Зізнавайтесь, хто там з вас хотів відкрити своє видавництво? Бо Літосвіта випустила курс для тих, хто хоче почати книжковий бізнес 👀
Курс стартує вже сьогодні, тому раптом побачили цю лагідну рекламу та вона вам відгукнулась — це точно знак!
Я просто напишу, що спікери там будуть ого-го які: засновник «Ранку», засновник «Сенсу», засновниця «Віхола», екскерівниця відділу PR & Marketing «Видавництва Старого Лева», директорка «Абук» й інші!
Цей курс — чудовий старт для тих, хто хоче відкрити власне видавництво, книгарню або інший навколокнижковий проєкт, навчитися ефективно просувати книжки. Учасники почують досвід колег, зрозуміють специфіку українського ринку, зможуть знайти однодумців для втілення ідей.
Що ми маємо: 16 годин контенту, 90 днів доступу до матеріалів після завершення курсу + я дуже зраділа, коли побачила, що Літосвіта також пропонуватиме можливість нетворкінгу з колегами по галузі — лише заради цього можна записатися…
Раптом ви захотіли записатися, або ж прочитати про курс більше, то ви можете це зробити ось тут!
Курс стартує вже сьогодні, тому раптом побачили цю лагідну рекламу та вона вам відгукнулась — це точно знак!
Я просто напишу, що спікери там будуть ого-го які: засновник «Ранку», засновник «Сенсу», засновниця «Віхола», екскерівниця відділу PR & Marketing «Видавництва Старого Лева», директорка «Абук» й інші!
Цей курс — чудовий старт для тих, хто хоче відкрити власне видавництво, книгарню або інший навколокнижковий проєкт, навчитися ефективно просувати книжки. Учасники почують досвід колег, зрозуміють специфіку українського ринку, зможуть знайти однодумців для втілення ідей.
Що ми маємо: 16 годин контенту, 90 днів доступу до матеріалів після завершення курсу + я дуже зраділа, коли побачила, що Літосвіта також пропонуватиме можливість нетворкінгу з колегами по галузі — лише заради цього можна записатися…
Раптом ви захотіли записатися, або ж прочитати про курс більше, то ви можете це зробити ось тут!
Litosvita
Книжковий бізнес
📰 Прочитала щойно дуже цікаву статтю про те, як професори вбили літературу як предмет в університеті.
І саме цікаве це те, що її написав професор літератури Рейнальдо Ладдаги з престижного американського університету UPenn!
Уявіть собі ось що — навіть у Гарварді студенти вже не можуть впоратися з розумінням базових конструкцій (ми говоримо за підмети та присудки, люди) у творах. Але найцікавіше, що професор не йде легким шляхом, звинувачуючи у всьому Інтернет чи «молодь, яка не хоче читати». Він чесно визнає, що викладачі самі доклали руку до цієї кризи.
Замість того, щоб занурюватись у красу мови Шекспіра чи розбирати складні наративні структури Джойса, викладачі почали «спрощувати» програму: більше фільмів, менше складних текстів, більше розмов про сучасні проблеми замість аналізу літературних творів. Знаєте, це як замінити вивчення класичної музики обговоренням останніх трендів у TikTok. І те, і те заслуговує на життя, але, погодьтесь, що це геть інше і геть по-іншому впливає на розвиток особистості.
І ось що виходить в результаті: викладачі перестали вимагати глибокого розуміння текстів, студенти втратили здатність їх читати, і тепер всі в розгубленості — хто цю проблему первинно створив та як й хто має її вирішувати?
Питання до вас (особливо до тих, хто вивчає літературу зараз) — чи вважаєте ви, що модернізація освіти не завжди хороша ідея і чи поспішили університети й професори, коли перестали вимагати від студентів літератури те, що робить їх студентами літератури? Тобто читати та глибинно аналізувати тексти?
І саме цікаве це те, що її написав професор літератури Рейнальдо Ладдаги з престижного американського університету UPenn!
Уявіть собі ось що — навіть у Гарварді студенти вже не можуть впоратися з розумінням базових конструкцій (ми говоримо за підмети та присудки, люди) у творах. Але найцікавіше, що професор не йде легким шляхом, звинувачуючи у всьому Інтернет чи «молодь, яка не хоче читати». Він чесно визнає, що викладачі самі доклали руку до цієї кризи.
Замість того, щоб занурюватись у красу мови Шекспіра чи розбирати складні наративні структури Джойса, викладачі почали «спрощувати» програму: більше фільмів, менше складних текстів, більше розмов про сучасні проблеми замість аналізу літературних творів. Знаєте, це як замінити вивчення класичної музики обговоренням останніх трендів у TikTok. І те, і те заслуговує на життя, але, погодьтесь, що це геть інше і геть по-іншому впливає на розвиток особистості.
