В результаті наші «сусіди» образились і написали про те в своїх каналах. Ми зрозуміли, що їм сподобалось і …

Бахмут. Квітень 2023. Бої дім на дім

Зафіксували ворога…

Бої біля школи

Група Фахівців отримала ескадрилью бойових пташок і виїхала на Схід

Спогади чи Мемуари...
(Розповіді про звичайних бійців)

Липень, спека неможливо було уявити собі кращої погоди для відпочинку, скажімо, десь на курортах, водоймах, пляжах. НЕМОЖЛИВО- ЛИПЕНЬ 2022 РОКУ...

Група розвідників отримала бойове завдання організувати і забезпечити переміщення підрозділу піхоти на передові позиції НП Дементіївка... Роботу почали заздалегідь - вивчення, аналіз обстановки, дорозвідка, все, як за звичай, ніщо не передвіщало БІДИ....
4.30 ранку, висунулися на Сп "Грім", в складі 8 бійців піхотинців та 4х розвідників, Грізлі (ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЮ), командир групи, підтвернув ногу, і першим в передовому дозорі тоді пішов Троя, це не був його вибір залишитися живим, це було щось інше, якась вища сила ...
Бойовий порядок- колона, бійці тримають сектори, дистанція, "передовий розвід дозор " з інтервалом в 400м висунувся на дорозвідку маршруту, через злощасну "Т"посадку. Троя вів людей і за завданням після "прощупування" маршруту до села, за ними слідом висунеться Ядро групи 8 бійців.............!!!@@!!!

Уже 2 добу в госпіталі, поранений, він командир, а ще товариш, друг тому Трої і іншим хлопцям, що виконували свій обов'язок в ту ніч, перед БАТЬКІВЩИНОЮ.
"Фізрук", який в цей ранок, ще сам до тями не прийшов, не розумів до кінця що з ним самим сталося, чи зможе ходити, і яка філософія його чекає в майбутньому, чи доля страху, а чи звитяги, як буде далі...
10:27 ранку. Дзвінок.
ВОВАН: АЛО ФІЗРУК, ТРОЯ ЗАГИНУВ...
- ЩО? ЯК? ЧОМУ? НАВІЩО? НІ, НІ, НІ. НЕМОЖЛИВО. ПОМИЛКА. БУЛИ ПЛАНИ У НЬОГО ОДРУЖИТИСЯ. ЙОГО Ж НАРЕЧЕНА ЧЕКАЄ. А ДІМ ХТО ДОБУДУЄ....
ВОВАН: ТАК, на жаль, це правда... ми бачили тіло з дрону. Це була засідка, москальня пробралась в "Т" посадку і засіли там, у хлопців не було шансів, їх впритул розстріляли....
- НЕ ВІРЮ, ДАЙ ПРИЙТИ В СЕБЕ, лежу згадую в самого рана болить, а ще більше болить душа...спогади...сльози течуть. Не плачу. Згадую. Сльози. Яка моя філософія. війна?.спогади .що сказати його нареченій.....

До вечора, через брак досвіду, напевно, дав наказ зібрати речі Трої, рюкзак, сумку похідну, почав думати, що сказати його близьким..... я ПОДУМКИ ПРОЩАВСЯ з ПОБРАТИМОМ...

НАСТУПНИЙ ДЕНЬ 6:44 ранку. Дзвінок
ВОВАН: Фізрук, Троя живий, вийшов з напівоточеної Дементіївки, живий, живий, пізніше наберу все розкажу ...

Лежу, Думаю, Сльози, не такі, як вчора, тяжко, радію, ні я навіть щасливий, але своя рана болить і на душі болить...

Зі слів Трої
.... передовий дозор пройшов, їх по класиці пропустили, ядро групи попало в засідку з переважаючими силами противника, їх виявилося 12 проти 8 козаків.
При спробі повернутися, Група Трої попала під мінометний обстріл, та в хаосі бойових дій, зайняли позиції в обороні села Дементіївка. Троя тоді подумав, що основна Група взагалі не пішла із-за обстрілу. Про засідку дізнався лиш на наступний день, коли повзводно відійшли з напівоточеної Дементіївки ...

