Також збагнула, що давно вам не показувала свої книжкові покупки, тому негайно виправляюсь 👀
1. Waiting to Be Arrested at Night
2. Didion & Babitz
3. Shy Creatures
4. Did I Ever Tell You?
5. Foster Dad Explores the Cosmos
1. Waiting to Be Arrested at Night
Мемуари про те, що означає бути уйгуром в Китаї та розуміти, що проти твого народу відбувається геноцид. Це книга також про пережиті тортури й роки в «трудовому» таборі, про погрози та про «зникнення» найдорожчих.
2. Didion & Babitz
Про життя та стосунки (спочатку дружні, а потім ворожі) літературних титанок Джоан Дідіон та Єви Бабіц.
3. Shy Creatures
1964 рік. Психотерапевтка Хелен має роман з харизматичним лікарем, якого звати Ґіл. Але одного весняного ранку мовчазний 37-річний художник Вільям прибуває у госпіталь, в якому працює наша головна героїня і вона націлена дізнатися про нього більше.
4. Did I Ever Tell You?
Коли авторці книги було всього 11 років, її мати померла від раку, але залишила за собою скриньку з листами на кожен день її народження аж до 30-річчя і записки, які підписані «в день твого весілля» та «коли в тебе народиться дитина». Це мемуари про силу любові попри смерть.
5. Foster Dad Explores the Cosmos
Цю книгу порівнюють з «Таємною історією» Тартт в цьому дебютному романі про скандал в американській школі, який розповідається у формі літературного розслідування.
❤75🔥13💘8👍2❤🔥1🙏1😍1🤗1😎1
Можна було відмітити книги, які ти хочеш прочитати і які ти прочитав та сайт автоматично згенерує ці списки для тебе.
Отже, в мене вийшло —
34 книги у TBR та всього 5 книг зі списку, які я прочитала цьогоріч, серед яких: Beautyland, The Empusium, The Anxious Generation, Cold Crematorium та Knife 👀
Якщо вирішите зробити свої списки, то поділіться в коментарях, буде дуже цікаво їх побачити!
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤78🔥7😍4👍2👏1💯1💘1😎1
Щойно також збагнула, що я ніде не поділилась своїми думками про Емпусіон Ольги Токарчук, хоча ця книга однозначно увійде в мій (й багатьох в моєму книжковому клубі) список найкращих книг за 2024 рік, тому давайте поділюсь з вами своїми короткими враженнями?
Почну зі своєї очевидної оцінки: ★★★★★
Отже, наші вхідні дані: у 1913 році молодий львівський студент, який хворіє на туберкульоз, відправляється в санаторій у західній Польщі. Але поміж лікування, прогулянок на природі та розмов за вечерею за келихом галюциногенного локального лікеру (не питайте), в санаторії починають відбуватися досить дивні речі — спочатку у відвідувачів з'являється відчуття, що за ними хтось (чи може навіть щось слідкує), потім починають зникати речі, спогади, а за ними вже й люди.
Мені здається, що опис книги як «курортний горор» надзвичайно вдалий, адже як читачка я не могла зрозуміти, чи мені варто розслабитися та з головою поринути у солодко-спокійні описи Токарчук, чи бути у стані готовності очікувати неочікуване. В решті решт, я дійшла до висновку, що можу не вибирати між цими двома станами й що можу знаходитися в них двох одночасно.
Також я була шокована тим, як у Токарчук вийшло зробити книгу, в якій ледь не кожен головний герой мало того, що чоловік, так ще й лютий сексист, який не соромиться розмірковувати про дефектність жінок та зводити їх життя лише до функції дітонародження, абсолютно й тотально феміністичною! Авторка майстерно використовує іронію та демонструє наскільки абсурдно звучать слова таких літературних (й не тільки) титанів як Джозефа Конрада, Девіда Лоуренса, Моема, Фрейда, Чарльза Дарвіна, Ніцше, Сартра, Шекспіра, Єйтса та інших.
З інших моментів, які сподобались: опис життя середнього класу на початку XX століття перед великими війнами та нариси про життя у Львові, роздуми про важливість самоідентифікації, про життя з-поміж смерті, про мораль та про те, чому важливо залишатися відданими своїм принципам.
