Реформи стосуватимуться також розширення ролі жінок у церкві, зокрема можливості їхнього висвячення в диякони, а також більшої участі мирян у церковному управлінні та ухваленні рішень.

Як зазначає CNN, рішення Франциска є відповіддю на спротив консервативної частини католицької ієрархії, яка обережно або відкрито виступає проти його реформ.

Попри госпіталізацію, Франциск продовжує виконувати свої обов’язки: підписує документи, зустрічається із ключовими радниками та призначає єпископів.

Католицький світ потребує змін, але щось нам підказує, що зовсім не тих, на яких зараз наполягає цей Папа.

Усі ліберальні реформи, боротьба з консерваторами - це все призведе до занепаду Церкви, яка зараз з одного боку грається у ЛГБТ пропаганду, а з іншого розповідає про бажання спільного Святкування Великодня.

Цікаво, скільки ще шкоди принесе Церкві політика лібералів? Скільки ще часу має цей Папа? Чи може наступним його рішенням буде спільне святкування іфтару? Наш президент ось вже святкував. Що далі?

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

​​Ватикан, УГКЦ, Андрій Юраш

#вартопрочитати #угкц

Шановні, любі наші друзі, давно з вами не чулися. Ось виходимо з анабіозу, про який напишемо трішки пізніше...

Що ми побачили у Ватикані останніми часами? А побачили ми цікаву ситуацію, яка наводить нас пару думок.

Ми сподіваємось, що новий Папа буде відрізнятися від Франциска принаймні у своїй політиці на українському напрямку. Той нам багато чого обіцяв, кілька разів ми думали, що ось-ось вже буде патріархат в УГКЦ, але... щось пішло не так.

У зв'язку з цим бачимо два питання, які треба розв'язати: патріархат і перстень для владики Святослава Шевчука. Нам дуже приємно, що владика Бичок репрезентує УГКЦ на рівні кардиналів, але все ж таки давайте відверто - ну не нормально те, коли підлеглий єпископ стоїть вище за свого Духовного Батька. Святослав Шевчук заслуговує на кардинальський титул, тому тут навіть немає сенсу обговорювати.

Щодо патріархату. Франциск, на нашу думку, кинув УГКЦ у 2019 році, але тут, сподіваємось, ситуація буде інша. І мабуть беатифікація Митрополита Андрея Шептицького у цьому допоможе. Не дарма ж тут і президент Зеленський особисто нагадав Папі про те, що непогано було б цей процес прискорити.

Плюс книга, яку Патріарх (так і тільки так) УГКЦ подарував Папі - Хроніки святотатської війни. Нам здається, що ця книга - це по суті презентація діяльності глави УГКЦ особисто для Папи і спрямована це презентація якраз таки на зміцнення позицій як України, так і УГКЦ в цілому. А що може зміцнити позиції церкви краще, ніж підвищення її статусу? Ось ось. Та й наскільки ми зрозуміли, книгу цю непогано піарять у ватиканських колах. І це добре. Бо російське лобі не спить. Тому ми маємо перемогти.

Тим більше, що Папа не є 100% прихильником Трампа: наприклад його позиція з біженцями - це повна протилежність тому, що робить президент США. А значить, існують певні шанси на те, що Папу можна перетягнути на бік України. Нам в цьому має допомогти конфлікт який нібито існує між Європою і республіканцями в США. Якщо Папу таки вдасться повністю перетягнути на бік України, демократи отримають непогані інструменти тиску на Держдеп та Міноборони США, які зараз балансує між Україною та Ізраїлем.

Єдине що нас в цьому лякає, що це все якось не в'яжеться з традицією, яку нам ну дуже не хотілося б втратити. Франциск надто забагато реверансував у бік ЛГБТ спільноти, тому не хотілося б, аби за підтримку України нам знову треба було відплачувати толерантністю....

Ну й так на останнє, якщо згадувати про Ватикан, неможливо не згадати й про посла України Андрія Юраша. Сподіваємось, що шлюб його сина Святослава (який в цьому разі одружився не з донецькою аніме-лгбт прихильницею сатанізму, а з американською католичкою) теж буде корисним для України. Чули, що її родина планує (планувала?) відкривати благодійний фонд в Україні, а сам пан Андрій Юраш (зі слів наших читачів) дискримінуючи православних, обирає УГКЦ в Італії. Так ось. Мабуть якось зможе посприяти розвитку церкви через родину невістки? Особливо якщо він ТЕОРЕТИЧНО може(планує?) поїхати у США...?

Дякуємо всім тим, хто залишився з нами... Бережіть себе.

P.S. Ми вже заплуталися, ось раніше Святослав Юраш вінчався на Фанарі, його сина особисто хрестив Патріарх Варфоломій, відтепер у греко-католицькому соборі, нова дружина нібито католичка....хтось може пояснити як там все влаштовано?

