Щодо екзархату для УПЦ (МП?) і навіть ПЦУ

Нещодавно деякі телеграм-канали розпочали розганяти тему з екзархатом для УПЦ. Ситуація зрозуміла - влада зробила все, аби шановні і любі брати з УПЦ, які так люблять сидіти на трьох стільцях, таки дали вже відповідь - що вони все ж таки хочуть робити. Безпрецедентно чесно кажучи, але тут свою роль має і значна кількість парафій УПЦ, яку треба враховувати, і підкилимні рухи в УПЦ, які можна використовувати з метою послаблення впливу рф (передавши наприклад їх Фанару), і, на жаль, підкилимні рухи в ПЦУ, - не секрет вже давно, що прийшли не туди, куди планували йти, тому зараз назрів рух реформування, у тому числі, можливо, й за рахунок об'єднання під омофором Фанару з тими, хто вирішить перейти туди з МП.

В нас є тільки пару уточнень, які ви можете, в принципі назвати риторичними запитаннями. На каналі Віче був цікавий ефір з Людмилою Филипович і Сергієм Бортником. Люди відомі. Там пролунали таки думки, що це об'єднання під омофором Фанару частини УПЦ з частиною ПЦУ - це може в принципі сприйматися яко спроба домовленості москви з Фанаром. Мов поділили між собою і якось почнеться налагоджуватися діалог. Пані Филипович взагалі стверджувала, що немає зацікавленості в західних колах релігієзнавців проблемою українського православ'я. Вони або спостерігають і досліджують історичні процеси, перебуваючи у відірваності від сьогодення, або якраз таки свою увагу звертають на відносини двох патріархатів, а Україна там вже йде побічно, як один з елементів цих відносин.

І ось якщо на це дивитися саме з такої точки зору, плюс зробити проекцію наприклад на західних політиків-релігійних діячів, становиться зрозуміло, що ця точка зору може спровокувати просунути ідею "пошуку порозуміння між Фанаром-мацквою", але зовсім не порозуміння всередині України.

ПЦУ ви куди хочете запхати, якщо екзархат зібралися будувати? Ну поділите між собою ви Україну між двома патріархатами. Як прозвучало на відео на каналі Віче, Константинополь захистить свої інтереси, які як би то не було, завше будуть вище інтересів ПЦУ, а далі що? Що робити з тими, хто не піде під омофор Фанару? Це ж, на наш погляд, буде ще гірше, ніж є зараз. В Україні взагалі тоді з кожної православної структури відірветься по групі, яка буде проти цього переходу. І що ми тоді, розколемо суспільство ще сильніше?

Здається нам, знаходимось ми в тій точці, коли треба обмірковувати якийсь третій варіант, бо поки все, що ми маємо, може призвести лише до погіршення ситуації. Але екзархат - це точно не той сценарій, на який нам треба орієнтуватися.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

На свій страх і ризик запрошуємо Вас до зворотного зв'язку через Телеграм. Пишіть, якщо маєте цікаву інформацію. Поки поставили безкоштовно, подивимось, як це взагалі працює і наскільки міцно шизопитання будуть превалювати над нормальними.

Пошта залишається, якщо Вам зручніше там, ми з радістю почитаємо - [email protected]

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Цікаво, що крім закликів до спільного святкування Великодня і пошуку шляхів до об'єднання, Патріарх Варфоломій назвав війну в Україні "братовбивством". Йшлося там, правда, про братні зв'язки в контексті православ'я, а не національностей, але все одно тезис цікавий.

On the sidelines of the Rimini meeting, the Ecumenical Patriarch of Constantinople laments the war in Ukraine, calling it “a fratricidal war—a scandal for the Christian world, and especially for the Orthodox Church.”
У кулуарах зустрічі в Ріміні Вселенський патріарх Константинопольський висловив жаль з приводу війни на Україні, назвавши її"братовбивчою війною — ганьбою для християнського світу, і особливо для Православної церкви".

