#КіР_гумор

Піддався спокусі й за прикладом деяких інших каналів створив рубрику "питання батюшкє" 😁

За посиланням можна анонімно задати мені питання по темі, яка вас цікавить. Питайте як за тематикою "Каптьорки", так і тематикою "НеоАрхаїки", і в залежності від цього я буду давати відповідь тут чи там.

Пам'ятаю, такі анонімні питальники ми з друзями створювали в підлітковому віці й тролили один одного. Враховуючи те, що аудиторія каналу начебто не підліткова й що сам я давно з цього віку вийшов, покаладаюсь на ваш здоровий глузд (але не сильно, contra spem spero))

#НАрх_мистецтво
#блаженні_маргінали

Якщо ви шукаєте, що подивитися, всіляко раджу серіал "Outsiders" (2016) про клан білих язичників-традиціоналістів, які живуть у важкодоступній гірській місцевості штату Кентуккі. Живуть без держави, грошей, інтернету і більшої частини "нормальної" побутової техніки. У них є вождь і старійшини, однак верховну владу має общинне (кланове) Коло, чоловіки та жінки рівні між собою, а відносини регулює усний Звичай.

За логікою жанру, на гору, де мешкає клан, накинула око жадібна енергетична компанія, яка бажає добувати тут вугілля. Це дало б роботу усьому "цивілізованому" селищу біля підніжжя гори, яке потерпає від наслідків кризи 2008 року. Розгорається конфлікт з дуже багатьма гранями, де позиції персонажів безперервно змінюються впродовж усього серіалу.

Його творці геніально показали два світи - до-сучасний і пост-сучасний - в одному просторі, розділеному архетиповою межею, Горою. Від нескінченних карколомних поворотів сюжету просто дух захоплює, а розставлені ціннісні акценти роблять "Outsiders" одним з найкращих серіалів, які я коли-небудь дивився.

Хто в темі, то це ніби "Капітан Фантастик" на максималках. Взагалі, в той час, коли "Чорне дзеркало" стає реальністю, поява таких медіа-продуктів дуже тішить.

Особливо серіал заходить під антропологічну працю "Мистецтво бути непідвладним" Джеймса С. Скотта, яка розповідає про гірські спільноти Південно-Східної Азії, що століттями вислизали від держави та цивілізації, а іноді свідомо боронилися від їхніх "благ".

На жаль, другий сезон обривається на драматичному моменті, а третій так і не вийшов, - вочевидь, розгодовані "Нетфліксом" глядачі не дуже охоче сприйняли перспективу, яку пропонує цей серіал. А шкода.

🪞Темна сторона емпатії

Ми звикли сприймати емпатію як безумовне добро — здатність відчути іншого, зрозуміти, співпережити. Але антропологи Нільс Бубандт і Ране Віллерслев у книзі The Dark Side of Empathy (Cambridge University Press, 2022) пропонують радикально інше бачення. Вони показують, що емпатія може бути не лише актом любові, а й актом влади, не лише мостом між людьми, а й способом проникнення, контролю, навіть насильства.
У різних культурах — від Амазонії до Сибіру — емпатія має іншу вагу. Шаман, який входить у тіло духу чи тварини, робить це не з милосердя, а з необхідності впливу. Мисливець, який мислить як олень, розуміє його, щоб убити. У цих світах емпатія — це не психологічна риса, а форма сили, небезпечна технологія зв’язку між істотами. Вона дає змогу перейти межу між світами — людським, тваринним, духовним — але завжди з ризиком втратити себе у чужому.
Бубандт і Віллерслев називають це темним гуманізмом. Вони попереджають: емпатія — не протилежність насильству, вона може бути його умовою. Той, хто найглибше відчуває іншого, здатен і найточніше завдати болю. У цьому сенсі емпатія — це не моральна чистота, а випробування. Вона вимагає відповідальності, бо кожне «я тебе розумію» — це вторгнення у межі іншої свідомості.
Автори трактують емпатію як онтологічну технологію — універсальний механізм зв’язку, який діє в усьому: у шаманському камланні, у політичній маніпуляції, у слуханні лісу, у цифрових алгоритмах, що вчаться розпізнавати наші емоції. Вона завжди амбівалентна: може зцілювати або поневолювати, поєднувати або спустошувати.
Це — антропологія уразливості. Емпатія постає не як м’якість, а як стан відкритості перед світом, де будь-яке розуміння передбачає ризик, а будь-який зв’язок — втрату частини себе. Люди, тварини, духи, машини — усі залучені до цієї складної гри відчуттів і відгуків, де межі між «я» і «іншим» постійно зсуваються.
Емпатія — це не лише міст, а й лезо. Вона з’єднує нас, але може розрізати глибше, ніж будь-яке непорозуміння.
https://www.youtube.com/watch?v=gOrigHBoAMU

