Авгієві стайні УГКЦ

#вартопрочитати

Після публікації на нашому каналі про труднощі переходів в УГКЦ дійшли чутки, що багато хто побоюється продовження історій. Ми почали отримувати від доброзичливців погрози, завуальовані і не дуже обіцянки зламати життя....Але що поробиш. Така виходить наша доля, адмінувати і не розкривати джерел, які певні особи так смішно і капарно вимагають від нас здати.

Водночас з тим, є й ті, хто дуже зручно прилаштувався і жодні публікації їх взагалі нібито не чіпають. Та й життя їхнє кардинально відрізняється від тих отців, які змушені вести його буквально біблійно 'покинувши дім, батьків, братів, сестер', і в результаті виживати на подачках. Прості священики змушені зібрати громаду, подбати про місце проживання та служіння, які часто виявляються 2 в 1, ще й про своїх рідних якось подбати...

УГКЦ (як в принципі і МП з ПЦУ) вже давно дивним чином розділилися на тих, хто чесно тягне священницьке життя, тих, хто заробляє, але їм це робити не можна (їх час від часу карають) і тих, хто заробляє і їм це не просто можна, а ще й треба, аби підтримувати свій статус наближених до перших осіб.

Прикладів багато. Племінники одного з греко-католицьких єпископів непогано почуваються: один в Італії, а інший в США. Заради одного з них навіть одного з кандидатів "притримали", поки місце не зайняв потрібний кандидат-племінник. Крім того, теж племінник, але вже іншого єпископа, емерита, має собі тепле "місце" в Польщі, куди отці без рекомендацій потрапити не можуть. Згадуючи Польщу, до речі, не можна не помітити, що одна з єпархій нещодавно отримала єпископа-помічника. І знову якось так вийшло, що "місцевого". Що непрямо, але все ж таки свідчить, що "чужі" (тобто українські отці) залишаються в УГКЦ (а закордонні єпархії - це ж те ж повнота УГКЦ) чужими.

Тре з тим щось таки робити, любі наші Отці і Владики. Люди втомилися.

P.S. Закликаємо різноманітних любителів скористатися безкоштовним зворотним зв'язком з нашим каналом, не витрачати свій час на погрози та жалюгідні спроби нас зачепити, а зайнятися наприклад вичищенням своїх авгієвих стаєнь. Або хоча б помолитися. Погрози нас не заткнуть, а молитва...молитва ніколи не буде зайвою.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

📸 Будівництво собору Святого Володимира в Києві, 1890-ті роки

📰 Інстаграм минулого

Окупація і МП

Взяли з одного "веселого каналу", який хоча ми й не любимо, але лінк поставимо

Цитують отця Івана Поліщука з МП:

«Отець Костянтин Максимов єдиний священик УПЦ який на окупованій Запоріжчині не присягнув на вірність росії і назвав усе як воно є окупацію, в т.ч. духовну від РПZ. Він відмовився поминати патріарха Кирила і перестати поминати митрополита Онуфрія. Він відмовився визнати факт входження як своєї Бердянської єпархії, так і своєї парафії згідно рішення окупаційної мирської і духовної влади в прямий склад PПZ. Сьогодні він у полоні, сьогодні він у в'язниці куди його засудили на 14 років. Ось справжнє гоніння на УПЦ і стирання нашої Церкви. Про це ніхто з ієрархів ні в якому ООН ніде не каже, лист до митрополита Київського Онуфрія лишився без реакції. Справжнє, справжнісіньке гоніння за Христа й Україну не помічається. Я досить довго думав чому. Чому його не помічають і попри всі хвилі показати проблему на загал Київська митрополія ніяк не реагує на це і зрозумів, що треба розказати який поганий патріарх Варфоломій і ні в якому разі не згадати погано про Кирила. Ніяка інфопомийка не розповість про нього. Роблять вигляд наче не просто забули, а й ніколи такого не існувало. А тим часом в нашої церкви з'явився новий сповідник віри, який зараз терпить справжній арешт і знущання, про які ми точно як прийде час дізнаємося. Не домашній арешт в теплі, добрі, ситості і можливості пересуватися країною куди хочеш, мати доступ до зв'язку та інтернету. А справжній, без елементарних умов і втоптування в землю не просто священичого а людського достоїнства. Клірики УПЦ які сплять і бачать в Україні росію. Подайтесь на обмін і їдьте в свою dream land, не гайте часу свого, бо не буде тут росії. Не буде!!! Позбавте себе мук жити в Україні і поверніть замість себе того священика який хоче жити в Україні, але якому новітні фашисти-рашисти не дають покинути своє болото.
Якщо в майбутньому мені доведеться говорити про сповідників віри то я точно знаю про кого розповідатиму, адже я не просто знаю отця по теперішній біді, а мав честь у свій час пересікатися вживу.
Закликаю всіх кого можна посилити свої молитви за гнаного і ув'язненого протоієрея Костянтина.»