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Дорогенькі, якщо можете, зробіть репости. Ми за час нашої відсутності втратили набагато більше ніж ~200 підписників, і саме в телеграмному питанні Ваша допомога буде абсолютно не зайвою.

Треба якось повертатися до нормального життя...

Дякуємо❤️🖤

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

​​Зі Святом, друзі.

Боже, благослови наших воїнів-захисників, благослови весь українській народ. Допоможи подолати усі випробування, розбити всіх ворогів зовнішніх та внутрішніх. Допоможи врешті побудувати ту монолітну єдність, яка призведе нас до процвітання.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Замовна стаття на главкомі, "зразковий" архієрейський собор ПЦУ ч.1

#вартопрочитати #церковнаборотьба

Все, що далі буде написано - це, звичайно, чиста конспірологія, але навіть шалені конспірологічні теорії зазвичай ґрунтуються на реальних фактах...

У релігійних колах обговорюють статтю, яка вийшла на главкомі і в принципі стала напевно таким першим прямим свідоцтвом бажання чиновників і частини єпископату ПЦУ злити митрополита Епіфанія. Раніше це бажання демонструвалося або кулуарно, або завуальовано, наприклад у боротьбі на шпальтах релігійних інтернет-видань, де між собою боролися дві групи ієрархів: "ліквідатори УПЦ МП" (Епіфаній, Євстратій...) і "інтегратори УПЦ МП" (Олександр Драбинко, Михаїл Зінкевич...).

Зараз ситуація змінилася і у конкретних претензій до предстоятеля ПЦУ з'явилися конкретні персоналії.
Давайте трішки розберемо те, що написали на cайті, який в теорії щодня відвідує аж півмільйона читачів.

По-перше, треба зазначити, що цей матеріал грамотно розмазали на декілька. Вийшов великий, потім почали публікувати клаптики - прогрів аудиторії, він такий, сам себе не зробить, треба утримувати її фокус. За період 13-14 липня вийшло аж 5 публікацій. Висновки робіть самі, але главком - це не 5 копійок.

По-друге, треба розділити статтю на декілька основних тезисів (їх може бути більше, але ми пропонуємо Вам пошукати їх самостійно)

♦️Тезис перший. Вступні слова, які налаштовують читача на негативне сприйняття фігури митр. Епіфанія.
Історія ПЦУ як незалежної церкви розпочалася з гострої суперечки Епіфанія та його наставника, який і проклав йому дорогу до предстоятельства. Філарет доклав зусиль, аби церкву очолив саме керований ним Епіфаній, який би уособлював оновлення та прогрес, але при цьому реальний менеджмент здійснював би сам Філарет. Завдяки саме підтримці Філарета Епіфанію на Об’єднавчому соборі вдалося виграти конкуренцію з боку впливового митрополита Луцького і Волинського Михаїла (Тимофія Зінкевича), у якого була чимала підтримка. Причому перемога Епіфанія лишила у багатьох учасників собору гіркий присмак.
Епіфаній одразу став проявляти самостійність і це вилилося у відкриті конфлікти, які приголомшили навіть Вселенського патріарха Варфоломія.

♦️Тезис другий. Протиставлення митр. Епіфанія державним чиновникам, які роблять все, аби подолати московський вплив.
Голова СБУ Василь Малюк регулярно звітує про боротьбу з «агентами в рясах», водночас на місцевому рівні чиновники та представники спецслужб відверто нарікають: храми, які залишаються після УПЦ МП з моменту деокупації або викриття священнослужителів у роботі на ворога, часто лишаються просто безхазяйними. Яскравий приклад – Харківщина. Чому так? Пояснення – тривіальне: ПЦУ хронічно не вистачає священників.
«Епіфаній просто кліпає очима», – обурюється впливовий високопосадовець.

♦️Тезис третій. Легітимація сепаратистського руху всередині ПЦУ.
Водночас попри наявність цих об’єктивних обставин (йдеться про московські гроші на підтримку МП), всередині самої ПЦУ вже лунають претензії щодо менеджерських якостей митрополита Епіфанія. Головні з них: його пасивність у пошуку додаткових джерел фінансування, слабке залучення держави до розвитку церкви і консервативна стратегія розвитку ПЦУ.

♦️Тезис четвертий. Держава допомагає, ПЦУ (митр. Епіфаній) марнує.
Свого часу держава серйозно посприяла отриманню Томоса. «Репресії» проти Московської церкви – ніби на руку ПЦУ: під загрозою ліквідації парафії УПЦ МП мали б активніше приєднуватися до автокефальної церкви. Але парадокс: наразі цього майже не відбувається.Однією з головних проблем ПЦУ є дефіцит кадрів. Наразі розповсюдженою є така ситуація: громада голосує за перехід храму від УПЦ МП до ПЦУ, а далі він стоїть без постійного священника. Якщо ж держава змусить УПЦ МП масово звільняти храми, а священники відмовлятимуться переходити до ПЦУ, проблема нестачі кадрів тільки поглиблюватиметься.