Your Holiness, the world is plagued by wars. There’s the conflict in Ukraine, a deep wound even for the Churches. There’s the tragedy in Gaza, where people are dying of hunger. There are other wars that go unnoticed. What can we do to foster a culture of brotherhood and peace?
Патріарх Варфоломій: Sadly, there are many wars in the world—many of them ignored by the major global media. Then there is Ukraine: a fratricidal war, a scandal for the Christian world, and especially for the Orthodox Church.

Ваша Святість, світ охоплений війнами. Конфлікт на Україні-глибока рана для церков. Трагедія в Газі, де люди вмирають від голоду. Є й інші війни, які залишаються непоміченими. Що ми можемо зробити для зміцнення культури братства та миру?
На жаль, у світі відбувається багато воєн, багато з яких ігноруються провідними світовими ЗМІ. Україна - це братовбивча війна, скандал для християнського світу, і особливо для Православної Церкви.

Не хочемо якось це неправильно маркувати, але щось цей текст нам нагадує... не заперечуємо, християнство - це дійсно про любов до ближнього, але ідея примирення з руснею....ну це м'яко кажучи важко собі уявити. Особливо враховуючи той факт, що саме російський патріарх благословляв військових цієї країни-терориста на вбивства наших дітей. Тобто тут важко взагалі їх асоціювати з православним віровченням, а про примирення думати... навіть і не знаємо, що тут додати, особливо, коли до цього закликає саме Патріарх Варфоломій, який перебуває у прямому конфлікті з москвою з очевидних в принципі причин.

В цьому контексті не можемо не згадати допис, де ми згадували про слова Людмили Филипович, яка прямо заявила, що в очах західних релігієзнавців, релігійний конфлікт в Україні - це протистояння Фанару і москви. Не хочемо нав'язувати будь яку інтерпретацію, але враховуючи контекст (інтерв'ю ватиканському медіа), ця ремарка про необхідність примирення українців з росіянами може сприйматися яко меседж цим самим росіянам, які прийшли сюди з війною. І це все ще й на тлі медійної кампанії "за екзархат".

Чесно кажучи, виглядає це все дивно.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Глава УГКЦ привітав владику Венедикта Алексійчука з ювілеєм хіротонії: «Дякуємо Богові, що покликав Вас на дорогу жертовної посвяти Церкві»

Блаженніший Святослав особисто та від імені Синоду привітав владику Венедикта Алексійчук з 15-річчям єпископської хіротонії, яка стала «великим благословенням для вірних нашої Церкви в Україні, а згодом і в Америці».

У вітальній грамоті Глава Церкви висловив вдячність Господеві за життя, святительське служіння владики Венедикта та інші дари, якими Всевишній його щедро наділив.


Дізналися, що владика Венедикт з 14 по 24 вересня представлятиме Філадельфійську митрополію УГКЦ на паломництві в Європі, у зв'язку з чим він дуже хотів би відвідати Україну. Але є один нюанс.

Владика відносно молодий, 1968 р.н., тобто... військовозобов'язаний, ще й сержант за званням. За нашою інформацією, він не впевнений, чи зможе повернутися в США після того, як перетне кордон України з боку Польщі, тому попри бажання, якщо йому не забезпечать нормальний виїзд, він до України не поїде.

Побоювання владики цілком зрозумілі, особливо на тлі насильницької (?) мобілізації священника УГКЦ Ігора Безкостого, парафія якого знаходилася в переліку критичних юридичних осіб –
релігійних організацій, а також вікарія Новокаховської єпархії єпископа Нововоронцовського Серафима з УПЦ МП, єпархія якого в переліку відсутня зі зрозумілих причин.

Єпархія Святого Миколая УГКЦ в м. Чикаго, як ви розумієте, в переліку ДЕСС також відсутня.

Що ж, будемо спостерігати. З владикою Венедиктом ми впевнені нічого не станеться і Блаженнійший допоможе, -
все ж таки не пересічний священник. Але так на всяк випадок, радимо йому ще раз ознайомитися з рекомендаціями від глави УГКЦ, де він пояснював, як правильно спілкуватися з представниками ТЦК. Хтозна...