Багато бойових завдань ще було попереду, Троя, і Фізрук, і Вован разом і досі виконують Святий обов'язок, захищають, але вже більш досвідчені, перевірені бойовим досвідом, отримали державні нагороди....за ту ж таки Дементіївку... але то все пусте без висновків , а він для нас такий:
МИ ПОБРАТИМА ПОДУМКИ ПОХОВАЛИ, ПОПРОЩАЛИСЯ З НИМ, САМІ ДОБУ ЖИЛИ З ТУГОЮ, НЕ РОЗУМІЮЧИ ТОДІ, ЩО ЦИМ МОГЛИ ЗАБРАТИ В НЬОГО ШАНС ВИЖИТИ - я після того випадку завжди жду своїх, жду до останнього, БО ЗРОЗУМІВ, що коли ждеш, то завжди є ШАНС, ОБОВЯЗКОВО ПОВЕРНЕТЬСЯ!!!🇺🇦🫡🇺🇦!!!

І обов'язково, ЕПІЧНО, за третю сторону. Уродженець Запорізької област, Станіслав Трутнєв, лейтенант, командир ДРГ ворога. Він в ту ніч теж був учасником. Отримав наказ зайняти плацдарм, для подальшого маневру з оточення підрозділів нашого батальйону разом з одинадцятьма окупантами провів засідку.....
В ту ніч загинуло 7 військовослужбовців, один отримав поранення, ще двоє прийнявши бій на себе, змушені були відійти. (Ссилка на відео)

https://youtu.be/YxuwnrXBzNE

Потім, близько 10 ранку був ще один бій. Арт підготовка 120мм мінометів, штурм, зачистка - операція пройшла успішно. Без втрат для наших козаків. Посадку "Т" відбили, взяли в полон лейтенанта, уродженця Запорізької області, Вячеслава Трутнєва...
А полеглих побратимів не повернути, лиш пам'ять - Героям Слава!

А Трутнєв Вячеслав, той що "Уродженець", досі чекає на обмін...(ссилка #2відео:
https://vm.tiktok.com/ZMY7KKU5L/

А Я вірю, що ПЕРЕМОГА НАША ПРИЙДЕ ШВИДШЕ!
СЛАВА НАЦІЇ 🇺🇦🫡🇺🇦
Маю честь!!!

Вітаю, Громадо.
Маємо важливу новину. Майже всі фахівці зробили важливий крок і змінили кольори ТРО на ДШВ. Це дозволить нищити ворога більш ефективніше і технологічніше.
Але нам потрібна Ваша допомога.

Ми, військовослужбовці роти ударних БПЛА 82-ї окремоі штурмової бригади просимо вас долучитися до збору коштів на придбання безпілотного авіаційного комплексу “R-18” у комплектації Mk2. Збір коштів здійснює Благодійний фонд «Добровоз», і після придбання комплекс буде передано нашій роті.
Придбання цього комплексу дозволить нам максимально підвищити ефективність наших дій і ще ефективніше нищити окупантів.
Вартість комплексу складає 3.6 млн гривень
Просимо вас долучитися до збору, який гарантовано значно збільшить втрати ворога на шляху до нашої перемоги
Слава Україні!

https://next.privat24.ua/payments/form/%7B%22token%22%3A%22e7c62dde-91d8-41c2-a596-cc999fa9fc4a%22%7D

https://send.monobank.ua/jar/4bVFfRj8s8

PayPal: [email protected]

Любі друзі, додаємо ПриватБанк до нашого збору.

https://next.privat24.ua/payments/form/%7B%22token%22%3A%22e7c62dde-91d8-41c2-a596-cc999fa9fc4a%22%7D

Спогади: «На щиті»

