Зізнавайтесь, хто там з вас хотів відкрити своє видавництво? Бо Літосвіта випустила курс для тих, хто хоче почати книжковий бізнес 👀

Курс стартує вже сьогодні, тому раптом побачили цю лагідну рекламу та вона вам відгукнулась — це точно знак!

Я просто напишу, що спікери там будуть ого-го які: засновник «Ранку», засновник «Сенсу», засновниця «Віхола», екскерівниця відділу PR & Marketing «Видавництва Старого Лева», директорка «Абук» й інші!

Цей курс — чудовий старт для тих, хто хоче відкрити власне видавництво, книгарню або інший навколокнижковий проєкт, навчитися ефективно просувати книжки. Учасники почують досвід колег, зрозуміють специфіку українського ринку, зможуть знайти однодумців для втілення ідей.

Що ми маємо: 16 годин контенту, 90 днів доступу до матеріалів після завершення курсу + я дуже зраділа, коли побачила, що Літосвіта також пропонуватиме можливість нетворкінгу з колегами по галузі — лише заради цього можна записатися…

Раптом ви захотіли записатися, або ж прочитати про курс більше, то ви можете це зробити ось тут!

📰 Прочитала щойно дуже цікаву статтю про те, як професори вбили літературу як предмет в університеті.

І саме цікаве це те, що її написав професор літератури Рейнальдо Ладдаги з престижного американського університету UPenn!

Уявіть собі ось що — навіть у Гарварді студенти вже не можуть впоратися з розумінням базових конструкцій (ми говоримо за підмети та присудки, люди) у творах. Але найцікавіше, що професор не йде легким шляхом, звинувачуючи у всьому Інтернет чи «молодь, яка не хоче читати». Він чесно визнає, що викладачі самі доклали руку до цієї кризи.

Замість того, щоб занурюватись у красу мови Шекспіра чи розбирати складні наративні структури Джойса, викладачі почали «спрощувати» програму: більше фільмів, менше складних текстів, більше розмов про сучасні проблеми замість аналізу літературних творів. Знаєте, це як замінити вивчення класичної музики обговоренням останніх трендів у TikTok. І те, і те заслуговує на життя, але, погодьтесь, що це геть інше і геть по-іншому впливає на розвиток особистості.

І ось що виходить в результаті: викладачі перестали вимагати глибокого розуміння текстів, студенти втратили здатність їх читати, і тепер всі в розгубленості — хто цю проблему первинно створив та як й хто має її вирішувати?

Питання до вас (особливо до тих, хто вивчає літературу зараз) — чи вважаєте ви, що модернізація освіти не завжди хороша ідея і чи поспішили університети й професори, коли перестали вимагати від студентів літератури те, що робить їх студентами літератури? Тобто читати та глибинно аналізувати тексти?

Якщо ви мене хоча б трішки знаєте, то для вас не секрет, що я велика фанатка «особистого» нонфікшну, тобто всього, що стосується життя певної людини (мемуари, листи, щоденники тощо), тому не дивно, що відсьогодні на каналі я хочу відкрити нову рубрику — #зіщоденників 🪶

І починаємо ми нову рубрику зі щоденників Альбера Камю, який у 1946 році відвідав Нью-Йорк й описав те, що він робив у місті —

Понеділок. Ліг дуже пізно вчора. Встав дуже рано. Пропливаємо через гавань Нью-Йорка. Грандіозне видовище, незважаючи на туман, чи може саме через нього. Порядок, міць, економічна сила – все тут. Серце тремтить перед такою вражаючою нелюдяністю.

Я не сходжу на берег до одинадцятої години, після довгої череди формальностей, де з усіх пасажирів саме до мене ставляться з підозрою. Офіцер імміграційної служби врешті вибачається за затримку. «Я мусив це зробити, але не можу сказати чому». Загадка – але після п'яти років окупації... Мене зустрічають К., Е. та посланець з консульства. К. не змінився. Е. теж. Через всю цю метушню з імміграцією, прощання з Л., пані Д. та Р. виходять швидкими і холодними.

Втомлений. Грип повертається. Я ловлю свій перший погляд на Нью-Йорк на хитких ногах. На перший погляд – потворне, нелюдське місто. Але я знаю, що думка може змінитися. Ось деталі, які вражають: сміттярі носять рукавички, рух впорядкований, без потреби в регулювальниках на перехрестях, ні в кого в цій країні немає дрібних грошей, і всі виглядають так, наче щойно зійшли з малобюджетного кіномайданчика. Ввечері, перетинаючи Бродвей в таксі, втомлений і з температурою, я буквально приголомшений цирком яскравих вогнів. Я приїхав після п'яти років темряви, і це інтенсивне й насильницьке освітлення – перше, що дає мені враження перебування на новому континенті (величезний п'ятнадцятиметровий рекламний щит Camels: солдат з широко відкритим ротом випускає величезні клуби справжнього диму. Все жовте й червоне). Лягаю спати, хворий і душею, і тілом, але прекрасно знаючи, що через два дні моя думка зміниться.