Загалом, це ідеальна книга для читання у холодні осінні й зимові вечори.
Мені після завершення аж захотілось відправитися в якийсьпаранормальний польський чи чеський санаторій, тому Карлові Вари, here I come!
Почну зі своєї очевидної оцінки: ★★★★★
Отже, наші вхідні дані: у 1913 році молодий львівський студент, який хворіє на туберкульоз, відправляється в санаторій у західній Польщі. Але поміж лікування, прогулянок на природі та розмов за вечерею за келихом галюциногенного локального лікеру (не питайте), в санаторії починають відбуватися досить дивні речі — спочатку у відвідувачів з'являється відчуття, що за ними хтось (чи може навіть щось слідкує), потім починають зникати речі, спогади, а за ними вже й люди.
Мені здається, що опис книги як «курортний горор» надзвичайно вдалий, адже як читачка я не могла зрозуміти, чи мені варто розслабитися та з головою поринути у солодко-спокійні описи Токарчук, чи бути у стані готовності очікувати неочікуване. В решті решт, я дійшла до висновку, що можу не вибирати між цими двома станами й що можу знаходитися в них двох одночасно.
Також я була шокована тим, як у Токарчук вийшло зробити книгу, в якій ледь не кожен головний герой мало того, що чоловік, так ще й лютий сексист, який не соромиться розмірковувати про дефектність жінок та зводити їх життя лише до функції дітонародження, абсолютно й тотально феміністичною! Авторка майстерно використовує іронію та демонструє наскільки абсурдно звучать слова таких літературних (й не тільки) титанів як Джозефа Конрада, Девіда Лоуренса, Моема, Фрейда, Чарльза Дарвіна, Ніцше, Сартра, Шекспіра, Єйтса та інших.
З інших моментів, які сподобались: опис життя середнього класу на початку XX століття перед великими війнами та нариси про життя у Львові, роздуми про важливість самоідентифікації, про життя з-поміж смерті, про мораль та про те, чому важливо залишатися відданими своїм принципам.
Загалом, це ідеальна книга для читання у холодні осінні й зимові вечори.
Мені після завершення аж захотілось відправитися в якийсь
❤105🔥17💘5🥰1🙏1🤗1😎1
🪶 Ну і не можу я з вами не поділитися візуалом, який в мене асоціюється з «Емпусіоном»
❤102😍19🔥7🥰5❤🔥2💘2😱1💯1😎1
☕️ Починаю ранок з надзвичайного анонсу від Печери Платона — «Філософині», антології філософських текстів авторства видатних жінок XVII–XIX століть, уперше опублікованих українською мовою!
Ви тільки подивіться на цей опис:
Печера Платона просто булочки й запропонували мені можливість прочитати книгу перед її офіційним виходом, аби я могла поділитися своїми враженнями з вами, тому очікуйте на мої думки вже незабаром!
Ви тільки подивіться на цей опис:
У творах Сожурне Трус і Гарієт Тейлор-Міл викладено засадничі ідеї фемінізму й аболіціонізму. Гарієт Мартіно радить, як розвивати критичне мислення, а Франсіс Павер Коб обґрунтовує етичне ставлення до тварин. Марґарет Кавендіш розкриває поняття нескінченності та свою концепцію живої матерії як основи світу, а Мері Шеперд аналізує відмінності між сприйняттям і реальністю. Розмаїття традицій, тем і письменницьких стилів авторок допомагає прочитати філософію по-новому.
Печера Платона просто булочки й запропонували мені можливість прочитати книгу перед її офіційним виходом, аби я могла поділитися своїми враженнями з вами, тому очікуйте на мої думки вже незабаром!