🪶 Nils Bubandt & Rane Willerslev, The Dark Side of Empathy (Cambridge University Press, 2022)

#КіР_питання

На вашу думку "раса" — більше стосується біології й антропології чи соціології? Як ви, як язичник ставитеся до біологічного расизму? Що для вас важливіше: раса чи внутрішній дух?

Раса - це поняття, яке пов'язане з фізичною варіативністю людських тіл (точніше, фенотипів). Вивченням такої варіативності займається фізична антропологія, однак це поняття так само може використовуватися біологами та соціологами для своїх цілей. Сама фізична варіативність - це явище об'єктивне; поділ на групи (раси) - умовний, це предмет домовленостей між вченими, як і будь-яка типологія. У Північній Америці, зокрема в США, поняття "раси" історично набуло соціальних та юридичних конотацій, вийшовши далеко за межі науки (що насправді дуже незвично для пострадянського простору).

Біологічний расизм - це суто модерна ідеологія, яка виникла серед панівних класів Західної Європи та Північної Америки в середині ХІХ століття. В її осерді знаходиться поділ рас на "нижчі" та "вищі", причому цей поділ був пов'язаний із євроатлантичним імперіалізмом й просували його передовсім ті, хто найбільше вигравав від промислової революції, насильницької колонізації Африки та Азії та пов'язаної з нею руйнацією місцевих традиційних спільнот. Біологічний расизм ніколи не був пов'язаний із ідеєю "захисту" своєї раси, зберігаючи імперіалістичні та шовіністичні конотації.

Відкидаючи Модерн, слід із необхідністю відкинути будь-які тенденції до біологічного расизму. Воістину, мені особисто набагато ближчі духовно амазонські "дикуни" - аравете й піраха, австралійські аборигени чи готентоти, які зберегли власний Священний Звичай, ніж деетнізовані, урбанізовані "білі" норміси Парижа та Нью-Йорка. (Нео)язичникам є чого повчитися у таких спільнот, які в духовному плані виявляються значно ближчими до Священного, ніж більшість братів-слов'ян. Сподіваюсь, звісно, на здоровий глузд, адже ці слова не слід тлумачити так, що я закликаю ставати аравете й готентотами (хоча це було б краще, ніж ваш теперішній стан). Але, безперечно, я закликаю ставати дикунами з точки зору модерно-прогресистських ідеологій.

а чому проблема до різні Раси походять з різних планет? питаю серйозно

[авторська орфографія збережена]

Проблема в тому, що люди зродилися на Землі, а раси сформувалися під впливом природно-кліматичних умов нашої планети. Це доводиться купою перехресних джерел, які підтверджують одне одного (археологічними рештками, ДНК-аналізом, лінгвістикою й навіть фольклором). Якщо ви є прихильником більш екстравагантних теорій, то саме ви повинні доводити свою думку, а не навпаки.

P.S. В якості гумору: я вивчав фізичну антропологію (расознавство) на 1-му курсі універу й отримав за залік 88 балів :)

Задати питання

#НАрх_ідея
#НАрх_штудії

В анонімний питальник "Каптьорки ім. Рибакова" (який поширюється і на "НеоАрхаїку") прилетіли кілька дуже дивних запитань від людей, явно стурбованих питанням раси.

У зв'язку з цим вирішив викласти текст, який був написаний восени 2013 року, ще до початку Майдану, спеціально для "НеоАрхаїки" (що базувалась тоді у вк) та організації "Народна Воля", в якій я тоді брав активну участь. Викладаю його практично без редагування, тому очікую, що зараз знову може здійнятися виття віртуальних зумерів, яких вразив текст "Желябов не був педерастом", написаний в ті самі часи :)

Мої погляди на неприпустимість біологічного расизму при обстоюванні етнокультурної самобутності за цей час майже не змінилися, тому вважаю текст цілком гідним для існування в полі нової, пост-апокаліптичної "НеоАрхаїки".

ЗА САМОБУТНІСТЬ, ПРОТИ РАСИЗМУ

#НАрх_питання

Цього разу відповім на анонімні запитання тут, бо до теми Каптьорки вони вже не мають ніякого відношення.

