Не бачу сенсу обговорювати «наступ» на Харків. Не бачу сенсу обговорювати навіть «наступ» на Дергачі, хоча в цьому місті на Півночі області ми зараз відновлюємо роботу друкарні Фоліо. І так, там не тільки КАБи.
Краще обговорити питання, що робити з «населенням» Криму, яке туди понаїхало за всі ці годи окупації.
Бо знищення ППО в Джанкої та Оленівці - це лише шлях до знищення недомоста в недокраїну.
Запам’ятайте цей пост
Слава Україні!

ЗРОБИ СВІЙ КУЛЬТУРНИЙ ДОНАТ З 9 ПО 19 ТРАВНЯ 🇺🇦

Кіно книжковий флешмоб — це ініціатива творчої групи фільму «Будинок «Слово». Нескінчений роман», проєкту Культурного Десанту «Книга на фронт» та благодійного проєкту Бібліотеки Українського католицького університету «Хочу читати». 

Ми закликаємо вас зробити свій культурний донат та передати книгу на фронт для захисників та захисниць, які зараз боронять нашу батьківщину і нашу культуру або передати книгу у школи, бібліотеки, освітні центри України, які постраждали від воєнних дій. 

Як долучитися до важливого флешмобу читайте за посиланням 👉🏻 https://linktr.ee/Budynok.slovo 

А також приходьте в кіно з 9 травня, щоб переглянути стрічку «Будинок «Слово». Нескінчений роман». Саме письменники, поети, режисери та художники «Розстріляного відродження» дали нам неймовірну силу, яку ми маємо акумулювати для боротьби

Микола Другий відрікся від престолу на станції Дно.
У вівторок Путін планує інаугуруватися на свій останній термін.
Яке Дно чекає після цього на нього?
Станція Дно - недостатня. Не знаю, чи є на території росії станція Геєнна, але має бути

801 день широкомасштабки.
Спроба аналітики. Перша частина.

1. Чи є суттєві відмінності між ситуацією сьогодні і минулої весни? Спробую назвати всі:
- (не) очікування українського контрнаступу;
- програш українською владою інформаційного протистояння на своїй території;
- відносно нещодавнє рішення про виділення важливого пакету допомоги від США;
- усвідомлення більшістю європейських партнерів України незворотності ситуації у випадку їхньої зради, дедалі активніша підтримка європейських політиків, чеський пакет допомоги, який зламав "змову мовчання" та зраду в постачанні снарядів, Фіцо та Орбан, які тимчасово(?) стулили пельки;
- героїчні українці, які намагаються дронами замінити західну артилерію;
- постійні вкиди про потенційні домовленості з агресором, поступки окупованою територією;
- наявність втоми не тільки на фронті, а й у тих, хто у відносній безпеці;
- постійно присутня в суспільній дискусії тема мобілізації та демобілізації;
- усвідомлення багатьма експертами, що тільки на полі бою перемогти неможливо, потрібні перемоги і на дипломатичному фронті;
- армія недодержави з боліт швидко навчається і переозброюється;
- радянська зброя у росіян закінчується; більша частина їхніх старих виробництв не можуть створювати зброю у великій кількості, але дронове виробництво швидко розвивається, мультиплікується;
- союзники росії - диктатори, тому допомога ворогу, якщо домовлено, надходить системно. І ці союзники багато чого можуть.
- союзники України є демократіями і для системної допомоги потрібен консенсус у суспільстві; це складно і дорого з точки зору часу, але з нами значна частина демократій світу

2. Країна поступово усвідомила, що війна триватиме не два-три тижні, не на два-три місяці і, на жаль, не на два-три роки. Война - нова реальність. При чому, це війна нового покоління. Якщо в часи Другої світової технології змінювалися еволюційно протягом років, то сьогодні вони змінюються за місяці і тижні. На дію з'являється протидія, на мистецтво виконавця- протимистецтво, на вміння - технологія. Кожна нова технологія копіюється або зустрічає альтернативу. Українське суспільство на це реагує набагато швидше, ніж російське, але українська державна машина в умовах демократії не завжди встигає за змінами. Українська система суспільного договору починає сприймати нетолерантність до корупції як вимушений компроміс, а не як логічну систему існування суспільства, але нехай хоча б так.

