Почнемо з найбільш простого.

Скоріше за все, ми єдина розумна цивілізація в досяжному всесвіті, тому що апріорна ймовірність виникнення цивілізації в досяжному Всесвіті - нуль (строго нуль або ефективно не відрізняється від нуля, в залежності від ваших припущень).

Чому так? Тому що ймовірно Всесвіт дуже великий порівняно з досяжним Всесвітом.

Ймовірно, що Всесвіт інфляційно великий. Всесвіт може буде наскільки завгодно більший, ніж сфера горизонту подій, і скоріше за все, він набагато більше, а цілком можливо - нескінченний. Коли я кажу «набагато більший», я маю на увазі, що сфера горизонту подій - інфінітезимально мала порівняно з розмірами всесвіту. Я навіть не привʼязую тут Евереттівську інтерпретацію квантової механіки, тому що вона тут не потрібна, але якщо припустити і її, на додачу до інфляційного Всесвіту, то аргумент стає ще більш сильним.

Цей факт грає ключову роль в нашій оцінці, тому що він визначає апріорну ймовірність виникнення цивілізації в досяжному Всесвіті. Говорячи формально, то як і в будь-якій ймовірнісній оцінці, ми повинні почати зі стану максимальної ентропії, тобто правильно визначити апріорні ймовірності - так, що ми не робимо жодних додаткових припущень, які ми не маємо права робити з точки зору даних. Який стан максимальної ентропії в даному випадку?
Оскільки ми, принаймні на початку нашого розміркування, не знаємо жодних моментів розподілу ймовірності кількості цивілізацій, то ми повинні використовувати рівномірний розподіл, тому що саме він відповідає стану максимальної ентропії.

Інтуїтивно це можна зрозуміти так. Розумне життя може виникати на кожній першій планеті (земного типу), на кожній другій, кожній третій, і так до нескінченності.

Якщо ми беремо середнє значення серед усіх цих можливостей, від одиниці до 1/нескінченність, беремо ліміт, то ми отримуємо нуль. Ну а якщо там не нескінченність, то отримуємо «майже нуль», що ефективно нічого не змінює.

Але що, якщо є суттєві аргументи на користь того, що розподіл не рівномірний? В кінцевому рахунку, ми принаймні впевнені, що цивілізації не виникають на кожній першій планеті. Це нічого не змінює.

Цей результат не змінюється для практично будь-якої хоча б мінімально небожевільної функції щільності ймовірностей. Тобто, для майже будь-якої (мінімально небожевільної) функції щільності взяти середнє значення по ряду (1, 1/2, 1/3, … ,1/нескінченність), то ми отримаємо нуль.

Якщо ви зустріли рибу певного виду в озері та в океані, то апріорна ймовірність, що рибу цього виду можна знайти в випадково взятому кубічному метрі води озера набагато більша, ніж що її можна знайти в випадково взятому кубічному метрі води океану. І якщо океан нескінченний, то ймовірність, що її можна знайти в випадковому кубічному метрі океану - нуль.

Кмітливий читач знає, що скільки нуль не помножуй, він залишиться нулем. Уявімо собі, що існують дуже сильні аргументи на користь того, що цивілізації можуть виникати частіше. Уявімо собі, що ці аргументи змушують нас збільшити нашу ймовірність в 10, мільярд, або в 10^1000 разів відносно апріорної ймовірності, тобто нуля. Яку ймовірність ми отримаємо в кінцевому рахунку? Правильно - приблизно нуль.

Тільки абсолютно екстраординарні аргументи можуть раціонально змінити стан цього переконання - тобто, наприклад, власне безпосереднє відкриття розумного позаземного життя.

Ergo, знаходження розумного життя буде надзвичайно сильним аргументом проти інфляційного Всесвіту і Евереттівської інтерпретації квантової механіки. Про неї пізніше.

Note 1: Допитливий читач також може спитати: чому я не поширюю цю аргументацію на життя в цілому? Чому лише розумне життя?

