Два канадські вчені ввечері сидять у барі і похмуро п'ють віскі.
- Слухай, Джеку. Тобі не здається, що ми потихеньку деградуємо? Дивись: наші дні одноманітні. З ранку ми встаємо, одягаємося і йдемо ботати, ботаємо до вечора, а ввечері ми йдемо в цей бар, де упиваємося віскі до блювотини, потім хтось відносить нас додому, де ми з ранку встаємо, і так далі. Тобі ніколи не хотілося якось урізноманітнити наше дозвілля?
- Ти маєш рацію, Бобе. Хотітися хотілося, але як?..
- О, я тут погортав журнал, там пишуть, є безліч методів. Наприклад, можна в щось пограти. Ось хоча б у загадки.
- Загадки? Це як?
- Це досить просто. Я загадую якесь слово або, скажімо, поняття, а ти починаєш ставити мені запитання, щоб я міг відповідати тільки «так» чи «ні»: солодке? солоне? їстівне? неїстівне? кругле? квадратне? — і в такий спосіб намагаєшся вгадати, що я задумав. Давай?
- Хм… Ну що ж, загадуй.
І Боб загадав "Алгебри Вірасоро".
- Я готовий, Джеку. Давай свої запитання.
- Та-ак, питання. Ну, ось, скажімо… це квантове? Точніше, це можна квантувати?
- Е-е… Ну, в принципі, в принципі, можна.
- Алгебри Вірасоро.

*років 10 тому*
- Цікаво, було декілька зим штучного інтиллекту, де до області майже повністю втрачався інтерес і тільки 3.5 аутиста залишалось над цим працювати. Чому це так відбувалось?

*зараз*
- А, 0 питань

або взагалі реакцій нема

проклято
краще б це редизайнули

не знаю чи плакала вся маршрутка,але я ридаю як дитя

Електропоїзд якщо ти це бачиш, включи реакції на каналі.
ПОШИРТЕ!!!