Розповідаю вам що трапилось —

Все почалось з того, я за кавусею читала англомовну новинку від швейцарської феміністки Мони Шолле про те, як патріархат саботує гетеросексуальні стосунки (дуже цікаво, відгук напишу вже скоро), але далі (і досить швидко) все пішло по такому сценарію:

1. Я дуже сильно захопилась вирізками про історію стосунків австрійського філософа й письменника Андре Горца з його дружиною Дорін;

2. В результаті, я перемикнулась на читання десятки статей про Горца;

3. Потім я перейшла до фільму Lettre à G., який зняла жінка, яка випадково дізналась про те, що по сусідству з нею колись проживав філософ;

4. Моя допитливість вимагала від мене більшого, тому я відклала в бік статті, закінчила документальний фільм і почала читати книгу (Lettre à D.), яку філософ написав своїй дружині про історію свого кохання до неї;

5. В результаті я таки дочитала Lettre à D., написала навіть малесенький відгук на Goodreads (обіцяю, шо буду активна цього року) та прийшла до вас ділитися хронологією подій.

Що ми маємо в результаті?

Я написала декілька постів про Андре Горца, про Lettre à D. та про мої думки про думки філософа щодо того, чому про певні види кохання писати легше, ніж про інші 😎

Тобі 82. Твій зріст зменшився на 6 сантиметрів та ти важиш 45 кілограмів, але ти все одно прекрасна, витончена та бажана.

Саме з цим слів починається Lettre à D.

Для тих, хто лише відкриває для себе постать Андре Горца, варто окреслити найважливіше: його життєвий шлях був нерозривно пов'язаний з Дорін, з якою він прожив понад 60 років. Їхня історія завершилась у 2007 році, коли вони разом пішли з життя, залишившись нерозлучними до останнього подиху.

Можна припустити, що така глибока відданість мала б відображатися в його творчості, що його тексти були б сповнені оспівування їхнього кохання. Геть навпаки. 

Lettre à D. (він ж «Лист до Д.») став першою і єдиною спробою Горца (написаною у віці 83 років, за рік до його смерті) розповісти про своє кохання до дружини. До цього моменту згадки про Дорін в його роботах були надзвичайно скупими — лише кілька побіжних речень, які навіть за словами письменника «дискредитували її та її значення для мене». Натомість його творча увага, з певною палкою обсесією, довгий час була зосереджена на аналізі попередніх стосунків, які були приречені від самого їх початку. 

У листі він замислюється над цим парадоксом:

«Бути пристрасно закоханим уперше та бути коханим у відповідь — це, мабуть, було надто банальним, надто приватним, надто поширеним; це був не той матеріал, що дозволив би мені піднятися до того письменницького рівня, до якого я прагнув. А от кохання, яке не мало шансів — це матеріал для високої літератури. Здається, що мені було комфортніше досліджувати мистецтво поразки та знищення, а не з мистецтво процвітання та позитивних афірмацій».

Чому ж так виходить? Давайте порозмірковуємо нижче.

Декілька слів про те, чому про щастя від кохання писати складно.

У своєму листі Дорін аналізує те, чому він так мало за своє життя писав про свою дружину і стикається з парадоксом — чим повніші його відчуття, чим щасливіший він у коханні, тим складніше його це описати словами.

Власне, чому і маємо —

«Бути пристрасно закоханим уперше та бути коханим у відповідь — це, мабуть, було надто банальним, надто приватним, надто поширеним; це був не той матеріал, що дозволив би мені піднятися до того письменницького рівня, до якого я прагнув. А от кохання, яке не мало шансів — це матеріал для високої літератури. Здається, що мені було комфортніше досліджувати мистецтво поразки та знищення, а не з мистецтво процвітання та позитивних афірмацій».

Виходить наступне —

Біль, страждання, розчарування мають чіткі грані й контури. Їх легше «намацати» словами, бо вони створюють контраст з тією тихою розміреністю, яка оточує нас. А от яке щастя? Як воно відчувається? Хіба його єство не в тому, аби виходити за межі будь-яких граней? Воно мов повітря, всеохопне, невловиме, сприйняте нами як належне. 