Тому що у нас є абсолютно екстраординарний аргумент на користь відносної легкості виникнення життя в цілому - життя на Землі виникло майже одразу, Земля навіть охолонути не встигла.

Note 2: Тегмарк у своїй книжці Our Mathematical Universe використовує схожі аргументи, але чомусь виходить з того, що розподіл ймовірностей цивілізацій - логарифмічний, а не рівномірний.

Насправді, якщо розподіл логарифмічний, то це трохи (але цілком ймовірно, що практично це ні на що не впливає) збільшує ймовірність того, що цивілізації є відносно поруч з нами. Я певний час подумав про те, чому Тегмарк виходить з логарифмічного розподілу, і чесно, я не бачу ніякого теоретичного обґрунтування для цього. Може, я помиляюся. Дивно і те, що Тегмарк використовує логарифмічний розподіл як елемент в лінії аргументації на користь рідкості цивілізацій в космосі, у той час як ця аргументація працює без логарифмічного розподілу навіть краще.

Тепер про Евереттівську інтерпретацію квантової механіки.

Добра людина вже давно все розписала і пояснила - https://www.lesswrong.com/posts/hc9Eg6erp6hk9bWhn/the-quantum-physics-sequence. 

Від себе додам лише декілька пунктів. 

1. Найбільша проблема в її назві - зазвичай люди називають її «багатосвітовою інтерпретацією» або взагалі «квантовим мультивсесвітом», що звичайно звучить дуже, дуже погано. Насправді, уся суть інтерпретації в тому, що хвильова квантова функція ніколи не колапсує, і коли кажеш так, то все вже виглядає достатньо нудно, щоб сприймати серйозно. Тому, я називаю цю інтерпретацію «неколапсною» або «Евереттівською» на честь її нещасного відкривача. Там дійсно виникають макроскопічні незалежні елементи хвильової функції, які можна інтерпретувати як «паралельні всесвіти», але суть інтерпретації не в цьому, а в тому, що функція не колапсує. 

2. Мати якісь суттєві сумніви в істинності Евереттівської інтерпретації ще можна було 20 років тому, коли був написаний текст, на який я посилаюся, але не сьогодні. Сьогодні, у нас є квантові комп'ютери, тобто макрооб'єкти в стані суперпозиції. Макроскопічна суперпозиція існує, і усі інтерпретації, які стверджують інше, відкидаються автоматично. Трюк типу "хвильову функцію колапсує великий об'єкт", як написано, наприклад, в Ландау, точно не працює. Які залишаються альтернативи Евереттівської інтерпретації? По суті, дві - або божевільний соліпсизм типу "свідомість колапсує хвильову функцію", що протирічіть взагалі всьому, що ми знаємо про те, як працює світ, або ще більш божевільна пост фактум модифікація все більш громіздких і потворних альтернативних екзотичних інтерпретацій, додавання все нових і нових епіциклів по мірі того, як в лабораторіях створюють нові об'єкти в суперпозиції, ведення ар'єгардних боїв проти даних, тобто перетворення фізики на економіку - усе заради того, щоб не визнавати Евереттівську інтерпретацію. Так, завжди можна модифікувати вашу теорію так, щоб вона відповідала новим даним. Завжди, коли з'являються нові дані, що суперечать теорії, можна додати новий "коефіцієнт", що приведе усе у відповідність, і тому завжди можна сказати, що проста, очевидна, елегантна альтернатива - це лише альтернатива, і ось є інша теорія, яка також все чудово описує. Уявіть, якщо по мірі того, як знаходилися усе нові і нові відмінності між спостереженнями та механікою Н'ютона, науковці робили б нові і нові "патчі" механіки Н'ютона замість того, щоб переходити на теорію відносності, тому що "обидві теорії однаково гарно описують дані", а теорія відносності "передбачає викривлення часу-простору, яке неможливо перевірити безпосередньо, і тому взагалі вона не є науковою". 

