А еще в Гданьске есть последователи анархистской глубинной экологии :)
Вопросы окружающей среды в Польше, конечно, актуальны, например, добыча угля - одна из главных тем для споров в ходе текущих выборов. Но вот биоцентризм это что-то снаружи всех измерений

🇺🇦 Збір для хулігана!

Сьогодні ми починаємо новий збір для антифашиста, колишнього футбольного хулігана МТЗ-РІПО, а сьогодні — снайпера ЗСУ Федора (ім’я змінене з міркувань безпеки).

МТЗ-РІПО — мінський футбольний клуб, який підтримували антифашисти. У складі фанатської групи наш товариш боровся з фашизмом на вулицях і диктаторським режимом Лукашенко. Федір брав участь у протестах під час виборів 2010 року, акціях прямої дії, організованих місцевими анархістами, захищав людей від виселення, безкоштовно роздавав їжу. У 2014-му покинув Білорусь і переїхав до Варшави, де влився у місцевий рух.

Тепер фашизм у формі російських військових прийшов в Україну. Тому зараз Федір тут, працює снайпером. Його час — ніч, і без хорошого приладу нічного бачення не обійтися. Тож збираємо на AGM PVS-14 NL1.

🎯 Ціль: 151 000 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/5sakEiTMks

💳Номер картки банки
5375 4112 0976 1969

💳PayPal: [email protected]

Подумал, что в нашем медиа пространстве не хватает позитивной информации о движении сопротивления. Тут, конечно, нужен анализ контента, но у меня, как читателя и зрителя всех крупнейших беларуских медиа, складывается такое впечатление. Много историй политзаключенных, обзоров новых репрессивных законов, ментовских облав, историй пыток, пропаганды. Аналитик производят похожий контент. Из недавнего: исследование ПЭН про репрессии культурных деятелей, новый выпуск индекса условий деятельности организаций гражданского общества, раздел "общество и государство" Беларуского трекера перемен превратился просто в хронику репрессий.

Конечно, я не хочу сказать, что про репрессии не нужно говорить. Нужно. И не хочу сказать, что в позитивном ключе про движ никто не говорит. Говорят. Но у меня ощущение, что существует большой дисбаланс в сторону историй где действующим лицом является государство, а общество - беспомощной жертвой.

А ведь диктатура никогда не бывает тотальной. Если бы власть была полностью эффективной, то история была бы просто невозможной. На деле, в любой диктатуре есть пространство свободы. Профанация государственной идеологии на уровне повседневного дискурса, практики избегания и уклонения от исполнения распоряжений государства, культурные формы сопротивления, субкультуры и т.д. Многие исследователи власти, авторитарных и тоталитарных режимов на это указывали. Мишель де Серто, Джеймс Скотт, Вацлав Гавел и др.

Даже если не спускаться к таким микропрактикам, Беларусь имеет огромную и по объему и по размаху историю сопротивления с победами, поражениями, героическими людьми и вдохновляющими примерами солидарности.

Про происходящее прямо сегодня сложно рассказывать не привлекая репрессии. Но материала предостаточно даже если начинать с событий, например, двухлетней давности и двигаться дальше в историю. Рассказывать про примеры солидарности и борьбы с диктатурой в других странах.

В общем это выглядит как идея для нового медиа или рубрики в уже существующем: рассказывать истории успешной борьбы, неподконтрольной власти деятельности, людей, которые не побоялись пойти против течения, анализировать успешные практики гражданской активности и вырабатывать новые тактики и стратегии на этом опыте.

Што там наконт жадання беларусаў вяртацца на радзіму з эміграцыі?

Пытанне узнікла калі на днях польскі Центр дыялогу Юльюша Мерашэўскага апублікаваў вынікі даследвання эмігрантаў з Беларусі, якое яны правялі ў траўні 2023. Там гаворыцца, што 45% з іх хацелі б застацца ў Польны на сталае пражыванне, а не вярнуцца калі дазволіць сітуацыя.

Для пачатку, ці можна верыць дадзеным? Па вялікаму рахунку – так, можна, але ёсць нюансы.