3. Наша держава поступово переходить на воєнні рейки. Суспільству не кажуть конкретно про потребу у військових, але це очевидно всім. Чи ефективно використовується людський ресурс тими, хто ухвалює рішення? Мабуть, ні. Чи є цифри цієї неефективності або альтернативний маршрут, яким можна привести суспільство до сприйняття складних реалій? В інформаційному голоді - ні. Чи є альтернативою продовженню сьогоднішньої хибної управлінської реальності спроба створити щось накшталт уряду національної єдності? На мій погляд, - ні.

4. Чи правильною є спроба зібрати у Швейцарії форум тих, хто, з різних причин, хоче завершення цієї вже довготривалої війни - так. Серед них точно є ті, хто по-справжньому співчуває українцям, ті, хто має гуманізм як категоричний імператив, ті, хто шукає можливості заробити на мирному договорі, ті, хто хоче відбілити агресора, і навіть ті, хто є його партнерами, очима у вільний світ.

5. Кожен день війни забирає життя військових та цивільних українців. Щодня страждають діти. Кожна доба віднімає  ресурси. Але так само щоденно постачальники військового обладнання та техніки у всьому світі заробляють гроші. Це їхній час. Економіка військового часу - це не завжди голод та хвороби. Це ще й робочі місця, розвиток технологій, вирішення демографічних питань, захоплення нових ринків. Тому, коли ми говоримо про шляхи завершення війни, варто аналізувати величезну кількість факторів.

802 день повномасштабного вторгнення. Спроба аналітики. Друга частина.

1. «Коли завершиться війна?» або «Чим?». Всі війни колись закінчуються, поля кривавих битв стають меморіалами, а диктатори - вмирають. На жаль, не всі герої мають гідні пам'ятники, не за кожну жертву помстилися. Не кожна мирна угода є справедливою. Підсумки Другої Світової досі не підбито, адже Японія не підписала мирної угоди з СРСР (росією). Дві Кореї мають тільки перемир'я, досягнуте в 1953. Що відбувається в Ємен, взагалі не зрозуміло. Ізраїль кілька десятиріч мав озброєний мир із сусідами та постійну війну всередині, яка надовго ніколи не вщухала. Є конфлікти, що тривають століттями.

2. Нашому поколінню пощастило тридцять три роки прожити у власній країні, але тільки двадцять три - без війни. Що краще: прожити з 1945 по 1991 в окупації, яку більшість звикла вважати звичайним станом справ, під диктаторським режимом, який поступово втрачав свої гострі зуби; чи у вільній країні в очікуванні (неочікуванні) війни, яка триває десять років? Чи був цей радянський режим «вегетаріанським» в останні десятиліття? Ні, була війна в Афганістані, наприкінці існування комуністичної держави - знищення власних громадян 3 Грузії, Республіках (Країнах) Балтії, Азербайджані, Середній Азії. Не було б Незалежності, дійшло б і до нас. Чи була альтернатива цій війні? Здається, ні. Поки режим КДБ/ФСБ існує, поки не засуджені кати та не відспівані всі жертви, це буде продовжуватися. Поки ми чекаємо, що одна мумія має заступити місце іншої в Мавзолеї, поки ми його не знесено, зомбі будуть лізти через кордони.

