Неофіційно.
Я вже писав у грудні 23-го року про національного героя Фінляндії Сімо Гяюгя, який «лише за підтвердженими даними, вбив зі своєї снайперської гвинтівки понад 500 окупантів.
І ще 200 – з автомата.
Його називали «Біла смерть». Він – найефективніший снайпер за всю історію світових війн.
Маленький чоловʼяга зі зростом у 161 сантиметр, якого жахалися росіяни по всій лінії фронту.
У 40-градусний мороз Сімо просто лягав на сніг і чекав.
Годинами.
Він умів чекати.
Лишень за один день Сімо був спроможний відправити у пекло до 25 окупантів.
…
А ще він набирав до рота сніг – аби диханням не виказати своє місце розташування.
Набирав до рота сніг.
У 40-градусний мороз.
І чекав.
Він був тяжко поранений, але помер у 96 (!) років.
І до кінця життя він дуже любив собак.
…
Треба навчитися чекати.
Хоч би як було важко.
Це основний урок, який дали мені фіни».
…
А ось тепер продовження цієї історії. Мені нарешті вдалося побувати в рідних місцях Сімо. Поговорити з людьми, котрі знали його особисто, та поспілкуватися із сусідами.
Пам’ять Сімо ми вшанували разом із мерами двох фінських міст – Юккою Бергманом із Руоколахті та Гаррі Анттілою із Раут'ярві.
Усім, хто цікавиться біографією Сімо, розповім лишень декілька фактів, яких не знайти ані в історичній літературі, ані в інтернеті.
1. Сімо був напрочуд скромною людиною. Є тільки одне фото, де він зображений у першому ряду. Скрізь, попри свій невеликий зріст, він намагався стояти ззаду.
2. Його зріст був навіть не 161 см, а – 158.
3. Сімо ніколи не стріляв із дерев, натомість робив це виключно із закритих позицій.
4. Очікуючи помсти росіян, він до кінця життя тримав під подушкою пістолет, а всю зброю в будинку – зарядженою, І хоча таке заборонено законом, поліція не звертала на це уваги.
5. Навіть у свої 70 років (!) Сімо навчав снайпінгу фінських солдатів та без оптики (!!) влучав у мішень на 490 метрів!
6. Сімо ніколи не приписував собі зайвих «рекордів», тож коли данці написали про нього книгу, зауваживши, що він убив від 600 до 1000 окупантів, той зажадав спростування – уточнивши, що їх було «тільки 500».
7. Коли злодії обікрали його льох, він заявив, що звідти винесли яблучний сік. Злодіїв, на подив, швидко знайшли, проте зʼясувалося, що насправді в банках був самогон :)) Тоді Сімо почувався вкрай незручно через те, що обдурив поліцію.
…
Сімо вмів чекати.
Тож і ми повинні дожити та дочекатися.
…
На згадку про Сімо я маю унікальний подарунок.
Гільзу від його гвинтівки.
За два роки до своєї смерті він разом із пошуковиками знайшов свою снайперську «льожку» та зібрав гільзи.
Одна з тих 500 тепер у мене.
А Сімо ніколи не хибив.
Думаю, ви знаєте про що я…
Я вже писав у грудні 23-го року про національного героя Фінляндії Сімо Гяюгя, який «лише за підтвердженими даними, вбив зі своєї снайперської гвинтівки понад 500 окупантів.
І ще 200 – з автомата.
Його називали «Біла смерть». Він – найефективніший снайпер за всю історію світових війн.
Маленький чоловʼяга зі зростом у 161 сантиметр, якого жахалися росіяни по всій лінії фронту.
У 40-градусний мороз Сімо просто лягав на сніг і чекав.
Годинами.
Він умів чекати.
Лишень за один день Сімо був спроможний відправити у пекло до 25 окупантів.
…
А ще він набирав до рота сніг – аби диханням не виказати своє місце розташування.
Набирав до рота сніг.
У 40-градусний мороз.
І чекав.
Він був тяжко поранений, але помер у 96 (!) років.
І до кінця життя він дуже любив собак.
…
Треба навчитися чекати.
Хоч би як було важко.
Це основний урок, який дали мені фіни».
…
А ось тепер продовження цієї історії. Мені нарешті вдалося побувати в рідних місцях Сімо. Поговорити з людьми, котрі знали його особисто, та поспілкуватися із сусідами.
Пам’ять Сімо ми вшанували разом із мерами двох фінських міст – Юккою Бергманом із Руоколахті та Гаррі Анттілою із Раут'ярві.
Усім, хто цікавиться біографією Сімо, розповім лишень декілька фактів, яких не знайти ані в історичній літературі, ані в інтернеті.
1. Сімо був напрочуд скромною людиною. Є тільки одне фото, де він зображений у першому ряду. Скрізь, попри свій невеликий зріст, він намагався стояти ззаду.
2. Його зріст був навіть не 161 см, а – 158.
3. Сімо ніколи не стріляв із дерев, натомість робив це виключно із закритих позицій.
4. Очікуючи помсти росіян, він до кінця життя тримав під подушкою пістолет, а всю зброю в будинку – зарядженою, І хоча таке заборонено законом, поліція не звертала на це уваги.
5. Навіть у свої 70 років (!) Сімо навчав снайпінгу фінських солдатів та без оптики (!!) влучав у мішень на 490 метрів!
6. Сімо ніколи не приписував собі зайвих «рекордів», тож коли данці написали про нього книгу, зауваживши, що він убив від 600 до 1000 окупантів, той зажадав спростування – уточнивши, що їх було «тільки 500».
7. Коли злодії обікрали його льох, він заявив, що звідти винесли яблучний сік. Злодіїв, на подив, швидко знайшли, проте зʼясувалося, що насправді в банках був самогон :)) Тоді Сімо почувався вкрай незручно через те, що обдурив поліцію.
…
Сімо вмів чекати.
Тож і ми повинні дожити та дочекатися.
…
На згадку про Сімо я маю унікальний подарунок.
Гільзу від його гвинтівки.
За два роки до своєї смерті він разом із пошуковиками знайшов свою снайперську «льожку» та зібрав гільзи.
Одна з тих 500 тепер у мене.
А Сімо ніколи не хибив.
Думаю, ви знаєте про що я…
Офіційно
Дніпро завжди радо вітає будь-які ініціативи, здатні допомогти та підтримати найвразливіших — дітей, в чиї життя втручаються війна та жорстокість.
Як велике прифронтове місто, що прийняло найбільшу в країні кількість переселенців та залишається її головним гуманітарним хабом, ми добре знаємо, як це важливо.
Тому створення Центру захисту прав дитини, що відтепер працює на базі представництва Уповноваженого ВР у Дніпрі, — це приклад того, як має бути.
Коли влада на всіх рівнях обʼєднує зусилля, залучає ресурси міжнародних партнерів, аби захистити тих, хто потребує цього найбільше.
Дніпро завжди радо вітає будь-які ініціативи, здатні допомогти та підтримати найвразливіших — дітей, в чиї життя втручаються війна та жорстокість.
Як велике прифронтове місто, що прийняло найбільшу в країні кількість переселенців та залишається її головним гуманітарним хабом, ми добре знаємо, як це важливо.
Тому створення Центру захисту прав дитини, що відтепер працює на базі представництва Уповноваженого ВР у Дніпрі, — це приклад того, як має бути.
Коли влада на всіх рівнях обʼєднує зусилля, залучає ресурси міжнародних партнерів, аби захистити тих, хто потребує цього найбільше.
Офіційно
Щоразу, як ми зустрічаємося з маріупольцями, які переїхали до нас у Дніпро, то згадуємо шлях, котрий пройшли за ці понад три роки повномасштабної війни.
Я пишаюся тим, що Дніпро першим став на допомогу людям Маріуполя.
Що перший центр «Я — Маріуполь» було відкрито саме у нашому місті.
Що наші герої-водії долучалися до евакуації переселенців.
Що Дніпро ніколи не був і не буде осторонь. Організаційно, адміністративно та матеріально.
Як у міжнародному проєкті розбудови соціального житла, так і в будь-яких інших ініціативах.
Це — наш борг перед маріупольцями. Адже вони вже теж наші любі дніпряни.
Щоразу, як ми зустрічаємося з маріупольцями, які переїхали до нас у Дніпро, то згадуємо шлях, котрий пройшли за ці понад три роки повномасштабної війни.
Я пишаюся тим, що Дніпро першим став на допомогу людям Маріуполя.
Що перший центр «Я — Маріуполь» було відкрито саме у нашому місті.
Що наші герої-водії долучалися до евакуації переселенців.
Що Дніпро ніколи не був і не буде осторонь. Організаційно, адміністративно та матеріально.
Як у міжнародному проєкті розбудови соціального житла, так і в будь-яких інших ініціативах.
Це — наш борг перед маріупольцями. Адже вони вже теж наші любі дніпряни.
Офіційно
У цій війні Дніпро залишається головним медичним хабом. Тому розвиток єдиного простору наших лікувальних закладів є ключовим пріоритетом.
Ми хочемо закрити всі потреби в обладнанні. Місто використовує для цього власні кошти і так само залучає допомогу наших міжнародних партнерів.
Лише за останній час від наших закордонних друзів, з якими я постійно спілкуюся, — зокрема у відрядженнях — міські лікарні Дніпра отримали устаткування на близько 4,5 млн грн.
Апаратура сучасна і функціональна.
Та головне — вона допоможе розвантажити медичний персонал та зробити зусилля наших героїв-лікарів ще більш ефективними.
У цій війні Дніпро залишається головним медичним хабом. Тому розвиток єдиного простору наших лікувальних закладів є ключовим пріоритетом.
Ми хочемо закрити всі потреби в обладнанні. Місто використовує для цього власні кошти і так само залучає допомогу наших міжнародних партнерів.
Лише за останній час від наших закордонних друзів, з якими я постійно спілкуюся, — зокрема у відрядженнях — міські лікарні Дніпра отримали устаткування на близько 4,5 млн грн.
Апаратура сучасна і функціональна.
Та головне — вона допоможе розвантажити медичний персонал та зробити зусилля наших героїв-лікарів ще більш ефективними.
Вони страшенно любили разом залазити на моє ліжко та валятися в ньому вдвох.
Певна річ, це зовсім неправильно з погляду кінології.
Та я переконаний, що собаки мають бути щасливими, і лишень тоді вони не матимуть агресії.
…
А ще вони дуже любили сидіти біля вікна та дивитися удвох кудись вдалечінь
…
А ще…
…
Тепер, на жаль, це все в минулому.
Бо мені довелося їх розлучити…
:(((
…
І справа навіть не в тому, що двоє домінантних альфа-самців, вагою під 100 кілограмів кожен, ніколи між собою не ладнатимуть.
Конкуренція за увагу господаря (читай – ватажка зграї) тут теж не є основною.
…
Усе через різні програми поведінки, що закладені в цих породах.
Не вірте, мовляв, алабаї агресивні до людей.
ПРАВИЛЬНИХ, справжніх, вихованих та розумних алабаїв люди НЕ цікавлять.
Бо ж алабаїв розводили, аби ті охороняли отари овець.
Підсвідомо вони сприймають як загрозу інших істот на чотирьох кінцівках.
А от двоногих – ні.
Тож ви ніколи не навчите алабая любити інших собак.
І навіть котикі.
Усім котикам, коли алабай їх бачить, краще сидіти на деревах.
Радше навіть на дахах.
…
А от англійським мастифам котики нецікаві взагалі.
Утім як інші собаки.
Лишень до людей вони ставляться із помітною недовірою.
Адже мастифів розводили як тілоохоронців.
Ні, ні, мій милий хлопчик ніколи ні на кого не кидається.
Він лишень наче стіна стає між мною та іншою людиною ( навіть дуже близькою ) і ... просто дивиться.
Кровавими очима.
А ще.
Ще він охороняє… холодильник.
І не приведи Господи комусь чужому спробувати його відкрити…
…
І як колись писав Редьярд Кіплінг: «Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох,
Допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог».
Тож як не прикро, але англійський мастиф та азіат-алабай ніколи не будуть разом.
…
Тепер вони живуть у мене за різними адресами (добре, що є можливості).
Проте точно почуваються щасливими.
А я розриваюся між ними.
Бо ж серце не поділиш…
Певна річ, це зовсім неправильно з погляду кінології.
Та я переконаний, що собаки мають бути щасливими, і лишень тоді вони не матимуть агресії.
…
А ще вони дуже любили сидіти біля вікна та дивитися удвох кудись вдалечінь
…
А ще…
…
Тепер, на жаль, це все в минулому.
Бо мені довелося їх розлучити…
:(((
…
І справа навіть не в тому, що двоє домінантних альфа-самців, вагою під 100 кілограмів кожен, ніколи між собою не ладнатимуть.
Конкуренція за увагу господаря (читай – ватажка зграї) тут теж не є основною.
…
Усе через різні програми поведінки, що закладені в цих породах.
Не вірте, мовляв, алабаї агресивні до людей.
ПРАВИЛЬНИХ, справжніх, вихованих та розумних алабаїв люди НЕ цікавлять.
Бо ж алабаїв розводили, аби ті охороняли отари овець.
Підсвідомо вони сприймають як загрозу інших істот на чотирьох кінцівках.
А от двоногих – ні.
Тож ви ніколи не навчите алабая любити інших собак.
І навіть котикі.
Усім котикам, коли алабай їх бачить, краще сидіти на деревах.
Радше навіть на дахах.
…
А от англійським мастифам котики нецікаві взагалі.
Утім як інші собаки.
Лишень до людей вони ставляться із помітною недовірою.
Адже мастифів розводили як тілоохоронців.
Ні, ні, мій милий хлопчик ніколи ні на кого не кидається.
Він лишень наче стіна стає між мною та іншою людиною ( навіть дуже близькою ) і ... просто дивиться.
Кровавими очима.
А ще.
Ще він охороняє… холодильник.
І не приведи Господи комусь чужому спробувати його відкрити…
…
І як колись писав Редьярд Кіплінг: «Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох,
Допоки Землю і Небеса на Суд не покличе Бог».
Тож як не прикро, але англійський мастиф та азіат-алабай ніколи не будуть разом.
…
Тепер вони живуть у мене за різними адресами (добре, що є можливості).
Проте точно почуваються щасливими.
А я розриваюся між ними.
Бо ж серце не поділиш…
Я завжди казав, що це Місто - сильних чоловіків та красивих жінок.
Місто зі своїм характером.
Місто, що завжди конкурувало з Дніпром.
Місто, яке фактично ніколи не хотіло підпорядковуватися обласному центру.
Місто сили. Місто волі.
Місто, що вписало в український спротив чимало славетних сторінок.
Місто - друг. Місто - товариш. Місто - брат.
Славетний Кривий Ріг сьогодні святкує ювілей.
250 років.
…
Найкращі вітання від Дніпра!
Люблю.
Місто зі своїм характером.
Місто, що завжди конкурувало з Дніпром.
Місто, яке фактично ніколи не хотіло підпорядковуватися обласному центру.
Місто сили. Місто волі.
Місто, що вписало в український спротив чимало славетних сторінок.
Місто - друг. Місто - товариш. Місто - брат.
Славетний Кривий Ріг сьогодні святкує ювілей.
250 років.
…
Найкращі вітання від Дніпра!
Люблю.