І ось що виходить в результаті: викладачі перестали вимагати глибокого розуміння текстів, студенти втратили здатність їх читати, і тепер всі в розгубленості — хто цю проблему первинно створив та як й хто має її вирішувати?
Питання до вас (особливо до тих, хто вивчає літературу зараз) — чи вважаєте ви, що модернізація освіти не завжди хороша ідея і чи поспішили університети й професори, коли перестали вимагати від студентів літератури те, що робить їх студентами літератури? Тобто читати та глибинно аналізувати тексти?
Compact
How Professors Killed Literature
In our quest for relevance, we teachers of literature have ended up becoming unnecessary.
Починаємо день з любування — сьогодні дивимось на пана філософа й письменника Альбера Камю 😏
І я одразу натякаю на те, який тематичний день нас чекає сьогодні...
І я одразу натякаю на те, який тематичний день нас чекає сьогодні...
✉️ І ще я не можу не поділитися з вами цікавою історією з життя Альбера Камю — він виховувався неписьменною мамою, яка робила все у своїх силах, аби забезпечувати свою сім'ю усім необхідним після того, як її чоловік та батько Альбера помер у битві на Марні в 1914 році.
В 7 класі Камю помітив вчитель Луї Жермен, який назвав хлопчика «винятковим» та взяв під своє крило, заохочуючи його вчитися та податися на стипендію, щоб продовжити навчання замість того, аби йти працювати (те, що очікувала від нього його сім'я).
Вони продовжували підтримати зв'язок один з одним аж до самої смерті Камю, який після отримання Нобелівської премії з літератури написав листа своєму викладачу (власне, перекладом якого та відповіддю викладача — Дануся останнім часом дуже любить перекладати для вас всякі штуки — я з вами хочу зараз поділитися).
В 7 класі Камю помітив вчитель Луї Жермен, який назвав хлопчика «винятковим» та взяв під своє крило, заохочуючи його вчитися та податися на стипендію, щоб продовжити навчання замість того, аби йти працювати (те, що очікувала від нього його сім'я).
Вони продовжували підтримати зв'язок один з одним аж до самої смерті Камю, який після отримання Нобелівської премії з літератури написав листа своєму викладачу (власне, перекладом якого та відповіддю викладача — Дануся останнім часом дуже любить перекладати для вас всякі штуки — я з вами хочу зараз поділитися).
На мою думку, це такий універсальний людський досвід — чітко пам'ятати що тих викладачів, які нас підтримували і які нас заохочували сміливо мріяти, що тих, хто намагався нас переконати в тому, що у нас нічого не вийде.
Пам'ятаю, як колись вчитель фізики змусив мене встати перед всім класом і який, серед багатьох інших красномовних речень, обізвав мене «дебілкою, в якої нічого в житті не вийде». І хоча я досі працюю над тим, аби дебілкою не бути, в житті в мене точно щось вийшло.
Але натомість, я з великою теплотою згадую Марію Миколаївну, викладачку з мого університету, яка без жодних запитань й без жодного осуду раз за разом дозволяла мені із запізненням здавати роботи після того, як я на першому курсі пережила насильство зі сторони однокурсника. Вона не знала про ситуацію нічого, але коли роками згодом вона про це дізналась, то пояснила мені, що «по твоїх очах бачила, що тобі потрібне розуміння та допомога».
Так ось, краще бути такою як Марія Миколаївна, ніж вчителем фізики з, парадоксальним й цілком доречним для нього, прізвищем Міль.
Мені аж цікаво стало, чи резонують мої слова з вами? Чи були у вас схожі ситуації, коли викладачі (у будь-якому сенсі наступного слова) запам'ятались на все життя?
Пам'ятаю, як колись вчитель фізики змусив мене встати перед всім класом і який, серед багатьох інших красномовних речень, обізвав мене «дебілкою, в якої нічого в житті не вийде». І хоча я досі працюю над тим, аби дебілкою не бути, в житті в мене точно щось вийшло.
Але натомість, я з великою теплотою згадую Марію Миколаївну, викладачку з мого університету, яка без жодних запитань й без жодного осуду раз за разом дозволяла мені із запізненням здавати роботи після того, як я на першому курсі пережила насильство зі сторони однокурсника. Вона не знала про ситуацію нічого, але коли роками згодом вона про це дізналась, то пояснила мені, що «по твоїх очах бачила, що тобі потрібне розуміння та допомога».
Так ось, краще бути такою як Марія Миколаївна, ніж вчителем фізики з, парадоксальним й цілком доречним для нього, прізвищем Міль.
Мені аж цікаво стало, чи резонують мої слова з вами? Чи були у вас схожі ситуації, коли викладачі (у будь-якому сенсі наступного слова) запам'ятались на все життя?