На світанку 19 липня група бійців 242 батальйону в кількості 15 чоловік мала зайти в посадку на околиці селища Дементіївка. Минуло майже тиждень як наші сили були змушені відійти із селища. І ось батальйон отримав наказ зайти в посадку і створити там плацдарм для заходу більших сил.
Протягом дня підготовки до нічного виходу трапилось купа подій, які б мали відкласти вихід на добу. Але командування вирішило йти цієї ночі.
В результаті на світанку одного із бійців було вбито. Група відійшла. Тіло залишилось.
Загинув Льова. Наймолодший солдат моєї роти. Хлопцю на момент смерті було 18 повних років. На два роки старший за мою доньку. Мабуть цей факт поєднував мене із Льовою якимось дивним чином.
О загибелі Льови я дізнався вранці 19-го. Постало питання повідомити батьків і евакуювати тіло.
І тут втрутилась військова бюрократія. Всі знали, що Льова загинув. Але тіла в морзі нема і юридично він зниклий безвісти. Ще й повідомляти має військкомат.
Через день мені задзвонив незнайомий номер. Я підняв слухавку. Це була мама Льови. Вона начебто щось знала, але була невпевнена або сподівалась, що почуте неправда.
Нажаль, я був змушений їй повідомити погану звістку…
Вона поставила одне просте питання: як я можу отримати сина.
В цей же день батальйон намагався вирішити то саме питання - забрати тіло і не залишити ще декількох за це.
Минуло декілька днів, а статус був той самий.
Я знову отримав дзвінок від Мами Льови і вона запропонувала приїхати особисто і з білим прапором його забрати. Я переконав її це не робити і дати ще день-два на вирішення питання.
На другий день ми з моїм побратимом Рафом сіли і намалювали простий, але зухвалий план - приїхати броньованою машиною під посадку, перевірити на мінування Льову, покласти його в авто і поїхати. Якщо виправимось за 10 хвилин - можемо встигнути поїхати поки почне працювати артилерія. Залишався ще один ризик - якщо хтось сидить в посадці. Ніякого рішення окрім ризикнути не було. Або сидять, або ні…

Ми взяли наш броньований Спрінтер (дякую ПриватБанк), додали до нашої команди командира взводу саперів Бджолу і ще одного бійця. Проговорили план, дії кожного, погодили це з батальйоном і сумісниками в тому районі.
Поїхали під заказ сонця. Не доїжджаючи 200 метрів до останнього повороту трапився сюрприз - поворот до місця де лежало тіло був відсутній. На карті він є, з дрона його бачили. А в машині, із-за різних рівнів його не видно. Час на вагу золота. Що робити.
Бджола бере ризик на себе, виходить із авто за хвилину находить як підʼїхати. Ми швидко знаходимо потрібне місце. Знову Бджола робить насправді супер важку роботу - тіло яке вже 5 день знаходиться в липні на свіжому повітря віддає трупним запахом. Не дивлячись нінащо він оглядає тіло, одягає трос на Льову і ми сідаємо в авто. Мінування не було. Ми швидко кладемо Льову в авто і на всіх порах мчимо звідти. За хвилину наздогін ворог випустив касету граду. Але ми вже проскочили.
Завдання виконане. Боєць Льова на щиті повернувся до батьків…
Назавжди в строю…

Друзі,
Ми писали про то раніше, але тепер офіційно: більшість з нас пішли із лав ТРО і перевелись в одну із новостворених бригад ДШВ.
Тож київськи ТРОшники перетворились на ДШВшників.
Важливий крок, якій дозволить підвищити нашу ефективність і наблизити нашу Перемогу!
Слава Україні!

Вітаємо, ми військовослужбовці роти ударних бпла 82 бригади дшв
Для максимально ефективного нищення окупантів нам потрібен комплекс R-18 у комплектації MK-2, вартість комплексу 3.6 млн гривень
Дуже дякуємо людям, які вже задонатили - завдяки вам зібрано майже половину суми
Просимо долучитися до збору на комплекс, що гарантовано збільшіть втрати ворога за посиланням в коментарях
Слава Україні

https://next.privat24.ua/payments/form/%7B%22token%22%3A%22e7c62dde-91d8-41c2-a596-cc999fa9fc4a%22%7D

https://send.monobank.ua/jar/4bVFfRj8s8

PayPal: [email protected]

Вітаю, Громадо.

Маємо декілька гарних новин, щодо збору на ударний дрон R-18:
1. Ми провели переговори з виробником, дещо переробили комплектацію і знизили ціну з 3,6 до 2,8 млн грн.
2. Ми вже зібрали 1,8 млн. Тобто залишилось ще 1 млн.
3. Сьогодні ми зробили аванс в сумі 1,0 млн грн і наш дрон вже запустили в виробництво.
Тож, долучайтесь до збору. Це дуже важливо.
Цю війну виграє не Армія, цю війну виграє Народ!

