Також скажу, що раптом для вас книжковий блог є не основною цілю і що ви прагнете, наприклад, написати книгу, знайти потужне коло однодумців, почати писати статті й розпочати кар'єру у журналістиці — цикл лекцій також підійде для вас, тому що всі ці речі робити набагато простіше, коли у вас є платформа та певна публічність

Ми живемо у столітті соціальних мереж, тому ігнорувати їх значення ми не можемо

Також я не посоромлюсь зізнатися, що знайомства (й навіть подальша дружба!) з видатними українцями й іноземцями, які дотичні до літератури, запрошення на круті івенти та можливості класних колаборацій, публікації в United24, Vogue, Cosmo та навіть у книжковій палаті України (щоб ви знали, що ми тут серйозні люди) стали можливими також через те, що в мене є цей блог

Бо мій блог це не лише про книги, це інструмент, який допомагає транслювати мої цінності як людини й професіоналки, тому не дивовижно, що разом з його початком прийшло дуже багато класного у моє життя

🌱 Почала читати «The vast extent: on seeing and not seeing further», бо після вчорашнього перегляду «Інтерстеллар» в кіно (в честь десятої річниці з дня премʼєри фільму) в мене знов зʼявилось відчуття тотального захоплення нашим світом й тим, що відбувається навколо нас

Сподіваюсь вже завтра її дочитати та поділитися враженнями, а сьогодні на каналі очікуйте пост про літературні паралелі у фільмі та мої думки про слова героїні Енн Гетевей, що кохання виходить за межі нашого світосприйняття

Котики, я написала багато слів про Інтестеллар, про паралелі з літературою у фільмі та про кохання! Підтримаєте мене? З вас лайки та/або коментарі, а з мене текст 🤍

🪐 Про Інтерстеллар, літературні паралелі та любов

Я вже колись писала про те, чому я інколи пишу про кіно на каналі про книги, але продублюю основну ідею ще разок:

Кіно — це дитина народжена від літератури. Без сценарію, без письма, без слова немає кінематографії. Фільм — це поезія, це роман у русі. 

Як часто буває з класними фільмами, основні теми, які підіймаються (космос, міжгалактичні подорожі, екологія) не завжди є ключовими. У випадку Інтерстеллара, цією ключовою темою однозначно, однозначно, однозначно є кохання і мені не може не імпонувати те, як воно передається саме за допомогою літератури + того, що саме книжкова полиця головної героїні стає певним його уособленням.

Але переходимо до самих літературних паралелей та як саме вони повʼязані з вираженням любові.

1. Вірш Ділана Томаса «Do not go gentle into that good night»

Не говори смиренно прощавай,
Літам слід сяяти на схилі днів,
Лютуй, ярися, тільки не згасай.
 
Мудрець провидів неминучий край,
Пітьму не нищать блискавиці слів,
Не говори смиренно прощавай.

Цей вірш з'являється у фільмі декілька раз та закликає героїв лютувати проти смерті. Томас присвятив його своєму батькові, закликаючи його триматися, заради себе, своїх близьких, заради життя, тому символічно, що цей вірш лунає тоді, коли Купер бореться за своє життя заради своїх дітей, а отже заради любові.

2. Книга «Серце тьми» Джозефа Конрада

Чорну діру біля планети Міллера фізик Роміллі називає справжнім «серцем тьми». Я думаю, що про паралелі між однойменним романом Конрада та фільмом братів Ноланів я ще напишу, а поки хочу сфокусуватися саме на тому, що діру було названо саме «серцем» і що саме в цій чорній дірі, в цьому п’ятому вимірі, наш головний герой здатен був фізично доторкнутися до любові: подаючи знаки своїй доньці Мерфі та до Амелії Бренд, простягаючи їй фантомну руку через простір та час. 

3. «Божественна комедія» Данте Аліг'єрі

Хоча прямих референсів у фільмі до поеми не було, але я не могла не згадати певні рядки (рай: пісня 33) з неї, які дуже влучно описують те, яку саме роль любов відіграє у всесвіті:

О щедрий даре вишніх таємниць, дай утопити зір в яскравім світі, який не зна ні меж, ані границь! Я бачив, що у цій глибіні скритій, любов, як в палітурці, добира, розкидане, мов сторінки розбиті. Суть, випадковість, суміш зла й добра, роїлись на межі мого вмлівання... І мову ніби сутінок стира.

Любов — це те, що поєднує все навколо нас. Це те невидимо чорнило, про яке писав Данте та про яке йдеться у фільмі. 

А тепер декілька слів про кохання та п'ятий вимір —

У фільмі є сцена (опублікую кадри з неї нижче), в якій героїня Енн Гетевей розмірковує про те, що любов може належати до окремого простору, до простору, до якого ми ще не можемо доторкнутися. Вона говорить, що саме любов веде її до планети свого коханого (яка, як ми дізнаємось пізніше, була єдина придатна для життя), що саме любов веде Купера до його дітей. Любов виходить за межі нашої біології та егоїзму, адже як пояснити те, що ми продовжуємо віддано любити тих, кого вже з нами немає? Що ми з цього звʼязку отримуємо? 

Також згадала про напис на одній з лавок в нью-йоркському Централ-парку (про це, до речі, зроблю окремий пост сьогодні), яку чоловік присвятив своїй покійній жінці зі словами:

Now that you are dead, you are everywhere.

Тепер коли тебе немає, ти повсюди.

В контексті ідеї фільму, ці слова резонують в рази сильніше: коли ми помираємо, ми не лише звільняємо енергію, яка була в нас, але ми починаємо існувати в усіх лініях часу. Ми повсюди. Повсюди також існує наша любов. Вона, як і ми, не зникає, а лише трансформується.

І раз сьогодні така філософсько-лірична тема, то давайте я завершу цитатою з однієї зі своїх улюблених пісень (яка, знов же таки дуже символічно, бо саме біля цієї планети Купер побачив свою доньку!) називається «Saturn» гурту Sleeping At Last —

I'd give anything to hear you say it one more time,
That the universe was made just to be seen by my eyes.

Я б все віддав, аби почути від тебе ще один раз —
Що всесвіт було створено, аби я на нього дивився своїми очима.