After being with a Ukrainian*

Artist: Andrii Kateryniuk
Window
2025

Сьогодні в аеропорт мене віз таксист з Пакистану, який жив і працював в Україні, і за 2.5 роки вивчив українську та російську.🦾

Було відчуття, що я гірше нього розмовляю о третій ранку. ⚰️

Авторка надіслала новий текст (інтерв'ю з нареченою загиблого військового), і я вже розумію, що буду плакати.
Не можу вже "фільтрувати", не можу не.

Найсумніші тексти — спогади про початок повномасштабного вторгнення. В них, зазвичай, багато надриву, бо люди тоді психічно розщепилися, аби не зійти з розуму, і на адреналіні робили наднеможливе: волонтерили, розвозили продукти під ракетами, допомагати сусідам евакуйовуватися, розважали дітей у метро, яке було тоді найбільшим прихистком тощо.

Тобто, окрім страху померти (що є абсолютно адекватною реакцією) та тривоги за близьких ці люди несли додаткове психічне навантаження, що передається через літери, через спогади, навіть з часом не згасає.

«То був сонячний день, і перед собою я побачив автівку, яка горіла. Хтось її підстрелив з лісу».

«Я був із сусідами в підвалі. Ми спілкувалися, я вийшов покурити, увімкнув телефон — а там суцільна темрява. Не світилося жодного вікна. І за ці півгодини сталося шість важких “прильотів”. Дуже гучних. Мені потім сусіди казали: “Ти краще більше не ходи, не кури”».

«Вулиці стали практично пустими. У мене в поліклініці з вісімдесяти співробітників залишилось дванадцять. У лікарні також мало людей залишились. До нас привозили поранених цивільних, їх було дуже багато. Доводилось і гіпсувати, і шити [зашивати рани]».

«Якось ми зайшли з сином до будинку, і стався вибух. Добре, що всі вікна тоді були відкриті навстіж. Дитина в цей момент лягла. Частково в нас вилетіли вікна, був пошкоджений дах, паркан, двері, якісь господарські будівлі. Мене контузило».

Мені здається, я несу часточку болю цих людей в собі. Людей, яких я навіть ніколи не бачила.

Вражає, як у 1616 році можна було намалювати безліч облич, аби вони всі були різними і такого маленького розміру. Тобто, як це все взагалі реально промалювати пензлем?

Dont be surprised if one day i just…

Ще виявилось, що в цієї авторки, яка написала текст, тато у полоні. Стало гірше.

Написала їй і поспілкувались за це, однак наразі не рекомендують висвітлювати дані про полонених у ЗМІ (бо це може негативно вплинути на обмін). Тому єдине, що їй залишається — чекати, просто чекати без можливості на щось вплинути. Найгірший стан, але вона сильніша за все.

Якби сварка закоханих була альбомом — це був би ʼPink Fur’ від британського квартету Post War Glamour Girls.

Чоловічий (баритон) і жіночий (контральто) голоси спорять, перебивають один одного, співають в унісон, шепочуть, стогнуть, кричать і всім цим передають відчуття глибокого захоплення один одним, що й сам альбом слухається на одному диханні.

Вийшов, до речі, саме на День закоханих 11 років тому, тому гріх не згадати.

I think many people still cling to a romantic conception of love that in a way absorbs love in the encounter. Love is simultaneously ignited, consummated and consumed in the meeting, in a magical moment outside the world as it really is. Something happens that is in the nature of a miracle, an existential intensity, an encounter leading to meltdown. But when things happen that way, we aren't witnessing a "Two scene" but a "One scene". It is the meltdown concept of love: the two lovers met and something like a heroic act for One was enacted against the world. In Romantic mythology we can see how this point of fusion very often leads to death. There is a close and profound link between love and death, the highest point of which no doubt is Richard Wagner's Tristand and Isolde, because love is consumed in the ineffable, exceptional moment of the encounter, after which it is impossible to go back to a world that remains external to the relationship.

Alain Badiou, In Praise of Love (1988)

“Tristan and Isolde (Death)” by the Spanish artist Rogelio de Egusquiza. 1910.

Понад 100 українських медійників загинуло від російської агресії.

Таку цифру вчора назвав міністр оборони України Рустем Умєров.

✍️ Подробиці — за цим посиланням.

На цей раз не проспала, цікавий досвід.

Ahaha :(

Степан Гіга в Харкові, а ви — ні.