Just give up. 

3. Усе, що я тут написав, це лише side notes до аргументації, а сама аргументація - тут. Враховуйте це.

- Нііі, ти не можеш вірити в квантові паралельні Всесвіти, це не просто ненауково, це тупість рівня коміксів марвел!!!

- Хвильова функція не колапсує.

Існує 2 гендери.

Дуже, дуже погані новини і, чесно кажучи, доволі несподівані для мене:

https://newscenter.lbl.gov/2024/04/17/scientists-discover-first-nitrogen-fixing-organelle/

Виявляється, ендосимбіоз бактерій в еукаріотах - доволі ймовірна подія. Це дуже зсуває оцінку великого фільтру вперед. Хоча біологів, звичайно, вітаю.

Я давно не злюся на росіян. Я дуже сильно злився на них у 2014 році, до того, як зрозумів, що вони не є деліберативними агентами, до яких можна застосовувати категорії емоційної оцінки дій деліберативних агентів.

Путін, російські ватажки чи наприклад пропагандисти - це не люди, чиї рішення є адаптивною чи превентивною реакцією на зовнішні події чи подразники. Їх треба сприймати як бездумних та безкомпромісних машин з перетворення матерії та енергії на страждання та смерть.

Немає сенсу, і навіть контрпродуктивно з точки зору боротьби з ними, злитися на концтабірну піч, рак чи отруту.

Гнів в мене викликають саме люди, тобто агенти, які в принципі здатні робити добрі дії, але обирають робити зло.

Такій людині, цьому західному «лідеру думок», політику, блогеру, «мислителю», хочеться сказати:

Але ж ти людина! Ти міг би не робити зла, яке ти робиш, яке ти насправді не хочеш робити, яке зʼявляється лише тому, що ти жертвуєш здоровим глуздом заради того, щоб слідувати тій ролі, яку ти прописав для свого персонажу. Ти можеш відмовитися від цього - ти втратиш лише трохи комфорту, тобі просто буде трохи сумно від того, що ти змінив свої переконання. Максимум, що з тобою відбудеться, це одноразова нудота, але реальні люди виживуть замість того, щоб вмерти, і будуть щасливі замість того, щоб страждати. Воно того варте. Ти думаєш, що воно того не варте, ти не робиш цього прямо зараз лише тому, що ти порівнюєш неправильні речі: твій комфорт/дискомфорт від говоріння тих чи інших речей, а не обсяг страждань/смертей інших людей від говоріння тих чи інших речей тобою.

Важливо розуміти: коли я кажу, що росіян треба сприймати як машин з перетворення енергії та матерії на страждання та смерть, я не намагаюся зробити риторичний чи агітаційний прийом типу «подивіться, які наші вороги карикатурно погані», що повинно краще мотивувати на боротьбу з ними чи щось таке. Я намагаюся дати лаконічну вербальну репрезентацію власної предиктивної моделі росіян, яку я, to my best judgement, намагався робити чесно як роблять предикативну модель будь-чого.

Дивіться. Модель Гітлера «ворог, що стратегічно мислить для досягнення військової перемоги» звучить набагато більш розумно, зважено, тверезо і доросло, ніж модель Гітлера «божевільний садист». Розумні, тверезі, поважні аналітики think tankів звичайно моделювали б Гітлера за першою моделлю, а другу залишили б агітаторам.

Але вони б помилилися. Гітлер як «стратегічно мислячий ворог» не спрямував би стільки ресурсів на винищення євреїв під час війни, навіть враховуючи - ні, особливо враховуючи - його мету винищити євреїв. Якщо б він діяв як стратегічний планувальник, що хоче знищити євреїв, а не як божевільний садист, що хоче знищити євреїв, він би спочатку спрямував усі ресурси на війну, а також ймовірно на послаблення мотивації США воювати, як раз щоб перемогою гарантувати знищення євреїв. Але модель «Гітлер - божевільний садист» була не метафорою пропаганди, вона була кращою предиктивною моделлю Гітлера, яка банально дозволяла аналізувати та передбачати його поведінку краще.

