Я мене зламався офігіватор https://hromadske.ua/amp/suspilstvo/237607-zemliu-botsadu-hryshka-v-kyyevi-peredaly-pid-zytlovu-zabudovu-popry-zaboronu-derzaudytsluzba

"Майже щотижня на якогось журналіста, журналістку, мисткиню чи митця подають у суд, залякують, погрожують". Міхал Гворецький про тиск на діячів культури у Словаччині https://chytomo.com/vybir-iakyj-potribno-zrobyty-mikhal-hvoretskyj-pro-opozytsiiu-kultury-vladi-v-slovachchyni/

24 січня о 18.30 будемо презентувати разом з Анетою Камінською та Сашею Іванюк мою польську книжку "Wędrowny ptak wojny" в Українському домі в Варшаві.

Віктор Кордун

А те от буде 25 сісня у Кракові.

височіння свободи триває вгорі

за горою встає й не заходить темрява

осипається згубою цвіллю
зруйнованим дахом

земля здригається
здригаються трави і мох скорботний

луною розсипається
горлянками пташенят принишклих
схрипує скрикує ламким голосом підлітка

ось дивися
було тут гніздо – і немає гнізда
немає тут ані дерева ані гілки
щоб притулитися

крила рухом стають повільно
як крига – вбранням тонкостанної річки

зірки небом підстрибують
і складаються в золотосяйний тризуб
скупчуються у плечі непохитного неба

земля злиться і напинається ляпасом
набирає у рота заліза
щоб сказати останнє слово

а свобода розколисує тінь
щоб накрити темряву рушником

було тут весілля довге і чорне –
синиця без лапки за свідка –
було й загуло

було тут весілля –
бач сміх стоїть біля безберегої вирви
тулиться сиротою до дзьоба світла
туркоче як пам’ять
розорена материнська

18.01.2025

Трохи моїх старих віршів у щомісячному часописі Odra (переклад Збіґнєва Дмитроци) https://okis.pl/miesiecznik-odra/w-aktualnym-numerze/

У Хельги - новий збір (при переказах вона Данилова)

Подробиці ось тут https://www.facebook.com/Afinskaya/posts/pfbid026FKxDXarA2PZVyRTsiZFcvdWdqQJNHYgoqPsndesEbzychNAd8vLGmr6vDrvVSG9l, бо мене фейсбук не бачить (і я його, чесно кажучи, теж).

таке у нас, знаєш, життя, що дізнаєшся
про поета,
коли того вбили або взяли в полон,
про режисера,
коли той не вийшов з оточення,
про фотографа,
коли той втратив бачення світу,
про співака,
коли тому перерізало горло осколком снаряда,
про диригента,
коли тому відірвало руки,
про танцюриста,
коли той схилився в поклоні землі, що його народила,
і більше не встав

культура війни,
культура смерті,
культура щоденних втрат,
які не повісиш на груди, як ордени,
мовляв, подивіться, скількох ми загубили в дорозі,
який багатий талантами український чорнозем

культура останнього танцю
останнього вірша
останньої пісні
останнього фото
не знятого фільму

культура дірок у довгій, мов поле плачу, стіні слави й шани,
де встромиш у дірку пальця – залишишся без руки

безжальна, як море,
яке виносить на берег таємне життя наших тіл,
з усіма його недосконалостями, першим пушком над губою,
слідами від поцілунків коханих людей, обіймами, сміхом,
жиром звичок, зморшками від дрібних буденних турбот,
напругою в м’язах від буття у містах, які ми так любили

культура свідчення й пам’яті,
що підводиться посеред вечері
й починає правити панахиду
ім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям,
так що й живі, бува, до «амінь» не доживають,
й виделки й ножі падають з рук

культура тривання у просторі,
де, здавалося б, не до життя

культура не йти в укриття від свободи
культура дивитися в очі страху аж доти ті не осліпнуть
культура часу, який проживаєш щоранку, як вперше
культура стояти на крижаному вітрі любові
із впертістю дерева, що може упасти, одначе не зрадить,
культура пейзажу, який ні ословити, ні перекласти,
а тільки носити під серцем, наче дитя,
щоб собою його народити й, імовірно, не пережити пологів

(хоча лікарі попереджали про небезпеку)

06.02.2025

Мирослав Маринович: "«З тих п’яти груп, які були в СРСР, лише Московська була суто “демократичною”. Вона ставила питання виключно про громадянські свободи. Всі інші ставили питання про свободу творчості, про свободу самовираження, про культурні права — це була боротьба за національні права. Московські дисиденти не любили цього. Тобто вони не блокували нам ці документи, але кривилися, мовляв: “Для чого ви це робите? Змішуєте це все… Зосередьтесь на громадянських правах”. Подвійну природу радянської системи — як тоталітарного режиму і російської імперії — в Москві відкидали навіть в цих дисидентських колах»."

