Сюди б ще фоточок красавчіків ❤️

​​В цю пʼятницю, 16 грудня, о 19.00 за Київським часом я проведу прямий ефір в інстаграмі з Лізою Варжанською.

Ліза моя колега, а також науковиця у сфері етології та нейробіології. Живе, навчається та практикує у Швеції. У своїй науковій діяльності Ліза займається вивченням батьківської поведінки карликових крокодилів, а у вільний від академічних годин час працює з собаками як спеціалістка з поведінки.

Коли я дізналася про роботу Лізи з крокодилами, а тим паче про те, що вона вивчає їхню материнську поведінку, я відразу запросила її на ефір. Соціальна поведінка не-соціальних видів - це те, що цікавить мене дуже сильно останнім часом. А тим паче коли мова йде про рептилій. Вони космічні та ні на що не схожі істоти.

Про що поговоримо:
- що таке етологія й чим вона може бути корисною практикуючим зоопсихологам;
- як займаються вивченням поведінки крокодилів й взагалі навіщо їх вивчати;
- можна буде поставити свої питання :) Наприклад, про те, як функціонує інститут науки, й чому ми довіряємо їй, попри те, що науковці теж помиляються.

Запис буде, якщо техніка та інстаграм не затупить. Всіх чекаємо!
Мій інстаграм, де буде проходити ефір https://www.instagram.com/edges_of_empathy/

Побачила ось це відео в тікток й подумала, скільки людей подивиться його і подумають: «Якщо собакам можна один одного прикусувати й ричати, то чому мені не можна використовувати схожі методи, щоб пояснити, що собака не права?»

Ну і написала коротенько (ні 😅) в сторіс про це. Репосну сюди теж.

Засняла класну взаємодію Льоші з Томкою, показую вам. Обожнюю такі невеличкі відео, на яких ніби нічого не відбувається з одного боку, а з іншого - є дещо цікавеньке, якщо роздивитись.

Ось тут гарний приклад того, що віляння хвостом в котів - це не тільки про незадоволення. Ось тут це скоріш приклад уваги та зосередження. Хвіст тут направлений в гору, що є однозначно дружнім жестом, плюс його амплітуда дуже плавна.

Дивимось далі. Тут Томас ліг, все стало не так однозначо й я попросила Льошу прибрати руки й перевірити, чи хоче Томас продовження. Виявилось, що хоче.

Знову бачимо ті самі повільні помахування, Томас влягається на коліна й я прошу знову перевірити його настрій. Томас більше не хоче гладитись, а хоче просто лежати.

Приблизно так повинна виглядати ваша взаємодія з котом: постійно перепитувати, чи хоче кіт продовжувати взаємодію та слідкувати за найдрібнішими сигналами мови тіла.

Коти люблять проводити з нами час, але часто поглажування - це для них вже занадто. І якщо ми пропонуємо їм тільки поглажування, в якийсь момент вони можуть повністю відмовитись від контакту з нами. Бо ви б теж перестали спілкуватися з людиною, яка наполегливо лізе обійматися, в той час як ви постійно кажете «ні».

Це може відчуватися й виглядати жесть як напряжно, викликати супротив («я його і так годую та дбаю, хай вже потерпить!»), але повірте мені, якщо ви будете враховувати побажання кота під час вашої взаємодії, ви побачите, наскільки класно взаємодіяти з твариною, яка дійсно це хоче й обирає. Й потім ви не зможете зупинитись 😅

Плюс, такі речі розвивають відчуття довіри, а істоті, якій ми довіряємо, ми дозволяємо набагато більше 😉