ПРОДОВЖЕННЯ НИЖЧЕ👇🏻

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Замовна стаття на главкомі, "зразковий" архієрейський собор ПЦУ ч.2 (ч.1 👉🏻тут)

#вартопрочитати #церковнаборотьба

♦️Тезис п'ятий. Епіфаній - не тільки поганий менеджер, він - совковий нарцис.
Епіфанію закидають надмірний консерватизм та тягу до «показушності», які були завжди притаманні якраз Московській церкві. Один з останніх прикладів – ПЦУ похвалилася тим, що її очільник… отримав звання Почесного професора Національного університету водного господарства та природокористування. І це не єдиний такий «титул» в колекції Епіфанія.

♦️Тезис шостий. Треба щось міняти. Або кого - заклики інтересантів або їхніх спікерів.
Колишній директор нацзаповідника КПЛ Максим Остапенко: "мені дуже шкода, що для тієї частини монахів УПЦ, які мають достатньо потужні українські позиції, ані держава, ані ПЦУ не змогли створити механізмів переходу до структур церкви".
У ПЦУ ж багато хто вважав (❗️), що треба замінити одного предстоятеля на іншого, залишити всі ці «схематози», нецільове використання об'єктів – і в цьому нема нічого поганого. Знаю, що дуже багато людей переживають, аби ПЦУ не стало УПЦ МП-2. На жаль, на рівні морально-етичних та якихось організаційних моментів ці церкви мають дуже багато спільного, і це багатьох відлякує. Тому пошук правильних цінностей, правильних механізмів взаємодії – дуже важлива задача. І тут ініціатива має бути за владою».

Не всюди переділ парафій між ПЦУ та Московською церквою відбувається з конфліктами. Колишній лідер проукраїнського крила в УПЦ МП, а нині митрополит Переяславський та Вишневський ПЦУ Олександр Драбинко запевняє: у нього в єпархії не виникало проблем з насильницькими переходами чи переведеннями.
Драбинко впевнений, що конфліктів, які подекуди виникали між вірними двох церков, можна було б уникнути, причому ще при створенні ПЦУ у 2018-му. На його думку, часто громадські активісти, які ініціюють перехід релігійних споруд до ПЦУ, не мають до церкви жодного стосунку (а іноді взагалі є атеїстами) і точно не збиратимуть парафіян до звільнених храмів. 
Згадує Драбинко і Києво-Печерську Лавру часів, коли там царювала УПЦ МП: «Раніше життя якесь бурлило: дев'ять літургій щодня служилося, паломники були...».

Архієпископ ПЦУ Володимир (Василь Шлапак) визнає, що через складний фінансовий стан Церкви священники мусять розриватися між духовною роботою та цивільною. Багато з них працюють вчителями, водіями, охоронцями в супермаркетах.

♦️Тезис сьомий. Протиставлення "людини Епіфанія" критикам.
Митрополит Білоцерківський та Євстратій Зоря називає претензії щодо дефіциту священників дивними. Якщо ж казати про кількість меценатів, то хто хоче – допомагає і зараз, хто не хоче – ні, – каже соратник Епіфанія. – А залучати «політичних інвесторів», як робить МП, отримуючи кошти в обмін на виконання їхньої волі, ПЦУ не буде».
Коментуючи історії зі звільненими від УПЦ МП храмами, які стоять безхазяйними, митрополит припускає, що пустують не тільки храми, а й території, на яких вони розташовані: «Коли йдеться про прифронтові території, то, мабуть, очевидно, що там можуть бути не лише полишені храми, але і школи, дитячі садки, магазини і житло – бо люди бояться туди повертатися.

♦️Тезис восьмий. Фінальний заклик від редакції Главкому, якщо хтось не здогадався, що хотіли сказати.
Отже, небажання керівництва ПЦУ робити різкі рухи переважає досі.
Можливо, вже настав час вийти з зони комфорту?
___

Ось і думайте, що це все має значити...Але факт є фактом - в ПЦУ кризис, який треба розв'язувати.

P.S. Ну і звичайно. In public все гаразд. Архієрейський Собор затвердив усі рішення, ухвалені Священним Синодом УПЦ (ПЦУ) за період від попереднього засідання, схвалив діяльність Митрополита Київського і всієї України Епіфанія та Київської Митрополії УПЦ (ПЦУ) і засвідчив повну підтримку Предстоятелю.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Ви нам писали на [email protected], мов хочете знову бачити від нас аналітику, різні тексти, думки, а ми зникли і нічого не писали декілька місяців.

Зникли ми, бо знову зазнали певних втрат, але все ж таки повернулись.
Хотіли текстів - тримайте.