Власне, ця от ідея, що російські дисиденти радянського часу часто діяли в дусі демократизації імперії, однак не свободи для тих, хто в ній не хоче жити, все ще такий сюрприз у розмовах за кордоном. У цій статті - хорошій фокус на тому, що українець (що етнічний, що політичний), який бореться за свободу і незалежність для своєї країни та народу, як правило, бажає цього і сусідам. Якщо подумати, навіть у час повномасштабної війни, наші інтелектуали інколи публічно підтримують деколоніальні і національні рухи у росії, навіть якщо йдеться лише про заяви чи дуже нечисленні процеси. Від російського інтелектуала такого годі чекати, бо тоді ж доведеться погодитися на маргіналізацію власної величі, обмеження символічної влади та необхідність чесно (!) перебудовувати свою ідентичність, а це часом десятки років праці над собою.

"Зісельс переконаний, що змінюється лише геополітичний контекст, але не імперська ідентичність Росії, і це варто зрозуміти Заходу. Для Мустафи Джемілєва питання російської поразки — це також питання можливості нарешті повернутися додому, адже поки РФ існує в теперішній формі, його Крим залишається в лещатах окупантів"

Власне, після цієї статті думаю про те, що, можливо, ідею деколонізації росії треба продовжувати повторювати за кордоном, щоб вона врешті стала виглядати можливою в їхній уяві, бо все починається з уяви, а вже потім переходить у дії. Хоч практично це часто виглядає як биття головою об стіну - але часом можна пробити стіну, а не голову.

https://sensormedia.com.ua/essays/solidarnist-ponevolenyh-ukrayinska-istoriya-dysydentstva/

https://www.youtube.com/watch?v=6_LGq5PwdnM Моя нова музика на сьогодні.

Про Аллу Пушкарчук https://suspilne.media/lutsk/937151-za-dvi-hvilini-stekla-krovu-spogadi-pro-zagiblu-na-shodi-bijcinu-z-volini-allu-puskarcuk/, спогади матусі, які неможливо дивитися без сліз, але ми тепер вічні боржники пам"яті.

мова стирається витирається зношується
виходить на люди з дірками у значеннях
не соромиться плям від борщу та крові

засихає як квітка що дарувала музику дому
висихає як серце – згорьоване осиротіле
розсихається наче дерево життя і пізнання

стоншується, як і все, що ближче до краю
до кордону до помежів'я до життя на межі за межею

руху рвучкого годі – і розірветься
навпіл на шмаття розсиплеться у найміцнішому місці

ось у нас на очах перед очима позаочі
відбувається словосходження
переливання любові у гулкі жили землі
на подив на диво на зчудвання й здуміння

(на оніміння і шепіт очуднення й шамотіння)

ось вона віддзеркалює нас так безпомилково
як берег – річку, як інтонація – простір
кожним наголосом кожним рухом легенів
з тягарем одвічного синтаксису цього от ландшафту

вистукує пальцями у нас на обличчях стежини
якими ходять хіба що у Східній Європі
протоптує в пам’яті несходимі маршрути

так що й втекти би кудись звернути б убік – а не виходить
бо це вона – тут – говорить

а мовчання – те не таке
вбирається в сукні чорні шовкові

збирає людей під роздягальнею смерті
вишукує в чергу і роздає номерки
за кольором горя за відтінками за півтонами

стільки чорноти тепер у всіх на вустах
що коли і кинуть камінням у спину – «яка чорнорота»
не озирнешся

хіба подумки перекладеш:
дивна якась неговірка ненормальна травмована

виймеш з кишені сльозу і назад покладеш

потайки глянеш у дзеркальце мови –
в тріщинах все, а тримається купи

в купі тримаючи позачасовість і форми часу –
переважно минулого, рідше – майбутнього
дивлячись на теперішній – цокає язиком

хоч частіше б’ється за нього
як ліс – за сонце, як птаха – за світло

б’ється за час співголосся
співголосіння
співсловосходження

16.02.2025

В закладки на сьогодні https://www.craftmagazine.net/alla-zagaykevych/. Пані Алла - одна з постатей, через які я часом розповідаю, що сучасна українська музика буває складною і актуальною. (Традицію я безумовно люблю, але це дещо інше)

Нехай цей текст про пам"ять і наші стежки полежить тепер і тут https://pen.org.ua/blog-yalyceva-hilochka-pam-yati

Львівська ініціативна група - тут @moment_of_honor_lviv

Документальний фільм про Поліну Райко "Дорога до раю" https://www.youtube.com/watch?v=YfA1T-26yKw

https://www.theguardian.com/world/2025/feb/19/ukrainians-share-your-views-on-the-ukraine-russia-war-peace-talks Тут можна сказати, що ви думаєте про всю цю Калі Югу, тіко англійською.

У Міжнародний день рідної мови нехай полежить і тут. Світлина Кота Характерника про всіх нас (хоч, звісно ж, передовсім про самого Юрка і всіх, хто боронить і боронив Україну) на багато метрів углиб українського чорнозему.

Гроші закінчуються, (а ми ні, як каже Ева Ганьска) а збори не закінчуються. Підтримайте, будь ласка, збір на автівку поета і воїна Сергія Рубніковича.

*на фото - сувора моя Донеччина*

https://sendcallback.monobank.ua/5XgCjzLytS