В силу певних побставин з’явилась можливість провести вишкіл по такмеду для мешканців Запоріжжя, що зараз як ніколи актуально. Якщо знайдеться хоча б 10-15 людей готових навчитись рятувати життя, то цьому бути.Рєєстрація до 15 числа. Кому цікаво - в лс @undogr

Насправді точка неповернення (яка мала статись, щоб ви про це не думали) дала нам можливість зрозуміти хто є ми й значення всієї абстрактності ідей нарешті втілились через діяння. Хтось спромігся це зробити ще раніше, маючи відповідне оточення котре виховує і єднає, створюючи спільноту, де можна покластись на «своїх» та мати це блаженне знання прикритої спини та взаємодопомоги, розуміння і старанного створення світу якого прагнете, охолоджуючи почуття жаху існування у гедоністичній сумбурної прелюдії Пекла. Мабуть, хотілось би сказати що ніколи не пізно викувати лати сенсу які нице існування людського життя зробить чимось визначним та спадковим у вигляді, даруйте за голосні слова, традиції честі. Мова, віра, політична організація та історичні студії минувшини — це лише допоміжні інструменти, які можна звести до примітивного словоблуддя, ресентиментного кидання списа, яким не вмієш користуватись і не намагаєшся відточити як навичку, подібно ясного продукту впливу та просвітлення. Але і це все софістикований синопсис, якщо знову лише на папері, не вартий уваги.

Ця сторінка була створена для малого кола людей, ближніх, для розділення прекрасного і натхненного, котре ставало розрадою й усмішкою, щоб дія мала методичний вишкіл «навіщо» та нагадувало про Красу, що має місце навіть в хтонічному вияві буття і холодному подиху Ніщо, в'їдливо займаючого місце у наших душах для балансу сил. Порівняння та висновок — тактична перевага наступних кроків життєвого шляху. Але цей шлях стає більш самотнім і ряди ближніх рідішають, залишаючи все більший тягар, давлячого на силу волі у цій довгій дистанції. Дивлюся з важкістю як зникають у відписках видалені акаунти друзів, посміх та приклад котрих надав сенс усьому цьому, і розуміючи що перших тридцять підписників однодумців, майже кожного з ким були й пригоди, і розділені радість та горе, спонукання поруч міцного потиску плеча з «все вийде, впораємось», вже немає. Вічно молоді та красиві, помножені пусткою поруч того самого твого наступного кроку.

«Світ книг став для мене марним; категорії – недіючими; престиж інтелекту – сірим; хитромудрі тонкощі – даремними» — все що відчулось між моїми дівочими ребрами, поглядаючи на протурений шлях наукових студій та натхнення розшифровувати минувшину що ставало б ударом для зміцнення сталі в наших слабких тілах і сильної іскри чогось більшого, аніж це все плотське та скороминуще. Оці академічні та культурні Прометеї нічого не варті, бо найкращі трубадури та дослідники пішли ловити шматки заліза в м'яке тіло, не маючи навіть у це століття реалізувати роботу над собою, зовнішню та внутрішню силу вираженого виховання «насичення сьогоднішнього дня що даний лише раз». Це найбільше додає смутку, поруч абсолютно негідного відношення до безстрашних, вартих більшого за аморфний плебс, який виборив собі «мирну рівність» не заслуговуючи на всі переваги вирішувати долю та створювати фортецю вагомих та гідних здобутків (що мало б бути в ідеалі). Історія нічого не вчить, якщо висновків не зроблено, а гідні приклади забуті.

До чого це все. Усі писання культурно-наукового кшталту, включно з тими які нарешті реалізую, візуальні творіння тощо будуть надалі лише як дозвільна розрада для сміливих, бо усмішки та блискавичні іскри ваших очей вартують всього. Хоча, здавалось би, хвилює лише вкладення в допомогу фронту, максимальна можливість залучення і подальший сірий престиж інтелекту, який очевидно майже нічого не важить коли з-під завалів дістаємо трупи дітей, а юнацтво розчиняється в степу, таким чином залишаючи продовження використання усіх доступних можливостей реалізації переваг найшляхетнішої дикої крові на боягузливих невігласів.

