні твори чи сварити, захоплюватися чи розчаровуватися, знаходити там глибокі сенси чи вважати, що це все висмоктано з пальця - you do you, письменництво не має бути моралізаторством чи дидактичною вправою, це розвага, а не інструкція.
Єдине питання, яке я адресую зараз і, сподіваюся, востаннє - це те, що я працюю й надалі працюватиму зі специфічним жанром, і якщо він вам не заходить, це не обов'язково свідчить про якість тексту, можливо, ви просто з ним не резонуєте. Якщо ви беретеся читати горор або споріднений текст, але висловлюєте свою реакцію на нього в дусі "навіщо ото описувати, що в голові у хворих людей", то для автора-жанровика це звучить десь як "я читаю трилер, але не розумію, навіщо там вбивають людей", або "я купила роментезі, але там виявилося забагато інтимних сцен". Це типу як сенс жанрової літератури - виправдовувати певні закладені в неї очікування. Багато хто досі не розуміє, що горор - це не про налякати зубами мертвої бабці у серванті; горор, крім страху, працює з огидою, аномалією, перверсією, його мета - показати світ, недружній до людини (дякую Серафимі за це формулювання). Показуючи тортури, зґвалтування, насильство і психічні відхилення, горор не зобов'язаний тримати читача за ручку і розжовувати йому, що так робити погано, це має бути само собою зрозуміло; горор показує, як буває і може бути, якими бувають зло і несправедливість - так, часто перебільшено, але ви й еротику читаєте та дивитеся перебільшену, а не про дві хвилини і спатки. Більшість горористів у реальному житті при цьому - золоті люди, згадайте хоча б, коли когось із фільмів жахів востаннє звинувачували у сексуальному насильстві (була історія у рік мого народження, наприклад).
Мені, втім, видається, що триґер-ворнінґи на початку книжок - не така вже й погана ідея, але рекламні тропи треба замінити на "сферу дослідницьких інтересів автор_ки", як у науковців. Наприклад, мої сфери дослідницьких інтересів як епізодичної письменниці - дисфункціональні сім'ї, психічні розлади, наркозалежність і домашнє насильство; практично все, що я коли-небудь напишу, буде виразно персонажеорієнтоване і з сильним акцентом на соціальне дно, і якщо вам це нецікаво або неприємно - все ок, до ваших послуг весь асортимент великих видавництв і високої полиці. І вас як читач_ок ніхто не повинен засуджувати чи критикувати за ваші смаки, якщо ви навзаєм не критикуватимете наші, називаючи нас, авторів дещо темнішої літератури, нездоровими людьми чи звинувачуючи в нагнітанні негативу (повірте, реальне життя завжди перевершує будь-які наші фантазії).
With that being said, якщо ви досі стежитимете за моїми спорадичними літературними висловлюваннями, то в мене цього року наче як має вийти нова повноформатна книжка, і якщо хочете, я подарую один з майбутніх авторських екземплярів тому, хто відгадає невеличку загадку про джерела її натхнення, кліпніть двічі, якщо вам цікаво.

Твоє лице, коли побачив перші кадри нового українського горору

🕷️Ми не забули, що сьогодні #горорнасереда

І підготували для вас тизер ще одного видання. Особлива книжка — нонфікшн про горор.

🕸️«Анатомія жаху» Серафима Біла

Нонфікшн, літературознавство, посібник для письменників, горор, вірд.
 
Як народився жанр «горору»? Чому ми читаємо страшні історії? Як написати нетривіальний, яскравий та сильний горорний твір? Докладний довідник проведе вас біологічними та мітологічними передумовами формування жаху; хронологією розвитку темних літературних жанрів; дозволить зазирнути за лаштунки створення жахливих текстів.

Підкріплений текстами українських та зарубіжних авторів, а також порадами, як використовувати розмаїті жанрові тропи, нонфікшн «Анатомія жаху» буде корисним як для широкого загалу, так і авторам, і досвідченим прихильникам страшного у літературі.

От вам короткий уривок:
 

Готичний жах був сповнений моралі. Не роби зла, і сам не помреш. Позбудься прадідусевої хати, там кимось смердить. Будь гарним хлопчиком, і твої онуки не народяться з хвостом.

Декадентський жах був сповнений хворобливості та розчарування. Експериментуєш? Знищиш пів села. Старожитності шукаєш? Збожеволієш. Любиш природу? А вона тебе — ні. Естет, художник і просто красень? Смерть вже в тобі, все тільки справа часу. Всі ми безкінечно хворі, а Всесвіт, безбожний і байдужий, вмирає.

Горор був красивий, тривожний, соціальний. Він лякав вищиром перевертня, окультним закляттям, ракоподібним Древнім, сімейними скелетами та суспільними негараздами.

Монстр мав адресу, інструкцію зі знешкодження та часто відповідав на запитання «чому?». І хоч би якою пафосною була відповідь (ти надто страждав), або мізерною (батьки не любили), або безглуздою (мігранти з Угорщини заберуть наших жінок),вона все ж була.

Ехх, жаль, шо я жонатий…