Так, нижче показую вам бібліотеку з якою наразі живу, розповідаю трішки про книги, які на полицях та ставлю перед усіма нами риторичні питання 😂
О, і ще забула показати вам ось що — пам'ятаєте, я вам декілька днів тому розповідала про нову книгу з ілюстрованими щоденниками турецького автора й Нобелівського лауреата з літератури Памука?
Так ось, я її не могла оминути і це однозначно-однозначно-однозначно найгарніша книга, яку я придбала в цьому році (і боже, як вона пахне; тут ви маєте мені сказати, що я не божевільна і що ви також оцінюєте книги по запаху) 🥹
Я записала для вас маленьке відео, щоб ви побачили як книга виглядає зсередини, але це просто вау! Оригінальні скани сторінок розміщені по центру, а навколо них — англійський переклад! Така краса 💔
Так ось, я її не могла оминути і це однозначно-однозначно-однозначно найгарніша книга, яку я придбала в цьому році (і боже, як вона пахне; тут ви маєте мені сказати, що я не божевільна і що ви також оцінюєте книги по запаху) 🥹
Я записала для вас маленьке відео, щоб ви побачили як книга виглядає зсередини, але це просто вау! Оригінальні скани сторінок розміщені по центру, а навколо них — англійський переклад! Така краса 💔
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Ви ж всі, напевно, знаєте, що я велика фанатка слова й історій загалом, тому коли я дізнаюсь про те, що у нас створюють класні проєкти або ж курси пов'язані з цим, я не можу їх просто тримати при собі — одразу біжу вам про все розповідати 😂
Отже —
16 грудня стартують практичні мінікурси Story Noir для тих, хто хоче створювати та писати історії (і тут не має значення, чи для блогу, чи для бізнесу, чи для власної творчості) від Анни Петрулі, яка понад 15 років професійно працює з текстами (в тому числі з українськими креативними агенціями, яким вона допомагає зі сторітелінгом)!
Я думаю, що ці курси будуть цікавими для багатьох з вас, тому що вони допоможуть розібрати фішки та ритуали відомих письменників, освоїти техніки сторітелінгу та утримання уваги читача (що просто супер важливо в контексті ХХІ століття, коли навколо стільки інформацію і так мало часу на її споживання) + курси також допоможуть надихнути на власні тексти та писатимемо без блоків, навіть якщо ніколи до цього не писали.
Кожен мінікурс складається з:
— 7 лекцій;
— 10 додаткових матеріалів конспекту;
— чату для нетворкінгу з іншими героями;
— домашніх завдань без перевірки;
— 6 місяців доступу.
А ще я списалась з Анною, авторкою Story Noir, та вона запропонувала усім підписками каналу How to book знижку в 500 гривень, яку можна отримати використавши промокод howtobook500, ну хіба не краса? ☺️
Я так сильно радію, що в нас є такі проєкти, бо вважаю, що українцям є про що розповісти (і робимо ми це дуже файно; підозрюю, що наша мелодійна мова тут відіграє вагому роль), незалежно від того, де ми вирішуємо це робити: в блозі, в статтях, або ж у власних художніх книгах, чи мемуарах!
Хто запишеться — поділитись потім враженнями, бо я відчуваю, що має бути дуже-дуже круто!
Отже —
16 грудня стартують практичні мінікурси Story Noir для тих, хто хоче створювати та писати історії (і тут не має значення, чи для блогу, чи для бізнесу, чи для власної творчості) від Анни Петрулі, яка понад 15 років професійно працює з текстами (в тому числі з українськими креативними агенціями, яким вона допомагає зі сторітелінгом)!
Я думаю, що ці курси будуть цікавими для багатьох з вас, тому що вони допоможуть розібрати фішки та ритуали відомих письменників, освоїти техніки сторітелінгу та утримання уваги читача (що просто супер важливо в контексті ХХІ століття, коли навколо стільки інформацію і так мало часу на її споживання) + курси також допоможуть надихнути на власні тексти та писатимемо без блоків, навіть якщо ніколи до цього не писали.
Кожен мінікурс складається з:
— 7 лекцій;
— 10 додаткових матеріалів конспекту;
— чату для нетворкінгу з іншими героями;
— домашніх завдань без перевірки;
— 6 місяців доступу.
А ще я списалась з Анною, авторкою Story Noir, та вона запропонувала усім підписками каналу How to book знижку в 500 гривень, яку можна отримати використавши промокод howtobook500, ну хіба не краса? ☺️
Я так сильно радію, що в нас є такі проєкти, бо вважаю, що українцям є про що розповісти (і робимо ми це дуже файно; підозрюю, що наша мелодійна мова тут відіграє вагому роль), незалежно від того, де ми вирішуємо це робити: в блозі, в статтях, або ж у власних художніх книгах, чи мемуарах!
Хто запишеться — поділитись потім враженнями, бо я відчуваю, що має бути дуже-дуже круто!