Я вважаю важку роботу часто необхідною і тим більше вважаю, що кожен має право працювати настільки важко, наскільки він хоче, що в багатьох країнах насправді практично заборонено, на превеликий жаль.

Але чого я взагалі не можу зрозуміти, це хизування важкою роботою в сучасній культурі. Історично, важка робота була завжди ознакою невдачі, малих здібностей, або вимушених злиднів. І це логічно. Навіть якщо не брати більш стародавні часи - Стівен Хокінг писав, що в гуртожитках Оксфорду студенти приховували те, що вони витрачають багато часу на навчання і надмірно демонструють свої схильності до відпочинку у барах, тому що якщо ти отримуєш гарні оцінки унаслідок важкої праці, а не продуктивності, то ти лузер. Я, як і власне Хокінг, не підтримую таку культуру теж, але така культура хоча б має сенс, пояснення.

Досягнення як результат важкої роботи - це потенційний привід для хизування, але важка робота сама по собі, тим більше якщо нема досягнення - це негативна, а не позитивна річ.

Що хочуть сказати ці люди, які в сторіс пишуть «ох, як я втомився, я стільки працюю, так мало сплю» або «я такий гордий закінчити це навчання, я отримав стільки нервових зривів за цей час»?
Що їм це подобається, і вони діляться щастям? Ні, вони прямо кажуть, що їм погано. Може, вони сигналізують роботодавцям чи партнерам? Але останнім потрібна продуктивність, а не трудоголізм без результатів.

Як взагалі широкий загал набув це переконання? Виглядає так, що воно немає жодного сенсу - ані прагматичного, ані ідеалістичного.

Так і живу.

https://www.sciencetimes.com/articles/49536/20240401/visings%C3%B6-oak-forest-what-happened-naval-trees-sweden-meant-build.htm

Скільки ще таких лісів, в кожній країні, місті, компанії, будинку, житті?

Практично увесь людський світ - це Visingsö Oak Forest.

Якщо не брати ідеологічні речі, то єдина справжня епістеміологічна проблема LessWrong - це переконання у тому, що треба максимізувати очікувану корисність.

Ті, хто жертвують очікуваним зростанням корисності заради зростання очікуваної корисності не заслуговують ані на перше, ані на друге, і не отримують нічого.

Ця зараза почалася з Бернуллі, коли він тупо зробив помилку, потім її перехопив фон Нейман, який хотів красиву формальну теорію і взагалі-то написав свою «Теорію ігор…» «поміж іншого», а не як універсальну нормативну теорію поведінки, але потім економісти перехопили заразу собі, а потім LessWrong перехопив її собі, напевно через Хансона. І тепер розумні люди постійно знаходяться під деструктивним її впливом, тому що вона лізе зі всіх щілин.

Якщо ви будете максимізувати очікувану корисність, ви помрете. Я вас попередив.

Тепер про надрозумних дітей.

Я впевнений, що освітою та вихованням можна досягти того, що більшість людей буде надрозумними за сучасними стандартами з трьох причин:

1. Ми маємо приклади людей, які стали надрозумними майже напевно унаслідок виховання, а не генетичних відмінностей від середнього. Таких прикладів, насправді, доволі багато, і серед них - родини Хакслі, Бернуллі, Полгар, у певному ступені Вінери. Чому можна бути впевненими, що це через виховання, а не генетику? Тому що це цілі родини, тобто усі чи майже усі діти-не-близнюки стали надрозумними. Може здатися, що той факт, що це родини, навпаки ніби-то свідчить на користь того, що це генетика, але ні, тому що це не близнюки. Звичайно, якщо ми б бачили, як одна родина виховує дітей від різних батьків, і всі вони стають геніями, то це було б ще більш сильним аргументом, але по-перше, такі випадки в історії в цілому рідкі, а по-друге, високої кореляції даної риси навіть між siblings, якщо вони не є близнюками, достатньо, щоб дуже, дуже впевнено казати про велику роль виховання. Чому цього достатньо - короткої відповіді у мене нема, усе написано в підручниках з генетики. Окрім того, ми бачимо наприклад, що існує дуже висока, приголомшлива, кореляція між відвідуванням дитсадків Монтесссорі та подальшим успіхом в бізнесі та науці. Її б не було, або принаймні її було б дуже складно пояснити, якби вихованням не можна було досягати надрозумності.
Тепер, і це найголовніше. Немає жодних причин вважати, що батьки Хакслі, Бернуллі чи Полгар були хоч якось близько до максимуму людських здатностей з виховання дітей. По-перше, вони самі не були надрозумними. По-друге, у них не було томів наукової літератури з виховання дітей на основі десятків років експериментальних досліджень та з вибірками в сотні тисяч дітей, тому що таких досліджень в принципі не існує. Нема способу, механізму, як так могло статися, що вони відкрили найбільш оптимальний спосіб виховання дітей. Звідси я приходжу до висновку, що оптимальний спосіб виховання дітей набагато більш ефективний, ніж ті способи, які використовували для виховання геніїв, що існували в історії. Тому, навіть якщо в нас є великий selection bias, навіть якщо так вийшло, що в родинах геніїв все ж таки генетика відігравала велику роль, цілком ймовірно, що навіть якщо генетично медіанна дитина суттєво тупіша, ніж діти-генії з історії, оптимальне виховання настільки ефективніше ніж фактичне виховання геніїв в історії, що оптимальне виховання все одно компенсує цю відносну генетичну тупість.

2. Насправді, сам той факт, що генії в принципі існують, незалежно від того, чи це nature, чи це nurture, є вагомим аргументом на користь того, що генія можна створити середовищем. Якщо вид є варіабельним за певною ознакою в принципі, то майже напевно цю ознаку можна змінювати як генами, так і середовищем. Питання лише в тому, наскільки складно/ймовірно створити таке середовище. Чому так? Знову ж таки, вимушений відіслати до підручників з генетики, бо короткої відповіді нема. Інколи люди за межами генетики посилаються на твердження типу «але ж вчені встановили, що ознака Х на 70% зумовлена генами, а на 30% середовищем». Що ж, ці «відсотки зумовленості» означають зовсім не те саме, що здається, якщо буквально тлумачити ці слова. Як правило, вони буквально означають, що серед усієї варіації, що спостерігається в популяції, 70% спостерігається в тому числі серед близнюків. І все. Ці числа нічого не кажуть про потенційний вплив довільних змін в генетиці чи в середовищі на ознаку. Більш того, цей «відсоток зумовленості» взагалі не є константою в жодному сенсі - він може змінюватися як завгодно - як з середовищем, так і з геномом. Простий приклад: уявімо собі, що встановили, що зайва вага «на 50% зумовлена генами, і на 50% - середовищем». Ми можемо легко зробити так, щоб вона почала бути «практично на 100% зумовлена генами» шляхом того, що усім давати однакову їжу і слідкувати за тим, що усі ведуть однаковий спосіб життя, унаслідок чого усі відмінності будуть зумовлені лише генами.

Або навпаки, ми можемо зробити так, щоб вона почала бути «практично на 100% зумовлена середовищем», шляхом того, що ми розділимо популяцію на 2 групи випадковим чином, в кожній з яких будемо підтримувати однакову вагу будь-яким методом. Аналогічних результатів ми можемо досягти, змінюючи геном. Коротше, не дуже орієнтуйтеся на «відсотки зумовленості».