3. Тому я можу сказати про кілька сценаріїв того, що відбувається зараз.
- Найбільш позитивний. Захід усвідомлює стан справ, переходить на воєнні рейки, Україна отримує дійсно сучасну зброю та добровольців і контрактників, які вміють нею користатися; і знищує безліч військових об'єктів на території ворога та звільняє Крим та Південь України (Херсонську та Запорізьку області), Харківщину, частину Луганщини, узбережжя до Маріуполя. Можливо, ворог кине і окуповані у 2014 території. ЗСУ не переходять кордони. Молдова та Грузія бонусами отримують окуповані території. Росія консервує якийсь напів-терористичний режим і отримує в обмін на репарації можливість продовжувати в тому ж дусі. Це - роки за три.
- Більш реалістичний сценарій. Українці, користуючись обмеженою, але постійною підтримкою Заходу, в 2025 році перехоплюють стратегічну ініціативу і під крики "зберегти обличчя путіну" і погрози ядерною зброєю зупиняються на якійсь лінії розмежування в Криму та на Півдні. Це - за півтора-два роки.
- Зовсім реалістичний сценарій. Світове суспільство стомилося від кількох речей - взаємної недовіри, торговельних санкцій, біженців і, головне - очікувань. Ринки хочуть позитивних новин, кредитори - повернення боргів, політики - премій та орденів за вирішення проблем і нових перемог на виборчих перегонах. Тому, що би не відбулося в червні у Швейцарії- це буде оголошено перемогою здорового глузду. Після цього має з'явитися механізм припинення вогню, навіть, якщо про нього ніхто не домовиться. Після Швейцарії низка країн сяде за один стіл з Путіним, не на шести метрах, і не Британія або США. Реджеп Ердоган, Нарендра Моді, можливо, Емманюель Макрон. Думаю, що з цього нічого не вийде, але, можливо, градус протистояння на ЛБЗ знизиться. Думаю, буде багато сказано про гуманітарні питання, про олімпійський рух, про енергетику, про поховання жертв. Росія буде виглядати в своїх очах переможцем та миротворцем. Восени або взимку цього року може бути підписано призупинення вогню. Все почнеться наново за кілька років. Можливо, не тільки на території України.
- Мінімально негативний сценарій. Весь цей рік рівень протистояння буде збільшуватися. Путін використає план б - мобілізація після інавгурації, воєнна економіка, жорстка підтримка союзників. Підтримка Заходу буде більшою, але не настільки, щоб зупинити повзучу навалу. Війна ресурсів, як було в Ірані та Іраці Окупація Донеччини і ще частини Харківщини. Перемовини.

Зупинка по ЛБЗ в 2025 або 2026 після розуміння того, що потенціал з обох боків недостатній для воєнного рішення.
- Негативний сценарій. Призупинення системної західної допомоги у 2025 році, як вже було в цьому році. Відсутність усвідомлення українським суспільством того, що країна має захищатися завдяки власним ресурсам. Відступ. Капітуляція. Маріонетковий режим. Бунт ветеранів. Нова війна.
4. Є інші сценарії? Безліч. Я показав тільки екстремуми серед існуючих варіантів. Жоден з них не може відбутися. Маємо усвідомити, що справжнього результату буде досягнуто в двох випадках - росія(путін) зупиниться, або українська армія візьме москву. Чи це реалістично? Ні. Тоді потрібно шукати рішення серед того, що прозвучало вище. І потрібно зрозуміти, що непокараний агресор завжди починає нову війну. Навіть, якщо агресор оголошений голубом миру, як СРСР в 1945. Почалася корейська війна. Навіть, якщо агресор не виграв (Ірак). Почалася агресія щодо Кувейту. Навіть, якщо агресор (Наполеон) залишений без влади. Для остаточного рішення мала відбутися битва під Ватерлоо і окупація країни. Тому Захід має готуватися до нової війни незалежно від тимчасового способу вирішення проблеми сьогодні, якщо це не остаточний розпад рф. До речі, хтось всерйоз цей сценарій бачить? Я - бачу.
5. Що потрібно для вирішення питання системного програшу російської федерації? Системна робота спецслужб Заходу з російською (вибачте) еміграцією для створення національних батальйонів- чеченських, бурятських, калмицьких, татарських та з росіян. Так, ця методика була використана німцями в 1941-45, але вона працювала. Не тільки РДК та Сібірський корпус, не тільки на кордонах. А і всередині. Так, це національно-визвольна війна багатьох народів, яких намагалися зробити "совецьким" народом, а потім єдиними "росіянами", вже з часів Єльцина. І так, все це можливо винятково у разі, якщо ЗСУ будуть системно знищувати ворога на ЛБЗ, якщо Захід для нас буде єдиним з нами тилом.
Про це - далі буде.

804 день постійних спроб путінського режиму знищити моє рідне місто.