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

Як ми й писали, що можемо заплатити за підтримку України (яка поки що відносно ефемерна):

Ми сподіваємось, що новий Папа буде відрізнятися від Франциска принаймні у своїй політиці на українському напрямку. Той нам багато чого обіцяв, кілька разів ми думали, що ось-ось вже буде патріархат в УГКЦ, але... щось пішло не так.

У зв'язку з цим бачимо два питання, які треба розв'язати: патріархат і перстень для владики Святослава Шевчука. Нам дуже приємно, що владика Бичок репрезентує УГКЦ на рівні кардиналів, але все ж таки давайте відверто - ну не нормально те, коли підлеглий єпископ стоїть вище за свого Духовного Батька. Святослав Шевчук заслуговує на кардинальський титул, тому тут навіть немає сенсу обговорювати.

Щодо патріархату. Франциск, на нашу думку, кинув УГКЦ у 2019 році, але тут, сподіваємось, ситуація буде інша. І мабуть беатифікація Митрополита Андрея Шептицького у цьому допоможе. Не дарма ж тут і президент Зеленський особисто нагадав Папі про те, що непогано було б цей процес прискорити.

Єдине що нас в цьому лякає, що це все якось не в'яжеться з традицією, яку нам ну дуже не хотілося б втратити. Франциск надто забагато реверансував у бік ЛГБТ спільноти, тому не хотілося б, аби за підтримку України нам знову треба було відплачувати толерантністю....

Цікаво, що попри позитивне ставлення Папи до ЛГБТ, 67% респондентів нашого каналу підтримує ідею об'єднання Церков, яку просувають Папа з Патріархом Варфоломієм. Зрозуміло, що це опитування не гарантує 100% об'єктивності, бо голосування проводилося в рамках лише одного каналу. Але, тенденція цікава.

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

На тлі інтерв'ю Патріарх Варфоломія, де він прямо заявив, що не має намірів змінювати ситуацію в Україні, нам знову згадалося і Софійське братство і матеріал на Духовному фронті, який в унісон з братством і частиною ієрархату ПЦУ відпрацював тезиси про необхідність екзархату-ставропігії. Вони нібито хочуть одного — миру в українському православ’ї. Але шляхи — кардинально різні. Нижче - порівняння позиції Патріарха Варфоломія і Софійського братства.

Патріарх Варфоломій:

Томос ПЦУ — назавжди. Скасування неможливе.
УПЦ має приєднатися до ПЦУ — інших варіантів немає.
Ставропігія(екзархат)? Ніколи. Це порушення канону “одна держава — одна церква”.
Єднання — через любов, терпіння, час. Ніякого тиску з боку влади.
Навіть якщо УПЦ захоче отримати власний томос — Константинополь не буде давати другий. Єдиний шлях — єднання з ПЦУ.

Софійське братство:

Закон про УПЦ — не працює, шкодить громадам.
ПЦУ — не готова: немає священників, храми порожні.
Треба тимчасовий вихід — ставропігія Константинополя для кліриків УПЦ. Це ослабить Москву, зменшить конфлікти, дасть “мир зараз”, переконати Фанар в цьому має українська влада.

І ось, принаймні судячи з інтерв'ю є головна суперечність:
Патріарх Варфоломій ніколи не підтримає ставропігію — це зруйнує всю логіку Томосу.
Софійське братство — не бачить іншого виходу, бо ПЦУ не втягує маси, а закон руйнує суспільство.

При чому варто зазначити, що Софійське братство пропонує політично-прагматичний підхід — якщо ПЦУ не справляється, а закон шкодить — треба створити “запасний варіант”, навіть якщо він канонічно сумнівний. Але. Ми ніде не побачили відповіді на запитання, чи створення паралельної структури - це не новий хаос? І ми до речі про цього писали.

Мир, це звичайно, добре. Але коли “мир” пропонується в обхід канонів...