3. Будь-яка взаємодія з питанням розвитку дітей - чи-то в науковій літературі, чи-то в побутовому досвіді, свідчить для мене про те, що в цілому діти стають настільки розумними, наскільки розумним, грубо кажучи, є їхнє середовище, насамперед те, як їх виховують. Звичайно, що на якомусь рівні відбувається «насичення», і мозок дитини просто не може обробляти достатньо великий потік достатньо складної інформації, але нема жодних причин вважати, що це насичення відбувається одразу, на міліметр далі від поточного рівня складності середовища виховання дітей. Сучасний рівень складності середовища виховання точно не зумовлений лімітами дитячого мозку - середовище не створювалося за цим принципом і незрозуміло, чому б воно за ним створилося. Рівень складності сучасного середовища виховання зумовлений інтелектом, обсягом ресурсів та уваги дорослих вихователів, і було б дуже великим співпадінням, що цей, в цілому доволі рандомним чином утворений ліміт, відповідає фундаментальному ліміту когнітивних здібностей дитячого мозку.

Епістеміологічні практики/парадигми за ступенем їх якості/адекватності.

1. Байесіанізм/«раціональне мислення» (тм) - теоретично оптимальний спосіб пізнання, але застосувати формалізм на практиці буває складно.
2. Науковий метод у своїй ідеальній формі - гарантовано рухає від менших знань до більших, але необовʼязково оптимальним шляхом.
3. Науковий метод в реальних науках як вони є (фізика, хімія, біологія, інженерія) - в цілому працює, знання рухаються вперед.
4. Метод дослідження в квазінауках (економіка, соціологія, психологія) - спорадично може генерувати істинні/більш істинні твердження, але частіше генерує хибні або беззмістовні твердження.
5. Усе інше, тобто наприклад методи псевдонаук, чи одкровення, чи риторика, але ефективність приблизно еквівалентна.

Yudkowsky, 2008, in Global Catastrophic Risks, edited by Bostrom and Circovic. Aged so well.

Серед технологій, розроблених людством, є особливий цікавий клас - технології, що поєднують в собі пік інженерних та наукових здібностей, кропіткої роботи, точного налаштовування, але для спостерігача ззовні людської цивілізації виглядали б як результат гіпертрофованої і в певному сенсі дурної надоптимізації певного примітивного методу - методу, який взагалі виглядає абсолютно неревантним, притягнутим за вуха, з точки зору тієї задачі, яку він намагається вирішувати.

Прикладами таких технологій є космічні ракети, експериментальна біологія і, звичайно, нейронні мережі.

Космічні ракети. Величезна маса вибухівки, яка виводить на орбіту вантаж, що складає, наприклад, 1% її маси. Ця вибухівка, передбачувано, періодично вибухає. Майже ніщо не можна використовувати двічі. Усі системи постійно ламаються, але усі є критичними, і тому кожну систему потрібно дублювати або «квадрувати». Перед тим, як нова ідея про інкрементальне покращення технології запрацює, усе вибухає багато років підряд.

Експериментальна біологія. Щури та хробаки вмирають пачками. Шляхом цілеспрямованого зламування елементарних механістичних складових живого організму накопичуються статистичні дані про те, які складові з чим повʼязані та за що відповідають, але цих складових так багато і вони так відрізняються для різних організмів, що прогрес з побудови повноцінної причинно-наслідкової моделі того, як це працює, відбувається зі швидкістю, якою можна знехтувати порівняно з швидкістю накопичення даних. Але накопичення даних продовжується, тому що люди розраховують дізнатися хоча б суто емпіричні закономірності.

Нейромережі, сучасний штучний інтелект. Величезні матриці генеруються випадковим чином. Потім, енергія живлення цілих міст та обчислювальні потужності цілих країн витрачаються на те, щоб градієнтний спуск шляхом сліпого (але все ж таки не тактильно-сліпого, часи генетичних алгоритмів пройшли, тобто можна орієнтуватися хоча б «на дотик») блукання змінював числа в цих матрицях так, щоб їх перемноження приводило до бажаних результатів.