Двадцять третя година ночі. Харків у темряві. Вулиці занурені в чорноту ночі. Не працює більшість світлофорів. Голосно реве повітряна тривога. На відміну від столиці, тут ніхто не допиває "свій останній коктейль" в улюбленому барі. КАБи атакують передмістя з півночі. Харків завмер у напрузі.
Те саме прифронтове місто в обідній час: кафе заповнені людьми, на дитячих майданчиках мами з візочками, діти катаються на гойдалках, книгарні вітають відвідувачів відчиненими дверима. Реве та сама сирена, але ніхто не реагує. Звикли.
За останні три дні ворог знищив та пошкодив більше 90 житлових будинків, кілька промислових підприємств. Значна частина прильотів - КАБи. Ворог навчився влучати цією важкою зброєю не просто "за напрямками", як було ще кілька тижнів тому, а прямо туди, куди веде його хвора фантазія та збочені рефлекси. Цього разу знищили приватний будинок ректора провідного вишу, виробничі потужності патріотичної мережі кав'ярень та великий харчовий бізнес відомого волонтера.

Зруйновані будинки та виробництва ніхто відновити не в змозі. Пошкоджені раз за разом відроджуються, як птах Фенікс. Харківський бізнес досі не має пріоритетів у конкуренції з бізнесом з більш "мирних" регіонів, але дуже часто витримує і намагається бути кращим, більш людяним, більш системним. Хто може - працює дистанційно. Багато хто працює в умовах відсутності чоловіків призовного віку, багато хто - в напівзнищених приміщеннях та на генераторах. Харківські підприємці часто чують питання: "Чому ви не релокуєтесь?" Я чув тільки дві основних відповіді: "Бо це моє місто" та "Бо я не можу зупинити виробництво через постійні потреби клієнтів та партнерів". Є ще одна причина, про яку не говорять: "Бо релокація - це, з великою вірогідністю, втрата колективу". Так, багато хто залишив рідне місто, виїхавши за кордон, або на Захід України, до Києва або Дніпра. Хтось з тих, хто залишився, не може виїхати через хворобу близьких, небажання втрачати улюблену роботу чи через те, що працює на оборону. Так, багато хто долучений до воєнної промисловості, транспорту, в лікарнях, волонтерить поблизу ЛБЗ.

Я проводжу в Харкові приблизно третину свого часу. Видавництво має в харківських друкарнях більше 80 відсотків назв своїх книжок. Ми вже майже два роки не вказуємо адреси друкарень на більшості книжок, після того, як одна з них отримала дві ракети С-300 від північного сусіда у "подарунок". Частина техніки у нашому офісі прошита наскрізь металевими паличками розміром з пів-пальця, двір покритий "трояндами" від прильотів касетних "градів" та "смерчів". Так багато де в місті. Це - нова харківська реальність. До постійних жертв та розбитих будинків звикнути не можна. Звикли тільки до тривог. Постійно хтось переказує чергові російські ІПСО про наступ на Харків. Хтось сміється з цього. Хтось чекає на F-16.

Саме F-16, як і потужне далекобійне ППО і є рішенням для Харкова. Всі чекають, коли відгонять від кордону російські Сушки, які кидають на Харківщину КАБи. Всі чекають, коли вже наші партизани на Білгородщині або дрони СБУ та ГУР знищать гніздо російських С-300, які тероризують місто.
Останнім часом почастішали приїзди західних дипломатів. Майже через день хтось розмовляє з харківськими чиновниками та областю про "Петріоти", "Іріси-Т" та "Насамси". Поки що ми знаємо про непоодинокі випадки знищення макетів таких комплексів Іскандерами. Ворог регулярно "купує" таку інформацію у тих покидьків-інформаторів, які ще, на жаль, залишилися в місті.

Харків дуже чекає на нашу Перемогу. Тільки завершення бойових дій, а не тимчасове припинення вогню може повернути місту його справжній статус промислового та торговельного лідера. За ці 800 днів тут не залишилося повністю непошкоджених будинків, людей, тих, у кого в найближчому оточенні немає втрат. Кожен день зволікання партнерів з вирішенням питання закриття неба над містом - це десятки мільйонів доларів на відновлення і людські долі, які не можна відновити.
Харків - залізобетон. Харків - переможе.

