Ніцше про social media brain rot.
"Отже, поволі проходячи крізь численні народи й розмаїті міста, Заратустра кружним шляхом повертався в гори до своєї печери. Та ось він зненацька підійшов до брами великого міста, – аж тут до нього з розкритими обіймами кинувся біснуватий блазень і заступив дорогу. Це був той самий блазень, котрого люди звали Заратустриною мавпою, бо він перейняв трохи з його слова і мови і полюбляв черпати зі скарбниці його мудрості. Блазень так заговорив до Заратустри:
...
О Заратустро, в ім'я всього ясного, міцного й доброго! Плюнь на це крамарське місто і повертай назад!
Кров тут ледача, спляча й піниться безсило в усіх жилах: плюнь на велике місто– великий смітник, де піниться плісняве шумовиння!
Плюнь на місто розчавлених душ і запалих грудей, заздрих очей і липучих пальців,–
на місто нахаб, соромітників, писак, кривляк, горлопанів, роз'ятрених честолюбців,
де все нужденне, мерзенне, хтиве, чванливе, розкисле, прищаве, зловмисне росте величезним гнояком, –
плюнь на велике місто і повертай назад!
Але тут Заратустра урвав біснуватого блазня і затулив йому рота.
– Спинися нарешті! – крикнув Заратустра.
Мені давно огидні твої мова і вдача.
Навіщо ти жив у болоті так довго, що сам обернувся на жабу і ропуху?
Хіба тепер у твоїх жилах не млява, пінява, болотяна кров, якщо ти навчився так квакати і паплюжити?
Чому ти не пішов у ліс? Або не орав ниву? Хіба в морі мало зелених островів?
Я зневажаю твою зневагу, і якщо ти застерігаєш мене, то чому не застеріг себе самого?
Моя зневага і птах моєї перестороги повинні злетіти тільки з любові, а не з болота!
Тебе, біснуватий блазню, звуть моєю мавпою, та я називаю тебе зарохканою свинею, – ти паскудиш рохканням мою похвалу глупоті.
З якої ж причини ти зарохкав уперше? Тільки тому, що ніхто не лестив тобі вдосталь – ось і сів ти біля цих покидьків, щоб мати причину рохкати досхочу,–
щоб мати причину досхочу мститися! Бо вся твоя запіненість, марнославний блазню, це тільки помста, я добре розгадав тебе!
Одначе, твоє блазенське слово шкодить мені навіть там, де ти маєш рацію! Навіть якби Заратустрине слово стократ мало рацію, ти все одно шкодив би мені – моїм словом!
Так сказав Заратустра, подивився на велике місто, зітхнув і довго мовчав. Врешті сказав таке:
– Мені огидне й це велике місто, не тільки блазень. І тут, і там уже не зробиш ні краще, ні гірше!
Лихо великому містові! Хотів би я побачити вогняний стовп, у якому воно згорить!
Адже такі вогняні стовпи мали б передувати великому полудню. Та всьому свій час і своя доля.
А на прощання, блазню, послухай таку настанову: де вже несила любити, там слід – обминути!
Так сказав Заратустра й обминув блазня та велике місто."
"Отже, поволі проходячи крізь численні народи й розмаїті міста, Заратустра кружним шляхом повертався в гори до своєї печери. Та ось він зненацька підійшов до брами великого міста, – аж тут до нього з розкритими обіймами кинувся біснуватий блазень і заступив дорогу. Це був той самий блазень, котрого люди звали Заратустриною мавпою, бо він перейняв трохи з його слова і мови і полюбляв черпати зі скарбниці його мудрості. Блазень так заговорив до Заратустри:
...
О Заратустро, в ім'я всього ясного, міцного й доброго! Плюнь на це крамарське місто і повертай назад!
Кров тут ледача, спляча й піниться безсило в усіх жилах: плюнь на велике місто– великий смітник, де піниться плісняве шумовиння!