«Они не наши ближние, все ближние рядом с нами и у них все ноги в осколках от скидов или они живут в ожидании что не дождуться близких или все еще не пережили что уже не дождутся. Кто вне этой жизни — (...) к черту» — як казав один чудовий мій товариш і цього будемо триматись.

Сентиментальна нота: дякую що поруч і ваше вогнище не згасає. Ті хто тут, і ті хто по ту сторону варті наших намагань посеред судоми пітьми та розпачу, навіть так. Смійтесь і любіть посеред блискавиць.

Граждане интересуются: «Почему стоит спасать костел святого Николая?».

Ответ прост — это красиво.

Плевать на субъективные религиозные предпочтения, и даже на отвращение, которое может вызывать конкретная христианская деноминация (или христианство как таковое).

Красота сама по себе оправдывает все. Больше никакие аргументы и не нужны вовсе.

А те, кто этого не понимают и всячески противятся красоте, истории и духу города, пытаясь задушить нас однообразной слякотью бизнес-центров и жилых комплексов для обогатившегося люмпена, должны мести соседние с костелом улицы.

Dixi.

Гарним людям треба добити допоміжну банку, наразі зібрано лише 1/3 від поставленої мети.

Збирають 230 000 грн для придбання дрона DJI Matrice 30 і комплекту з 10 акумуляторів 6s3р для взводу ударних БПЛА 123 ОбТрО «Куп'янськ».

Посилання на допоміжну банку: https://send.monobank.ua/jar/6NFMw8BzYt

Розповсюдити в Інстаграмі + якщо хочете закинути через PayPal, то сюди: https://www.instagram.com/p/DDfRVYeo8KZ/?igsh=MTh4bnd0Ymg3dzJycA==

Допоки владарка цього куточка далі в onera studiorum, прошу вас долучитися, зокрема репостом, а за можливості — підтримати посильним донатом.

Яніна Нестерова – дизайн для Тактичної групи «Реванш».

Милуйте око, рятуйте душі
і замовляйте у цієї жінки красу — https://www.tg-me.com/nstrwa

Серед усіх земних насолод кіно лишається однією з найкращих доступних розрад у цей непевний час. Готичний горрор Роберта Еґґерса «Носферату» не позбавлений ані належної шани до німецького кіноекспресіонізму, ані відданості до деталей внутрішнього символічного універсуму картини. І йому є що сказати поряд із усіма, хто оживляв цю історію на великому екрані.

Самотній герой, що заблукав у Карпатах дорогою до замку графа, чітко відлунює нам картиною «Мандрівника над морем туману» Каспара Давида Фрідріха. Впізнається також «Смерть і діва» Маріанни Стоукс.

Готична камерна атмосфера сірого кам'яного німецького міста з його структурною холоднечею на противагу неприборканим силам природи, що насуваються зі Сходу.

Маскулінний граф Орлок втілений майже з історичною точністю щодо класичних зображень Влада III Цепеша. Чи не вперше за довгі десятиліття вампір позбавлений своєї андрогінної безволосої зовнішності, покликаної критикувати буржуазну природу довголіття (жарт). Він уособлює могутнє зло, що має неабияку силу й на тілесному рівні. Тільки вселяючи страх і змушуючи інших підкорюватися, стверджується міць. А влада над смертю — це найвищий прояв могутності.

В оформленні гробниці графа — дакійські дракони. І хоча герб графа все ж вигаданий, він складений із геральдичних елементів, притаманних для гербів у Трансільванії. Врешті, в кадрі фігурує знаменитий Воронецький монастир, впізнаваний своїми синіми фресками в оформленні екстер'єру. Але більше картину фільмували в Чехії. Інтер'єр кабінету професора для фільму був запозичений із празького музею Speculum Alchemiae, справжньої алхімічної лабораторії імператора Рудольфа II, куди я наполегливо радила б потрапити подорожньому. Родинна усипальниця з фільму була знята на Ольшанському цвинтарі. Праховські скелі, особливо епічні в моменті.

Не перебивши рекорду зйомок Вернера Герцога, для зйомок використовували 5000 щурів. Пам'ятається, після зйомок «Маяка» він колись зарікався мати справу з тваринами в кіно...