Про Харків.
Не відбувається нічого з того, чого б не очікували наші військові.
Північ області ще взимку максимально звільнена від населення. Майже всі евакуйовані. Створена сіра зона між лініями оборони та кордоном. Ліній - три. Так, під землею не палац дракули путіна в Геленджику. Там - бетон. Попереду - мінні поля. Саме тому р.ня кинула туди те, чого не жаліє зовсім - свинособак (так, я не про звірів). Техніки все менше, вона є і вона піде, коли вони розмінують тілами проходи. І да, це може бути. Тих, хто дійшов до будинків, що ще вціліли, і посадок, знищують дистанційно.
І так, їх 50 тисяч на всю ділянку - до білорусі. І так, у нас там досвідчені оборонці.
На жаль, є і те, що дуже сильно їм допомагає - поки що наша безпорадність під час терористичних атак КАБами. Зрозуміло, що могли б пришвидшити рух F-16 до України - пришвидшили би обов'язково. Тільки це, а не Петріот, в який тут же покидьки інформатори спрямують ракету С-300, зможе відтиснути від кордонів російські літаки та скупчення піхоти, допоможе.
А поки пропоную не створювати зайвого інформаційного галасу. Харків тримається, він працює та живе своїм життям.

Про культуру радянську і патріотизм.
Якщо провести вектор від канібалів штибу Корнійчука або Бузини через всіх цих Іванів Ле та Галанів до вершин творчості та спротиву рівня Василя Стуса, де по одній осі буде Якість, а по іншій - Гідність, виявиться, що значна частина тих, хто хоч раз досягнув вершин в мистецтві та  літературі (Тичина, Сосюра, Бажан, Глущенко, Вучетич, Гайдамака), повноцінно "співпрацювали" з владою. Після століть поневолення з перервою на три роки "визвольних змагань", які ще більше довели неможливість існування української культури поруч з людожерською,  але окремо, жоден з них, за виключенням одиниць, не намагався бути героєм, максимум, на що йшли, це на фігу в кармані, як Павло Загребельний, який не закавичував в своїх творах навмисно взяті довгі цитати з творів європейських письменників, заборонених в СРСР, не вказуючи прізвищ. Це був особистий протест. Хтось наважувався на демарш в юності, стаючи вірним ленінцем потім.
Коли ми говоримо про Будинок "Слово", як ідеальний засіб контролю за творчістю, ми повинні зрозуміти, що більшість тих, хто там жив, мали ті самі "дружні" стосунки з партією, ОГПУ/НКВС, але, дійсно, наважувалися на спротив у розмовах на кухнях,  стаючи легкою здобиччю стукачів та агентів. Багато хто у вільний від творчості час писав доноси до "органів" та статті в партійну пресу, які не відрізнялися від доносів.
І так, мало хто вижив, щоб ми могли судити тих, кому це вдалося. Їх мали судити ті їх товариші, хто загинув.
Нове покоління письменників було навчене досвідом Підмогильного та Куліша, тому в 40-ві-50-ті якісної нової української літератури майже не існувало. Відлига була коротким часом мінімального повернення до витоків, але 70-ті-80-ті стали часом, коли все справжнє було погребено під тисячами тон переможної макулатури.
Давайте зрозуміємо їх. І фільм в тому числі і про це. (Я ще крім кількох хвилин "екранок" не бачив).