1) Апытанні дыяспары даюць разуменне настрояў, але лічбы заўсёды толькі прыблізныя. Трэба памятаць, што выбракі такіх апытаннеў не рэпрэзентатыўныя:
а) часцей за ўсё яны заснаваныя на метадзе river sampling, то бок апытанне праходзіць хто сам пажадае, а не каго атабралі даследчыкі
б) у нас няма надзейных сацыяльна-дэмаграфічных дядзеных пра мігрантаў каб сканструяваць выбарку якая б адлюстроўвала гэтую структуру
То бок лічбы могуць скакаць ад даследвання да даследвання і тут хутчэй трэба глядць на варыянты якія абірая большасць, альбо меньшасць рэспандэнтаў. Калі большасць – значыцца меркаванне сапраўды шырока распаўсюджана (але мы не ведаем наколькі дакладна). Калі меньшасць, ці лічба імкнецца да нуля – значыцца меркаванне слаба распаўсюджана.

2) Трэба пільна глядзець на фармулёўкі пытаняў і варыянаў адказу. Напрыклад Центр дыялогу не паказвае фармулёўку пытанняя, але гледзячы па фармулёках адказаў можна сказаць што яно не вельмі трапнае. Так, пункт “хачу застацца на пастаянная пражыванне” па вялікім рахунку не супярэчыць пункту “хачу вярнуцца калі дазволіць сітуацыя”. То бок я, напрыклад, разумею, што сітуацыя дазволіць вельмі не хутка таму разлічваю на сталае пражыванне, але адначасова хачу вярнуцца калі будзе магчымасць. Калі я лічу, што сітуацыя ня зменіцца нават цягам 2 лет, то з’яўляецца гэты перыяд “сталым пражываннем”? Канешне да і я буду схілен выбраць гэты варыянт нават калі я упэўненны, што праз 2 гады буду збіраць валізку дамоў. Ці гэта паўплывала на вынікі адказаў? Нельга сказаць дакладна, але і нельга выключаць, што некалькі працентаў маглі перацякці ў варыянт “хачу застацца”, таму што гэта пра сітуацыю тут і цяпер, а не пра “калі”. Наколькі я разумею гэты Центр дыялогу – не даследчая ўстанова, прынамсі апытанні – не галоўны профіль для іх. Таму цалкам нармальна, што яны могуць выкарстыўваць не вельмі прафесійныя фармулёўкі.

У нас таксама ёсць адзеныя ад беларускіх даследчыкаў, якія можна параўнаць. Народнае апытанне (зараз “Ёсць пытанне”) зрабілі даследванне ў кастрычніку 2022, дзе 25% адсоткаў казалі што плануюць застацца. Тут гаворка пра мігрантаў у розных краінах, але 45% - з Польшчы і штосцьмі мне падказывае, што ў Польшчы жадаючых застацца будзе паболей, чым ў іншых странах, дзе троху складаней як з легалізацыяй, так і з мовай.

Адкуль тады такая разбежка паміж 25% у “Ёсць пытанне” і 45% у “Центра дыялогу”? Па-першае с цягам часу колькасць жадаючых застацца расце. Тое ж даследванне “Ёсць пытанне” паказывае, што гэта як мінімум некалькі працэнтаў у год і з кастрычніка 2022 па травень 2023, калі не было новай буйной хвалі міграцыі гэты эфект мог спрацаваць. Па-другое фармулёўка ў беларускіх даследчыкаў больш дакладная. Па-трэцяе, вялікая хібнасць усіх апросаў дыяспары з-за таго, што выбарка не репрэзентатыўная.

Дык колькі ў выніку застануцца, а колькі вярнуцца? Лічбы сапраўды кажуць, што вялікая колькасць людзей не вернуцца. Улічыце яшчэ, што каб вярнуцца трэба будзе прыкласці высілкі і на гэтым этапе адсеяцца значная колькасць жадаючых на радзіму.

Працяг ніжэй 👇

Пачатак вышэй 👆
Але ці так гэта сумна? Думаю не. Таму што асноўны касцяк дзвіжа усёж-такі верніцца. Праваабаронцы, блогеры, актывісты, аналітыкі, культурныя дзеячы – усе, чый хлеб залежыць ад беларускага канцексту нікуды не дзенуцца. Іх культурны і сацыяльны капітал павязаны з Беларусью, а за яе межамі ім было б патрэбна адбудоваць сябе з нуля. Таму людзі на чыіх плячах будзе ляжаць галоўная праца па адбудове свабоднага грамадства будць вельмі схільных вярнуцца.
Так што 45%, ці 25% - не так важна. Гэтыя лічбы будуць толькі расці. Многія, нават большасць ужо не вернуцца. Але сумаваць тут няма над чым, конжы абірае варыянт, які яму больш падабаецца. А калі падабаецца, то ў чым праблема?
Візуал ніжэй👇