У своєму останньому пості ви писали що для вас як для язичника важливіший дух ніж расове походження людини. З цього я зробив висновок що ви напевно читали філософа-традиціоналіста Юліуса Еволу, який також як і ви негативно ставився до ідеї біологічного расизму. Це так чи ні?

Так, звісно, я перечитав практично всі перекладені українською та російською твори Юліуса Еволи, в т.ч. і ті, що стосуються його поглядів на раси. Коли Евола пише про щось духовно-езотеричне чи просто критикує сучасний світ - це доволі цікаво, особливо в "Осідлати тигра", "Герметичній традиції" чи праці про буддизм. Коли він залазить у царини політики чи соціології - це типове бурчання спадкового аристократа, якого позбавили всіх "привілеїв", та ще й прикутого до інвалідного візка. Іван Ілліч - теж аристократ, до речі - розносить "святая святих" Модерну (освіту, медицину, технічний прогрес) набагато впевненіше й зухваліше, ніж Евола.

Ви говорили що теорія еволюції Ч. Дарвіна вписується у язичницький світогляд. А от як ви ставитеся до соціал-дарвінізму (не плутати з біологічним дарвінізмом) — теорії яка переносить ідеї біологічного дарвінізму у площину соціуму. Якщо простіше: владу і багатство здобувають "найсильніші особини" — найрозумніші, найхитріші і найбільш цинічніші.

У вчорашній відповіді я писав, що теорія еволюції не суперечить язичницькому світогляду із певними застереженнями, а не що вона "вписується в нього" (є його складовою). Що стосується соціал-дарвінізму, то, думаю, моє ставлення до нього очевидне. Насправді не треба бути соціал-дарвіністом, щоб дійти висновку, що "владу і багатство здобувають найхитріші і найбільш цинічні" (які не мають бути при цьому ані найрозумнішими, ані найсильнішими). Соціал-дарвінізм стверджує, що такий порядок речей буцімто є справедливим. Саме собою, я так не вважаю. Зверну увагу на те, що соціал-дарвінізм є вкрай вульгарною інтерпретацією теорії еволюції, яку з тим же успіхом переносив у площину соціуму князь Кропоткін, звертаючи увагу на роль взаємодопомоги, а не конкуренції. У вступі до своєї культової праці про роль взаємодопомоги в еволюції віддалений нащадок Рюрика та Івана Сулими проходиться й по соціал-дарвінізму, до речі. Ще два моменти:
1) Цілком імовірно, сам Дарвін дійсно переоцінив роль "боротьби за виживання" під впливом капіталістичної моралі й культу ринкової конкуренції, про що спробую написати на днях.
2) Сучасна теорія біологічної еволюції, наскільки мені відомо, не оперує ідеєю "виживає найсильніший". З точки зору її апологетів, виживають особини, найбільш адаптовані до навколишніх умов.

Задати питання

#НАрх_витяги

Ось дуже цікавий фрагмент з книги Томаша СЕДЛАЧЕКА "Економіка добра і зла" (2012) про безпосередній вплив ідей ринкової конкуренції на теорію Чарлза Дарвіна:

Ринок обирає найкращих гравців і вилучає з гри поганих, відповідно до правил так званого соціального дарвінізму. Однак це поняття присуджує Дарвіну такі великі заслуги зовсім несправедливо, тому що насправді все відбувалося з точністю до навпаки. Дарвін спершу шукав натхнення в суспільних науках, і лише потім розвинув цей принцип і застосував його в біології. Соціолог Герберт Спенсер писав ще задовго до Дарвіна про "виживання найздібніших", а також зробив багато для популяризації цього терміну. Як дотепно зауважує Джонатан Тернер, "Спенсер не був соціальним дарвіністом - набагато точніше було б назвати Дарвіна "спенсеріанцем у біології"". Врешті-решт, сильно вплинули на Дарвіна економічні теорії Давида Рікардо, Адама Сміта й Томаса Мальтуса. Ця "невидима рука селекції", як пише Станіслав Комарек, пізніше й у біології сформувала "концепт виживання найбільш здібних, відмирання тих, хто погано пристосовується... стан, коли тваринний чи рослинний індивід опиняється в світі, позбавленому точок сходження, окрім інстинктів самозбереження та репродукції".

#НАрх_питання
#НАрх_гумор

тобі не здаєтьця що ти якийсь лівак? які у тебе політичні погляди?