❤🔥94❤18🔥5👏1😱1😍1🤗1💘1😎1
🗞 Якщо у вас є 20 хвилин, я закликаю вас прочитати феноменальне есе, яке я знайшла на Substack, яке у перекладі з англійської звучить «як травми впливають на те, чому ми не любимо читати та чому нас через це легше пригнічувати» від есеїстки та культурологині Ісмату Гвендолин, але раптом цього часу у вас немає, то можете глянути мої коментарі щодо нього нижче —
Про що есе: про те, що читання не настільки легке заняття, яким воно здається на перший погляд + про важливість читання як інструменту визволення та спротиву, написане через призму особистого досвіду авторки
Ключові моменти:
Додам від себе, що ми вже всі бачимо, як у сучасному українському контексті читання набуває нового значення.
Це вже не просто дія для здобуття конкретних знань, чи для того, аби приємно провести — читання стає актом збереження себе, своєї мови, своєї культури. Коли ми читаємо українською, коли обираємо книги наших авторів, коли створюємо простір для обговорення прочитаного — ми творимо новий культурний ландшафт й активно протестуємо проти того, що роками нам навіювала росія (від меншовартості українською мови до позірної «геніальності» російських письменників й поетів, з якими нам створювали парадоксальний зв'язок, з однієї сторони певну приналежність (бо колоніалізм часто тримається на ідеї спільності культури), але водночас акцент на тому, що вони все ж більше «наші», бо російські, а не «ваші» тощо).
Особливо важливим мені здається спостереження авторки про те, як травматичний досвід може впливати на наше ставлення до читання. В українському контексті це набуває додаткового виміру — як ми можемо використовувати читання для зцілення колективних травм? Як через літературу ми можемо краще зрозуміти себе та свою історію? Есе породило багато роздумів і я буду дуже рада дізнатися ваші думки!
Про що есе: про те, що читання не настільки легке заняття, яким воно здається на перший погляд + про важливість читання як інструменту визволення та спротиву, написане через призму особистого досвіду авторки
Ключові моменти:
— Ми живемо в епосі атропоцену (що позначає геологічну епоху, в якій рівень людської активності відіграє істотну роль в екосистемі Землі) і ми маємо пам'ятати, що наш світ створений нами, від міських пейзажів до соціальних структур, а отже, ми можемо його «перестворювати» (і це конче необхідно робити вже);
— Керівний (політики, олігархи, знаменитості, бізнесмени тощо) клас отримує вигоду від неграмотності населення, не повної неграмотності, а такої, що дозволяє людям працювати, але не дає їм можливості критично мислити та створювати щось нове;
— Наше ставлення до читання часто травмоване дитячим досвідом, читання часто було «завданням», яке нам давали на канікули й змушували виконувати попре наше бажання, воно рідко коли сприймалось як інструмент, який приносить задоволення чи розвиває фантазію; особливо помітно травматичну реакцію на читання у тих, хто читав повільніше, чи у кого був недостатній словниковий запас, чи тривога, коли вчителька змушувала читати перед усіма тощо;
— Авторка розмірковує про те, що імперіям (автора розглядає саме імперіалізм США) не вигідно заохочувати своїх громадян активно читати;
— Короткі відео в ТТ чи Reels нас розважають більше, ніж навчають, авторка зазначає, що більшість інформації з коротких відео не затримується в пам'яті надовго, на відміну від прочитаних книг і закликає нас згадати бодай одне освітнє коротке відео, яке ми побачили рік чи два тому та яке закарбувалось в наші пам'яті (чи пригадуєте ви хоча б одне, бо я ні);
— Читання – це не лише вид опору, але й окрема навичка, відмінна від слухання чи перегляду відео, це дисципліна, яку потрібно розвивати окремо, навіть якщо це некомфортно (з цим я абсолютно погоджуюсь).
Додам від себе, що ми вже всі бачимо, як у сучасному українському контексті читання набуває нового значення.
Це вже не просто дія для здобуття конкретних знань, чи для того, аби приємно провести — читання стає актом збереження себе, своєї мови, своєї культури. Коли ми читаємо українською, коли обираємо книги наших авторів, коли створюємо простір для обговорення прочитаного — ми творимо новий культурний ландшафт й активно протестуємо проти того, що роками нам навіювала росія (від меншовартості українською мови до позірної «геніальності» російських письменників й поетів, з якими нам створювали парадоксальний зв'язок, з однієї сторони певну приналежність (бо колоніалізм часто тримається на ідеї спільності культури), але водночас акцент на тому, що вони все ж більше «наші», бо російські, а не «ваші» тощо).