В медиа часто встречаются выступления аналитиков, ученых и разных экспертов на тему общества. Чтобы понять насколько действительно то, что они говорят отличается от просто мнения я смотрю на две вещи:

1) Ссылаются ли они на данные? Мы же часто в повседневной жизни говорим что-то в стиле "люди делают это потому что...", "многие беларусы считают так-то", "среди украинцев мало таких-то". В принципе эксперты говорят то же самое, но от наших повседневных мыслей их суждения отличаются тем, что основаны на конкретных исследованиях. То есть они могут назвать процент людей, указать на корреляцию показателей, привести полный список и классификацию мотивов и т.п. Причем объяснить кем и какими научными методами эти данные были получены. Так что мнение эксперта - это когда человек ссылается на исследования или может на них сослаться, если об этом попросят.

2) Ссылаются ли они на теорию? Многие вещи доказываются не эмпирически (то ест данными), а именно рациональными рассуждениями. Системы таких рациональных рассуждений, построенных по правилам логики, выливаются в разные теоретические направления. Там где возможно, эти теории соотносятся с эмпирическими данными, обобщая их, составляя способы их интерпретации, ну или хотя бы не противореча им. В социальных науках множество соперничающих друг с другом теорий, есть более сильные и более слабые. Но если эксперт ссылается на теорию, говоря, например, "причина такого поведения в том-то, потому что это универсальная закономерность для этих людей, как показывает теория Х", то мы хотя бы можем оценить насколько это надежное суждение. Например, Александр Дзермат, тоже ссылается на свои евразийские теории, а значит в его суждениях есть аналитический элемент, но поскольку евразийство это в целом буллшит, мы можем делать соответствующие выводы о его выводах.

Если в выступлениях нет одного из этих элементов и есть основания полагать, что даже спросив человек вряд ли сошлется на данные или теорию, значит его мнение не особо отличается от разговора на кухне. Да, оно может быть основано на опыте, интуиции, неосознаваемом влиянии общего багажа знаний и т.п., но это не делает его достаточно надежным, чтобы оно сильно отличалось от обычных повседневных рассуждений.

А какой отсюда вывод? Что ничего хорошего и не будет, пока нормальное образование, культура, достойный уровень жизни, хорошая медицина и прочие блага цивилизации будут доступы только нескольким десяткам процентов населения. И это тема не только Украины, но и Беларуси. Описанный портрет коллаборанта не случайно совпадает с портретом ябатьки: где есть социальное неравенство и нищета, там всегда найдется социальная база для фашистов.

​​Оце послухав інтерв'ю із засудженими колаборантами. Думав, там будуть якісь ідейні повстанці за російський світ, які мають чітку картину світу й не соромляться нею поділитись, особливо тоді, коли в тебе є 15 хвилин слави в Ютубі. Але реальність — жорстокіша.

Ці колаборанти виявилися просто напівграмотними недоумками та мудилами — тобто, крайньо маргіналізованими людьми з дуже вузькими та обмеженими соціальними зв'язками. Вони живуть у вигаданому світі, який навіть не здатні описати. Їхня ідеологія — глибока емоція без краплі тексту.

Ці люди — Герострати, ображені, злі на весь світ і готові до подвигу у вигляді стрільби по натовпу просто для того, щоб залишити по собі хоч якийсь слід. І цих людей страшенно приваблює Росія. Це щось звірине, на рівні спинного мозку, бо колаборанти не здатні пояснити свій мотив.

Тюрма їх не виправить, а на волі вони проживатимуть до самої смерті на самоті та в злиднях, яке самі для себе створювали впродовж всього свідомого життя. Ці люди ніби ніколи в житті не намагалися бодай до чогось докласти зусилля — навіть подумки.

В розумінні російської ідеології саме ці люди і є тими хорошими, чистими українцями, які насправді є росіянами, що живуть у фашистському полоні. І вони не цікавляться політикою й не мають достатньо клепки, щоб налагодити своє життя. Ідеальні громадяни нового російського світу.

Можна було б сказати, що Росія настільки мерзенна, що її можуть підтримувати тільки отакі типи людей. Однак насправді Росія сама багато зробила для того, щоб привертати увагу насамперед серед дурних, токсичних і надмірно емоційних. Тільки з ними росіяни й можуть подружитись.

Російський режим десятиліттями поглиблював відносини не з розумними, а з фанатичними, та ще й такими, що не до кінця усвідомлюють свої дії. Ймовірно, це сталося через те, що для дружби з розумними й прогресивними усталеним російським елітам довелося б ділитись владою.

