Взагалі-то, ми ведемо доволі активне життя тут на Алабамщині. Листопад видався особливо активним :) Виставка про Голодомор - це лише частина наших пригод. Сьогодні я розповім вам про те, як я потрапила на колишню плантацію :)

Університет Алабами володіє землею не тільки в Таскалусі. У 1949 році якась родина подарувала йому будинок 19-го століття та усю територію, яка до нього відноситься. Їхати туди на машині від кампусу - 40 хвилин. Не знаю скільки саме там гектарів землі, але виглядає територія доволі великою. При чому подарували кафедрі біології, бо там якась колекція дерев і типу повно всякого біологічного різноманіття. Кафедра біології привозить туди студентів, там побудували окремо ще будиночок для занять і щось по типу ангару. Але я дізналася про існування цього місця - Тенглвуд називається - від викладачки з кафедри американських студій.

Виявляється, будиночок той не просто будиночок, а плантація. В архівах університету є інформація про цю плантацію і навіть імена enslaved people (slaves вже ніхто не говорить в академії), які там жили. Чесно кажучи, будиночок не відповідає моїм стандартам плантації (бо звучить якось дуже серйозно це слово), але місцевим видніше що плантація, а що - ні.

Дві викладачки та один викладач з різних кафедр обʼєдналися і вчать студентів на прикладі цього Тенглвуду історії Алабами. Тобто вони на парах там щось вивчають, методи, архіви, генеалогії родини, enslaved people, географію місцевості тощо, а потім приїздять в Тенглвуд (де, до речі, збереглися речі власників ще з 19-го століття) і дивляться на всю цю красу власними очима. Ну і я навʼязалася поїхати з ними :)

Далі - фоточки з місцевості :)

Серія цікавезних постів про тайм-менеджмент

Я трохи схиблена на продуктивності :)
 
В Україні я мала кілька робіт, «господарство», дітей, друзів тощо, і тому думала, що я нічого не встигаю тому, що намагалася встигнути все :) В США в мене тільки одна робота, господарства власного немає, діти достатньо дорослі, щоб не потребувати моєї постійної турботи, друзів… Короче, за логікою я мала б все встигати :)
 
І так і було, перші кілька місяців на новій роботі! Але потім я повернулася в дьорганий стан «блін, де той час взяти, щоб все встигнути?» :) І тут я зрозуміла, що проблема не в країні і кількості робіт, а в мені!
 
Може, в мене ADHD, може, я більше продукую ідей, ніж втілюю, може, я не вмію говорити «ні», а, може, мені нудно займатися одноманітною роботою, то я собі вигадую всілякі круглі столи та інше. Все може бути! Я не хочу знайти відповідь на це питання – і так багато про всяку неприємну фігню думаю, – тому я вирішила піти іншим шляхом і пошукати ефективні методи організації роботи і життя.
 
Я начиталася усяких статей в інтернеті про різні методи тайм менеджменту. Порада про «спочатку зʼїсти жабу» мене до сих пір не відпускає, але я її ніколи не втілювала, бо вважаю, що ранок, коли я прихожу на роботу, і так вже зіпсовано, то я не буду ще й «жаб їсти» :) Надивилася реклами усіляких магічних щоденників (їх тут в США просто неймовірна кількість), де 100-500 категорій і все на світі відслідковувати можна. І вирішила діяти!
 
Я написала дуже великий текст з цього приводу, тому далі буду публікувати його порціями, щоб не було лонгрідів :)

Перший рік на роботі я вирішила не мудрувати і записувала всі завдання (абсолютно всі, і домашні також) в один списочок в звичайному зошиті. Це було дуже зручно, бо я відмічала виконані завдання, а невиконані нагадували про себе кожного дня, коли я відкривала той списочок.
 
Така методика є зручною для поточних завдань, але із зустрічами, лекція, поїздками тощо такий список не працює, тому я активно почала користуватися Google Calendar. Десь пів року тому додала туди чоловіка і тепер він теж знає коли вся родина йде до перукарки. Вже подумую дітей додати, бо вони теж хочуть знати про наші плани наперед. В тому ж Google Calendar є функція Tasks, але вони чомусь не показуються на телефоні і вони дуже незручні, щоб їх переглядати.
 
Тому в мене виходить Google Calendar як портативний щоденник – я завжди знаю коли я можу призначити похід до лікаря через рік (так, тут записують і на через рік), або чи встигну я перебігти з одного корпусу в інший на дві різні зустрічі. А загальний список завдань – в зошиті.
 
Але коли ті зошити розмножилися (я туди записую не тільки завдання, але й зустрічі, конспекти лекцій тощо) і їх стало вже 4, то стало важче слідкувати за завданнями. В мене не було часу їх переписувати з одного зошита в інший, тому деякі завдання просто забулися… Мабуть, вони були не такі важливі, якщо забулися, але все одно шкода. Тому через рік роботи я вирішила змінити свою організацію…

Вирішивши змінити підхід у фіксації завдань, я спочатку звернулася до електронних помічників. Думаю: все й так на компʼютері, то й завдання можуть там бути!
 
Знову начиталася купу всякої інфи про ці штуки і вирішила спробувати Evernote. Безкоштовна версія не ахті, звичайно, але й купувати те, що може мені не сподобатися, я не буду. Мене причарував той факт, що тут можна зберігати все: є і календар (синхронізується з Google Calendar), і список завдань (згрупувати можна як душа забажає – по дням, по темам, по кольорам), і папки, куди можна підвʼязувати вордівські доки, таблиці, посилання на сайти тощо.
 
Короче, почала експериментувати і не сподобалося… Так, добре, що можна в одну папку скинути абсолютно все (нотатки, посилання, файли, відео тощо), але в безкоштовній версії тільки 1 (Карл!) папка :) Календар мені не сподобався, бо вже звикла до лейауту гуглівського, а завдання теж потрібно постійно відкривати якось окремо… Короче, не задовольнив мене цей Evernote, хоча я його ще не видалила і думаю, може, колись повернуся до нього :)
 
Другим експериментом для мене став Memtime. Програма, що відслідковує скільки часу ти витрачаєш в яких програмах на компі. При чому, що можна встановити проміжок часу (я зробила 5 хвилин) і воно дуже точно фіксує все, що ти робиш в цей час на компі. Блін, виявилося, що я могла 2 години відповідати на імейли в Outlook, або 2 години дивитися відосики на YouTube, щоб знайти що показати студентам про юдаїзм!

Ця програма допомогла мені зрозуміти, що майже кожну хвилину свого робочого часу я реально працюю! Раніше в мене було враження, що я довго сиджу в соцмережах. Нічого подібного! Соцмережі – це лише вишенька на торті. Коли я побачила, що часто працюю більше 8 годин на день, або працюю без перерви на обід, то мені аж жалко себе стало :) Короче, Memtime мене не організував, але хоча б дав зрозуміти, що я повинна відпочивати! І цей відпочинок не якесь там guilty pleasure, а заслужена мною штука!
 
Зʼясувавши, що електронні щоденники не підходять такому динозавру, як я, та будучи переконаною, що писати ручками краще, ніж друкувати на компі, я знову почала дивитися інтернет в пошуках нової системи організації своєї роботи :)