#НАрх_постать
#екстремальна_філософія

Мішель ФУКО, цей дивний лисий чувак в окулярах, який вважав себе ніцшеанцем, з перших курсів університету відкрив для мене усе, про що я потім читав у мислителів-анархістів, і навіть більше.

Перебираючи свої записи про нього, наведу найбільш неочікувані, засновані передовсім на циклі його лекцій "Герменевтика суб'єкта".

1) Практика себе, що розкривається у листах Сенеки до Луцилія, згідно з Фуко: знову стати таким, яким ти ніколи не був.

2) [Наводиться лист Марка Аврелія Фронтону, де той розповідає про свій день, в тому числі про участь у с/г роботах – зборі винограду].

«…как это стало очевидным с падением республики и ещё более ясно во времена империи – сельская жизнь, пребывание в деревне были не просто отдыхом на лоне природы, но чем-то таким, возможность чего надо было оставить за собой, дабы не утратить некой точки отсчёта, некоего нравственно-политического ориентира в своём каждодневном существовании. Действительно, живя в деревне, оказываешься ближе к простым основам бытия, ближе к той прежней, ушедшей в прошлое жизни, которой надлежит подражать. Кроме того, сельская жизнь располагает к просвещённому otium`у (досугу)…»

3) У третій лекції з курсу "Треба захищати суспільство" Фуко дуже чітко описує, яким чином індустріальне, модерне знання апропріює ("анексія, конфіскація, опіка") або витісняє множину локальних знань. Як і Тоффлер, він називає селекцію, нормалізацію, ієрархізацію і централізацію способами, через які "держави поклали кінець множинності".

#НАрх_штудії

Вчора давав розлоге інтерв'ю на тему Рідновірства одеському медіа "Інтент", і одне з питань стосувалося відносин із християнством. Відповідь можна буде почути в самому інтерв'ю, однак незалежно від того я задумався (і не вперше, звісно), яка версія християнства мені б імпонувала.

По-перше, це містичне християнство, яке визнає, що Бог - наприклад, в іпостасі Святого Духа - розлитий усюди, присутній у всьому, буквально є всюдисущим. Тобто хоча б на дрібку визнається можливість подолання онтологічного розриву між Творцем і творінням, причому з обох сторін (містичне богопізнання, як, скажімо, у Майстра Екгарта).

По-друге, у ньому мало б бути обов'язкове визнання доктрини апокатастасису*, себто ідеї про обов'язкове "спасіння" всіх і кожного ("Іуда буде в раю"). Якщо все визначається милістю Божою, то ця милість дійсно має бути абсолютною та безмежною; вона має заповнити собою все так, щоб не було жодної точки, де відсутнє добро ("зло - це відсутність добра", за Августином). Коли "маятник хитнеться у правильний бік і часу більше не буде", настане цілковитий теозис, цілісність Плероми відновиться.

Таке християнство, можливо, мені підійшло б. Власне, дещо подібне виражене у "Гімні" "Оргії Праведників".

Реки тела наши примут, и вот мы
Ликуем в потоках, царим водопадами
Влагою падая в листья прохлады
Пьём Бога, разлитого в тающем воздухе

Вечность пришла. Мы бессмертны, как ангелы!
Пальцы сомкнувши на горле мгновения
В облаке ветра взмываем над скалами
Единосущны, единобезвременны...

* До речі, цікаво, що в античній метафізиці апокатастасис означав відновлення первинного стану по завершенні певного циклу (~ пралая в індуїзмі). В історіософському сенсі він буквально може бути ототожнений із поняттям неоархаїки.

#НАрх_ідея

Нещодавно друг скинув відео однієї дівахи (блохерки, хай Боги милують), де вона розписала, як повальне захоплення вульгарною поп-психологією цілковито девальвує природні почуття, саме явище кохання, перетворюючи "стосунки" на безперервний аналіз red flags / green flags, роздуми про "аб'юз", "ґазлайтінг" та інший "токсік". Причому діваха щиро зізнається, що вона - така сама й це буквально її рефлексія над власною поведінкою.

Загалом, висловлені думки дуже слушні; крім захоплення поп-психологією, ці тенденції прямо пов'язуються з емоційним капіталізмом (тим самим, що проголошує потворний культ "продуктивності", self-efficiency, вічної бадьорості й стриманості) та розвитком технологій. Самі почуття розглядаються як різновид інвестиції (що, до речі, відрізняється від відомого з давнини шлюбу за розрахунком), і вигідність "вкладу" оцінюється через емоційний комфорт, відсутність конфліктів і бурхливих пристрастей. Діваха вдало підмічає: "Ви б пішли на фільм про такі стосунки? Я - ні".

Чесно кажучи, 15 років живучи з коханою (а не "партнер_кою"), я навіть не здогадувався, на яке пекло перетворилось те, що у всі часи люди називали любов'ю, чому присвячували незліченні твори мистецтва і навіть резонно пов'язували з Божественним. Безумовно, я хотів би жити у світі, де є місце для Ромео та Джульєтти, Берена та Лютіен, Тристана та Ізольди, а не там, де ці пристрасті й страждання оголошуються "непропрацьованими травмами", наслідком "відсутньої терапії". Всі ці тенденції - ще одна сфера задушливого "поступу" цивілізації, якій слід протистояти.

Що ж до автор_ки відео, то з її огидної лексики та стилістики видно, що вона цілковито належить тій самі новомодній сфері: "завдавши комусь болю, треба йти в комунікацію", "стосунки - це про...", "зайти в терапію" і т.п. Преподобний Іван Ілліч про таких писав, що вони "жвавістю мовлення створюють видимість освіченості". Залишається сподіватися, що публічна рефлексія справді спонукає її щось змінювати у своєму житті.

https://youtu.be/zrfQ9k3yoxM?si=VRtLvxwo3WXQw_Gj