Але ми були б не ми, якщо б не знайшли, над чим пожартувати. І зараз йдеться не про "морального авторитета" блакитного друже Сашка Драбинка, який судячи зі статті на главкомі, чомусь вирішив, що він може претендувати на місце предстоятеля ПЦУ (невже досі вважає себе найканонічнішим?), бо якщо когось і ставити замість митрополита Епіфанія, то точно архієрея із мінімумом компромату.

А посміялися ми з ініціативи прихильників МП, яку вони організували заради підтримки предстоятеля УПЦ МП митр. Онуфрія. Вибачте, але це смішно. Ваші заклики позбавити вас громадянства ні до чого не призведуть, а ваша кількість лише дає зрозуміти, що влада затягнула із закриттям вашої організації, - маючи такий величезний ресурс, ви зняли аж 3 відео, де просить позбавити її громадянства жінка-бойовий медик, потім хтось...ну дуже дивний (ми спочатку подумали, що це кобіта), а потім аж ЦІЛА ГРОМАДА. І все.

Якщо ви такі сміливі, пишіть заяви на вихід з громадянства. У чому проблема? Ніхто вас звичайно його не позбавить, але хоча б зможете показати серйозність власних намірів.

Щодо ваших архієреїв. Те, що вони написали ніхто розглядати не буде. Проста формальність. Якщо вже вирішили "мочити", то повірте, замочать. І вашу організацію і тих, хто буде занадто активно кричати.

Ось і виходить, що ви нібито така міцна церква, ваші думки "мільйонів вірних" на щось там впливають, а по факту - ніц.

А ще нам дуже подобається, як ваші ініціативи розганяють російські канали. Оплатили там собі політологів, експертів і сидять вірять, що боротьба триває. Не триває. Досить вже боротися. Готуйтеся підписувати "акт злуки". Особливо якщо компромісні фігури поставлять як в ПЦУ, так і МП (статтю на главкомі, а також певні заходи не просто так же ж замовили?). Православ'я треба лікувати і лікувати якраз через тих, хто хоча б теоретично міг би подбати про єдність. Теоретично це міг бути митрополит Михаїл Зінкевич і хтось з тих, хто менше усього вибачте зашкварився у просуванні "руського миру" в МП. Точно не Агафангел, якого так пхають на цю роль інші канали.

Подивимось. Але зрозуміло одне. В сучасній Україні МП місця немає. І це добре. Настав час Єдиної Церкви. Тож, єднаємось.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Навіть русня пише, що усі заклики, звернення та інші листи від єпископату МП - це маячня. Тому й не вірять в те, що до чогось подібні акції призведуть у випадку із затриманням митрополита МП Боголепа. МП все більше маргіналізується, при чому як самостійно, так і за допомогою державних інститутів. Затримання (мобілізація) митрополита як-ніяк другої православної церкви країни (хоча й під забороною) - це абсолютно прозорий жест, який показує, що кількість недоторканих (особливо після кейса із позбавленням громадянства Онуфрія) зменшується. Тому, навіть якщо цьому митрополиту й дадуть можливість відкупитися від ТЦК (саме дадуть, можуть й не дати), це вже створило такий непоганий прецедент, який показує куди і як далі планує рухатися держава у питанні заборони МП.

Не можемо сказати, що це якось нас лякає. Ні, наше суспільство вже давно вимушено мілітаризувалося і живемо ми, орієнтуючись у першу чергу на необхідність забезпечення безпеки, а не на якісь там "свободи віросповідання". Про які свободи можна говорити, якщо ми воюємо з країною, яка використовує МП в якості інструменту гібридної війни.

Все так, як має бути.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Румунське питання і ПЦУ

#церковнаборотьба

Що ми писали наприкінці 2024 року:

Румунське питання - ну супер важливе для розвитку ПЦУ і у будь якому разі треба брати належне. Або не пускати румунів на територію Буковини і домовлятися з ними про те, що румунські громади ніхто не образить, пообіцяти (а ми вже про це писали) їм надати можливість молитися румунською і пошукати для цього отців.

Або... ну офіційне і повноцінне визнання ПЦУ з усіма належними елементами - в ідеалі спіслужінні Предстоятелів Церков і щоб на службі цій були ті, хто відповідає за опіку над меншинами - владика Феогност і якийсь румунський владика, який відповідає за окормлення українськиїх парафій.

Що у своїй доповіді заявив митрополит Епіфаній учора:

Серед низки інших викликів сказане дотепер, зокрема, стосується намагань утворити в Україні румунську церковну юрисдикцію без згоди Православної Церкви України, що є прямим порушенням канонічних засад та підпадає під осудження етнофілетизму Великим Константинопольським Собором 1872 року.