Звідси й консервативно-революційний ресентимент про Захід, що загниває, але не через капіталізм, а через слабкість і моральний розлад. І його треба добити/підтримати в переродженні. Що західні русофіли, що українські колаборанти — однаково несповна розуму.

@penultimate_resort

Ну все, ПиС выиграли выборы и даже Конфедерация преодолела порог :/
(это exit poll - пока предварительные данные, но результат понятен)

Вот кстати еще один exit poll, от Ogólnopolska Grupa Badawcza. Выше - от IPSOS и насколько я знаю он более надежный.

Говорят, что Trzecia droga может сформировать коалицию с KO и Lewica и тогда PiS больше не будет правящей партией.

Ирония польских выборов в том, что тут, вынося некоторые партии за скобки, консерваторы соревнуются с чуть менее консервативными и ультраконсервативными.

Часам сацыёлагі да сваіх апытанак дадаюць пытанні кшталту "якую мову вы лічыце роднай?". Вось, напрыклад, у адным знаным даследванні нацыянальная ідэнтычнасці беларускую лічылі роднай 30% у 2020 і 32% у 2021. Апошнім часам я стаў задумвацца - а што насамрэч азначаюць гэтыя адказы?

На першы погляд "родная мова" - гэта цалкам натуральная з'ява, нешта з дзяцінства, што ёсць ва ўсіх раз і назаўсёды. Як кажуць, "ад прадзедаў спакон вякой" і набываецца з "ласкай матчынай". У такім выпадку трыдцаць адсоткаў адлюстроўваюць аб'ектыўную сітуацыю ў беларускім грамадстве, як, напрыклад, размеркванне жыхароў па памеру населеннага пункта ці біялагічнаму ўзросту.

Але такой інтэрпрытацыі супярэчыць нават мой уласны досвед. Да апошняга часа усё свядомае жыццё я лічыў, што мая родная мова - руская. Таму што я ёй вельмі добра валодаю, таму што гляджу, чытаю, вучуся, працую, прымаю удзел у палітычных деяннях - усё амаль цалкам на расейскай. То бок на пытанне сацыёлагаў я бы стоадсоткава адказаў, што мая родная мова - расейская.

Але зараз, калі стаў крытычна ставіцца да гэтага вопыту і сваіх адносін з мовай, я стаў знаходзіць іншыя факты. Напрыклад, хаця першую кнігу ў жыцці - "Му-му" - я прачытаў у 6-7 гадоў менавіта на расейскай, але у гэты ж час я з 1 па 3 клас навучаўся у беларускамоўнай школе. Літаральна праз пару год я прачытаў амаль ўвесь 11-томны зборнік Караткевіча на беларускай. Натуральна, што быў ячшэ Быкаў, Мележ і шэраг іншых аўтараў на беларускай. Нават дома у дзяцінстве мой бацька часам размаўляў сам мной па-беларуску, вычыў усялякім прымаўкам і г.д. У сталым жыцці я таксама часам карыстаўся беларускай, як мінімум таму што заўсёды меў інтарэс да пратэстнай палітыкі якая, так склалася, у Беларусі была большай часткай беларускамоўнай. У гэтым кантэксце ўжо беларуская мова выглядае цалкам роднай. Як мінімум таксама роднай. Паказальна, што гэтыя факты былі фактамі заўсёды, выдумляць, нават, нічога не трэба, але яны не былі "актываваны" ў маёй ідэнтычнасці.

Вынік такі: родная мова чалавека можа змяняцца пад уплывам бягучых сацыяльных, напрыклад, палітычных абставін. Таму вынікі па падобных пытаннях менавіта так і трэба разглядаць: яны адлюстроўваюць не нейкую заданную ў мінулым аб'ектыўную рэальнасць, але і сённяшні сацыяльны лад і бягучыя абставіны.

Ще одна втрата білоруського крила спротиву. У Києві пройшло прощання з товаришем, який загинув раніше під час виконання бойового завдання.

Загиблий товариш був частиною білоруської антифашистської панк-хардкор сцени і завжди був готовий прийти на допомогу до місцевих анархістів.

З початком повномасштабної війни товариш не зміг залишитись осторонь і вирушив особисто боротися з фашистською заразою під назвою “русский мир”.

На війні він проявляв себе тільки з кращого боку і залишиться в пам’яті побратимів як сміливий боєць та надійний товариш.

Висловлюємо співчуття сім’ї загиблого, його друзям і товаришам по службі.