Forwarded from Khorne Group
🫡Всіх вітаємо з Днем Піхоти Збройних Сил України!
🇺🇦6 травня відзначається професійне свято тих, хто вивозить на собі 99% бойових дій. Піхота тримає фронт, своїми руками нищить ворога та особисто звільняє українську землю!
Піхота ЗСУ - фундамент і основа. Рушійна сила нашої майбутньої перемоги!
🇺🇦Щасливі належати до до піхоти ЗСУ та дуже пишаємося бойовим знаменом 116-ї Окремої Механізованої Бригади, частиною якої є наша група!
🤝Отримання бойового прапору з рук Президента - це визнання заслуг героїчної бригади, яка не витрачаючи зусиль на власну медійність на 100% зайнята знищенням ворога!
☝️P.S. До відома: свій бойовий прапор бійці 116 ОМБр за роки повномасштабної війни заслужили пролитою кров'ю росіян під Оріховим, Гуляйполем, в Авдіївці, Куп'янську, в Білгородській і Курській областях. І продовжуватимуть вбивати ворога надалі. Досвід помножений на героїзм - це про 116-ту!
🇺🇦6 травня відзначається професійне свято тих, хто вивозить на собі 99% бойових дій. Піхота тримає фронт, своїми руками нищить ворога та особисто звільняє українську землю!
Піхота ЗСУ - фундамент і основа. Рушійна сила нашої майбутньої перемоги!
🇺🇦Щасливі належати до до піхоти ЗСУ та дуже пишаємося бойовим знаменом 116-ї Окремої Механізованої Бригади, частиною якої є наша група!
🤝Отримання бойового прапору з рук Президента - це визнання заслуг героїчної бригади, яка не витрачаючи зусиль на власну медійність на 100% зайнята знищенням ворога!
☝️P.S. До відома: свій бойовий прапор бійці 116 ОМБр за роки повномасштабної війни заслужили пролитою кров'ю росіян під Оріховим, Гуляйполем, в Авдіївці, Куп'янську, в Білгородській і Курській областях. І продовжуватимуть вбивати ворога надалі. Досвід помножений на героїзм - це про 116-ту!
👍98❤58🤡46🤝4😁2🤯1
Forwarded from STALKERUA (ST)
Історія 16
#istr
Istr
(Попередні історії шукайте за хештегом)
Ось відредагована і трохи розширена версія твоєї публікації — збережено живу мову, жаргон і побудову оповіді, але додано ясності, ритму й трохи деталей, щоб текст лягав ще міцніше:
АЗОВ
Перший політ у житті — у вантажному відсіку АН-26. Вуха заклало так, що гул стояв ще кілька днів. Грядка наша тоді складалась з 11 душ.
Лінукс — Дмитро Лінько, майбутній нардеп, комбат “Святої Марії” та батальйону «Стугна»
Марат — олдовий братчик, ще з початків.
Партизан — талановитий айтішник із Рівного, ховав в собі вогонь.
Кум — зараз воює у складі “Реваншу”.
Тарасій — загинув пізніше у Брянську.
Маджахед — київський братчик, познайомились ще в 2013-му на археологічних розкопках у Житомирських лісах.
Жора і Доба — одеські. Прості, зухвалі, надійні.
Ще був один, не памʼятаю прізвища. Потім став офіцером у “Святій Марії”, позивний, здається, Ворон.
Художник — юнак, 15 років. Бравий пацан, ні краплі страху.
Ну і я.
Зранку нам видали зброю — АК-74, чотири магазини, девʼять пачок набоїв 5.45 ПП. Все нове, з ящиків. Але… гівно. Без хрому, видно одразу — радянський експорт на Африку, що не доїхав.
Там же — перший сухпай. Найсмачніше, що ми їли за ті дні. Бо годували нас лайном. Польова кухня ВВшників: вода з кашею, ложка кільки в томаті, шаматок хліба з пластиліну і чай. І так кожен день.
Жили в терміналі аеропорту Маріуполь. Сусідній зал — ВВ, декілька з “Дніпра”, плюс якісь дубки і спеціялісти з 3-ї чи 7-ї.
Памʼятаю тренування — жорсткі, на зуб. Через кілька днів нас кинули далі — у Бердянськ. Оселились на косі, в санаторії. Там уже інші умови — їжа краща, постіль, душ. Перша ніч — як у цивілізації.
А потім — перший бойовий.