Ми ще раз підкреслюємо ті принципи, які були не раз засвідчені в наших попередніх рішеннях: Православна Церква України готова і бажає надати для етнічних румун в Україні в рамках своєї юрисдикції такі ж права церковного самоуправління, які українці мають в Румунській Православній Церкві. Спроби утворити якусь юрисдикцію без урахування канонічних правил та норм Томосу про автокефалію принесуть не благо для українських румун, але лише поглиблять проблеми та розділення.
Якщо навіть на території Молдови, де немає мовного та етнічного поділу, попри всі здійснені за останні понад три десятиліття зусилля Румунського Патріархату продовжує існувати глибокий церковний поділ, то тим більше цей виклик є актуальним для України.
Ми як Церква не раз офіційно письмово засвідчили представникам Румунського Патріархату свою позицію. Тому очікуємо на конструктивні кроки з їхнього боку для налагодження діалогу і вироблення прийнятної для обох Помісних Церков та канонічно правильної моделі духовного піклування потребами румун в Україні.

На що треба подивитися в цьому контексті:

У вересні 2025 року Патріарх Варфоломій збирається відвідати США, 18 жовтня архонти Вселенського Патріархату вручають нагороду комраду України і ПЦУ Майку Помпео, а 26 жовтня Вселенський Патріарх планує відвідати Бухарест.
Останні пару місяців панувала атмосфера потенційних перемовин з РумПЦ щодо визнання ПЦУ. При чому атмосфера ця була якась дивна - паралельно зі спробами домовитися, виникали проблеми, пов'язані з питанням Буковини. Відтепер це питання класифікується предстоятелем ПЦУ в офіційній доповіді майже як зовнішня загроза - згадка про РумПЦ знаходиться в тому ж розділі, де описується боротьба проти російської агресії і руського миру.

Виходить, що обрали перший сценарій - захищати Буковину до кінця? Цікаво. Якщо так, то треба тримати стрій і бути послідовними. Перевзування зазвичай не шанується.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

В УПЦ (МП) усі рівні, але є рівніші - кому біда, а кому свято!

Лобстери, суп з перепелиними яйцями, червона риба, котлети з осетрових, ящики дорогого вина... і це ще не повний список страв, яким буде пригощати сірий кардинал «гонимої, бідної і багатостраждальної» УПЦ (ніби вже без МП) своїх гостей. Стіл в кращих традиціях Москви купєчєской!

Так, на 11 рік російсько-української війни, 23 липня керучий справами УПЦ (МП) митрополит Антоній (Паканич) влаштовує в Києві свято на честь себе улюбленого. У нього день ангела і нехай весь світ зачекає!

Дуже зручно: феофаніївська кухня, офіціанти з КДАіСу, чим ще зайнятись монашкам і семінаристам як не проявити любов до свого владики, прислужитися його гостям?

Тим паче, поки перший - предстоятель Онуфрій ніжиться в теплих ваннах Буковини, то якраз випадає шанс послужити другому. Ну а Антонію проявитися публічно в першому церковному кріслі в яке свого часу не встиг його запхати Янукович.

Серед топових гостей на святі - ватні подвижники митррополити Лука Коваленко і Феодосій Снігірьов, які будуть за розкішним столом в один голос переконувати єпископат УПЦ в необхідності канонічної єдності з кривавим Кирилом Гундяєвим і гаряче засудження митрополита Львівського і всєї однієї парафії Філарета Кучерова та всю Одеську митрополію за "рух" до змін в УПЦ. Бо для цього «феодосіївського лукоморʼя» Бога немає поза Русскім міром! Церковні сусаніни десятиріччями вперто тягнуть всю паству в московські болота.

При цьому, як стверджують експерти, реальних змін в УПЦ не передбачається, але як писав Орвел, віра в те, що вітряк має бути побудований буде керувати "автокефалістами" ще довго. А як кажуть у народі: дурень думкою багатіє…

Торжество Антонія Паканича є справжнім бенкетом під час чуми. Бо рядові священники просто голосять про проблеми з якими зіштовхнулася УПЦ завдяки твердолобому промосковському курсу керівного тандему Онуфрія-Антонія.

Храми забирають, люди відвертаються, священників і монахіа мобілізують, авторитет Церкви катастрофічно зменшується. Але всі ці проблеми низів геть не хвилюють керівництво, яке завдяки фінансовим статкам і гарантіям путінської Москви, продовжує грати в кремлівську вірнопідданість. Вони впенено, під щвуки балалайки, ведуть церковний корабель на скелі, знаючи, що лише в них є рятівні кола, а на інших байдуже - нехай стають мучениками за «царя і отєчєство». Чому не відзначити все це розкішним святкуванням?

Утім свято, яке влаштовує Антоній мало б бути тривожним дзвіночком і для Онуфрія. Воно демонструє, що він є лише бутафорною ширмою, а не особою, яка справді на щось впливає. Виходить, що великий монах Онуфрій Березовський потрапив у незручне становище, де він потрібен лише своїм племінникам та іншим родичам, які тримаються на авторитеті блаженного старця і стануть нікому не потрібними відразу після виїзду свого родича з України.

