39/2023
«Тільки нікому про це не кажи»
Ірена Карпа

Я не хотіла б прочитати цю книгу знову. Вона класно написана, тут цікава історія, а у авторки – хороший стиль. В цій книзі) попередні книжки Ірени Карпи мені не дуже сподобалися.

Далі спойлери.
Тут багато насильства. Насильства, про яке розповідають жертви, і з яким ти нічого не можеш зробити, від якого ніяк не можна захиститися. Мені нестерпно читати про педофілів і гвалтівників, про насильство і булінг. Жахливо знати, що хтось це пережив чи переживає зараз. Ще гірше – розуміти які фінти може видавати людська психіка, щоб вберегти людину від спогадів і жахіть минулого.

Я розумію навіщо писати такі книги і чому люди повинні їх читати. Та не завжди ми можемо (і маємо!) пропускати цей біль крізь себе.

👁
Люди із загостреним почуттям справедливості ні від чого так не потерпають, як від власного безсилля.

У перший тиждень року маю мінівідпустку, тож між сном, прогулянками і відпочинком можу підвести підсумки читацького 2023 року.

Я прочитала 59 книжок із запланованих 52 і написала 17 відгуків. Ще 4 рецензії залишилися в чернетках у напруженому і зайнятому роботою грудні. Постараюся виправитися за цей тиждень🤔 Хоча не сказала б, що маю сили на це — таке відчуття, що вся втома за минулий рік накинулася на мене у цей тиждень.

Переходимо до нагородження👏
Титулом "Найкраща книга року" я вирішила відзначити аж 5 книг:
🏅"Колонія" Макс Кідрук
🏅"Неровные швы" Ольга Котрус
🏅"BookLovers" Emily Henry
🏅"Уроки хімії" Бонні Гармус
🏅"Я бачу вас цікавить пітьма" Іларіон Павлюк

🥈"Найгіршими книгами року" стали "Собачий майданчик" Софі Оксанен та "Школа ідеальних матерів" Джессамін Чен.

Вперше я відзначила неймовірний переклад з китайської книги "Чотири скарби неба" Дженні Тінхвей Джан. Я не знаю як пояснити чим мені так сподобався переклад, якщо китайської я не знаю, але якщо ви її читали - ви мене зрозумієте🙌

Три книги я прочитала англійською і одну почала в грудні, але там ще читати і читати.

Була на 2 книжкових клубах - українському і англійському. Враження двоякі, тому планую продовжувати.

Сподіваюся, що у 2024 році мені також щаститиме на класні книжки і вистачатиме часу і натхнення, щоб ще й писати про них👌

Віддаю борги за 2023)

У вівторок обговорювали "пітьму" на книжковому клубі Книгарні "Є". Рівняни, запрошую долучатися) це хороша можливість послухати різні думки і наживо побачити людей, які читають книги🤓Дивіться як багато нас було!

На клубі якраз було кілька дівчат, яким не сподобалася книжка і вони класно це пояснили. Тому як би сильно вам не хвалили популярну новинку — завжди є шанс, що match не станеться. Єдина радість — книжок видають зараз так багато, що цей не-match перестає бути проблемою.

2/2024
«Білий попіл»
Ілларіон Павлюк

Коли я писала, що Ілларіон Павлюк посунув Кідрука, якого я люблю ніжною любов’ю, то саме це й мала на увазі. За грудень - січень я прочитала дві інші книжки автора. Одна на 350, інша – на 670 сторінок.

«Білий попіл» – це перший роман Павлюка. Це містичний детектив із дуже закрученою історією, відірватися від якого неможливо. Ну крім перших 50 сторінок – усі ці бійки, погоні, переховування то не зовсім моє. Та й 19 сторіччя не моя улюблена епоха. Але коли власне починається історія…

А історія така. Приватному детективу Тарасу Білому замовляють розслідувати вбивство панночки на хуторі. Обвинувачують у ньому семінариста Хому Брута, й виглядає справа геть зрозумілою. Але на хуторі, де сталося вбивство, багато дивного й незрозумілого. І всі ці дивацтва — страшніші за оповідки про панночку, яка встала з гробу.

Я постійно очікувала якогось фінта у стилі «пітьми». Виявиться, що всі давно мертві або взагалі все це йому сниться і немає ніякого хутора, ніякої панночки і вбивства теж немає.

Але все виявилося дуже навіть життєво і логічно. Всі біди від людей і їхніх вчинків і саме людина – найбільший монстр із тих, що живуть на планеті.

Мені от що цікаво. Ілларіон Павлюк захопливо розповідає як у нього виникали ідеї книжок і може одним словом сформулювати про що його книжка. Пітьма – про байдужість. Танець недоумка (я про нього згодом напишу) – про страх. А от про Білий попіл я нічого не чула і сама так влучно визначити не змогла.

