"28 березня 2023 радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко вказав, що за їх даними саме з аеродрому Приморсько-Ахтарська злітали воєнні злочинці, що бомбили драмтеатр та пологовий будинок Маріуполя"

"Це не Україну чекає "грузинський сценарій". Це Росію чекає "український сценарій". Вона доїдає своє минуле. А в майбутньому буде існувати в орбіті Києва - в усіх сенсах.

Давайте поясню. Коли я читаю прогнози, думки, впевнені твердження: Україну чекає це, Україну чекає те, Україна буде там, Україна буде тут. Я тоді кажу: цифри, покажіть грубі дані і підрахунки. Що там в закладених бюджетах. Що там в запущених процедурах. Що там в стратегіях. Що там на ринках. Що там в інвестиціях та технологіях.

Там - вся правда. В речах, які не цікаві широкій аудиторії.
Якісь там кластери з ЄС. Якісь там спільні компанії з виробництва зброї з десятками країн. Якісь там бюджетні прогнози та затверджене фінансування на роки. Це ж не вражає.

А ось 50% від JPMorganChase, що Україну в 2025 році чекає "грузинський сценарій" - звучить клікабельно. Раптом що: 50% - це коли "може буде, а може ні". Класний прогноз. Але на чому базується? Як виявилось - на припущеннях "експертів". Переважно політичних.

А я дивлюсь в договори. Дивлюсь в цифри. Дивлюсь в процедури. І перш, ніж написати власні висновки, я лише поверхнево перелічу вам факти під основу моєї думки.

Норвегія - яка надає мільярди підтримки щороку - закладає багатомільярдну підтримку до 2027 року. Японія - яка надала нам в минулому році більше $5 млрд - закладає підтримку до 2034 року. Данія - до 2035 року. І так - десятки і десятки країн. З усіма підписані двосторонні оборонні угоди.

Заморожені активи Росії на $300 млрд. Логіка їх використання розписана на десятки років вперед. Великий клуб найбагатших і найвпливовіших країн світу погодились, що вони будуть вкладати в Україну десятки мільярдів щороку під відсотки з цих заморожених активів. Віддати це Росії? Для чого? Це бустер для власного оборонного сектору. Обігові кошти на будь-яку ідею.

А тепер - на секунду крок в бік - куди саме підуть ці кошти, а також всі інші, які окремо (також десятки і десятки мільярдів) виділяються щорічно.
Перше і найголовніше - спільні компанії. Німецько-українські. Турецько-українські. Британсько-українські. Французько-українські.
Спільне виробництво бронетехніки, артилерії, боєприпасів і ракет, БПЛА та спецтехніки, колісної та гусеничної, спільний розвиток та виробництво РЕБ, ППО та ПРО.

Ще раз. Західні союзники будують стратегію і вкладають грубі гроші в спільне з Україною майбутнє і формують задачі на ДЕСЯТКИ РОКІВ ВПЕРЕД.
Не з Україною, яка в 2025 році піде "грузинським сценарієм" і "опиниться в орбіті РФ". А з Україною, яка буде завтра, і післязавтра, і через 100 років - спільно з Західним світом.

І ще раз. Це про гроші. Спільний бізнес - це на десятиріччя. Це горизонт планування 2030-2040 і далі. Це про війни та конфлікти майбутнього. Про потреби наступних поколінь. Бо все це - що вже створене і працює, що буде створене - про ринок зброї планети. Потреби України закриваються за один рік. А далі - це гігантський, зростаючий світовий ринок зброї на трильйон. Зброя потрібна всім - і на вчора.

Зброя треба всім країнам НАТО, які "взяли" поріг в 2% ВВП на армію (і піднімуть до 5%). Зброя треба на Близький Схід (всім) та в Азію (Пакистану та Індії). Зброя, зброя, зброя - це звучить на кожному континенті.

І спільне виробництво справді ефективних рішень (наш досвід та руки, гроші та станки союзників) - це атомне поєднання. Україна спільно з союзниками ВЖЕ виробляє дуже багато зброї. Далі - для всього світу. Це - партнерство на десятки і десятки років вперед.

