18 серпня о 18:00 запрошую вас доєднатися до нашої наступної поетичної ходи!

цього разу — це повернення до джерела, з якого все почалось: ні, не до парку шевченка, а до вавилону! адже, хто з вас пам'ятаєтає, перший літературник наш відбувся саме в залі будинку кіна «вавилон». дорогою з парку шевченка, смолоскипною ходою ми принесли слово поетичне на поділ, а тепер знову проповідуватимемо в центрі.

читатимуть для вас:
елла євтушенко
богдан-олег горобчук
катерина дашевець
дар'я зоріна
михайло жаржайло
ярослав гадзінський
олександр мимрук
ігор мітров
сергій демчук
юлія петрук
ярослав корнєв
олексій долгульов

вестиме ходу, як і минулого разу, пророк ярослав гарачук

неперевершену афішу зробила олена соколовська

вхід вільний

https://facebook.com/events/s/%D0%B2%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D1%85%D0%BE%D0%B4%D0%B0/906936450793097/

дві повні вже проспівали
третя мовчить
заклякла з дзьобом роззявленим
в очікуванні любови
в жмені тримає трофеї недопалки
вечорів втоплених згублених понівечених радістю незбагненною
радістю нетактовною
радістю абияк

зігнутих кутиків на обличчі
недопалки снів
втрачених
як і я

перша повня ховалась
за піною пива
друга повня плювалась давилась
викашляти намагалася
спогадів шерсть густу і пухнасту
як хмари
бачиш хмари білі повзуть по небу ясному
то димом тобі я за першої повні
відправляла люблю
важке і вологе
голодне
люблю
може дійде таки і впіймаєш
на приспіві третьої повні

25.08.2023

цього вечора ми бухаємо на облізлих лавочках поодинці
між нами сидр і дніпро
гавкіт собачий і ще один два затори і кілька ймовірних повітряних тривог
однак цей день здавалося зупинився якби не сидр не дніпро і не гоголь всратий голубами котрі паруються на ньому питається нахуя зима ж скоро
проте голубам похуй
як власне і гоголю
принаймні в голубів сексу було цього літа більше ніж в нас всіх разом взятих
навпроти мене пуста лавка
була принаймні коли я починала писати цей вірш
проте тепер там сидить пара без собаки але з велосипедом

за мною тягнеться лист пожовклий
цокотить кігтиками пса світлорудого
котрий приходив до мене крізь сон
у піщанистому повітрі півдня

тягнеться хрускотить кваплячи мене
подалі від бульварів вглиб
твоїх нутрощів
і я немов рука
розминаю їх масажую своїм тілом
втамовую внутрішній нестерпний свербіж
котрий мучить тебе вже не перше сторіччя
пещу тебе доводжу до скриків і схлипів
до стогонів і ти починаєш тремтіти
лист пожовклий скидаючи
ніби блоху

ти кажеш у твоєму саду можна зривати все
окрім стиглих плодів на ось цій яблуні
проте звісно ж звідки їй взятись у цих землях
чи посадив би ти тут це дерево
але ж воно є

кажеш не зривай і не їж
нетутешні плоди
реверсивна психологія
для дітей
щоб нарешті самі достигли
і яблуками попадали
додолу
одне на захід
друге на схід

та як віднайдеш своє
то не кажи шо
не попереджав

попісяй на мене стіно
обліплена обклеєна стіно
відіграйся на мені за всіх поетів пияк безхатьків митців письменників
помстися мені
напиши на мені вірш
неримований
а я тобі за це сердечко наліплю
з жуйки баблґам

ліхтар з будинком грається
кидає на нього погляди свої хтиві
підморгує каже
в мене є для тебе тисяча і одна
ловко зловлена комашка
придумати б тільки
як тебе прикрасити закомасити
та мовчить будинок
тільки повіки смикаються
щось мабуть сниться

кажуть нічого не бійся
але боїшся зробити неправильний крок
як у сні де опиняєшся над прірвою гусей диких намагаючись приручити
а вони паскуди тікають
від землі крихкої тікають
отак і завмерла

і назад не вернутись
шлях затонкий
попід земляною стіною надщербленою

і лячно вперед
кришиться стежка
хлібом черствим
у пустку важку попелясту

боїшся
бо вишня світить згори
повнею
повною жменею сліз
стисну між пальцями
соком багряним заллються
стіни тонкі