Що можемо додати. Не перший раз вже в інтернеті з'являється інформація про те, як на окупованих територіях страждають отці з МП, які відмовилися співпрацювати з російськими терористами і постраждали за віру. Це заслуговує поваги і являє приклад щирої відданості не тільки вірі, а ще й своєму народові. Але.

Чому кожного разу виявляється, що отці, які відмовилися співпрацювати з РОВ, залишаються сам на сам зі своєю проблемою? Чому вони самі мають розгрібати ситуацію, а їхні ієрархи їх просто кидають? Почитайте тут наш допис про Бердянського Єфрема Яринка, який якраз таки просто кинув своїх отців і виїхав кайфувати в Європу. Ми в цьому дописі якраз розбирали інтерв'ю ще одного клірика з окупованої території - отця Дмитра Арабаджі, він абсолютно так само залишився сам на сам зі своєю проблемою, але тоді незрозуміло на що відбілював Єфрема. Мабуть це такий стокгольмський синдром, хтозна.

При чому сам отець Арабаджі прийшов в коментарі у веселих попів і написав, що о. Костянтин Максимов - це " не єдиний з Бердянскої єпархії, хто не підписав звернення. Але так, вочевидь більше за всіх постраждав!!!".

Питань немає. Не єдинй, і сам Арабаджі постраждав, скільки його фсбшні кати намагалися залякати, а брати з МП, які перейшли на бік рф, з радістю здавали усі його зв'язки, розповідаючи який він шкідливий для рускага міра.

Нам просто реально цікаво. Чому ці люди досі зберігають лояльність тим владиками, які чхати на них хотіли? Чому ніхто не розповідає про те, як МПшна структура просто від них відвернулася? Отці фактично стали чужими і для тих, хто став співпрацювати (передаємо привіт секретарю Бердянської єпархії) і для тих, кому пощастило і окупація його не торкнулася.

Є у кого якесь пояснення цього феномену?

Запрошуємо отця Дмитра Арабаджі до нашого зворотного зв'язку. Буде цікаво почути його думки.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Дорогі друзі, уклінно просимо підписати і поширити цю петицію 🙏

На жаль, діти колег по роботі одного з наших братчиків теж хворіють на цей жах, тож для нас цей біль зовсім не "десь там", а просто тут, поруч.

Для людей із Хворобою Крона та НВК – диво означає не жити в лікарні, не терпіти щоденного болю, не втрачати надію.

Сучасні ліки можуть змінити все. Але без державної програми вони недосяжні для більшості українців.

🖊 Підпишіть петицію: https://petition.kmu.gov.ua/petitions/8608?fbclid=IwQ0xDSwM5HlJleHRuA2FlbQIxMQABHt_HF3STy--aRbatYICJzM8yB_lUhAe7VDMpAqm8BbXmZF92WorvtnOZF_Tg_aem_uCJWXJWET3iLr54yZIUJkQ
Давайте разом подаруємо шанс на життя без болю.