І тут варто згадати чудову сцену з забобонними селянами, котрі обвішали всі Карпати й свої помешкання хрестами. І... вночі справляють у вогні смолоскипів язичницький ритуал жертвоприношення молодої дівчини вампіру задля безпеки й виживання решти громади.

Окремо зацікавив символізм бузку в кадрі. Загалом увесь класичний сюжет може відсилати до давньогрецького міфу про німфу Сірінгу, яку переслідував закоханий у її красу й жадавший нею оволодіти Пан, аж доки майже схопивши її вона не обернулася на кущ бузку. Сатурнічна природа графа співзалежна з її венериною. Смерть і кохання.

Героїня засмучується подарованому чоловіком букетові бузку, адже крім невинності й ніжності, він слугує символом нещастя або й скорого любовного розлучення. І прямо з букетом у руках вона чує від чоловіка про його відрядження. Обіймами з бузком завершується й сама картина.

Не часто доводиться в кіно також зустрічати таку алегорію смерті родом із румунського фольклору — вінчання зі смертю. Вдягнена як наречена, з фатою та з букетом у руках (усе того ж бузку), дівчина дає добровільну згоду Смерті. Лучан Блага взагалі вказує на те, що ця «любов до смерті» виявляється чи не опорною для румунської духовності. Не дарма ж міоритичний простір, від балади «Міоріца». На екрані це вигладяє ніби звернення до міфічної реальності, в якій одиничне лише возз'єднується з космічним цілим.

У всьому цьому як ніколи прекрасна оптика Еґґерса, що показує нам все ще нерозчаклований світ із його химерами й живими сновидіннями, а заразом його вже радикально «просвітлених» співмешканців, котрі взагалі заперечують існування вампіра й надприродну першопричину нещастя в місті. А що з цього правда, як завжди, вже на розсуд глядача.

Насамкінець цікаво зображена ідея кохання. Кохання лікує від меланхолії, але кохання й вбиває — штовхаючи героїню йти на самопожертву. Їй лишається лише полюбити свою долю, полюбити свою смерть.

+ + +

Є тільки смерть, є тільки тьма
Та пристрасна музика муки.
Прийди ж ти, мудра і німа.
Склади на грудях мертві руки.

Євген Маланюк, 1925

svrm

🔥 Робер Бразіяк «Як минає час» — незабаром

Найголовніший роман французького письменника — це ода молодості, скороминущій, авантюрній, сповненій щирих почуттів. Шість епізодів життя Рене і Флоренс: про їхнє дитинство та пригоди, задоволення та спокуси, про розлуку та повернення. Історія про втрату земного раю, в образах дитинства та юності, сповнених неповторного відчуття повноти життя.

На сторінках роману оживає Belle Époque, що невдовзі буде зруйнована в окопах Великої війни. Разом із героями, можна заново закохатися у новонароджений кінематограф, заблукати вулицями Толедо та зазирнути в дзеркало незворотності Часу.

Переклад з французької Олександри Монятовської

Книга очікується навесні

https://plomin.club/product/comme-le-temps-passe/

Сашко, вражав своєю гостротою розуму. Всі найкращі риси він увібрав у себе, зокрема, через книжки, якими забиті полички його кімнати, їх наразі 129.

У своєму заповіті він вказав роздати його книжки всім охочим до науки, але щоб вони приносили користь більшій кількості людей, виникла ідея зробити Київську бібліотеку «САМУРАЙ» імені Сашка «ОЛЕКСИ» Сердюкова.

На цьому каналі поступово публікуватимуться підбірки доступних книжок, а також різні пости пов'язані із літературою, яку читав Сашко.

Книжки можливо отримати в Києві або новою поштою.

Правила бібліотеки:
1. Поважати власника і книгу. За пошкодження чи втрату - штраф 1 000 грн на актуальний збір Авангарду (і мінус в карму)
2. Книжки видаються в одні руки терміном в 1 місяць. Один заборгований тиждень = 100 грн на актуальний збір Авангарду
3. Перед бронюванням ознайомитися з інформацією про наявність у табличці

P.S: хто має книжки, подаровані Сашком, підпишіть, що це від нього, на памʼять