так і хитаєшся
то туди то сюди
за крихти хапаючись
а вишня все спіє
і піє вгорі
імʼя землі
прославляє

06.06.22

як згадати те
що налякало мене в дитинстві
що я хотіла розбачити
гублячи діоптрії відсотки дійсности
з ким говорила
хто приходив до мене вночі
кого чула на задньому подвір'ї
яке являлось у найтривожніших дитячих снах
сад город і поле через дорогу —поле бою цивілізації з марою
темрявою що з кожним подихом
ближчає

розіп'яте полум'я ночі
не лякай мене більше

планети все ближчі і важчі
спілими сливами падають
у долоні
синьою хмарою застелене небо
от-от і прибуде звір
що обернеться левом чи сфінксом
сам відповість
сам забере мене
в неба глибінь
хоч і пручатимусь

через кілька років
вернеться духом зітканим із синього світла
як реальність кришитиметься хлібом черствим
з неба летітимуть стріли води
навскіс:
цей світ лиш чернетка в лінію косу в якій так і не навчилась писати
як плавитиметься яблуня білого наливу як видовжуватимуться витягуватимуться пласкими ставатимуть люди
безмовно стоятиму:
не встигла забрати
за ким поверталась
прокинусь у ще однім сні:
бігтиму наввипередки з тим самим левом лиш би знайти себе першою
побачу — лежатиму згорнувшись у клубок спатиму на одному з теракотових кілець
кар'єру посеред лісу
райдужки ока святого
зрадію але будити не стану

далі піду: втікатиму в відчаї
тільки не він не вона
мовить хтось мовою першою
прокинусь від жару холодного
чи від знання
але чого саме й досі не згадала

а полумʼя ночі нагадувати про себе не втомлюється
лякає сильніш

10.03.2022

АРАХНОФОБІЯ

чорні цятки вилазять на білі поверхні на стелі в кутиках стін між скельцями вікон
вони приходять на запах агресії криків і нервування
навіть не приходять а створюються з атомів і ще якихось мікрочастинок повітря і простору бубнявіють визрівають розчепірюють лапки
в очікуванні темряви
в очікуванні затишшя
аби непомітно підкрастися і вчепитися
в тебе
позбавити сну
позбавити
тебе
від
себе

молочні вʼязкі струмені
стікають тілом
переплітаються утворюючи сітку кривих квадратиків і прямокутничків
подеколи кругляхів
вовтузяться застряють у тонкому пухові волосків борються з ними пригладжують і течуть собі
молочні потічки
струмені життєдайної сили
та куди ж ви потрапите
як не в пустку

ПОШУК НОТАТКИ

за останній місяць
гречка туалетний папір
арахнофобія
чорні цятки вилазять на білі поверхні
пошук
ми шукаємо
завжди чомусь
січень
від серця до тцк
святковий стіл
бухло
всі бояться полтави
немає додаткового тексту
відсутність живота
молочні вʼязкі струмені
прочитані книги
уродини
залежність від речей
коли бог прокидається засинає
втрачений живіт
жовтий пакет білий пакет
хижа коса лінія
немає додаткового тексту
морозне ранкове повітря за зуба вкусило
і ясна пісню завели
твоя втома не знає що ти є
а ти її маєш
а що якщо я сама це зробила
готово
вибрати все скопіювати
вставити
повернутись назад

ВЧАСНО ЗУПИНИТИСЯ

не піти на зустріч
не піти на свято
не піти на
стромилася пальцем на око
стомилася
спілкуванням а радісними обличчями ні
коте коте котину
а дай мені таку картину
у сні
хай я повернусь до свого саду
і в смородинових кущах
ховатимусь гратимусь
один два три десять
не шукай мене дорослість
не шукай мене ні перший секс ні перший смуток перший відчай і страх вже знайшли
посиджу тут з ними лишуся
зупинюся вчасно
коте
в шерсті твоїй смородиновій
вчасно зупиню
вірш

ЩО РОБИТИ З РАПТОВИМ ПРИЛИВОМ ЕНЕРГІЇ

кругловидний пожовклий жерстяний циліндр підкочується до твоїх ніг літератором напідпитку якоїсь літньої теплої гучної ночі
таких вже не виготовляють тут років зо два
ночей маю на увазі звісно ночей

і ти спостерігаєш як з цим смачним клацанням чварканням вилазить із нього свіжа метафора

казав пʼяний посейдон нещодавно що метафори бродять на дні пляшки
неправда
дно пляшки сухе як горлянка на похмілля

метафора
вона ж пробивається як паросток
виноградної лози
вона піниться ллється шипить пʼянить

чи готовий ти нею впитися посеред похмурого дня задимленого?

