Муж і жона одна сотона

Ще прикол: мама питає про ваші з Каричем тексти, чи це не одна й та сама людина писала)) Я кажу їй: це подружжя))

Увага! Увага! Поети і не тільки!‼️
Стартує великий розіграш крутецьких ніштячків, виручені кошти з якого підуть на два важливі обʼємні збори:
Вероніки Мовчан на реб (інфо тут https://www.tg-me.com/c/1718515598/3050) та
Олі Новак на реабілітацію жінок військовослужбовиць, які повернулися з полону (інфо тут https://www.instagram.com/p/DJcIEXsoje0/?igsh=MWJkN3F1ams1eWhxcg==)

Отже розігруємо:
Лот 1: збитий ворожий дрон надісланий з Донецького напрямку 81 аемб бригадою мого брата. За донат від 200 грн є можливість отримати цей неймовірний трофей🔥

Лот 2: набір книг письменника Дена Брауна з 3 шт любʼязно наданий поетом і військовим Сашком Негричем https://www.tg-me.com/sashkonehrych за донат від 100 грн📚

Лот 3: великий набір шоколаду Millenium з 22 шт(пастила, арахіс в шоколаді, банановий мармелад в глазурі, молочні і шоколадні батончики, шоколад із начинкою, желейки зі смаком коли і кислі в цукрі, батончики з начинкою кранч, кожного виду по 2 шт) також наданий для розіграшу Сашком Негричем за донат від 100 грн😋

Лоти 4 і 5: сухпаї ЗСУ надіслані мені братом(строки до кінця липня, строки на продуктах всередині можуть бути довші) за донат від 30 грн🥄

Лот 6: книга Олі Лавриченко https://www.tg-me.com/muzahuyuza «Стилет волі" — захоплююча історія про незламну боротьбу українських повстанців у часи війни та окупації. Це історія про тих, хто не здався, навіть коли надія згасала. Буде надіслана авторкою з підписом. Можна отримати за донат від 40 грн📗

Лот 7: неймовірної краси силянка від майстрині Анастасіі https://www.instagram.com/saffron.ua_art?igsh=M2drYzR0MDQ5bW9q (подарункове пакування+ стікери з котиками) за донат від 50 грн🧚‍♀️

Лот 8: яскраве літнє намисто з метеликами від мене https://www.instagram.com/inspiration_style_ua?igsh=cTVwc2kzNmpqYW8w (з додаванням натурального перламутру, нержавіюча фурнітура, подарункове пакування+ стікери з котиками) за донат від 50 грн☀️

Тобто 30 грн = один шанс/60 грн = два шанси, 40 грн = один шанс/80 грн = два шанси, 50 грн = один шанс/100 грн два шанси і так далі за нарастаючою.

Алгоритм дій: робите донат на баночку або картку банки (якщо донат робиться не з картки монобанку, то пишете коментар де вказуєте свої контактні дані).
Розіграємо всі лоти одразу як набереться потрібна сума!

Баночка https://send.monobank.ua/jar/7iFs6f8u2Z

Картка банки: 4441111125234736

Дуже сподіваюсь на вашу активність у розіграші і його поширенні🙌
Не проходь повз – бери участь обовʼязково!

по всім питанням пишіть мені @ola_poetry
#збір

РОЗІГРАШ: 6 турнікетів CAT

Поки турнікети їдуть до мене зі Штатів — запускаю розіграш.
Один переможець отримає можливість передати весь комплект із 6 турнікетів тим, хто цього реально потребує на фронті.
Передам від твого імені. Можу вкласти записку.

💸 Умови:
– донат від 50 грн
– до 10 липня
– розіграш через monobank

Усі кошти підуть на РЕБ для 140-го окремого розвідбатальйону морської піхоти.

👉 Банка: [https://send.monobank.ua/jar/44QMx8KeM4]

P.S. Кому з військових потрібен турнікет — дайте знати, підкину.