Реквізити для поповнення:

https://next.privat24.ua/payments/form/%7B%22token%22%3A%22e7c62dde-91d8-41c2-a596-cc999fa9fc4a%22%7D

https://send.monobank.ua/jar/4bVFfRj8s8

PayPal: [email protected]

Спогади нашого побратима про бої в Дементіївці в липні минулого року:

Ночью в огромном ангаре происходили последние приготовления к первому боевому выезду. Позже в тот ангар будет два прилета ракеты, но это будет позже. После полуночи нас построили и хаотично разбили наш взвод по выездам – выезд был на пикапе, по 6-7 человек. Хотелось отделениями, но начальству виднее…

Пока не было информации, что группа добралась, следующая не выезжала – подходила моя очередь в последней группе. Это был уже почти рассвет. Доехали ровно на рассвете, на бешеной скорости, не взирая на побитую проселочную дорогу – быстрая высадка и в зеленку: "вас заберут и отведут куда нужно". Лежание в зеленке было тихое, только комары уж больно дерзкие были. Лежали, рассматривали, прилеты прямо в эту посадку еще не понимая, чем это может грозить. Бодрый, на адреналине голос прокричал: "главный группы, подойди". Старший подошел и потом мы узнали, что наш завод выглядит так: "идите по тропинке, на гараже налево и там где-то ваши, найдете короче".

Добрались мы на удачу туда, куда нужно. Первый день прошел тихо, не считая пару минут, которые особо не напугали, поскольку понимания их последствий в голове еще не сформировано. Даже успел "прогуляться" по другим позициям. Мужики из 130-й сказали интересную взаимосвязь: "если пробудешь первые сутки в 'безопасном' подвале, то страх будет потом выходить". Вывод сделал, спал в окопе.

Усталость за двое суток дороги, приготовления, выхода и копания была такая, что меня будили, когда бой был в одном километре:
- Вставай, вставай, там на восьмерку нужен медик.
- Так я не медик.
- Арца нужно провести – ты дорогу знаешь, вчера же ходил.

С Арцом мы бежали туда так быстро, как будто без брони были. Мины рвались во дворах домов, которые мы пробегали. Несколько раз нас, бегущих, обкидывало землей от приходов, но мы идиоты, еще не понимали, что это такое, и продолжали бежать. При входе на восьмерку в недоумении из окопа последовал вопрос: "А как вы сюда добрались?" Зайдя уже на восьмёрку, Арца дёрнули в яму полтора на три метра где-то, где лежало двое, а над ними работали еще три человека. Зрелище было "не очень": весь пол в крови, пробитое легкое, осколочные, и запомнилась, что с частично ампутированной ноги торчала идеально белая кость. Долго рассматривать не вышло, ведь в доме были еще ранения. Заходя в дом, первое, что увидел, это сидящего парня, упертого спиной в стену. Он выходил из комнаты, и ему, проходящему, очень ровно срезало все лицо. Мозг лежал на полу, в который я все же частично упал от прилета танка. Справа, в той же позе, сидел мужик уже в турникетах, но осколочные были и между шеей и плечом, куда его тампонировали, от чего он был не в восторге (тампонировать в раздробленную кость – не благодарное дело).

Увидев меня, мне передали продолжить тампонаду. Первая в жизни тампонада раны не забываема. Плюс к этому, пока все пытаешься делать, как учили, на MARCHе по дому, где ты херячит танк, или рядом, но стекла, выбитые гораздо раньше, летали постоянно. Еще было, что теперь смешно: в том доме был огромный пёс, которому было безумно страшно, и он постоянно пытался влезть между мной и раненым, пока оказывал ему помощь. (Пса через два месяца пытались забрать, но он в последний момент выбежал из буса и убежал – он танки, грады и арту пережил, уж точно хозяев дома дождется).

На улице уже во всю шёл контактный бой с пехотой. Начались крики "бетр бетр, рпг сюда". Почему-то именно РПГ-7 оказалось под рукой. Я его быстро зарядил и выбежал на улицу, где мне скомандовали "за мной!" и мы побежали оббегать дом через зеленку. Бетера там уже не было, и сразу поступила команда сопроводить на двенадцатую человека с планшетом для корректировки арты. Путь был тоже на славу богат на конкурсы и сюрпризы. Несчастных 400 метров мы преодолели с одним контактным боем и теннисом гранатами. Где-то через час мы прибыли, и началось приготовление русско-черноземного смузи. В эту игру можно играть вдвоем.

По прибытию на двенадцатую, ротный спросил: "Ну, как?" На что ответ поступил: "В Каллофдьюти больше не играю".

То утро было тяжелым.

Не все его пережили, но это было только начало той чуть больше недельки в дементяхе.

Далі буде…