Р.S. Усіх православних московського розливу запрошують 23 липня 8.00 на службу в храм Агапіта Печерського. А вечеря, сніданок, обід, вечеря - монастир у Феофанії. Збирайтеся та рушайте хресними ходами привітати владику Антонія. Гулять, так гулять.

Михайло БЛАГОВОЙЧЕНКО

Пару цікавих моментів з інтерв'ю Тараса Антошевського з д-ром Геннадієм Целковським

...Для ПЦУ, яка не може переконати румуномовні парафії переходити в її вікаріат, спеціально для них створений, погодитися на існування структури РумПЦ, за умови визнання з боку Бухареста, буде “меншим злом”, ніж впиратися. Але з іншого боку, це піти на “втрату” канонічної території, навіть якщо громади ПЦУ будуть існувати в перемішку з румунськими громадами. І не факт, що перейдуть лише румуномовні громади, бо на Закарпатті місцеві лідери сепаратизму погрожували вже, що швидше перейдуть до когось іншого, ніж до ПЦУ.

Отже, що тоді робити? Які кроки, на Вашу думку, є оптимальними для держави і ПЦУ?

Гадаю, що ПЦУ та Вселенський Патріарх ще не вичерпали всі аргументи для РумПЦ щодо визнання ПЦУ та згоди румун на те, що румунський вікаріат в ПЦУ є достатня структура для румуномовних громад. Але не забуваємо, що ці 130 громад в УПЦ, тому згода РумПЦ ще не призведе автоматично до їх переходу до вікаріату всередині ПЦУ. Відповідно, держава має натиснути на УПЦ в той момент, коли з'явиться передумови реалізації ідеї румунського вікаріату ПЦУ через домовленість з РумПЦ (залишу за дужками світоглядне питання, чи потрібно тиснути державі на УПЦ).

Відповідно, ідея повернення історичних земель присутня імпліцитно в румунському суспільстві та політиці. Тому РумПЦ не вигадує нічого нового, вона просто реалізує цю “реконкісту” в Україні, Молдові, Сербії.

Перед Румунською Патріархією стоять цікавіше завдання — переглянути рейтинг потужностей (не канон) диптиху. Для неї Україна з Росією — це епізод боротьби за вплив в православному світі, аніж в Румунії. Зв'язуватися з правими політиками Патріархії в цілому не з руки, а ось давати “пограти” в праву політику архиєпископу Томіському та консервативному крилу можна. Тому для Патріархії в цілому український трек боротьби за 130 громад та РумПЦвУ це частина перевлаштування православного світу в контексті незавершеності Кіпрських інтенцій.

Україні потрібно збільшувати в рази наукові, гуманітарні, освітні зв'язки українців з румунами, переходити на середню ланку взаємодії.

Я оцінюю РумПЦвУ як складову іредентизму: "раптом Україна посиплеться, міжнародна спільнота погодиться з розчленуванням України та дасть дозвіл Угорщині та Румунії зайняти відповідні землі” — сидить глибоко думка в голові будь-якого, не тільки правого, політика.

Аргументи РумПЦ щодо невизнання ПЦУ:
в Україні дві Церкви;
ПЦУ створена як політичний проект;
Ми не хочемо дуже сваритися з Москвою;
ПЦУ створена на основі неканонічної Церкви;
Патріарх Варфоломій діяв одноосібно, не соборно.

Претензії Румунії до влади України:
українська влада не реєструє релігійну організації РумПЦвУ;
румунські парафії примушують переходити в ПЦУ;
захоплення представниками ПЦУ храмів, де служать румунською мовою;
в ПЦУ створено фіктивний румунський вікаріат, до якого ніхто не увійшов;
українська влада упереджено ставиться до румунської меншини, не враховує їх освітні, культурні та релігійні потреби тощо.


Цікаво. Ми справді можемо розраховувати, що при такому важкому становищу відносин у церковному, а виходить що не тільки церковному, а ще й в міждержавному сенсі, усі проблеми можна буде розв'язати за допомогу Константинополю, бо Патріарх має таємні механізми впливу на РумПЦ, як стверджує пан Целковський? Почитайте інтерв'ю повністю, ми мабуть не так дивилися, але щось нам здається, що якщо РумПЦ зараз так зручно для себе інтегрувалася в політичні процеси, які відповідають інтересам як правих так і лівих(центристів), то рецепт із тиском Фанару водночас із налагодженням співпраці в гуманітарних ініціативах, враховуючи таку величезну купу претензій як до ПЦУ, так і до влади....ну то таке. Тим адекватніше виглядає ідея не віддавати Буковину Румунії, а тримати її для ПЦУ.