Що обʼєднує усі ці технології? Мені здається, що в цих та аналогічних випадках має місце разючий дисбаланс між попитом на технологію та поточним рівнем інтелектуального та технологічного розвитку цивілізації. Існує величезний тиск з боку ринку та держав на лікування хвороб, домінування в космосі та штучний інтелект - тиск, який вичавлює усі наявні можливості, наскільки б неадекватно малими вони б не були для поставленої задачі. Виникає щось типу «людського компʼютеру» з Задачі трьох тіл - технологічне рішення, адекватні субтехнології для створення якого ще не дозріли, але яке вимагається вже тут і зараз, і тому створюється на основі поточних примітивних субтехнологій, наскільки б неефективним та неелегантним це не було.

Особливо цей ефект видно на фоні технологій, які розвиваються у протилежному середовищі - за помірного попиту та відсутності суспільно-економічного тиску. Подивіться, наприклад, на телескопи, електромобілі, чи алгоритми філогенетичного аналізу. Вони виглядають так, нібито-то виникли як раз, коли все було готово, для того, щоб вони виникли. Так, що по ним, в принципі, можна було б судити про те, на якому технологічному рівні знаходиться наша цивілізація в цілому. А не так, нібито-то середньовічному королівству поставили мету точно вирішити набір задач небесної механіки чисельними методами.

Перечитував зараз деякі технічні моменти про структуру ДНК, і згадав, як багато років тому читав «Подвійну спіраль» Уотсона; згадав, як Ерік Вайнштайн у своїх дебатах проти теорії струн рекомендував цю книгу як приклад того, як колись робилася наука, як варто її робити, і наскільки зараз інша наукова культура, в негативному сенсі.

В негативному сенсі чи ні, але усі знайомі науковці, хто читав «Подвійну спіраль», точно погоджуються, що культура була іншою.

І якось сумно стало.

Одразу подумалося про концепцію Великої Стагнації Коуена, про «What happened in 1971?», про «Where is my flying car?”, про усі графіки diminishing returns, про наукову фантастику, оптимістичний дух якої обірвався десь у 70-х.

І здавалося б, яка різниця зараз? Зараз все одно вже запізно, але все одно сумно. Нібито ми всі, як людство, щось зробили не так, ще тоді, і з тих пір все пішло не так. І так, це звучить як стандартне «раніше трава була зеленіша».

Або, як писав Толкін:

The world was young, the mountains green,
No stain yet on the Moon was seen,
No words were laid on stream or stone,
When Durin woke and walked alone.
He named the nameless hills and dells;
He drank from yet untasted wells;
He stooped and looked in Mirrormere,
And saw a crown of stars appear,
As gems upon a silver thread,
Above the shadow of his head.

The world was fair, the mountains tall,
In Elder Days before the fall
Of mighty kings in Nargothrond
And Gondolin, who now beyond
The Western Seas have passed away:
The world was fair in Durin's Day.

…

Unwearied then were Durin's folk;
Beneath the mountains music woke:
The harpers harped, the minstrels sang,
And at the gates the trumpets rang.

The world is grey, the mountains old,
The forge's fire is ashen-cold;
No harp is wrung, no hammer falls:
The darkness dwells in Durin's halls;
The shadow lies upon his tomb
In Moria, in Khazad-dum.
But still the sunken stars appear
In dark and windless Mirrormere;
There lies his crown in water deep,
Till Durin wakes again from sleep.

Перефразовуючи Ніцше:

«Мій брате, немов лот, кидаю я це питання в твою душу, щоб дізнатися, наскільки глибока вона:

Ти молодий і бажаєш займатися аналізом даних. Але чи настільки ти байесіанець, щоб мати право хотіти працювати зі статистичними розподілами з нескінченними основними моментами?»

https://dpmd.ai/4a3fVEI

«A billion years of PhD time saved».

Якщо робиться робота, еквівалентна мільярду років роботи PhD студента (що в даному випадку правда відбулося), і світ на наступний день виглядає так само, як і вчора, то у мене дуже, дуже погані новини.