Кодова назва плану втечі — «Пімліко». У МІ6, як суперсекретній службі, кодові назви теоретично вибиралися випадковим чином із затвердженого списку. Зазвичай це були реальні слова, свідомо дібрані без будь-якого натяку на те, до чого апелюють. Але шпигуни часто не можуть протистояти спокусі обрати слова, що резонують з їхньою справою або дають тонкий чи нетонкий натяк на реальність. Відповідальною в МІ6 за кодові назви була секретарка Урсула (її справжнє ім’я). «Ти дзвонив Урсулі й питав наступне слово у списку. Але якщо воно тобі не подобалося, ти міг відмовитися від нього й попросити її дібрати щось краще. Можна було отримати і весь перелік кодових назв для різних етапів справи й обрати ту, яка сподобалася найбільше». Під час війни в МІ5 Сталіну дали кодове ім’я Ґлиптік, що означає зображення, висічене з каменю, кодова назва Британії у німців — «Ґольфплатц», поле для гольфу.

Кодові слова можна було використати навіть як завуальовану образу. У Сенчурі Хауз (штаб-квартирі МІ6 - KGB Files) дуже обурилися, коли випадково через канал ЦРУ дізналися, що кодова назва МІ6 в американців — «Аптайт»*.
«Пімліко» звучало по-британськи, і Гордієвський, якби все спрацювало, опинився б у Британії.

*«Панікери».

Увесь цей період очікування Гордієвський проводив за переглядом справ у штаб-квартирі КДБ — одному з найбільш секретних і непроникних місць на Землі, тільки якщо там не працюєш. Внутрішня система безпеки в московському «Центрі» була водночас складною і примітивною. Найсекретніші оперативні справи зберігалися в закритій шафі в кабінеті начальника відділу. Але інші документи залишалися в різних відділах і в особистих сейфах працівників, які відповідали за ті чи інші напрями роботи відділу. Щовечора кожен офіцер закривав свій сейф і виходив з кабінету, ключі залишав у маленькій дерев’яній коробці, яку потрібно було заклеїти грудкою пластиліну, на який потім треба було поставити свій штамп, як у старі часи, коли на документах ставили воскову печатку. Після цього черговий офіцер збирав усі коробки й заносив їх в інший сейф у кабінеті Геннадія Тітова. Ключ від цього кабінету клали ще в одну маленьку дерев’яну коробочку, яку черговий запечатував у той самий спосіб, ставив свій штамп і заносив у секретаріат Першого головного управління, який працював цілодобово. Ця система вимагала багато часу й багато пластиліну.

Гордієвський працював у кабінеті № 635, політичній секції британського відділу. У трьох великих металевих шафах зберігалися особові справи тих людей у Великій Британії, яких у КДБ вважали агентами, потенційними агентами чи «довіреними особами». У кабінеті № 635 були тільки активні справи. Зайві матеріали перемістили до головного архіву. Файли зберігалися в картонних коробках, на одній полиці вміщалися три такі коробки, у кожній було по дві справи, запечатаних ниткою та пластиліном. Щоб розпечатати справу, потрібен був дозвіл керівника відділу. У шафі британського відділу було шість досьє на осіб, класифікованих, як «агентів», і ще понад десяток осіб було внесено до списку «довірених осіб».