Економічна частина (відбудова України, інвестиції в економіку та спільні проекти НЕ в частині зброї, угода з США про корисні копалини) - про це можна писати лонгрід. Якщо тут русскій мір - це занепад. Якщо тут демократія та українській погляд - це розвиток.

Ви думаєте, що німці просто так не хочуть північні потоки назад? Бізнес вже змінився. Бізнес вже переорієнтувався. Там, де була Росія, тепер Норвегія та США, Туреччина та Азербайджан.

Чи давайте про санкції. Знаєте, що таке санкції? Це не так, що ми беремо і відмовляємось від добрив з Росії. Це так, що ми ЗНАХОДИМО РІШЕННЯ, як замінити Росію - і тоді банимо.

Тобто на місце російського бізнесу заходить інший бізнес.
Кожен пакет санкцій ЄС - це про поховані галузі, які заробляли гроші на ЄС.
Алмази? Нафта? Газ? Добрива? Сталь? Хімікати? Вугілля? Харчі? Ікра? Пакет за пакетом один бізнес заміщається іншим. Рік, два, три - і все. Ніша зайнята. Договори підписані. LNG-термінали збудовані. Енергетична незалежність забезпечена.

Все, до побачення, Росія. А продавати щось в Азію ми тобі заборонимо вторинними санкціями. А технологічне відставання щороку збільшується. А це веде до того, що через 10 років в світі російський продукт програє останню битву за конкуренцію.

З іншого боку - що таке наше переозброєння?
Перехід України на озброєння Заходу. В усіх сенсах - це оборонна прив’язка на базі грошей, а не тільки "споріднених душ", "врятування бідних українців" та інших емоцій. Це не емоції. Ти купив західний танк - купиш запчастини до нього. І снаряди до нього. І інструменти обслуговування. І збудуєш спільне підприємство. І так далі, і так далі, і так далі. Ми на західній зброї? Ми в західному збройовому потязі.

Додайте сюди €150 млрд на переозброєння Європи. Мабуть будуть спільно з Росією це робити? Дуже смішно. Захід вже це робить спільно з Україною.
Далі кластери з ЄС та інтеграція в Європейський правовий, економічний, культурний, соціальний та політичний простір.

Це системна робота, яка триває роками (інтеграція до ЄС). Ми підібрались до фінішної прямої.
І це не те, що робиться просто так, чи для гарного настрою. Це про фундамент існування держави. Це про все взагалі - навіть про те, як ви будете платити комунальні платежі, чи як ми всі будемо переходити дорогу. І, звісно, як функціонуватиме бізнес та за якими правилами житиме. Чи як функціонуватиме судова та правоохоронна системи.

Це не ігри в реформи - це злам свідомості. І ми зараз в це на ракеті залітаємо. Але через війну взагалі не відчуваємо потрясінь, бо на голову бомби падають - що нам ті нові етикетки, колір світлофора чи якась реформа. Щоб все перелічити - потрібно писати лонгрід. Я не буду. Просто зазначу: Україна-2000 та Україна-2025-30 не змогли б існувати в одному просторі. Це РІЗНІ країни.
Але ключова думка по інтеграції в ЄС: зміни - незворотні. Країна поступово змінюється і зміниться до невпізнаваності.

Втім для всіх, хто буде всередині, зміни будуть майже непомітні. Десь приблизно так, як ви не бачите змін у зовнішності людини, якщо бачитесь щодня. Скажіть, наприклад, про ЦНАП людині з 2000-го року. Це просто один приклад, який ілюструє ПРІРВУ.

Принципи існування України, фундаментальні речі змінюються прямо зараз. Навіть починаючи зі ставлення до Збройних Сил України - це тепер еліта. Хоча проблем в цілому багато і вони потребують наших зусиль для вирішення - як і завжди, як і далі потім - але російського варіанту існування країни вже неможливо уявити. Цифри та факти - беззаперечні.

Давайте геополітично. Європейський Союз нас буквально втягує в свій простір. І багатомільярдними інвестиціями, і реформами, і правилами. Не для того, щоб завтра відпустити в "грузинський сценарій".