тиша — як стара травма,
крутить на погоду,
марудить в мязах.
повзе вгору шкірою,
дряпає під ребрами,
сідає на груди сонним паралічем

усередині — пустка.
не тиша —
а дірка з краями, що не загоюються.
і кожен подих —
як крок по кризі,
що тріщить від рідного імені.

вночі — обстріли.
далеко,
але досить близько,
щоб не спати,
щоб відчувати запах горілого пластику і айкоса,
що вже стали рідними.

серце — йобаний радар:
відчуває те, чого не сказали.
смикає нерви,
а маленький Бог не знає кого залишити цього разу живим

ти лежиш,
як потріскана шкаралупа,
лузга від самої себе.
порожня.
бо життя твоє — не тут.
воно — в сирому бліндажі
там, де сходить сонце над смертю.

і ти тримаєшся.
не за себе.
за дві сірі галочки в Сигналі.
за голосове, яке досі звучить у тобі.
за звичку — любити до кісток,
навіть коли реве тривога.

ранок приходить,
як п’яна повія без макіяжу —
стомлений, підкурює від заграви обстріляного Києва,
стомлено знімає підбори і хрипко кашляє ППО.
нічого доброго,
але все ще живеш.
тривога тепер — твоя релігія.

і ти знову дихаєш.
бо мусиш.
бо ще є кого подумки тримати тінню,
що вкладається поруч
і дихає між лопаток, гарантуючи тил.

Почитати мої роботи можна тепер тут: https://anews.com.ua/lavrychenko

Котики, якщо подаєтеся сюди — подумайте двічі.
Я відмовилась від участі.
Завтра розповім чому 🥰

Ідея спільної збірки, її загальний тембр.

Висхідна поезія, слово, що веде нагору, дозволяє не просто триматися, а дає ресурс або досвід отримання ресурсу. Це широкий спектр ідей. Кістка замість гниття, стійкість із надією, попіл, з якого вже почалося відродження феніксу. Не тривіальне про надію на перемогу, а всі версії Північної Мужності, завдяки якій перемога все ж можлива. Не пусті рефлексії про «все буде добре», а стійка праця на розвиток. Вихід з депресії, праця на цей вихід. Власний досвід відновлення. Те, що допомогло відновленню чи допомагає тепер.

Чесна та сильна терапія витривалості попри тиск обставин. Уявіть, що ця книга повинна врятувати когось від пекла в серці, відтягнути від краю даху, допомогти жити попри смертельну хворобу над прірвою. Що ви вкладаєтесь в таку силу. Те, що можете. Своє слово.

Це не рефлексія трагедії чи безвиході, а побудова сходів на вихід. Ваша.

Спектр насправді широкий. Еротична чи любовна лірика, емоційні плетива стосунків можуть бути висхідними, посилюючими, радісними, най гіркими при цьому, але живими та щирими.

Нехай це буде радість від квітки над спаленим домом, радість від тріску шкаралупи лелеченяти в гнізді над відвойованим селом. Але чесна, проста, складна радість. Наступний крок. Ще одна цеглина. Понтонний міст через бурхливий потік.

Це не книга про мотивуючу поезію в стилі «встань та йди», це повинна бути книга внутрішніх спроб пробудження, досвіду чи навичок життя над безоднями, стала точка стабільності всередині психіки, процес побудови такої фортеці. Оптимістичне чи не оптимістичне, до речі. Спокійна впевненість, гнів, що дає силу, злість, що дозволяє відбудувати. Без проклять чи ненависті – спокійний гнів, направлений на власне відновлення. Прикладом. Тобто різне, головне – нагору.

Якщо у вас поки що нема таких віршів, але відгукується – пишіть вірші. Це не конкурс. Просто є можливість долучитися до книги про розбудову фортець в душі та відновлення садів навколо цих фортець.

Вірші чи верлібри, короткі (до півсторінки) есеї, ілюстрації – висхідний шлях та власний досвід відновлення.

Тема всередині контексту – будь-яка.

Головне, щоб ви точно відчували, що це про підняття та наступні кроки.