Якщо ви читали – напишіть в коментарях.
Білий попіл – це книга про ….❓

🩶
Люди теж весь час їдять власні серця! Хіба ти не знаєш? Ви називаєте це совістю.
🩶
Тому що сором — боязкий. Зате совість — вона голодна! Вона намагається зжерти свого хазяїна. І якщо сором з плином часу слабне, то совість тільки лютішає.

​4/2024
«Хто ти такий?»
Артем Чех

Мені не сподобалося. Попри багато захоплюючих відгуків, які я прочитала, і попри те, що ця книжка стала «Книгою року ВВС-2021».

Це роман про дорослішання маленького Тимофія у страшні 90-ті. Ми бачимо його вперше у 5 років, а наприкінці книжки він вже майже дорослий чоловік. У Тимофія є мама Ольга, яка працює вихователькою у дитячому садочку, тато Олексій, який має свій бізнес і все, що супроводжувало спроби комерції у 90-ті – успіх, а потім невдача, втеча, тюрьма, поїздки на заробітки і знову якісь розборки. Була ще бабуся Ліда, яка працювала на заводі останній рік перед пенсією і зрідка приносила хлопчику смаколики від «Дяді Боби». Одного разу бабуся приводить додому Фелікса – чоловіка за 40, колишнього військового, який воював у Афганістані, а тепер періодично, але безпробудно пив.

Для мене це роман про алкоголізм Фелікса, а не про дорослішання Тимофія. Бо більшість подій тут трапляється з огляду на/через/завдяки його пияцтву. І це страшно.

Страшно й противно, що хлопчик дорослішає в таких обставинах, хоча не він такий один. І судячи з кількості фільмів й серіалів про 90-ті – вижив і добре. Про інші «пригоди» та ситуації з життя Тимофія можете прочитати у книзі, якщо зацікавилися.

Я мало що пам’ятаю з того часу, але розповіді бабусь, дідусів і батьків підсвічують мені його по іншому. «Так, було тяжко, але ми були всі разом і допомагали один одному». «Так, грошей не платили, тому батьки по вихідним моталися у Словаччину, привозили звідти оселедець і пінетки й продавали це тут». «Плели гірлянди ночами, бо їх можна було продати», «по черзі прали і сушили дитячі пеленки і повзунки», бо в одній п’ятикімнатній квартирі жило три сім’ї з трьома маленькими дітьми.

І що я ще бачила, коли оцифровувала старі касети – це великий стіл, за яким повно гостей (ну бо три сім’ї, батьки, куми). Кожен приносив їжу, яку міг, варили велику кастрюлю картоплі і ніхто з тих посиденьок не йшов голодний. Дітей (нас із сестрами тобто) передавали по колу, невістки по черзі мили посуд й виносили чай. І на тих відео було гучно, весело й зовсім не страшно.

Бабуся розповідала, що коронною стравою були тушковані шлуночки з цибулею, хоча, мабуть, правильніше назвати її «тушкована цибуля із шлуночками». Тато ці шлуночки не їсть досі.

Вибачте за таку кількість особистих спогадів. Розумію, що складність життя у ті часи це не завжди про вибір і є багато інших чинників, які впливають. Але історія Тимофія і Фелікса здалася мені надто чорнушною.

Я планую прочитати інші книги Артема Чеха, можливо вони зайдуть мені більше. По «Хто ти такий?» зняли фільм «Я і Фелікс», він має вийти в прокат 11 квітня. Ось трейлер. Він дуже кінематографічний і ностальгійний.
♟
Навколо розвалювалися сім'ї, осипалася країна, догнивали багаторічні устої й дотлівала ще минулорічна упевненість у хлібі щоденному. Жити надіями стало нормою.
♟
Йому хотілося виговоритися, виплакатися, вивергнути з себе пережите, здати все те під розпис, ніби табельну зброю, й забути, як погано вивчений урок.
♟
Коли тобі п'ять, ти можеш сховати весь світ у сірникову коробку. Всі навколо люблять тебе, і ти несеш цю любов, ніби зловленого в лопухах жука. Він весь твій, твоя влада над ним абсолютна, й лише тобі вирішувати: відпустити його чи довго й зосереджено відривати йому лапки і крильця.
♟
Діти, такі вже дорослі, такі незалежні, але від того ще більш незахищені та вразливі. Ростуть без тат, виростають, наївні у своїй жорстокості, говорять образливі речі, йдуть із дому, повертаються, змерзлі й зголоднілі, але ні, не вибачаються, зачиняються у своїх кімнатах і похапцем проживають своє дитинство, ніби далі на них чекає щось краще.

Привіт) Хочу показати вам який красивий екслібрис вийшов у мене завдяки художниці книгарні "Книжковий лев" та подрузі, яка подарувала мені сертифікат "на здійснення мрії"🙌

Звикайте до цієї краси, бо разом з ідеєю екслібриса з'явилася думка змінити аватарку цього каналу. Каналу "Фільм поганий - читай книжку" вже 6 років!🙈 І я накінець вирішила зробити йому красиве "обличчя") Не за горами й зміна назви, але поки не визначилася із фаворитом🤔