Приємно мене вразили «Медоїди» Оксани Ковальчук, я їй вже це сказала, ще вам скажу: історія класна, трішки про бджілок, трішки боді-горору, вайб українського забитого села, в якому свої закони і дивні звичаї.

Оповідання

«Допоки морок не поглинув його» Павла Деревʼянка

було таким прикольним до певного моменту. Написано чудово… До речі, в доставках раджу таки обирати функцію «залишити біля дверей». Ну це так, прочитаєте, зрозумієте. Воно, поки що, мене шокувало найбільше, бо містика то містика, а от на що здатна людина — значно страшніше.

У оповіданні

«Дім у степу» Світлани Тараторіної,

здалось, що є відсилки до «Дому Солі», вона мені їх підтвердила, тож цікаво ще й книжку прочитати, щоб зрозуміти, як вони повʼязані. А саме оповідання сподобалось, відчувається стиль авторки, містично, і прикольна задумка з лічилкою.

У

«Ближче всіх до полюса» Макса Кідрука

, здається, те саме — прослідковується звʼязок з «Колонією», але я не читала ще, тож спочатку важко було вʼїхати, де ми (ну на Марсі, але ніби я його бачила, ахах) і що робиться. Але «Не озирайся і мовчи» була моторошніше, тож це оповідання навіть трішки відставало по рівню горору, лайт версія, плюс і борсуків на Марсі не водиться.

«Зоя» Нати Гриценко

— дуже маленьке, але яскраве оповідання, що ще раз підкреслює, якими страшними бувають люди, а ще страшнішими — їх психічні хвороби, незважаючи на те, стільки ж любові тут вкладено. Я люблю, як в горорі ляльки займають особливу місцину, ну вони дійсно стрьомні бувають, і це майстерно написано, тож знімаю капелюх.

Далі — вишенькою на торті стала

«Юність прекрасна» Дімки Ужасного.

Що я вам скажу, — я все ближче до купівлі «Скотомогильника» (бо цього пробнічка мені замало). Важко сказати, чи сподобалось воно мені, бо тут є речі, які не можуть подобатись, та й не мають. Але мені було цікаво. Якісь огидні штуки мене давно вже не лякають, а стиль автора дуже подобається. Тільки от питання є щодо кінцівки, бо я боюсь, що я або неправильно зрозуміла, або правильно — фіг зна. Додумувати сама я не хочу. Коротше, якщо хтось читав і хоче поговорити про це — пишіть, мені необхідно поговорить.

Чим займається горор спільнота "Бабай", популярність жанру на українському ринку, чому люди бажають лякатися, вплив Кінга та Лавкрафта на літературу, зважаючи, що вони не найкращі, залежність популярності піджанрів горору від реальності, розвиток мілітарного жаху в Україні на тлі війни - все це про тринадцятий випуск "Середньостатистичного подкасту"

Двоє колег стають єдиними, хто вижив після авіакатастрофи. Опинившись на безлюдному острові, вони мусять подолати давні образи та навчитися діяти разом, щоб вижити. Та випробування перетворюється на моторошну й водночас іронічну гру розумів і характерів — битву волі, де межа між порятунком і божевіллям зникає щодня

Спокусившись пропозицією легкого заробітку, Оля вирушає з попутницею в невідоме село. В безкраїх лісах зони добровільного відчуження вона знаходить тіло і вимушено стає ключовою фігурою розслідування.
Оля прагне якнайшвидше залишити ці місця забутих доріг, таємничих могил і дивних людей з похмурими історіями. Але нерозкрита справа перетворюється на пастку. Головній героїні доведеться самостійно дошукатися правди, дізнатися, що стало причиною трагічних подій — людська жорстокість, змова місцевих чи якась хтонічна сила. Адже місцеві переконані, нібито ліси ховають щось небезпечніше за вбивцю

"Скотомогильник" — це територія, де буденність і кошмар переплітаються настільки щільно, що вже неможливо розрізнити, де закінчується реальність. Тут — моторошні ритуали у звичайному під’їзді, дивакуваті родичі з таємними намірами, старі оселі, де досі дихає зло, і мережеві історії, у яких тролінґ стає смертельно небезпечним