***
Це поки що нарис ідеї, перший подих. Якісь наступні дії зроблю, коли Скрипторій дійде до замовників.

#до_читача
#подорожня_книга

***

Черговий піздєц і тотальна зрада

Я відмовилась від участі в поетичній збірці Саші Дороги.
Перша причина була: там буде Мурка. Мені про це сказав Карич — і я одразу написала організаторці. Спокійно, без крику, з поясненням. Надала факти, скріни. Думала, вона зрозуміє. Але реакція була така, ніби ми просто маємо “різні думки”. Що все це — просто “твоє бачення”. Що моє горе, мої мертві, мої побратими — це просто одна з позицій. Що участь Мурки — це “нормально”.

Але я не можу називати це нормальним.

Бо бути в одному списку з Муркою — це плюнути на пам’ять тих, про кого я пишу. Це зневажити тих, кого я памʼятаю. Це забути імена загиблих, чиї голоси я намагаюся зберегти в своїх текстах.

Мурка — це людина, яка:
— називала ТЦК «підарами»;
— зневажала військових і волонтерів, називаючи їх «нафронтниками»;
— ухилялась від мобілізації, відкрито про це говорила;
— збирала гроші на себе, але відмовлялася поширювати збір, якщо «не буде настрою»;
— казала, що не патріот, що просто “зараз модно писати українською”;
— його брат загинув, воюючи за росіян — і він публічно писав, як намагався забрати його тіло.

Далі стало очевидно, що організаторка — абсолютна ракушка і цілком поділяє погляди Мурки.
ІВона неодноразово підкреслювала, що розуміє мене. Що розуміє, як мені — коли сидить у Нідерландах і ніколи не переживала того, що тут. Вона писала, що не вірить у ТЦК, вважає їх монстрами. Що воюють лише ті, хто сам цього хоче. Що якщо боїшся — то просто не підеш на фронт. Що це “вибір кожного”. (Буквально в цей момент у мене над головою збивали шахеди)

Але це не вибір. І це не свобода.

Ніхто не хоче йти на війну. І всі бояться. Ідуть ті, хто мусить. Бо хтось мусить. Я не хочу, щоб мій чоловік сидів у бліндажі. Я не хочу більше бачити труни. Не хочу допомагати з реабілітацією друзям, яким вирвало обличчя/руки/ноги/підставсвоє. Я хочу, щоб вони жили. Просто жили. Щоб їх не вбивали.

Виходить, хтось хотів згоріти так, що два роки іще не могли розібратися він чи не він.
Виходить, хтось хотів бути в полоні і щодня терпіти тортури.
Виходить, хтось хотів мати дві високі ампутації.
Виходить, що хтось хоче лежати в псіхушці, бо не вивіз.
Хтось хоче бути у розлуці із сімʼєю і ловити собою КАБи.

Так виходить?

Олександра думає ж, що ми вписались у війну, бо хочемо.

І це така відірваність від реальності, що я просто завалила єбало.

Саша зібрала сильних авторів. Я подивилась на склад — і мені стало страшно боляче. Там є ті, кого я поважаю. Хто сам знає війну, втратив близьких. Вони вписались — бо не знали, бо не побачили, що за цією ініціативою стоїть людина, яка досі публікується на російських сайтах (так-так). І яка прирівнює нашу пам’ять і досвід до “творчої інтерпретації” Мурки.

Саша вирішила, що має моральне право на цю збірку. Я так не думаю.

Це — паразитування. Я проти того, щоб із чужого болю робили фон для свого імені. Щоб писали про війну — не живучи нею. Щоб прирівнювали досвід втрати до творчості ухилянтів.

Бо для когось ця збірка — просто можливість видатись. А для мене ця тема — це могили. Це побратими. Це голоси, яких нема. Це ті, кого я втратила. І чиє ім’я не має стояти поряд з іменами тих, хто забив болт на цю країну, мовчки спостерігає, як її шматують або заробляє собі соціальні бонуси.

Це не просто нечесно. Це — низько. І я не хочу бути частиною цього.


Скріни розмови, її творчість на російських пабліках і решту краси прикладаю нижче.

Я не знаю скільки іще має загинути і скалічитись людей, щоб цим уєбанам щось дійшло.