​​Проблеми моїх тварин, частина 4: кінь

Ібіца потріпала мої нерви більше за усіх інших моїх домашніх разом узятих. Вона постійно змушує мене сумніватися в собі, моїх методах, інтуїції, знаннях, а часом - й у власних очах. Вона єдина, про кого я часом думаю: “А може, “вони” мають рацію, й дійсно, існують тварини, з якими по-хорошому не можна?”. Постійно думаю та постійно відкидаю цю думку.
⠀
Складності з Ібі:
1. Вона дуже чутлива. До всього. Погода, матеріал щіткок для чистки, матеріал амуніції, доторки та їх характер. Мені постійно треба лишатися уважною до всіх тонкощів та нюансів взаємодії з нею: в Ібіци на все є своя думка.
2. Ібі дуже ляклива. Всі коні лякливі, але вона реагує гостріше, ніж середньостатистичний кінь. Мені важко їй довіряти, бо треба слідкувати, щоб випадково вона мене не зашибла чи не скинула.
3. У Ібіци є певні сепараційні проблеми: вона психує, якщо не бачить інших коней. В цілому це теж є певним елементом норми для коня, але в Ібіци ця тривожність розвинена дуже сильно. Лишаючись самою, вона влаштовує істерики, доводячи себе до замилення. В неї навіть декілька разів від напруги та постійного галасу починалась кровотеча з носу
4. Проблеми з розклешоними копитами, що, через неправильну постанову в ноги, періодично дає зажими на спину.
5. Напевно, можна казати про свого роду травму через форсований тренінг в ранньому віці. Коли я познайомилась з Ібіцею (їй було пʼять років), цей кінь явно морально та фізично не був готовий до того, які навантаження в неї були. Як би я не старалася бути дбайливою стосовно Ібіци, її дуже легко перетиснути й викликати гострі негативні емоції під час навчання. Я не завжди встигаю це помітити.
⠀
Якщо проблеми інших тварин для мене чітко зрозуміли та контрольовані, з Ібіцею я не можу сказати, що повністю справляюся. Мені з нею важко, дійсно важко. Я плачу через неї раз на місяць точно, а часом навіть частіше. Але цей кінь - зона мого постійного росту. Як конячого опікуна, як спеціалістки з поведінки, як вершника, як тренера тварин. Та просто як людини.
⠀
Взагалі, Ібіца чудова: розумна, уважна, талановита та зворушливо привʼязана до мене. Я ніколи не жалкувала, що купила її, попри всі складнощі. Хай як це патетично звучить, вона дійсно робить мене краще.

​​Проблеми моїх тварин, частина 5: висновки

Отже, нащо взагалі я влаштувала цю серію постів про проблеми моїх тварин?
⠀
По-перше, щоб показати, що проблеми є завжди й у всіх. Маленькі, великі, з якими людина справляється чи ні… Будь-яка взаємодія двох живих істот створює проблеми. Бо якщо ви живете поруч, ваші інтереси так чи інакше будуть перетинатися. Найголовніше, що ви знаєте, як з цим всім справлятися. Як виходити зі складних ситуацій, як завадити небажаним наслідкам, як допомагати тварині, коли вона цього потребує. Або, якщо не знаєте - вам є до кого звернутися, щоб про ці всі речі спитати та напрацювати.
⠀
По-друге, щоб донести одну важливу думку: тварин не заводять для того, щоб зробити життя комфортніше. Ваше життя буде змінюватися з появою тварини. Й в ньому поменшує відчуття комфорту - це я вам гарантую. Але комфорт - це не головне. Якби всі прагнули тільки до комфорту, то ніколи б не вступали у стосунки, не народжували дітей, не їздили подорожувати. Тварини вносять хаос у наше життя, і це абсолютно нормально.
⠀
Це не означає, що не треба прагнути зробити своє життя та життя тварини якомога комфортнішим, чи не шукати шляхи вирішення тих, чи інших ситуацій. Але треба лишатися реалістичним: ваше життя з твариною ніколи не буде таким самим, як ваше життя до появи тварини.
⠀
Тому треба вчитися жити в цій новій реальності: напрацьовувати нові навички, розвивати спостережливість. На заміну звичним комфортним речам шукати інші, які буде реальніше поєднувати із твариною поруч.
⠀
Гарна новина - люди гарно вміють пристосовуватись до ситуації. До того ж забираючи комфорт, тварини привносять в наше життя щось набагато важливіше.

Інші пости в цій серії:
Про собаку
Про котів
Про скунса та тхора
Про коня