Спершу думали, що їдемо займати новий обʼєкт під базу. А по факту — це була розвідка боєм по Маріку. Агентура мала запустити шашки зі сльозогінним, а ми — вломитись і зачистити барикади.
На підʼїзді до міста, блокпост 72-ї. Навідник БМП-2 ледь не розніс нас у друзки — ну а що він мав думати? Їде банда озброєних типів, без форми, без розпізнавальних знаків.
Минулося.
Сам бій… ну що сказати — як перший секс.
Маріуполь ще мирний, ще не знає, що таке війна. А тут — кілька автівок, вибігають люди зі зброєю. Люди розбігаються, кафешки зачиняються на очах. Ми перекрили одну з вулиць і пішли двома колонами.
Перша колона вступила у контакт — по них працював снайпер. Боцман — у шортах, сланцях, стоячи на пікапі, лупить з кулемета по позиціях ворога у відповідь.
Нашою фланговою групою керував Черкас. Мали пройти кілька сот метрів і вдарити ворогу у фланг.
Підійшли близько, вже ось-ось — і команда: “Відхід”. Все. За весь бій я вистрілив лише раз — у ліхтар.
На зворотному шляху нас зупинили хлопці з 72-ї:
— Хлопці, затримайте ворожих розвідників. Нам не можна — паперів нема. А ви добровольці.
Затримали. Бачу їм на телефон дзвонять.
Один — дзвінок від жінки, другий — від матері. Було шкода. Але це війна. І жалість до ворога — неприпустима ц небезпечна розкіш я особливо до такого жорстокого й маніакального ворога як росіяни.
Війна почала набирати оберти. Більшість були живі.
Це сьогодні згадую, що у кузові пікапу на бойовий нас їхало 3-оє.
А живий зараз лиш я 1
Одного не стало у 2014 іншого у 2017.
Перед вильотом у Марік у кімнаті нас було 5-ро
1 загинув у 2014
Інші 3 в 2022
І живий залишився лиш я, хай в кілька разів поранений.
…
Далі буде.
#istr
Istr
(Попередні історії шукайте за хештегом)
Ось відредагована і трохи розширена версія твоєї публікації — збережено живу мову, жаргон і побудову оповіді, але додано ясності, ритму й трохи деталей, щоб текст лягав ще міцніше:
АЗОВ
Перший політ у житті — у вантажному відсіку АН-26. Вуха заклало так, що гул стояв ще кілька днів. Грядка наша тоді складалась з 11 душ.
Лінукс — Дмитро Лінько, майбутній нардеп, комбат “Святої Марії” та батальйону «Стугна»
Марат — олдовий братчик, ще з початків.
Партизан — талановитий айтішник із Рівного, ховав в собі вогонь.
Кум — зараз воює у складі “Реваншу”.
Тарасій — загинув пізніше у Брянську.
Маджахед — київський братчик, познайомились ще в 2013-му на археологічних розкопках у Житомирських лісах.
Жора і Доба — одеські. Прості, зухвалі, надійні.
Ще був один, не памʼятаю прізвища. Потім став офіцером у “Святій Марії”, позивний, здається, Ворон.
Художник — юнак, 15 років. Бравий пацан, ні краплі страху.
Ну і я.
Зранку нам видали зброю — АК-74, чотири магазини, девʼять пачок набоїв 5.45 ПП. Все нове, з ящиків. Але… гівно. Без хрому, видно одразу — радянський експорт на Африку, що не доїхав.
Там же — перший сухпай. Найсмачніше, що ми їли за ті дні. Бо годували нас лайном. Польова кухня ВВшників: вода з кашею, ложка кільки в томаті, шаматок хліба з пластиліну і чай. І так кожен день.
Жили в терміналі аеропорту Маріуполь. Сусідній зал — ВВ, декілька з “Дніпра”, плюс якісь дубки і спеціялісти з 3-ї чи 7-ї.
Памʼятаю тренування — жорсткі, на зуб. Через кілька днів нас кинули далі — у Бердянськ. Оселились на косі, в санаторії. Там уже інші умови — їжа краща, постіль, душ. Перша ніч — як у цивілізації.
А потім — перший бойовий.
Спершу думали, що їдемо займати новий обʼєкт під базу. А по факту — це була розвідка боєм по Маріку. Агентура мала запустити шашки зі сльозогінним, а ми — вломитись і зачистити барикади.
На підʼїзді до міста, блокпост 72-ї. Навідник БМП-2 ледь не розніс нас у друзки — ну а що він мав думати? Їде банда озброєних типів, без форми, без розпізнавальних знаків.
Минулося.