Спостерігаємо, що тут сказати.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Присвячуючи багато часу дописам про боротьбу за нашу духовну незалежність, інколи критикуючи методи цієї боротьби, але завше підтримуючи ідею, ми час від часу наполягаємо на тому, що боротися треба не тільки в духовному, а ще й в історичному контексті. Треба відстоювати правду, навіть в тих речах, про які нібито усі вже забули. У нас вже було декілька дописів, де ми розповідали про стан справ історичних будівель, які знаходяться під опікою церкви (УАПЦ/ УПЦ КП/ПЦУ). Там не все так весело, як би нам хотілося і насправді є над чим працювати, але саме розголос у цих речах є найкращим союзником - після розповсюдження хоча б теоретично хтось щось таки почне робити.

Крім того, ми писали про історичну пам'ять нашого народу, яка зберігається завдяки історикам-ентузіастам. Саме завдяки, здавалося б, не самим актуальним репортажам, в нас є можливість дізнатися про те, як боролися за Україну сто років тому наші предки, ті, хто зберіг і передав ідею Єдиної Соборної України наступним поколінням.

Вважаємо дописи про це одним з наших обов'язків, аби хоча б трішечки, але зберігалася пам'ять про нашу спадщину та культуру, яку радянські кати знищували протягом 70 років.

Сьогодні познайомимо Вас із новим матеріалом Суспільного, який вийшов пару тижнів тому. Історія соратника Євгена Коновальця, командира чоти Українських січових стрільців і військовика Української галицької армії Юліана Гоїва, уродженця Снятина на Івано-Франківщині, якого розстріляли у 1937 році в Харкові.

29 квітня 2025 року Національна комісія визнала його реабілітованим.

Це — перший січовий стрілець з Івано-Франківської області й один з небагатьох в Україні, якому повернули чесне ім’я вже в роки незалежності.

Дуже радимо подивитися.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Предстоятель ПЦУ зустрівся з Послом України в Польщі

Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній 22 липня 2025 року провів у своїй резиденції зустріч з Надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Польща Василем Боднаром.

Під час розмови сторони обговорили суспільно‑політичну ситуацію в Україні та світі, міжнародну адвокацію задля посилення підтримки нашої держави в умовах російської агресії, а також підтримку за кордоном українських вимушених переселенців й інші актуальні питання, що становлять взаємний інтерес.

Окрім того, на знак визнання дипломатичної діяльності Предстоятель Православної Церкви України відзначив Василя Боднара орденом святого великомученика Юрія Переможця.
___________

Дозволимо собі трішки похвалити митрополита Епіфанія, особливо враховуючи той факт, що в останні часи в ПЦУ активізувалися підкилимні рухи, які хочуть його скинути. Ми в них нікого не підтримуємо, просто констатуємо їхню наявність.

До початку каденції новообраного президента Польщі Кароля Навроцького залишилося два тижні (6.08). Враховуючи його неприкриту українофобію, а також провокації польських ЗМІ, які влаштовувалися на тлі нібито поганого виступу українського посла Боднара на заходах, присвячених "волинської трагедії", опікуватися вірними в Польщі буде якщо не трудніше, але напевно точно не легше. Тому в принципі мета зустрічі владики Епіфанія з послом зрозуміла. До влади в країні, де станом на зараз живе майже мільйон українців (і це тільки тих, які виїхали з 22 року), приходить відкритий ксенофоб, який іменує себе консерватором і теоретично може впливати на служіння Капеланської Місії ПЦУ, яка частково користується храмами РКЦ.

Сподіваємось, що митрополит Епіфаній про щось там домовився. Та й на пана Боднара розраховуємо, - якщо втратити вплив на біженців, частина з них просто відвернеться від церкви, а інша піде шукати Господа в інших конфесіях. І якщо це буде УГКЦ - це ок. А якщо РКЦ і тим більше ППЦ(МП)?

Тим більше, що й у Вселенського Патріарха допомоги не попросиш, там на служіння ПЦУ за кордоном звичайно вимушені дивитися скрізь пальці, але все ж таки Томос то це порушує (ми таку позицію не підтримуємо і виступаємо за перегляд Томосу). І противників таких ось "вільностей" там не бракує.

Тримайте стрій. Питання архіважливе.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Чи вартуватиме гра свічок?

З одного боку, тут із не дуже шанованим нами "Веселим попом" не можна не погодитись: це справді крінж, про який, мабуть, і говорити зайво, бо жодного відкриття тут немає. РпцвУ як інституція - це ніколи не про Христа.

З іншого боку, бачимо як дії влади знов і знов створюють умови для створення образа мучеників із рпцвУ та її ієрархів, і через це - для мобілізації вірних в Україні та за кордоном на підтримку ідеологем русмиру. Ані до Бога, ані до України.

Скажемо так: навіщо із таким галасом позбавляти громадянства, якщо далі за цим не буде жодних реальних наслідків? Йдеться, до речі, не тільки про обмін або депортацію, для яких ще треба довести підставу, за законом іноземні громадяни мають отримувати погодження ДЕСС на здійснення релігійної діяльності в Україні. І ДЕСС у такому дозволі пану Березовському цілком може відмовити. Тоді він або не зможе правити Служби Божі (і, можливо, також виконувати адміністративні функції в рпцвУ), або порушить законодавство і це вже буде підґрунтям для його висилки.