Плюнь на місто розчавлених душ і запалих грудей, заздрих очей і липучих пальців,–
на місто нахаб, соромітників, писак, кривляк, горлопанів, роз'ятрених честолюбців,
де все нужденне, мерзенне, хтиве, чванливе, розкисле, прищаве, зловмисне росте величезним гнояком, –
плюнь на велике місто і повертай назад!
Але тут Заратустра урвав біснуватого блазня і затулив йому рота.
– Спинися нарешті! – крикнув Заратустра.
Мені давно огидні твої мова і вдача.
Навіщо ти жив у болоті так довго, що сам обернувся на жабу і ропуху?
Хіба тепер у твоїх жилах не млява, пінява, болотяна кров, якщо ти навчився так квакати і паплюжити?
Чому ти не пішов у ліс? Або не орав ниву? Хіба в морі мало зелених островів?
Я зневажаю твою зневагу, і якщо ти застерігаєш мене, то чому не застеріг себе самого?
Моя зневага і птах моєї перестороги повинні злетіти тільки з любові, а не з болота!
Тебе, біснуватий блазню, звуть моєю мавпою, та я називаю тебе зарохканою свинею, – ти паскудиш рохканням мою похвалу глупоті.
З якої ж причини ти зарохкав уперше? Тільки тому, що ніхто не лестив тобі вдосталь – ось і сів ти біля цих покидьків, щоб мати причину рохкати досхочу,–
щоб мати причину досхочу мститися! Бо вся твоя запіненість, марнославний блазню, це тільки помста, я добре розгадав тебе!
Одначе, твоє блазенське слово шкодить мені навіть там, де ти маєш рацію! Навіть якби Заратустрине слово стократ мало рацію, ти все одно шкодив би мені – моїм словом!
Так сказав Заратустра, подивився на велике місто, зітхнув і довго мовчав. Врешті сказав таке:
– Мені огидне й це велике місто, не тільки блазень. І тут, і там уже не зробиш ні краще, ні гірше!
Лихо великому містові! Хотів би я побачити вогняний стовп, у якому воно згорить!
Адже такі вогняні стовпи мали б передувати великому полудню. Та всьому свій час і своя доля.
А на прощання, блазню, послухай таку настанову: де вже несила любити, там слід – обминути!
Так сказав Заратустра й обминув блазня та велике місто."
❤5
Талеб ще давно помітив, що справжні підприємці ніколи не описують себе як «підприємців». Вони описують себе функціонально:
«Я продаю чоботи».
«Я роблю ПО для банків».
«Я будую ракети».
Утім, є набагато гірша самоназва, ніж «підприємець». Це «інтелектуал».
Я спіймав себе на думці, що коли когось називають чи хтось себе називає «інтелектуалом», це дуже поганий знак. Подумав, чи можу я згадати контрприклади. Ні, жодного. Звичайно, десь у світі є розумна людина, яку систематично називають «інтелектуалом», але треба багато зусиль, щоб її знайти.
Я б пішов навіть далі і сказав би, що майже будь-яке серйозне інструментальне застосування категорії «інтелектуал» є поганою ознакою. Наприклад, якщо людина каже, що їй подобаються інтелектуали.
«Я продаю чоботи».
«Я роблю ПО для банків».
«Я будую ракети».
Утім, є набагато гірша самоназва, ніж «підприємець». Це «інтелектуал».
Я спіймав себе на думці, що коли когось називають чи хтось себе називає «інтелектуалом», це дуже поганий знак. Подумав, чи можу я згадати контрприклади. Ні, жодного. Звичайно, десь у світі є розумна людина, яку систематично називають «інтелектуалом», але треба багато зусиль, щоб її знайти.
Я б пішов навіть далі і сказав би, що майже будь-яке серйозне інструментальне застосування категорії «інтелектуал» є поганою ознакою. Наприклад, якщо людина каже, що їй подобаються інтелектуали.
❤9👍2