П.С. Оскільки Телеграм обмежує кількість символів у постах, то продовжити читати переклад щоденника Камю ви можете ось тут!

На мою думку, це такий універсальний людський досвід — чітко пам'ятати що тих викладачів, які нас підтримували і які нас заохочували сміливо мріяти, що тих, хто намагався нас переконати в тому, що у нас нічого не вийде.

Пам'ятаю, як колись вчитель фізики змусив мене встати перед всім класом і який, серед багатьох інших красномовних речень, обізвав мене «дебілкою, в якої нічого в житті не вийде». І хоча я досі працюю над тим, аби дебілкою не бути, в житті в мене точно щось вийшло.

Але натомість, я з великою теплотою згадую Марію Миколаївну, викладачку з мого університету, яка без жодних запитань й без жодного осуду раз за разом дозволяла мені із запізненням здавати роботи після того, як я на першому курсі пережила насильство зі сторони однокурсника. Вона не знала про ситуацію нічого, але коли роками згодом вона про це дізналась, то пояснила мені, що «по твоїх очах бачила, що тобі потрібне розуміння та допомога».

Так ось, краще бути такою як Марія Миколаївна, ніж вчителем фізики з, парадоксальним й цілком доречним для нього, прізвищем Міль.

Мені аж цікаво стало, чи резонують мої слова з вами? Чи були у вас схожі ситуації, коли викладачі (у будь-якому сенсі наступного слова) запам'ятались на все життя?

💫 Подивіться який класний адвент-календар вийшов від Public Domain Review: що з мистецтва потрапить до суспільного надбання в 2025 році?

У загальному суспільне надбання визначають як сукупність творів, які не (більше, або ж апріорі) захищаються авторським правом, тобто їх можна
перекладати, публікувати й онлайн читати!

Поки що у нас відкрито 10 позицій:
1. «A Room of One's Own» Вірджінії Вульф
2. «The Man Within» Ґрема Ґріна
3. Творчість Анрі Матісса
4. «Шум і лють» Вільяма Фолкнера
5. Творчість Фріди Кало
6. «Магія в теорії та на практиці» Алістера Кроулі
7. Творчість музиканта Дюка Еллінгтона
8. «Прекрасна одержимість» Лойда К. Дуґласа
9. Творчість американського композитора Чарльза Едварда Айвза
10. «Прощавай, зброє» Ернеста Гемінґвея

Поки ми будемо слідкувати за тим, як календар буде відкриватися, в 2025 році також можемо очікувати, що суспільне надбання поповнять наступні твори:

— «Магічний острів» (Вільям Сібрук)
— Перший англійський переклад «На Західному фронті без змін» Ремарка
— «Червоні жнива» Дешилла Гемметта
— «Тарзан» Едгара Барроуза

Так, нижче показую вам бібліотеку з якою наразі живу, розповідаю трішки про книги, які на полицях та ставлю перед усіма нами риторичні питання 😂

Ви ж всі, напевно, знаєте, що я велика фанатка слова й історій загалом, тому коли я дізнаюсь про те, що у нас створюють класні проєкти або ж курси пов'язані з цим, я не можу їх просто тримати при собі — одразу біжу вам про все розповідати 😂

Отже —

16 грудня стартують практичні мінікурси Story Noir для тих, хто хоче створювати та писати історії (і тут не має значення, чи для блогу, чи для бізнесу, чи для власної творчості) від Анни Петрулі, яка понад 15 років професійно працює з текстами (в тому числі з українськими креативними агенціями, яким вона допомагає зі сторітелінгом)!

Я думаю, що ці курси будуть цікавими для багатьох з вас, тому що вони допоможуть розібрати фішки та ритуали відомих письменників, освоїти техніки сторітелінгу та утримання уваги читача (що просто супер важливо в контексті ХХІ століття, коли навколо стільки інформацію і так мало часу на її споживання) + курси також допоможуть надихнути на власні тексти та писатимемо без блоків, навіть якщо ніколи до цього не писали.

Кожен мінікурс складається з:
— 7 лекцій;
— 10 додаткових матеріалів конспекту;
— чату для нетворкінгу з іншими героями;
— домашніх завдань без перевірки;
— 6 місяців доступу.

А ще я списалась з Анною, авторкою Story Noir, та вона запропонувала усім підписками каналу How to book знижку в 500 гривень, яку можна отримати використавши промокод howtobook500, ну хіба не краса? ☺️

Я так сильно радію, що в нас є такі проєкти, бо вважаю, що українцям є про що розповісти (і робимо ми це дуже файно; підозрюю, що наша мелодійна мова тут відіграє вагому роль), незалежно від того, де ми вирішуємо це робити: в блозі, в статтях, або ж у власних художніх книгах, чи мемуарах!

Хто запишеться — поділитись потім враженнями, бо я відчуваю, що має бути дуже-дуже круто!