Цікаво, що інтерв'ю Патріарха Варфоломія вийшло після того, як в Україні знову пронісся ураган "Екзархат". Спочатку на гроші католицького фонду "Реновабіс" матеріал запостило Софійське братство, потім підхопив Духовний фронт (посилання вже не працює!) , який є рупором групи ієрархів ПЦУ, потім це питання порушила пані ведуча на каналі Віче. І після цього, нібито даючи зрозуміти, що ніц не вийде, інтерв'ю на тему створення паралельної структури в Україні дає Патріарх Варфоломій. Чи свідчить це про те, що не тільки в Україні, а ще й на Фанарі не все одноголосно? Інтерв'ю ж не тільки на українську аудиторію. Подивляться всі. І це ще Патріарх не доїхав до США, де його нібито греки бачити не хочуть...

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв

📸 Реконструйовані Золоті Ворота Києва XI століття, 1982 рік

📰 Інстаграм минулого

​​Про труднощі переходу священиків УГКЦ на служіння в закордонні єпархії/екзархати

Дізналися пару моментів, які знову змушують нас писати незручні для керівництва УГКЦ речі.

Справа в тому, що ієрархи УГКЦ чомусь вирішили, що перешкоди при переходах отців з однієї єпархії до іншої — це правильна тактика, яка дозволить розвивати УГКЦ. Якщо отець виїхав як біженець, його просто морозять — один ієрарх йому нібито виїзд погоджує, але жодного документу не дає, все залишається “на словах”, інший отця не приймає — або спосилається на відсутність документів, або на відсутність домовленостей з “відпускаючим” єпископом. Переводять стрілки один на одного, змушуючи отців шукати собі місця десь поза Церквою. Хочеш, працюй в Lidl, хочеш йди в РКЦ, хочеш йди пляшки збирай.

Як зазначає наш співрозмовник — це своєрідне рабство ХХІ століття, коли без особистих зв’язків ти можеш просто опинитися на вулиці. Існує також, принаймні усна заборона на співслужіння без бодай усного дозволу, а також на служіння треб з дозволу місцевих священиків. Заборонили служити без благословення навіть священикам-студентам. І нібито все правильно, якщо б ці благословення можна було б отримати...

Конкретно, в одному з екзархатів що найдинамічніше розвивається (наші читачі напевно здогадалися про що йдеться) прийом нових кандидатів відбувається виключно якщо за тебе є кому замовити слово.
На ділі ситуація виглядає так, що якщо твій єпископ за тебе не замовить слово, то ти ніхто. При чому є владики, хто прямо відмовляє в допомозі.Натомість самі створюють видимість своєї надважливості, водночас перебуваючи на повному утриманні римо-католицьких дієцезій Європи.

Також самі єпископі визнають, що чимало священиків стикаються з труднощами виїзду закордон з огляду на відсутність бронювання. Тобто 'вільні' кандидати на перехід є, наприклад ті що вже опинилися в Європі, але якщо за тебе не попросили, то “ти ніхто, без огляду на вік, статус, регалії”.

І це вже не згадуємо про те, що аби стати священиком, треба 6-7 років платної освіти, за яку здебільшого платять самі майбутні священики.

Водночас з тим, брати з РКЦ ситуацію бачать і розуміють, що з цим робити. Римо-католицькі ієрархи і священики не проти приймати греко-католицьких священиків на служіння, зокрема в штат на зарплату, якщо є така фінансова можливість. При цьому фінансують мовні курси, житло, постійно переглядаючи умови, зазвичай в кращу сторону. І це не залежить від того, чи має священик сім'ю чи ні. Ба навпаки - більше дітей навіть краще, бо держава також доплачує на дітей.

Нещодавно також стало відомо що перехід одного з отців повністю на служіння в РКЦ. Цікава тенденція, правда? І гроші тут не головний мотиватор. Головним критеріям є морально-душевний спокій.
Тут виникає просте запитання: чим загрожує така тенденція? Куди підуть отці?

Думайте.

P.S. Картинка - це просто картинка. Ні на що не натякує...

CHURCHER

CHURCHER 2.0 - резерв