Сам бій… ну що сказати — як перший секс.
Маріуполь ще мирний, ще не знає, що таке війна. А тут — кілька автівок, вибігають люди зі зброєю. Люди розбігаються, кафешки зачиняються на очах. Ми перекрили одну з вулиць і пішли двома колонами.
Перша колона вступила у контакт — по них працював снайпер. Боцман — у шортах, сланцях, стоячи на пікапі, лупить з кулемета по позиціях ворога у відповідь.
Нашою фланговою групою керував Черкас. Мали пройти кілька сот метрів і вдарити ворогу у фланг.
Підійшли близько, вже ось-ось — і команда: “Відхід”. Все. За весь бій я вистрілив лише раз — у ліхтар.
На зворотному шляху нас зупинили хлопці з 72-ї:
— Хлопці, затримайте ворожих розвідників. Нам не можна — паперів нема. А ви добровольці.
Затримали. Бачу їм на телефон дзвонять.
Один — дзвінок від жінки, другий — від матері. Було шкода. Але це війна. І жалість до ворога — неприпустима ц небезпечна розкіш я особливо до такого жорстокого й маніакального ворога як росіяни.
Війна почала набирати оберти. Більшість були живі.
Це сьогодні згадую, що у кузові пікапу на бойовий нас їхало 3-оє.
А живий зараз лиш я 1
Одного не стало у 2014 іншого у 2017.
Перед вильотом у Марік у кімнаті нас було 5-ро
1 загинув у 2014
Інші 3 в 2022
І живий залишився лиш я, хай в кілька разів поранений.
…
Далі буде.
❤131🤡44👍30😱5😁2🤯2
Способные на поступок принципиальные люди всегда вызывают интерес. И это безусловно одна из таких людей.
На фото двадцатилетняя (на то время) христианка Джослин Хуэйри защищает здание от палестино-исламистких оккупантов во время гражданской войны в Ливане.
7 мая 1976 года она вместе с шестью другими женщинами защищала здание в Бейруте от 300 палестинских террористов. В ходе этой битвы ей удалось убить их лидера с помощью гранаты, что вызвало панику среди террористов и заставило их бежать. Позже она прокомментировала эти события: "Мы находились в месте, покинутом всеми, но Бог был с нами".
В 1980 году президент Башир Жмайель поручил ей подготовить 500 молодых женщин для участия в христианском сопротивлении. В результате она возглавила небольшую армию и получила прозвище "Ливанская Жанна д'Арк".
На фото двадцатилетняя (на то время) христианка Джослин Хуэйри защищает здание от палестино-исламистких оккупантов во время гражданской войны в Ливане.
7 мая 1976 года она вместе с шестью другими женщинами защищала здание в Бейруте от 300 палестинских террористов. В ходе этой битвы ей удалось убить их лидера с помощью гранаты, что вызвало панику среди террористов и заставило их бежать. Позже она прокомментировала эти события: "Мы находились в месте, покинутом всеми, но Бог был с нами".
В 1980 году президент Башир Жмайель поручил ей подготовить 500 молодых женщин для участия в христианском сопротивлении. В результате она возглавила небольшую армию и получила прозвище "Ливанская Жанна д'Арк".
👍159❤31🔥14🤡9😁4
Пакистанская левая активистка и блогерша, ненавидящая Германию, ...получила гражданство Германии
Аиша Хан известна такими тезисами:
▪️если Бог существует, почему есть Германия?
▪️К счастью, Франкфурт скоро полностью дегерманизируют
▪️Германия - мусор
▪️Стыдно, кто не антинемецкий
▪️Если у меня будет немецкий паспорт, я вас всех прикончу
▪️Быть белым - это недостаток
...
Ну пусть Германия продолжает в том же духе, если хочет чтобы лет через 20-30 о ней вспоминали только в учебниках истории. Касается и прочих европейских стран. И это нифига не шутка и не преувеличение.
Аиша Хан известна такими тезисами:
▪️если Бог существует, почему есть Германия?
▪️К счастью, Франкфурт скоро полностью дегерманизируют
▪️Германия - мусор
▪️Стыдно, кто не антинемецкий
▪️Если у меня будет немецкий паспорт, я вас всех прикончу
▪️Быть белым - это недостаток
...
Ну пусть Германия продолжает в том же духе, если хочет чтобы лет через 20-30 о ней вспоминали только в учебниках истории. Касается и прочих европейских стран. И это нифига не шутка и не преувеличение.