Про Харків-2.
Четвертий день активних боїв на Півночі Харківщини.
Перше, що я хочу сказати всім нехарків'янам: максимально прошу брати участь у зборах, які пов'язані з Північчю Харківщини. Чи то, що там відбувається пов'язане з чимось неочікуваним, про що не знала розвідка? Ні, все відбувається згідно очікувань. Росіяни зібрали кулак приблизно в 35 тисяч п...в для того,  щоб спробувати на міцність прикордонну зону, виявити в ній наші недоліки (і, як з'ясувалося, вони є), розширити буферну зону від Білгорода, звузити її в бік Харкова, спробувати просунутися двома берегами Сіверського Донця в бік Старого Салтова, створити додаткову загрозу для Куп'янська, який другий рік відбивається від загарбників, спробувати зайняти панівні висоти біля Липців північніше Харкова. Про вихід до окружної мова йти не може, але і позиції біля Липців дуже важливі. Зрозуміло, що ЗСУ збереже цей район, можливо вдасться відсунути ворога від Вовчанська,  який поступово перетвориться не тільки на фортецю, а і на мертву зону.
Всі ці взаємні дії двох армій, одна з яких обмежена в кількості для великого наступу, а друга не повністю скористалася часом для створення "сталевої" оборони, призведуть до того, що кордон, як такий, перестане існувати і бойові дії будуть постійно відбуватися з двох його боків. Дивно, що Україна досі частково виконує Оттавську конвенцію про заборону протипіхотних мін, хоча агресор її так і не підписав, як і США, до речі. Але маємо, що маємо. Ворог має надію відтягнути наші війська і лінії постачання від Донеччини та Запоріжжя, ми маємо зв'язати його під Харковом, щоб він не використав резерви північніше Сум та Охтирки і на Часів'ярському напрямку.

Вчорашні кадрові зміни в Росії, безумовно, не наша справа, нам своє робить. Але є сенс звернути увагу на те, що путін маякує колективному Заходу - "ми прибрали головного яструба, а іншого законопатили керувати дежурним по дебільному телеграм-каналу Медведєвим. Поки що це лише означає визнання росіянами того, що бліц-криг протяжністю більше двох років не відбувся. Але, зрозуміло, що путін не може не звертати на еліти, які все більше страждають від недоотримання грошей через санкції та обмеження.
Росія не має того самого безлімітного запасу людей та старої техніки, про які нам з кожного утюга віщає роспропаганда. Потрібно визнати, що інформаційні сутички частіше за все ми програємо, але торговельні та воєнні складні задачі частіше за все ми вирішуємо.

Говорячи про Харків, потрібно розуміти не тільки величезне значення міста для економіки та геополітики. Харків є і головним центром військової промисловості нашої країни. І сьогодні саме наше місто кує міцний щит нашої держави - радарний, протиповітряний,  броневий,  повітряний. Місто дуже велике, кількість виробництв сильно перевищує можливості ворога їх знищити. Тому він і взявся за цивільну інфраструктуру та мирних харків'ян, знищуючи навчальні заклади, лікарні, м'ясокомбінати, цехи по прожарці кави. В будь-який момент це можуть бути супермаркети, харчові склади, друкарні, логістичні структури. 
Запорукою захисту міського повітря мають стати не тільки складна система РЕБ та сучасне ППО, а і літаки F-16, які мають відсунути росіянські Сушки подалі від кордону. Впевнений, що після червня Харкову стане суттєво краще.
Вірю в непереможність наших воїнів, які сьогодні  окапуються у Вовчанську та Липцах, Казачій Лопані та під Богодуховим.
Слава Україні

Видання українською буде в Фоліо.
Попереджаю хейтерів: тільки обмежена людина відмовляється прочитати те, що їй може не сподобатися через політичні причини

Ангела Меркель повертається. З мемуарами. Її книга спогадів вийде наприкінці листопада під назвою Freiheit (“Свобода”).

Ця праця одночасно з’явиться на прилавках книжкових магазинів у 30 країнах світу. Паперова версія на 700 сторінок коштуватиме 42 євро.

Події, про які розповідатиме пані Меркель у своїх мемуарах, стосуватимуться періоду 1954-2021 років. Саме в грудні 2021-го тодішня канцлерка Німеччини пішла зі своєї посади.

У видавництві, яке працює над книгою, підкреслили, що в ній буде багато такого, що Меркель раніше не відкривала для публічного ока. Особливо про дитинство, юність і навчання в НДР, а також про об’єднання Німеччини у 1989 році.

Дуже цікаво: в якому контексті і з якими підтекстами екс-політикиня буде викладати у книзі все, що пов’язано з Україною?

Підписатися на Книжкову Жабу