Особливо важливим мені здається спостереження авторки про те, як травматичний досвід може впливати на наше ставлення до читання. В українському контексті це набуває додаткового виміру — як ми можемо використовувати читання для зцілення колективних травм? Як через літературу ми можемо краще зрозуміти себе та свою історію? Есе породило багато роздумів і я буду дуже рада дізнатися ваші думки!
❤72🔥11👍2✍1🤗1💘1
Всім привіт! Маленький організаційний момент — якщо ви відправили скрін оплати і я до вас поки не повернулась, то не хвилюйтесь — ваш абонемент зафіксовано! На жаль, Телеграм думає, що сотні нових переписок щодня — спам, тому обмежує можливість писати повідомлення, раптом ми вам ще не відмовили, то відповімо впродовж наступних днів 🤍
❤42👍1🔥1😍1💯1🤗1💘1
🪭 В нас сьогодні виходить якийсь день книжкових анонсів, але не поділитися цим з вами я не можу, тому ловіть добірку з 9 азійських книг в англійському перекладі від одного з моїх улюблених британських нішових видавництв — Honford Star
1. First Love
2. The Proposal
3. Ten Thousand Miles of Clouds and Moons
4. The New Seoul Park Jelly Massacre
5. Cannibals
6. Finger Bone
7. The Specters of Algeria
8. Your Utopia
9. The Age of Doubt
1. First Love
Обов'язково буду цю книгу читати (вже її придбала)! Автор виграв одну з найпрестижніших літературних премій в Японії та книга стала абсолютним бестселером. Психологічна драма та юридичний (ага!) трилер про те, як студентка Канна Хіджіріяма вбила свого батька й оголосила поліції, що мотив її дій вони мають знайти самі. Поки японське медіа сходить з розуму та називає жінку "занадто гарною, аби бути вбивцею", юрист студентки просить психолога Юкі Макабе підготувати Канну до суду. Під час їх розмов Юкі мало-помалу розкриває відносини Канни з її батьком, матірʼю та "першим коханням" студенти, але водночас помічає разючі нестикування у її розповіді...
2. The Proposal
Міжгалактичний роман на фоні війни між Землею та далекою планетою, який розкривається через серію інтимних листів.
3. Ten Thousand Miles of Clouds and Moons
Збірка есе, поезій та маленьких оповідань від сучасних китайських письменників.
4. The New Seoul Park Jelly Massacre
Обожнюю корейську літературу, тому також вже придбала цю книгу! Про що вона: у відомому Сеульському парку атракціонів дивний чоловік пропонує відвідувачам солодке магічне жиле... але є (жахливий) нюанс. Історія про те, що правильно нас вчили батьки і що ми не маємо брати солодощі від незнайомців.
5. Cannibals
Книга від лауреата найпрестижнішої японської літературної премії імені Рюноске Акутаґави про те, як хлопець усіляко намагається не повторити долю свого жорсткого батька. Рейтинг на Goodreads всього 2.9, але оскільки це японська література, то треба читати й дивитися на контексти. Прочитаю та відзвітують вам!
6. Finger Bone
1942 рік. Друга світова війна. Історія про те, як японський солдат у Папуа Нова Гвінеї носить з собою палець свого полеглого друга, який він прагне повернути в Японію синові товариша за будь-яку ціну.
7. The Specters of Algeria
Книга про те, як група драматургів поширюють єдину п'єсу Карла Маркса під час диктаторства на початку ХХ століття у Кореї та про усі наслідки, які витікають з їх дій.
8. Your Utopia
Збірка маленьких оповідань від корейського автора про втрати, відкриття, ідеалізм, антиутопію, смерть та безсмертя.
9. The Age of Doubt
Книга історій однієї з найвидатніших корейських письменниць Пак Кйоні (корейські філологи, виправте мене, раптом транслітерація не ок), в яких відображений її власний досвід у період після Корейської війни та південнокорейських диктатур впродовж ХХ століття.
❤48❤🔥8🔥4👍2🥰2😍1🤗1💘1😎1