Ось тобі квест: прогорни цей канал вгору й знайди назву політичної течії, яка повторюється з допису в допис і якій, вочевидь, я симпатизую. Сподіваюсь, твоїх аналітичних здібностей на це вистачить. А так-то я правіший за правих та лівіший за лівих.

Чому біологічний расизм це суто де структивне явище?

Не знаю, скільки разів ще треба це проговорювати. Відповідь тут.

Задати питання

#рецензія_на_книгу

Латур Б., Колгас Р., Янева А. та ін. А комусь ще подобаються міста? Екологія проти модернізації. За ред. Б. Філоненка. Харків: IST Publishing, 2021 — 164 с.

Дайте мені рушницю, і я зрушу всі будівлі!

Давненько я не брався за невеликі есе й загалом за такі маленькі книжки. По суті, в даному випадку, видання і орієнтовано на дорогу (Small Run Books). Та хоч мені не завжди подобаються видання ist publishing через максимально м'які обгортки, які можна випадково анігілювати за секунду, їхні переклади, безсумнівно, на дуже високому рівні.

Цей невеличкий збірник про екологію, політику та архітектуру є достатньо крутим. Зокрема тексти Латура, в яких він намагається прослідити й запропонували прийняти апокаліпсис як стан сьогодення, послідовно ставлячи питання за наше майбутнє. Власне, чому сталося так, що ми винайшли спосіб не перебувати на землі?

Латур з іншими авторами прослідковує, які складнощі польових досліджень існують на сьогодні, а також, наприклад, наскільки науковці загублені в сучасному світі й власних термінах. Продумуючи нову термінологію в рамках екологічної сфери, задається наступний напрямок: нам потрібні нові наративи; не історії з гепіендом, а наративи, які чинять спротив ідеї, мовляв, «люди нездатні зробити щось інше». Хтозна, можливо ми стаємо поколінням, яке нащадки будуть найбільше ненавидіти за тормознутість в діях та поглядах на екологію.

Проговорюючи зв'язок модернізації з нашими нинішніми поглядами, Латур виводить аргументацію, що наші переконання, мовляв, апокаліпсис вже у минулому, є абсолютно шкідливими. Може ми і досягли високих технологій, однак це не означає, що «ми володіємо правом [на все і вся; що все навкруги лише ресурс, а не ціль], ми — град на пагорбі». Подібний самообман є нищівним. Ми мусимо наново навчитися помічати; до речі, термін Апокаліпсис може стати тут в нагоді: його не обов'язково вживати у негативному значенні. «Регістр апокаліпсиса дає нам можливість помічати жахливі наслідки — на багатьох рівнях і крізь різні світи — сучасної екологічної та кліматичної зміни; наслідки, які ми мусимо навчитися помічати».

Не менш важливою темою книги стала діяльність екологічних партій. Тут Латур вже розбирає їх на дрібні шматочки, вказуючи, чому вони все більше самі себе маргіналізують, маючи одиниці голосів: однією з причин є термінологічні нашарування, які одне одного вбивають (тобто вони не можуть пояснити і довести нормальною мовою, чому екологія важлива та за що/як вони борються), а також що партії зелених часто не ведуть боротьбу за визволення природи; радше йде мова за нові нашарування контролю з утворенням різних адміністративних органів, які не є таблеткою спасіння. Така собі ведмежа послуга на виході, за якої подібні важливі теми все більше і більше маргіналізуються, попри наше неусвідомлену згоду, наскільки питання екології є критично важливим. Нам потрібен прорив, за якого відбудеться демаргіналізація екологічної сфери, як чогось, що може вирішити один окремий орган.

Також в книзі присутнє зайнятне есе щодо того, як нам варто було б по-новому дивитися на архітектуру й будівлі (зрештою, чи є вони справді такими об'єктивними витворами, якими нам їх подають? Або ж це витвір послідовної та реалістичної шизофренії з купою компромісів між людьми? 🌚), ну і мультимільйон питань, які ми почасту собі не задаємо. Наполегливо рекомендую віднайти це видання й прикупити, воно однозначно варте того.

#НАрх_мистецтво

Генрик Вейсенгоф, Лось на болоті (1903)

#НАрх_постать
#екстремальна_філософія

Сьогодні - день народження двох чудових філософів, можна сказати, практично моїх улюблених: 99 років виповнюється Мішелю ФУКО і 181 рік - Фрідріху НІЦШЕ.