Звичайно, зрозуміло, що подальші практичні кроки потребують певного часу, але принцип такий, на нашу думку. Одне позбавлення громадянства значним чином не вплине на ставлення вірних рпцву до свого священновладдя, з різних причин - мабуть, тільки на прихильників Софійського братства, а також Пінчука, Пальчука, Шевчик та інших Агафангелів, які й без того "ані наші, ані ваші", більш турбуються про власне обличчя, сидячи на двох стільцях, ніж про те, щоб бути справжніми патріотами Батьківщини (котрих, можливо, вже зовсім небагато залишилося під омофором Онуфрія).

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Невже таки почули?

Раптом хтось не бачив

«Боротьба з корупцією — наш європейський вибір, вимога Героїв Небесної сотні, Майдану, Революції гідності, яка заклала моральні основи для розвитку сучасної Української держави».

Про це сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у своєму традиційному зверненні у 180-й тиждень повномасштабної війни, яку російські злочинці ведуть проти мирної української землі.

Предстоятель висловив жаль щодо ухвалення цього тижня закону 12414, який обмежує — а можливо, й скасовує — незалежність інституцій, покликаних боротися з корупцією.

«Корупція, — наголошує він, — це злочин проти України, це моральна диверсія проти нашої держави, її обороноздатності та стійкості народу. Це рішення сколихнуло сумління християн і відповідальних громадян. Воно створило небезпечну соціальну напругу, підірвало довіру народу до влади, а міжнародних партнерів — до України».

https://www.tg-me.com/news_ugcc/5073

⁠16 липня (29 липня) церква відзначає пам’ять святих отців IV Вселенського Собору

Четвертий Вселенський Собор, на якому були присутні 630 єпископів, відбувся 451 року в місті Халкідоні за часів імператора Маркіана (450–457).

Ще за життя імператора Феодосія II (408–450) 448 року Євсевій, єпископ Дорілейський, доніс Собору на предстоятеля одного зі столичних монастирів архимандрита Євтихія, який через непомірну ревності проти згубної для душі єресі Несторія впав в іншу крайність. Він став стверджувати, що в Ісусі Христі людське єство під час іпостасного з’єднання було повністю поглинуте Божественним, внаслідок чого втратило все, властиве людській природі, окрім лише видимого образу. Отже, після з’єднання в Ісусі Христі залишилося лише одне єство (Божественне), яке у видимому тілесному образі жило на землі, страждало, померло та воскресло. Собор засудив лжевчителя.

Бажаючи заспокоїти Церкву, Феодосій дозволив скликати Четвертий Вселенський Собор 449 року в Єфесі. Цей собор у літописах Церкви затаврований ім’ям “розбійницького”. Діоскор, поставлений від імператора головою собору, володарював диктаторськи, вживаючи погрози і явне насильство. Євтихій був виправданий, а святитель Флавіан засуджений.

Вселенський Собор був призначений на 451 рік. Патріарх Константинопольський, святий Анатолій (пам’ять 3 липня), головував на Соборі. Діоскор з першого засідання був позбавлений місця між присутніми, а на третьому засуджений з усіма своїми прихильниками. Усіх засідань Собору було 16. Святі отці одностайно виголосили анафему на єресь Євтихія. На підставі послань святителя Кирила Александрійського і папи Льва Великого отці Собору вирішили: “Наслідуючи святих отців, усі згідно повчаємо сповідувати одного і Того самого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, досконалого в Божестві й досконалого в людстві, істинно Бога, істинно Людину, Того самого з розумної душі й тіла, Єдиносущного Отцю за Божеством і Того самого єдиносущного нам за людством, в усьому подібного до нас, окрім гріха, народженого раніше віків від Отця за Божеством, а в останні дні заради нас і заради нашого спасіння від Марії Діви Богородиці за людством, одного і Того самого Христа, Сина Господнього, Єдинородного, у двох єствах незлитно, незмінно, нероздільно, нерозлучно пізнаваного, так що з’єднанням анітрохи не порушується відмінність двох єств, тим паче зберігається властивість кожного єства і з’єднується в одну Особу й одну Іпостась, — не на дві особи розсічуваного або розділюваного, а одного і Того самого Сина, Єдинородного, Бога Слова, Господа Ісуса Христа, як у давнину пророки навчали про Нього та як Сам Господь Ісус Христос навчив нас, і як передав нам Символ отців”.

У двох останніх засіданнях Собор виклав 30 канонів щодо церковної ієрархії та дисципліни. Собор також затвердив постанови не лише трьох попередніх Вселенських Соборів, а й Помісних: Анкірського, Неокесарійського, Гангрського, Антіохійського та Лаодикійського, які відбулися в IV столітті.

@orthodox_news