Шабат шалом виходить

Такий він. Світський владика Зінкевич, роздає jewish military style. Пишуть що в аеропорту.


CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Микола Іванчо
Шелестівська церква

#угкц #нєлцу

У Києві зараз відбувається презентація видання Декларації про виправдання вірою між Всесвітньою Лютеранською Федерацією та Римо-Католицькою Церквою (К: Дух і літера, 2025).

Звичайно, Блаженнійший Патріарх Святослав був теж запрошений на захід листом єпископа НЄЛЦУ Павла Шварца, чия постать і статус, між тим, у 2018 році спричинили суперечки в лютеранському (і навіть дипломатичному) середовищі.

Цікаво, чи напишуть про цей захід працівники пресслужби УГКЦ першими? Бо, здається, релізу від лютеран, судячи з оперативності висвітлення подій на їхніх майданчиках, на жаль доведеться чекати десь приблизно з місяць 🙃

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

"Де твоє смертне жало?" виконане Романом Селівачовим на кришці ящику з боєприпасами

Про Київське Хрещення і ідею об'єднання українських церков

#вартопрочитати #угкц #пцу

У Свято Покрова і в день Захисників України хочеться звернути увагу на одну річ, яка нас об'єднує в сенсі культурному і має об'єднати в сенсі релігійному. Це Київське Хрещення, якому в УГКЦ зараз приділяють багато уваги.

Як заявив Глава УГКЦ Блаженнійший Святослав Шевчук 29 вересня на Всецерковному форумі богословів УГКЦ: "Наша УКГЦ, як співспадкоємиця Київського християнства, є помісною Церквою. Саме тому вона є Церквою глобальною, зі своєю богословською, канонічною, літургійною традицією та власним способом християнського благочестя."

Для тих хто не знав, 15 жовтня у м. Дніпро ІЕС Українського католицького університету організовує конференцію «Володимирове хрещення і українські Церкви: на шляху до переосмислення спільної спадщини». Метою конференції є сприяння переосмисленню спадщини Володимирового Хрещення як джерела духовної єдності українських Церков, відкриваючи шлях до глибшого діалогу та практичної співпраці в служінні суспільству. Анонсується, що там звучатимуть тези, що Хрещення Володимира є основою для розуміння спільної християнської ідентичності українців, а спільні літургійні, соціальні та освітні ініціативи Церков - це шлях до сучасного розвитку спадщини.

На нашу думку дуже цікаво. УГКЦ впевнено, якщо не перехопивши пальму першості, то намагаючись це зробити, крокує по країні з ідеєю, якщо дозволите, зайняття лідерських позицій у сучасному релігійному полю. Це зрозуміло і абсолютно адекватно корелює з тим, який вплив на українців (тут ми розглядаємо релігійно-політичний контекст), має той же митрополит Епіфаній і який Глава УГКЦ Блаженнійший Святослав. Як ми вже писали, УГКЦ перемагає, подобається це комусь або не подобається. Це й неважливо. УГКЦ просувається на Схід, закріплюється там, де раніше традиційно домінували інші. Конференція, яку організує, у тому числі Донецький екзархат УГКЦ, - це чергове підтвердження цих слів.

Питання тут в тому, чи готові наше суспільство та релігійна спільнота до домінації греко-католиків? Рупор московського православ'я - СПЖ, вже брикається, пише, що "УКГЦ - не Київська церква і Главі УГКЦ вірити не варто", в ПЦУ, за нашою інформацією, теж не в захваті від таких ініціатив, що виходять з Микільсько-Слобідської. Про УПЦ КП, напевно, згадувати сенсу немає, там з часом все вирішиться і без зовнішнього втручання.

Плюс напевно треба запитати - чи сприятимуть єдності ці конференції і активна кампанія УГКЦ з популяризації ідеї спільної спадщини Київського Хрещення? Судячи з нашої інформації, в керівництві греко-католиків налаштовані максимально серйозно і готові йти на таран, попри всі труднощі - там де можна, навіть перехоплюючи ініціативу у ПЦУ. А що у відповідь? Чи не спровокує це православних братів, які й про спільний Почаїв не дуже хотіли чути (і не дуже хочуть зараз)?