🤯166🤡48😁24👍19💯13❤2🔥2
8 мая свой день рождения мог бы отметить Максим "Тесак" Марцинкевич – пропагандист здорового образа жизни, гроза наркоманов и педофилов, пример для честной и здоровой молодежи!
День Рождения человека, который во многих зажег огонь, увлекая за собой своей необычайной харизмой.
Быть воином, значит жить вечно. Сегодня Максу исполнился бы 41 год🤝
День Рождения человека, который во многих зажег огонь, увлекая за собой своей необычайной харизмой.
Быть воином, значит жить вечно. Сегодня Максу исполнился бы 41 год🤝
🤝168🤡109❤82🔥22👍15👏7🤣6😁1👌1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Во Владивостоке вместо ветеранов Второй Мировой на этом "параде" несут портреты "мёртвых эсвэошников", ликвидированных в Украине.
Очередное подтверждение того, что российская власть пытается при помощи прошлой войны легитимизировать свою преступную нынешнюю.
Это называется историческое мародёрство.
Очередное подтверждение того, что российская власть пытается при помощи прошлой войны легитимизировать свою преступную нынешнюю.
Это называется историческое мародёрство.
💯109😁81🤡36🤯17👍11❤8👏1
Пентагон увольняет со службы до 1000 военнослужащих, открыто заявляющих о своей трансгендерности, — NBC News со ссылкой на директиву Пентагона.
Также он дает возможность тем, кто еще открыто не идентифицировал себя как трансгендеров, 30 дней на увольнение. Министерство обороны начнет проверять медицинские записи, чтобы выявить тех, кто не заявил о себе.
На этой неделе Верховный суд разрешил президенту Трампу ввести запрет на службу трансгендеров в армии.
Также он дает возможность тем, кто еще открыто не идентифицировал себя как трансгендеров, 30 дней на увольнение. Министерство обороны начнет проверять медицинские записи, чтобы выявить тех, кто не заявил о себе.
На этой неделе Верховный суд разрешил президенту Трампу ввести запрет на службу трансгендеров в армии.
👍98🤡26🔥10👏7😁4🤯4
Forwarded from Крайгер Веде
Тварини на війні.
Є тиша, яку ніколи не забудеш. Час від часу згадую ту, що була у зоні бойових дій на початку вторгнення. Тишу природи - ні птаха, ні звіра, нічогісінько - одне ревіння техніки, гуркіт артилерії, стрілянина і нічого більше. Особливо, як нині бачу всіляку живність, яка спокійно (наскільки це можливо) живе і перебуває на передку, чи в околицях. Нещодавно мене злякала пташка, чи радше ми злякалися одне одного - при тому, що декілька хвилин тому був приліт, але їй це не завадило залишатися на місці. Все адаптується, або перестає існувати - от і вони адаптувалися, адаптувалися до пекла.
Серед пекла. Дикі тварини можуть про себе подбати, але ніяк не домашні. Шкода кожного котика, собачку чи домашню худобу.. мені довелося бачити коров'ячу ферму, на декілька сотень голів, що перетворилася на один великий могильник. Літо, неймовірна жара, задуха від фекалій великої рогатої худоби, смердота від десятків й сотень трупів (зовсім недалеко ще було місце боїв, наші та московити у перемішку) - посеред цього всього були ще живі корівки, з малими телятами, що поміж груд фекалій намагалися знайти поживок...
Що робимо ми? Завжди з побратимами намагаємося допомогти будь-якій живності. Деякі тварини, в особливості собаки, через погане ставлення від інших людей бояться йти на контакт, не даються на евакуацію - таким залишаємо корм, багато корму. Якимось вдається самостійно надати медичну допомогу у межах наших знань та навичок, когось доводиться вивозити та передавати спеціалізованим волонтерським організаціям. Нерідко беремо їх собі, як домашніх улюбленців.
Мої тваринки. "На місці" у мене зараз нікого немає, мої улюбленці проживають у бабусі, бо вони вже вдосталь відбули своє - кіт Шльоцик (1 світлина) та собака Песа. Зараз у змозі пригадати наступних тварин, яким встигли дати імена: кіт Киц (2), кішка Тюся (3), кішка Кітті (4), кіт Боцман (5), пес Річ. Кітті та Річ й досі живуть разом з побратимами, у них все чудово.
У війни багато жертв, і не всі вони можуть говорити - дехто просто дивиться тобі в очі та мовчки дякує. Людяність в людині найбільш виразна у відношенні до тварин.
