Також хочу з вами поділитися ось чим — коли Вайлд був у вʼязниці (його звинуватили в непристойній поведінці, або іншими словами його посадили за страшний злочин кохання до чоловіка) він написав лист з 50,000 слів своєму коханцю (й людині, яка його зрадила), який був опублікований як окремий твір «De Profundis»

Так ось, цей лист перед 200 слухачами зачитав британський письменник Ніл Бартлетт 

На це йому знадобилось 6 годин та 12 хвилин

Прослухати цей феноменальний виступ можна ось тут

Маленьке оголошення: завтра останній день Black Friday Sales, а отже остання можливість в цьому році придбати абонементи за зниженою ціною 🫶🏻

🎧 Мій маленький плейліст для читання

Для вашої зручності зробила його що на Spotify, що на Apple Music

Буду рада дуже побачити ваші улюблені пісні/мелодії для читання в коментарях

Щойно також збагнула, що я ніде не поділилась своїми думками про Емпусіон Ольги Токарчук, хоча ця книга однозначно увійде в мій (й багатьох в моєму книжковому клубі) список найкращих книг за 2024 рік, тому давайте поділюсь з вами своїми короткими враженнями?

Почну зі своєї очевидної оцінки: ★★★★★

Отже, наші вхідні дані: у 1913 році молодий львівський студент, який хворіє на туберкульоз, відправляється в санаторій у західній Польщі. Але поміж лікування, прогулянок на природі та розмов за вечерею за келихом галюциногенного локального лікеру (не питайте), в санаторії починають відбуватися досить дивні речі — спочатку у відвідувачів з'являється відчуття, що за ними хтось (чи може навіть щось слідкує), потім починають зникати речі, спогади, а за ними вже й люди.

Мені здається, що опис книги як «курортний горор» надзвичайно вдалий, адже як читачка я не могла зрозуміти, чи мені варто розслабитися та з головою поринути у солодко-спокійні описи Токарчук, чи бути у стані готовності очікувати неочікуване. В решті решт, я дійшла до висновку, що можу не вибирати між цими двома станами й що можу знаходитися в них двох одночасно.

Також я була шокована тим, як у Токарчук вийшло зробити книгу, в якій ледь не кожен головний герой мало того, що чоловік, так ще й лютий сексист, який не соромиться розмірковувати про дефектність жінок та зводити їх життя лише до функції дітонародження, абсолютно й тотально феміністичною! Авторка майстерно використовує іронію та демонструє наскільки абсурдно звучать слова таких літературних (й не тільки) титанів як Джозефа Конрада, Девіда Лоуренса, Моема, Фрейда, Чарльза Дарвіна, Ніцше, Сартра, Шекспіра, Єйтса та інших.

З інших моментів, які сподобались: опис життя середнього класу на початку XX століття перед великими війнами та нариси про життя у Львові, роздуми про важливість самоідентифікації, про життя з-поміж смерті, про мораль та про те, чому важливо залишатися відданими своїм принципам.

Загалом, це ідеальна книга для читання у холодні осінні й зимові вечори.

Мені після завершення аж захотілось відправитися в якийсь паранормальний польський чи чеський санаторій, тому Карлові Вари, here I come!