СКЛЯНИЙ СОН

вчора забула тобі розказати сон
але ні синьошиї качки ні жовтолапі чайки ні сині поети
над дніпром на поштовій площі
ні висмоктане біле сухе на площі контрактовій
не перебили залізний присмак роту набитого склом по вінця

квадратний келих у руці
розпускається з тріскотом на пелюстки
квітка дозріла квітка стара
як день коли ми всі зустрілись
чотири пелюстки
на ранок на обід на сутінки і на захід
в заході сонця плекаю твоє народження
квітко старіша за всесвіт
квітко
з якої витікають бульвари провісники наднового завіту

квітка завіту старого
вибухає в ротовій порожнині сталагмитами сталактитами стоматитами титанами сліз
скляних куль
скляні бджоли злітаються на скляний нектар
скляне небо скляна земля
скляні річки старі склярі склять твої бульвари
твої стебла тепер скляні
твої вени тепер скляні
рот твій набитий скляними кульками
заковтни свій склом наповнений рот виблюй
слово скляне
скляний вірш
у присмаку скла
народжений

біла полоса пальта
піднялася з асфальту
за пивом
перетнула бульвар розрізала його як лінія діаметру кругляк хлібу блідий
з-за багатоповерхівки визирає
ховається від птахів світанкових
а тим би аби
крихти світла його склювати
щоб стало наснаги жбурлятись у вікна тихого ранку
опісля ночі
як ця

28.03.24

ПІЩАНИЙ ДЕНЬ

згадала що сьогодні знущалась над словами укладала поруч ті що вперто пручались відмовлялись триматись купи
кути загострювали шипіли
як білі гуси в багнюці під мостом
як кругляк вітамінки від а до цинку
цинкове піщане сонце
пірʼя на гілках бузку розпустилось
десь зацвіла перша абрикосова квітка
теж піщана
як сонце
як грім
і як
корінь слова
невимовленого

02.04.24

ПОШУК НОТАТКИ №2

сон сне сей
слизняк під листком фуксії
третя ранку
немає додаткового тексту
згубив
учора губи крихти світла
за останній тиждень

інший поет художник лежав
на асфальті неділя
буквально субота
біла полоса пальта піднялася
в четвер за пивом
склянки заковтує
середа і ти думаєш
ти в пальті
от що значить поетка
навіть бздить архетипами
магістр філософії

за останній місяць
сметана кефір
поетичні місячні синхронізуються
неохайний епатаж
підмет присудок дорівнює
великий як стакан
та ні це здоровий глузд
у нас з тобою в мене теж

я бачу сенс життя
в пизду його обходим
це вже третій випадок за тиждень
місяць не один їх два
сальве текіла
сальве нефільтроване
стовпів тепер не два
недопитий швед
пустка поміж грудей
інструкція з написання вірша
білка скакає з дерева на дерево
лютий вчасно зупинитись
головна аптека твого міста
пошук нотатки №1
завершено

СОНЯЧНИЙ ПАКЕТИК

в абрикосову гілочку
пакетик білий зубами вчепився
молочними
і гойдається собі
забавку знайшов
у вікна заглядає підскакує
хитається
в феба грається
сина свого виглядає мабуть
на кухонних столах

а під кущиком форзиції далі
хвостик проріс пухнастий
певно зайчик сонячний
загубив
як за зубами молочними
пакетиковими підстрибнув

ЛОВИТВА ВОРОНЯЧОГО КРИЛА Е

ловила ловила
крило вороняче
черево кита
витворила
виварила

не вино
лила
не воно
не я
а чого
вороно
а кого вороно
а як

так так вороно
твоя корона
твоя крона
вона чорна
як горня тло

говорила ти вороно
лаврового латаття
виткала
в черево кита гнала
не вчинила того
як я

не лини в рота
не глина в горло
на око отче
крило е наклала
та в човна
виловила