Ми по вуха в Європі на рівні процедур, стратегій та змін. Цей шлях неможливо зупинити. Для цього як мінімум треба 300 голосів в Раді та кривава проросійська революція з мільйонами бажаючих в "русскій мір". Уявили таке? 226 голосів за русско-украінскую дружбу, м? Наприклад?

Далі - рейтинги політиків в Україні. Я зараз навіть не кажу про симпатії виборців до тієї чи іншої геополітичної моделі (Захід VS Росія). Просто скажіть мені, будь ласка, хто з перших трьох, чи навіть з п'ятьох фаворитів президентських чи партійних рейтингів підтримує ідею, що Україна має стати сателітом Росії? Хоча б натяк в цей бік. Ну хоча б за русскій язик.

Ця ідея вмерла. Сотні тисяч загиблих. Це не Грузія. Кожен українець когось втратив. Це екзистенційна історія. І вона тільки починається, якщо казати про українізацію суспільства.

В усіх сенсах і на всіх рівнях - Україна інтегрується в Захід. Безповоротно. Це навіть для Республіканської партії в США очевидно, яка штовхає найбільш проросійського президента в своїй сучасній історії до тиску на Москву.
Це очевидно для політиків в Євросоюзі. Для виборців в Євросоюзі, які абсолютно підтримують Україну в усьому - включно зі зброєю та інтеграцією.

І це, насправді, очевидно навіть для Росії, яка програла війну за Україну ще в перший місяць вторгнення. Все, що відбувалося далі і відбувається зараз - це велика кривава вистава Путіна. Світ вимушено грає в неї. Бо просто розбомбити московський регіон - не варіант. Втім кожен розуміє: російський диктатор - невдаха. Кривавий, безжальний, але невдаха.

Україна інтегрується з Заходом на всіх рівнях. В Україну вкладаються десятки мільярдів і планується спільна діяльність на десятки років вперед. Україна в усіх сенсах вбудовується в Західну родину. І ніякого "грузинського" чи "московського" сценарію вже бути не може.

А що справді може бути, так це економічний колапс Росії. Ми - всі разом - саме туди наших дорогих східних партнерів-людожерів і ведемо. Нехай прямо зараз Москва City ще світиться вогнями. Нехай прямо зараз в ресторанах Криму русскіє окупанти п'ють водку і кричать "расєя". Нехай зараз рублів куча, а унітази з Бучі гріють рскую душу (вона у них там).

Головне - не це. А те, куди вкладають гроші. В що вірять грошима. Де вбачають перспективи. Де будують стратегію на десятки років вперед.
В Росію - не вкладає НІХТО. В цей принцип життя не вкладає НІХТО. Росію "люблять" винятково за гроші. І терплять винятково через ядерну бомбу.
А якщо вже казати про емоції. Коли в зал входить президент України (забудьте про прізвища, ми про інститут) - західні лідери аплодують стоячи.
Тому що ми ЗЛАМАЛИ ХРЕБЕТ ТИРАНУ.

Україна - це фронтир Заходу. З нами, у нас і через нас закладається і формується майбутнє всього континенту.
Спільно з найвпливовішими країнами Європи, ми будуємо великий дім - сильний та багатий.

І ми, Європа, не будемо більше пасивною жертвою. Ми не будемо (наступного разу) просто дивитись на парад суверенітетів, коли варварська імперія почне розкладатися. Ми обов’язково, обов’язково допоможемо молодим республікам знайти своє місце в світі - за "українським сценарієм".
Всі факти, цифри та процедури вказують на те, що це Росію чекає колапс. Цей монстр існує лише на страху та грошах. Рано чи пізно або того, або іншого стане менше. І ми будемо готові забрати все своє.
В лютому 2022 року цей сценарій почали писати в Києві та по всій лінії зіткнення.

В травні 2025 його вже пишуть спільно з Берліном, Лондоном та Парижем.
Росії не буде. Вона не існуватиме. В Україну вкладають як в майбутнє. Росія доїдає своє минуле.