Вчитайтесь, як пророче, як громовисто звучить українською мова ніцшевського Заратустри:

Я люблю тих, котрі живуть не інакше, як приречені на загибель: адже вони ступають по линві.

Я люблю того, хто живе задля пізнання і хто прагне пізнавати, щоб колись постала надлюдина. Отже того, хто прагне своєї загибелі.

Я люблю того, хто розтринькує свою душу, не сподівається подяки й не віддячує сам, – бо він завжди дарує і не прагне себе шкодувати.

Я люблю того, хто карає свого Бога, позаяк його любить, – бо він має загинути від Божого гніву.

Я люблю того, хто вільний духом і вільний серцем, – бо голова в нього – тільки нутрощі його серця, а серце веде його до загину.

Я люблю всіх, що, мов важкі краплини, падають поодинці з темної хмари, навислої над людиною, – вони провіщають блискавку й гинуть як передвісники.

#НАрх_постать
#екстремальна_філософія

Мішель ФУКО, цей дивний лисий чувак в окулярах, який вважав себе ніцшеанцем, з перших курсів університету відкрив для мене усе, про що я потім читав у мислителів-анархістів, і навіть більше.

Перебираючи свої записи про нього, наведу найбільш неочікувані, засновані передовсім на циклі його лекцій "Герменевтика суб'єкта".

1) Практика себе, що розкривається у листах Сенеки до Луцилія, згідно з Фуко: знову стати таким, яким ти ніколи не був.

2) [Наводиться лист Марка Аврелія Фронтону, де той розповідає про свій день, в тому числі про участь у с/г роботах – зборі винограду].

«…как это стало очевидным с падением республики и ещё более ясно во времена империи – сельская жизнь, пребывание в деревне были не просто отдыхом на лоне природы, но чем-то таким, возможность чего надо было оставить за собой, дабы не утратить некой точки отсчёта, некоего нравственно-политического ориентира в своём каждодневном существовании. Действительно, живя в деревне, оказываешься ближе к простым основам бытия, ближе к той прежней, ушедшей в прошлое жизни, которой надлежит подражать. Кроме того, сельская жизнь располагает к просвещённому otium`у (досугу)…»

3) У третій лекції з курсу "Треба захищати суспільство" Фуко дуже чітко описує, яким чином індустріальне, модерне знання апропріює ("анексія, конфіскація, опіка") або витісняє множину локальних знань. Як і Тоффлер, він називає селекцію, нормалізацію, ієрархізацію і централізацію способами, через які "держави поклали кінець множинності".

#НАрх_штудії

Вчора давав розлоге інтерв'ю на тему Рідновірства одеському медіа "Інтент", і одне з питань стосувалося відносин із християнством. Відповідь можна буде почути в самому інтерв'ю, однак незалежно від того я задумався (і не вперше, звісно), яка версія християнства мені б імпонувала.

По-перше, це містичне християнство, яке визнає, що Бог - наприклад, в іпостасі Святого Духа - розлитий усюди, присутній у всьому, буквально є всюдисущим. Тобто хоча б на дрібку визнається можливість подолання онтологічного розриву між Творцем і творінням, причому з обох сторін (містичне богопізнання, як, скажімо, у Майстра Екгарта).

По-друге, у ньому мало б бути обов'язкове визнання доктрини апокатастасису*, себто ідеї про обов'язкове "спасіння" всіх і кожного ("Іуда буде в раю"). Якщо все визначається милістю Божою, то ця милість дійсно має бути абсолютною та безмежною; вона має заповнити собою все так, щоб не було жодної точки, де відсутнє добро ("зло - це відсутність добра", за Августином). Коли "маятник хитнеться у правильний бік і часу більше не буде", настане цілковитий теозис, цілісність Плероми відновиться.

Таке християнство, можливо, мені підійшло б. Власне, дещо подібне виражене у "Гімні" "Оргії Праведників".

Реки тела наши примут, и вот мы
Ликуем в потоках, царим водопадами
Влагою падая в листья прохлады
Пьём Бога, разлитого в тающем воздухе

Вечность пришла. Мы бессмертны, как ангелы!
Пальцы сомкнувши на горле мгновения
В облаке ветра взмываем над скалами
Единосущны, единобезвременны...

* До речі, цікаво, що в античній метафізиці апокатастасис означав відновлення первинного стану по завершенні певного циклу (~ пралая в індуїзмі). В історіософському сенсі він буквально може бути ототожнений із поняттям неоархаїки.