Є тиша, яку ніколи не забудеш. Час від часу згадую ту, що була у зоні бойових дій на початку вторгнення. Тишу природи - ні птаха, ні звіра, нічогісінько - одне ревіння техніки, гуркіт артилерії, стрілянина і нічого більше. Особливо, як нині бачу всіляку живність, яка спокійно (наскільки це можливо) живе і перебуває на передку, чи в околицях. Нещодавно мене злякала пташка, чи радше ми злякалися одне одного - при тому, що декілька хвилин тому був приліт, але їй це не завадило залишатися на місці. Все адаптується, або перестає існувати - от і вони адаптувалися, адаптувалися до пекла.
Серед пекла. Дикі тварини можуть про себе подбати, але ніяк не домашні. Шкода кожного котика, собачку чи домашню худобу.. мені довелося бачити коров'ячу ферму, на декілька сотень голів, що перетворилася на один великий могильник. Літо, неймовірна жара, задуха від фекалій великої рогатої худоби, смердота від десятків й сотень трупів (зовсім недалеко ще було місце боїв, наші та московити у перемішку) - посеред цього всього були ще живі корівки, з малими телятами, що поміж груд фекалій намагалися знайти поживок...
Що робимо ми? Завжди з побратимами намагаємося допомогти будь-якій живності. Деякі тварини, в особливості собаки, через погане ставлення від інших людей бояться йти на контакт, не даються на евакуацію - таким залишаємо корм, багато корму. Якимось вдається самостійно надати медичну допомогу у межах наших знань та навичок, когось доводиться вивозити та передавати спеціалізованим волонтерським організаціям. Нерідко беремо їх собі, як домашніх улюбленців.
Мої тваринки. "На місці" у мене зараз нікого немає, мої улюбленці проживають у бабусі, бо вони вже вдосталь відбули своє - кіт Шльоцик (1 світлина) та собака Песа. Зараз у змозі пригадати наступних тварин, яким встигли дати імена: кіт Киц (2), кішка Тюся (3), кішка Кітті (4), кіт Боцман (5), пес Річ. Кітті та Річ й досі живуть разом з побратимами, у них все чудово.
У війни багато жертв, і не всі вони можуть говорити - дехто просто дивиться тобі в очі та мовчки дякує. Людяність в людині найбільш виразна у відношенні до тварин.
❤145👍27🤡9😍6🤝1
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Во странах умершего ссср( слава яйцам что умер) сегодня праздник некрофелии и некромантиии.
Особенно удачно вышло в Гродно☝️. Коза оказалась единственно вменямой на этом празднике нежизни🤣🤣🤣
Особенно удачно вышло в Гродно☝️. Коза оказалась единственно вменямой на этом празднике нежизни🤣🤣🤣
💯148😁86🤡34👍4🤣4❤3😱3
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Сильное анти-абортное видео☝️
'Летом 1970 года 14-летнюю девочку изнасиловали на вечеринке по случаю Дня независимости. А через девять месяцев она родила меня. Меня отдали на усыновление и я воспитывался в христианской семье. У детей в ней было правило – если какое-то слово непонятно, мы подходим к отцу и он нам объясняет его значение. А я тогда учился еще в началке и как-то услышал слово «аборт» от старших ребят. Конечно, я не знал, что это такое. А когда отец объяснил, я той ночью почти не спал. Я вырос на ферме, где мы из кожи вон лезли, лишь бы сберечь каждую животинку, которая появлялась там на свет. А тут я узнал, что люди убивают своих детей, потому что они им не нужны… Я был в ужасе. И с того самого дня я против абортов. А обстоятельства моего собственного зачатия никак не умаляют того факта, что я человек".
'Летом 1970 года 14-летнюю девочку изнасиловали на вечеринке по случаю Дня независимости. А через девять месяцев она родила меня. Меня отдали на усыновление и я воспитывался в христианской семье. У детей в ней было правило – если какое-то слово непонятно, мы подходим к отцу и он нам объясняет его значение. А я тогда учился еще в началке и как-то услышал слово «аборт» от старших ребят. Конечно, я не знал, что это такое. А когда отец объяснил, я той ночью почти не спал. Я вырос на ферме, где мы из кожи вон лезли, лишь бы сберечь каждую животинку, которая появлялась там на свет. А тут я узнал, что люди убивают своих детей, потому что они им не нужны… Я был в ужасе. И с того самого дня я против абортов. А обстоятельства моего собственного зачатия никак не умаляют того факта, что я человек".
🤡98💯68👍32🤣10❤6🤯4