Горц намагається описати щастя через буденність моментів, в часовому інтервалі «тут і зараз» — дружина на дивані серед книжок, їхній затишний будинок в маленькому містечку за Парижем, повсякденні розмови, обійми, поцілунки. Але за цими простими образами криється щось значно глибше — відчуття повноти буття з її неможливістю словами передати повноту екстазу щастя.

Чому так виходить? 

Мені імпонує концепція «буття-у-світі» Мартіна Гайдеґґера, в якій він розглядає щастя як стан повної присутності, злиття з моментом, коли суб'єкт і об'єкт стають нерозрізненними. Отже, ми маємо наступне: якщо щастя зливається з нами, то біль розщеплює (частину) нас? Одне додає до нас, друге від нас відбирає. В голову мені приходить аналогія з кімнатою, яка забита речами — чи буде вам простіше помітите те, що було додано, чи те, що було відібрано? На мою думку, друге набагато легше, тому що передбачає знання предмета, якого було відібрано, поки перше ж вимагає знання кімнати й усього, що в ній є. Тому чи можемо ми повністю оцінити, виділити й описати щастя від кохання, якщо ми не знаємо свою кімнату, не знаємо себе? Мені здається, що ні.

Трагічне кохання простіше описати, бо воно створює розрив, порожнечу, яку легше окреслити. Коли щось зникає, ми досить швидко помічаємо пустоту на його місці. Саме тому література так тяжіє до опису нещасливого кохання — воно створює той необхідний контраст, про який я писала раніше, через який можна передати глибину почуттів.

Я обожнюю Дерріду, тому не могла не згадати його «присутність через відсутність». Коли ми втрачаємо кохання, його присутність парадоксальним чином стає більш відчутною через свою відсутність. Горц же намагається зробити щось надзвичайно складне — описати присутність через присутність. Це не просто лист про власне щасливе кохання, чи просто літературний текст, а дослідження меж мови та людського досвіду. Він показує нам, що іноді найглибші переживання найкраще передаються через просту констатацію їх невимовності, через визнання того, що є щось більше за слова.

І хоча Вітгенштайн писав «про що неможливо говорити, про те слід мовчати», Горц знаходить третій шлях — він говорить про неможливість говорити, і в цьому парадоксі народжується особлива поетика щастя.​​​​​​​​​​​​​​​​

Будні дуже важкого життя літературної блогерки: ось написала я вам про свої книжкові плани, а щойно докупила 3 книги, які також якимось магічним чином планую дочитати у січні 🥲

Не так вже й спати хотілось цього місяця...

Щось я пожартувала про відсутність сну в січні, але якось не смішно виходить, що на годиннику 02:00, а я все читаю і читаю Shy Creatures (це та, що про психотерапевтку та її загадкового й мовчазного клієнта) 😂

Востаннє таке було з In Memoriam і вона стала моєю улюбленою книгою 2023 року...

Як у вас справи зі сном та читанням? 

Бо я помітила, що коли я починаю читати щось захопливе, то мені реально треба змусити допомогти собі йти спати, бо я з тих людей, для яких читання додає більше енергії (це і благословіння, і прокляття) 

Я думаю, що я колись напишу про це більш детально, а поки поділюсь тим, що ЗАВЖДИ (окрім медитацій) допомагає мені заснути...

✨Мелатонін✨

І хочете фішку? Мене ще кілька тижнів тому попросили написати свої враження від вітамінів/добавок Perla Helsa (від яких я і мої друзі просто тащуться), але я чесно не могла просто втиснути її у звичайний пост і така вся — ось тримайте класні вітаміни, блогерка рекомендує 😄

Тому коли найкращий момент для щирої рекомендації, якщо не тоді, коли реально спати не можеш?

Хотілося поділитися від щирого серця, бо це дійсно те, що допомогло мені збалансувати своє читацьке життя (а ще й враховуючи те, що мені майже 30, то життя вносить свої корективи щодо своєї енергії)...

Їх Sleeps то просто порятунком для людей як я, кому потрібна допомога з "читацьким безсонням". Плюс, в них ще є дуже класні вітаміни, які допомагають зі стресом, концентрацією тощо 🥹

Булочки з Perla Helsa, до речі, дали мені промокод на знижку для тих, хто хоче їх спробувати: howtobook

Фух, дописала пост, прийняла мелатонін та тепер йду спати 🌙