Росія - це пацієнт, якому не допомогти. Пацієнта відключають від штучної підтримки життя.

Росія - це будівля на гнилому фундаменті. Будівлю обносять парканом, закладають вибухівку і безпечно зносять.
Поступово - планово, крок за кроком - це втілюється в життя. Бо весь Захід цього бажає. І ніхто не зможе цей процес зупинити - ні орбани, ні джорджескі, ні трампи"

"Made in Germany

Як на мене, то Україні пощастило використати складну внутрішньополітичну ситуацію в Німеччині. З самого початку повномасштабної війни Фрідріх Мерц намагався спонукати тодішнього канцлера Олафа Шольца передавати Україні більше зброї. Не, тому що він так любить Україну, а, тому що це політична боротьба.

Згодом до політичної гри долучились ракети Таурус, про які до 22-го року ніхто не чув навіть в Німеччині. Соціал-демократи (Шольц) були історично проти передачі будь-яких ракет і латентно грали на боці росіян, а християнські демократи (Мерц) з опозиції активно лобіювали постачання ракет.

Я неодноразово казав в інтерв'ю, що Тауруси просто так не передадуть, або зроблять це так пізно, коли вони вже будуть не так потрібні. Тому коли Мерц прийшов до влади, то купа народу почала розказувати, що ну тепер-то точно як вдаримо...

Для Мерца стався такий собі ракетний цугцванг - просто так передати ракети, то це піти проти своїх партнерів по коаліції та дати ще один аргумент всій опозиції. Тому пішла вся ця істерія серед німецьких ліваків, які малювали карти, як і коли тепер росіяни обстріляють по Берліну в разі передачі ракет і т.п. Мовляв, тепер німці стають стороною конфлікту та оце все.

Воно-то конечно політична істерія, але регіональні вибори ніхто не скасовував, а там ці ракети будуть активно "літати" проти християнських демократів. Тому було прийнято потужне рішення не передати ракети, але допомогти Україні розробити/доробити свої ракети.

Мерц, на щастя, ставленик великого капіталу, консервативний політик старого формату (нарешті). Роками Таурус був наймогутнішою зброєю Бундесверу, хоча і дуже дивною, адже з території Німеччини нею можна було максимально дістати якусь Польщу ("шо, опять?"). Запускаючи з моря можна було б дістати хіба околиці Санкт-Петербурга. Далекобійні ракети - це була прерогатива "старших" товаришів по НАТО. Сюди ж ринку збуту таких ракет - ринок поділений, всі один одного знають, всі приблизно розуміють, хто кому і що може продавати. Тому на озброєнні Бундесверу були ці "травоядні" ракети внутрішнього використання.

І ось тут намалювався український варіант. Вже який рік поспіль Україна розробляє ракету, але поки що її активного застосування ми не бачимо, бо виявилось, що ракету зробити не так просто. А точну ракету - тим більше. Скоріше за все рано чи пізно Україна зробить власну ракету з купою західних деталей, але коли вас паралельно обстрілюють, то все не так просто зібрати та протестувати навіть перші версії.

І тут десь на задньому плані хтиво потирає руки німецька воєнщіна, яка чудово розуміє, що переозброїти все НАТО на німецькі ракети не вдасться, зробити якісь міжконтинентальні варіанти - теж не варіант за живого НАТО та США. Але через Україну німці могли б зробити свою німецьку ракету українськими руками, протестувати її по якомусь російському Воронежу, а після війни не-член НАТО Україна могла в рамках спільного підприємства торгувати ракетами з іншими країнами другого-третього світу. Бо ракети захочуть всі.

І те, що напряму німці ніколи самі не зможуть продати через позицію тих же США, можна буде не напряму продавати через Україну. І стосується це не тільки ракет. Після війни, а точніше вже зараз, йде переділ ринку озброєнь. Всі будуть намагатись відхопити собі долю США, яку вони самі здуру втратили, та ринкову долю росіян, яку вони втратили завдяки численним відеодоказам застосування української зброї проти російської зброї. І сам ринок буде зростати, бо всі зрозуміли, що у кого більше зброї, той і правий"