(С) Тетяна Олійник
«Это ж так радикально» — моZквоязична макулатура як боєприпаси ворога!

27 вересня на книжковому ринку на Почайній ми провели справжню спецоперацію. 🚨 Акцію узгодили з міською радою, порядок забезпечували патрульні. Ми вирушили на «зачистку» в захисних комбінезонах, окулярах і рукавицях — наче ліквідатори на епіцентрі епідемії. Бо й справді: полиці ломилися від інфекції — моZквоязичних книжок. 🦠 Старезні «класики імперії» сусідили з новими накладами, але несли ту саму затхлу, отруйну ідеологію, яка руйнує українські душі. Та що вам казати — просто душила серце та й усе.

Реакції продавців були передбачувані. Хтось одразу випалював завчені відмовки:
— «А какая разніца?»
— «Люди ж покупают!»
— «Ето жє просто літєратура…»
— «Так у мєня паловіна клієнтов — рускоязичниє!»
— «Єслі нє нравітся — нє покупайтє!»

Ці заяложені кремлівські методички ми чуємо вже десятиліттями — одні й ті самі штампи. Инші мовчали, лише зиркали з-під лоба, ніби застукали їх на гарячому. 👀 Дехто (чесно кажучи) намагався вдавати, що все «норм», бо «так простіше», «так люди звикли». Ну, знаєте — такі «ну, це просто бізнес, нічого особистого».

Але от що цікаво: вони так налякалися, що вже за 10 хвилин від нашої появи близько 80% кіосків зачинили 😂. Ви бачили б ті погляди — словом, ми щиро насолоджувалися їхньою безпорадністю.

Та головне було зовсім инше — люди. 🫶 Незнайомі, але близькі по духу: підходили до нас, дякували, тиснули руки, фотографувалися. 📸🤝 Казали: «Так і треба, бо ці кіоски давно муляють очі». Дехто став поряд і допомагав — показував, де ще є склади, радив, з ким варто говорити далі. Саме це додавало мотивацію!

І тут важливий момент. Всі звикли бачити українців такими собі лагідними: у вишиванках, з віночками, що ніжно шепочуть про українську мову як солов’їну. А тут — зовсім инша позиція. НАСТУПАЛЬНА. РІШУЧА. АГРЕСИВНА. ВОЙОВНИЧА. Так-так, вам не почулося. Бо ми змушені бути такими. Бо нас агресивно вбивають, ґвалтують, нищать нашу землю, топчуть нашу культуру — вже не одне століття!

Звісно, без конфліктів не обійшлося. «Ета ж так радікальна!» — кричали ті, кому вигідне те сміття. Хтось намагався ображати, а дехто відсилав нас «на фронт». Але найціннішими були слова військових: вони підходили й дякували. «Ми хочемо, щоб у тилу панувала її величність МОВА, а не язик окупації», — говорили вони. 🇺🇦 (Повірте мені, ці слова важать більше за кілограми будь-якої риторики.)

Цей день знову довів: книжка — це духова зброя. А московськомовна макулатура — боєприпаси ворога. Тож ми продовжимо «знезараження», поки український книжковий простір не стане чистим, вільним і нашим.

А ще я обожнюю тих людей, які не бояться витратити свій час, пожертвувати спокоєм, зіпсувати собі нерви й навіть трохи «побешкетувати» — лише щоб зробити щось важливе для України. 💛 Ви — причина, чому ця боротьба має сенс. І поки ми разом — перемога неминуча. ✊🇺🇦❤️

Ну що. Дочекалися?:)
Краще чи гірше?