Мені сьогодні наснився сон про апокаліпсис, ніби нас всіх знищують, але мені зовсім не страшно, а в голові грала ця пісня уві сні, і я під неї прокинулась (можливо, я її десь почула в кафе або в якомусь фільмі, бо я не знала що це за пісня та хто її співає, в голові звучало “we’re lost together” і я знайшла її в гуглі за цими словами).

Переслухала цей трек тільки що кілька разів — співають ніби романтичне про кохання, що обидві людини «загубилися разом, покохавши один одного», а в контексті мого сну це радше саундтрек прийняття того, що ми всі, кожна окрема людина — ми всі загубилися, ми всі одні в цьому великому світі, і кожен окремо несе відповідальність за своє життя, ставши дорослим, сподіватися нема на кого (і в цьому — велика внутрішня свобода). На душі добре від цього сну.

Харків. Фото колеги.
19/05/2022

Привіт! Це наш щомісячний дайджест новин і випускова редакторка Олександра Пономаренко. Згадуємо, які тексти виходили в травні:

— Заквітчане, ніжне, кам’яне: говоримо про харківське ар-нуво

Текст-прогулянка місцями харківської ніжної сецесії від нашої журналістки та людини з архітектурною освітою Дарини Карапетян. Розповіли, що це за стиль в архітектурі, як він проявлявся в Харкові, а також до чого тут залізобетон і єврейський слід.

А також минулої суботи спеціально для нашої спільноти Дарина провела екскурсію локаціями з архітектурою ар-нуво. Вийшло пізнавально та весело, тому це той самий знак долучитись до нашої спільноти, аби не пропускати все найцікавіше.

— Історія одного его: як урбаністичний план Ніколае Чаушеску знищив історичний центр Бухареста

У нас все погано з захистом культурної спадщини? Але історія знає і гірші приклади. Розповідаємо, куди дівся цілий район історичної забудови в Бухаресті та до чого тут Харків (вчимося на чужих помилках та відстоюємо своє!)

— «Аби ця пам’ять жила довго, а не розвіялася за десяток років»: дискусія про меморіалізацію в Харкові

У травні відбулась відкрита дискусія про те, як ми можемо вшанувати пам’ять та чому міській владі важливо звертати на це увагу містян. Публікуємо важливі тези про те, чому одна хвилина вшанування пам’яті — це мінімум, який ми можемо зробити, як впровадити практики меморіалізації в бізнесі та що відбувається наразі на «Алеї слави» і чи будуть змінювати там формат поховань.

— «Харківський Будинок вчених»: чим він особливий і в якому він стані зараз?

Будинок Вчених — колись садиба Олексія Бекетова та пам’ятка архітектури — з початку повномасштабного вторгнення закрита для відвідувань. Раніше там проходили заходи, концерти, екскурсії, а тепер установа працює у закритому режимі. Ми сходили туди на ексурсію та побачили пам’ятку зсередини — як збереглися приміщення, в якому стані будівля, а також поговорили з представником «Харківського Будинку вчених» Сергієм Борисенком про те, що заважає небайдужим працівникам підтримувати пам’ятку у належному стані та рятувати її від руйнування.

Ще з епічних моментів травня — вийшов сотий (!) випуск музичних релізів від Макса Бурєнка (хочемо всі бути такими стабільними, як ці дайджести релізів щоп’ятниці).

А також у травні ми провели презентацію третього випуску журналу «Харків живе та працює» і запустили його в продаж! Придбати примірник та на додачу ще багато всього крутого (піни, стрічки для ключів, худі, наліпки, татушки) можна в нашому мерч-магазині — welcome.

— Привіт, я в Харкові їм домашню окрошку (батько готував), все бувай.
— Але ти сама подзвонила.
— Все бувай, не можу розмовляти.

Типове звернення харківʼянина до киян:

Я в Харкові перший день, і вже задовбала всіх щасливими відеокружечками…………

Ідея номер 666 мого ідеального побачення: ми катаємось шостим трамваєм під Crazy Frog — Axel F. 🫡🦾