занадто залежна від інших людей. від їх емоцій, дій та того, як вони відносяться до мене. це дуже на мене впливає
мрію повернутись в минуле та знову побачити рідні вулиці, такими, якими вони були 10 років тому. під моїм вікном більше нема того магазину з чаєм, тих беріз, які я так не любила в дитинстві. а найголовніше, я мрію знову побачити цілі та не пошкоджені будинки свого міста, де щасливо живуть люди
дуже багато чого боюсь і не хочу, щоб люди продовжували сприймати це несерйозно, сміятись або спеціально лякати. будь-ласка, не робіть так, страхи – це не смішно
так хочу в Україну як ніколи ще нічого не хотіла в житті. здається, якщо повернусь, то зникнуть усі проблеми, хоча розумію що це не так
ненавиджу закохуватися, бо мене це сковує. я хочу розчинятися в людині, хочу відчувати, що потрібна кожну секунду і розумію, що все, що відчуваю, це лише тривогу, яка роз’їдає зсередини