Бажаємо Главі УГКЦ мудрості, яка допоможе зрозуміти, коли треба газувати, а коли можна їхати, тримаючи ногу на гальмі. Представників православних церков у свою чергу просимо не сприймати ці дії УГКЦ яко втручання. Це природний процес - місце займає сильніший. Найліпше рішення - відреагувати на простягнуту долоню міцним рукостисканням. Все ж таки рухаємось до Єдиної Церкви. А якщо так, невже важливо, хто її очолить?

Мир усім.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Знову відповідаємо цитатою з нашого каналу.

Не бачимо приводів для істерик. Святкування разом з іншими християнськими конфесіями не тягне за собою ЛГБТ-пропаганду, та духовний занепад. Цьому можна і треба протистояти незалежно від того, коли конкретно щось святкується. Нам не заважало порушувати питання просування гендерного навчання, ЛГБТ пропаганди, секуляризації суспільства та слабкості роботи з молоддю ще тоді, коли календарне питання обговорювалося лише кулуарно(!).

Тут в нас з вами різниця поглядів - якщо ми говоримо про якесь об'єднання, то треба напевно думати не тільки про те, як об'єднати ПЦУ і УПЦ МП (без МП), а ще й про те, як об'єднати в цілому Церкви Київського Хрещення. А зробити це можна якраз таки завдяки календарю, відкотити який, напевно можна було б спробувати, але тоді б треба було б переглянути умови Томосу, згідно якому ПЦУ має певні залежності від Константинополю, на підставі яких вона впроваджує (принаймні частково) і власну внутрішню політику, тому що треба демонструвати свою лояльність, тут вже нічого не поробиш без перегляду умов і ситуації.

Ми різні з вами в цьому питанні, тут нічого не поробиш. Ви не розумієте, як можна зберігати нормальність, будучи апологетом нового календарю, на вашу думку - це зрада і для нас мов "немає нічого святого", а ми наприклад не розуміємо, як можна називати греко-католиків собаками.

Вам не подобаються наші ідеї об'єднання ПЦУ і УГКЦ, умовами якого є збереження традиційних поглядів і українського духу, нам не подобаються ваші погляди, в яких ви, загнавши себе в рамки, не можете і не готові обмірковувати перебудову церковного устрою в Україні на базі двох реально маючих і паству і ресурс Церков, але чомусь готові обмірковувати дивні ідеї автокефалії для УПЦ МП, які просувають дводупні "веселі попи", а також ідеї істинності УПЦ КП, ігноруючи реальність, яка, коли дідусь піде, не звертатиме увагу на істинність/неістинність УПЦ КП, а просто загонить КП туди, куди це буде зручніше зробити. І це при тому, що водночас з агітацією за автокефалію для МП, яка створить ще одну церкву в країні і посіє новий розкол, ви ще й просуваєте ідею шанування рос імперії.

Ми вже не звертаємо уваги на те,що у ваших коментарях обговорення збереження традицій перейшло у суперечки на тему "як правильно традиційно підмивати дупу, опираючись на досвід селян-пращурів".🫠

Якщо для нас, як ви пишете "немає нічого святого" - це ваше право, хай Господь розсудить, хто і за яку святість стоїть. Вам же ж побажаємо тверезості поглядів і позбавлення від ілюзій.

З любов'ю у Христі.


CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Єпископа Лондона Сару Маллалі оголосили архієпископом Кентерберійським. Це перший випадок, коли жінка була обрана духовним лідером Англіканської церкви

Владика Епіфаній вже привітав?

Можна в принципі і благословити її потім, як три роки тому її попередника архієпископа Кентерберійського Джастіна Велбі.

Толерантність, правильно @uoc_ocu?

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв