#НАрх_питання
#НАрх_гумор

тобі не здаєтьця що ти якийсь лівак? які у тебе політичні погляди?

Ось тобі квест: прогорни цей канал вгору й знайди назву політичної течії, яка повторюється з допису в допис і якій, вочевидь, я симпатизую. Сподіваюсь, твоїх аналітичних здібностей на це вистачить. А так-то я правіший за правих та лівіший за лівих.

Чому біологічний расизм це суто де структивне явище?

Не знаю, скільки разів ще треба це проговорювати. Відповідь тут.

Задати питання

#рецензія_на_книгу

Латур Б., Колгас Р., Янева А. та ін. А комусь ще подобаються міста? Екологія проти модернізації. За ред. Б. Філоненка. Харків: IST Publishing, 2021 — 164 с.

Дайте мені рушницю, і я зрушу всі будівлі!

Давненько я не брався за невеликі есе й загалом за такі маленькі книжки. По суті, в даному випадку, видання і орієнтовано на дорогу (Small Run Books). Та хоч мені не завжди подобаються видання ist publishing через максимально м'які обгортки, які можна випадково анігілювати за секунду, їхні переклади, безсумнівно, на дуже високому рівні.

Цей невеличкий збірник про екологію, політику та архітектуру є достатньо крутим. Зокрема тексти Латура, в яких він намагається прослідити й запропонували прийняти апокаліпсис як стан сьогодення, послідовно ставлячи питання за наше майбутнє. Власне, чому сталося так, що ми винайшли спосіб не перебувати на землі?

Латур з іншими авторами прослідковує, які складнощі польових досліджень існують на сьогодні, а також, наприклад, наскільки науковці загублені в сучасному світі й власних термінах. Продумуючи нову термінологію в рамках екологічної сфери, задається наступний напрямок: нам потрібні нові наративи; не історії з гепіендом, а наративи, які чинять спротив ідеї, мовляв, «люди нездатні зробити щось інше». Хтозна, можливо ми стаємо поколінням, яке нащадки будуть найбільше ненавидіти за тормознутість в діях та поглядах на екологію.

Проговорюючи зв'язок модернізації з нашими нинішніми поглядами, Латур виводить аргументацію, що наші переконання, мовляв, апокаліпсис вже у минулому, є абсолютно шкідливими. Може ми і досягли високих технологій, однак це не означає, що «ми володіємо правом [на все і вся; що все навкруги лише ресурс, а не ціль], ми — град на пагорбі». Подібний самообман є нищівним. Ми мусимо наново навчитися помічати; до речі, термін Апокаліпсис може стати тут в нагоді: його не обов'язково вживати у негативному значенні. «Регістр апокаліпсиса дає нам можливість помічати жахливі наслідки — на багатьох рівнях і крізь різні світи — сучасної екологічної та кліматичної зміни; наслідки, які ми мусимо навчитися помічати».

Не менш важливою темою книги стала діяльність екологічних партій. Тут Латур вже розбирає їх на дрібні шматочки, вказуючи, чому вони все більше самі себе маргіналізують, маючи одиниці голосів: однією з причин є термінологічні нашарування, які одне одного вбивають (тобто вони не можуть пояснити і довести нормальною мовою, чому екологія важлива та за що/як вони борються), а також що партії зелених часто не ведуть боротьбу за визволення природи; радше йде мова за нові нашарування контролю з утворенням різних адміністративних органів, які не є таблеткою спасіння. Така собі ведмежа послуга на виході, за якої подібні важливі теми все більше і більше маргіналізуються, попри наше неусвідомлену згоду, наскільки питання екології є критично важливим. Нам потрібен прорив, за якого відбудеться демаргіналізація екологічної сфери, як чогось, що може вирішити один окремий орган.

Також в книзі присутнє зайнятне есе щодо того, як нам варто було б по-новому дивитися на архітектуру й будівлі (зрештою, чи є вони справді такими об'єктивними витворами, якими нам їх подають? Або ж це витвір послідовної та реалістичної шизофренії з купою компромісів між людьми? 🌚), ну і мультимільйон питань, які ми почасту собі не задаємо. Наполегливо рекомендую віднайти це видання й прикупити, воно однозначно варте того.

#НАрх_мистецтво

Генрик Вейсенгоф, Лось на болоті (1903)

#НАрх_постать
#екстремальна_філософія

Сьогодні - день народження двох чудових філософів, можна сказати, практично моїх улюблених: 99 років виповнюється Мішелю ФУКО і 181 рік - Фрідріху НІЦШЕ.

Вчитайтесь, як пророче, як громовисто звучить українською мова ніцшевського Заратустри:

Я люблю тих, котрі живуть не інакше, як приречені на загибель: адже вони ступають по линві.

Я люблю того, хто живе задля пізнання і хто прагне пізнавати, щоб колись постала надлюдина. Отже того, хто прагне своєї загибелі.

Я люблю того, хто розтринькує свою душу, не сподівається подяки й не віддячує сам, – бо він завжди дарує і не прагне себе шкодувати.

Я люблю того, хто карає свого Бога, позаяк його любить, – бо він має загинути від Божого гніву.

Я люблю того, хто вільний духом і вільний серцем, – бо голова в нього – тільки нутрощі його серця, а серце веде його до загину.

Я люблю всіх, що, мов важкі краплини, падають поодинці з темної хмари, навислої над людиною, – вони провіщають блискавку й гинуть як передвісники.

#НАрх_постать
#екстремальна_філософія

Мішель ФУКО, цей дивний лисий чувак в окулярах, який вважав себе ніцшеанцем, з перших курсів університету відкрив для мене усе, про що я потім читав у мислителів-анархістів, і навіть більше.

Перебираючи свої записи про нього, наведу найбільш неочікувані, засновані передовсім на циклі його лекцій "Герменевтика суб'єкта".

1) Практика себе, що розкривається у листах Сенеки до Луцилія, згідно з Фуко: знову стати таким, яким ти ніколи не був.

2) [Наводиться лист Марка Аврелія Фронтону, де той розповідає про свій день, в тому числі про участь у с/г роботах – зборі винограду].

«…как это стало очевидным с падением республики и ещё более ясно во времена империи – сельская жизнь, пребывание в деревне были не просто отдыхом на лоне природы, но чем-то таким, возможность чего надо было оставить за собой, дабы не утратить некой точки отсчёта, некоего нравственно-политического ориентира в своём каждодневном существовании. Действительно, живя в деревне, оказываешься ближе к простым основам бытия, ближе к той прежней, ушедшей в прошлое жизни, которой надлежит подражать. Кроме того, сельская жизнь располагает к просвещённому otium`у (досугу)…»

3) У третій лекції з курсу "Треба захищати суспільство" Фуко дуже чітко описує, яким чином індустріальне, модерне знання апропріює ("анексія, конфіскація, опіка") або витісняє множину локальних знань. Як і Тоффлер, він називає селекцію, нормалізацію, ієрархізацію і централізацію способами, через які "держави поклали кінець множинності".

#НАрх_штудії

Вчора давав розлоге інтерв'ю на тему Рідновірства одеському медіа "Інтент", і одне з питань стосувалося відносин із християнством. Відповідь можна буде почути в самому інтерв'ю, однак незалежно від того я задумався (і не вперше, звісно), яка версія християнства мені б імпонувала.

По-перше, це містичне християнство, яке визнає, що Бог - наприклад, в іпостасі Святого Духа - розлитий усюди, присутній у всьому, буквально є всюдисущим. Тобто хоча б на дрібку визнається можливість подолання онтологічного розриву між Творцем і творінням, причому з обох сторін (містичне богопізнання, як, скажімо, у Майстра Екгарта).

По-друге, у ньому мало б бути обов'язкове визнання доктрини апокатастасису*, себто ідеї про обов'язкове "спасіння" всіх і кожного ("Іуда буде в раю"). Якщо все визначається милістю Божою, то ця милість дійсно має бути абсолютною та безмежною; вона має заповнити собою все так, щоб не було жодної точки, де відсутнє добро ("зло - це відсутність добра", за Августином). Коли "маятник хитнеться у правильний бік і часу більше не буде", настане цілковитий теозис, цілісність Плероми відновиться.

Таке християнство, можливо, мені підійшло б. Власне, дещо подібне виражене у "Гімні" "Оргії Праведників".

Реки тела наши примут, и вот мы
Ликуем в потоках, царим водопадами
Влагою падая в листья прохлады
Пьём Бога, разлитого в тающем воздухе

Вечность пришла. Мы бессмертны, как ангелы!
Пальцы сомкнувши на горле мгновения
В облаке ветра взмываем над скалами
Единосущны, единобезвременны...

* До речі, цікаво, що в античній метафізиці апокатастасис означав відновлення первинного стану по завершенні певного циклу (~ пралая в індуїзмі). В історіософському сенсі він буквально може бути ототожнений із поняттям неоархаїки.

#НАрх_ідея

Нещодавно друг скинув відео однієї дівахи (блохерки, хай Боги милують), де вона розписала, як повальне захоплення вульгарною поп-психологією цілковито девальвує природні почуття, саме явище кохання, перетворюючи "стосунки" на безперервний аналіз red flags / green flags, роздуми про "аб'юз", "ґазлайтінг" та інший "токсік". Причому діваха щиро зізнається, що вона - така сама й це буквально її рефлексія над власною поведінкою.

Загалом, висловлені думки дуже слушні; крім захоплення поп-психологією, ці тенденції прямо пов'язуються з емоційним капіталізмом (тим самим, що проголошує потворний культ "продуктивності", self-efficiency, вічної бадьорості й стриманості) та розвитком технологій. Самі почуття розглядаються як різновид інвестиції (що, до речі, відрізняється від відомого з давнини шлюбу за розрахунком), і вигідність "вкладу" оцінюється через емоційний комфорт, відсутність конфліктів і бурхливих пристрастей. Діваха вдало підмічає: "Ви б пішли на фільм про такі стосунки? Я - ні".

Чесно кажучи, 15 років живучи з коханою (а не "партнер_кою"), я навіть не здогадувався, на яке пекло перетворилось те, що у всі часи люди називали любов'ю, чому присвячували незліченні твори мистецтва і навіть резонно пов'язували з Божественним. Безумовно, я хотів би жити у світі, де є місце для Ромео та Джульєтти, Берена та Лютіен, Тристана та Ізольди, а не там, де ці пристрасті й страждання оголошуються "непропрацьованими травмами", наслідком "відсутньої терапії". Всі ці тенденції - ще одна сфера задушливого "поступу" цивілізації, якій слід протистояти.

Що ж до автор_ки відео, то з її огидної лексики та стилістики видно, що вона цілковито належить тій самі новомодній сфері: "завдавши комусь болю, треба йти в комунікацію", "стосунки - це про...", "зайти в терапію" і т.п. Преподобний Іван Ілліч про таких писав, що вони "жвавістю мовлення створюють видимість освіченості". Залишається сподіватися, що публічна рефлексія справді спонукає її щось змінювати у своєму житті.

https://youtu.be/zrfQ9k3yoxM?si=VRtLvxwo3WXQw_Gj

#НАрх_витяги

Щиро кажучи, на мене не справили особливого враження життєві орієнтири тих, хто вважає, що прагнути успіху - це нормальний стан людини, хто не боїться заради успіху штовхатися гострими ліктями, наступати іншим на п'яти, знищувати їх, а потім ще дорогою на вершину втоптати ногами в землю. Така поведінка формує сьогоднішнє суспільне життя, і хоча її варто було б засудити як неприйнятну ознаку однієї з фаз промислового прогресу, саме вона стала найбільш оспівуваним способом життя.

Джон Стюарт МІЛЛЬ, "Principles of Political Economy" (1848)

#НАрх_ідея
#НАрх_мистецтво

Якщо ідеологія "успішного успіху" на вас також не справила особливого враження і ви знаєте, що справжній успіх - бути, як ці милі лісові звірята, - моя вам повага і побажання гарної ночі під "новонародженим" Місяцем.

#НАрх_екологія

Допис від спільноти екологів та екоактивістів Ekoltava

Не можна просто так взяти і масово наситити посушливі землі водою! Це проти правил природи, це неминуче призводить до засолення та втрати родючості. Безпечним може бути лише локальне зрошення, як-от крапельне.

Південь України — зона колись природного степу. Тут зростали ковила, типчак і різнотрав’я, які тисячоліттями формували глибоченні кореневі системи, здатні утримувати вологу. Саме вони створили унікальні чорноземи з потужним гумусовим шаром і стабільним, хоч і сезонним, водним балансом.

Коли степ розорюється під монокультури, особливо кукурудзу чи соняшник, розораний ґрунт втрачає здатність утримувати вологу, і виникає потреба у штучному масовому зрошенні.

Повертаючись до теми існування Каховського водосховища, зазначимо, що потреба в ньому на понад 90% полягала саме у зрошенні регіону, що від початку був погано придатним до вирощування монокультур.

Вода його була теж погано придатною для зрошення серед усіх великих водойм України, бо була сильно мінералізованою і спричиняла засолювання.

Сюди додамо інтенсивне випаровування води з водосховища, що призводило до зростання водного дефіциту в регіоні. З поверхні водосховища і каналів випаровувалося приблизно стільки ж, скільки йшло на потреби.

Що стосується важливого моменту — водопостачання для населених пунктів: закриті водогони трубопроводом є ефективнішим і більш стійким рішенням порівняно з відкритими, оскільки втрати на випаровування відсутні. Будівництво магістральних водогонів створює новий стійкий устрій і це повністю виправдано, на відміну від каналів.

Якщо від відновлення водосховища все ж відмовляться, то відкриється шлях до відродження природних екосистем всього регіону, хоч це і потребуватиме створення нової, стійкої та децентралізованої економічної моделі.

Це означає зміну сільгоспкультур на ті, що не потребують інтенсивного поливу: нут, виноград та інші або навіть повернення до пасовищного тваринництва — колись традиційного для цього краю.

В усякому разі, у контексті півдня України таке централізоване зрошення як було — це застаріла модель, яка обов’язково призводить до негативних екологічних наслідків, які ні в якому разі не можна ігнорувати в умовах зміни клімату та дефіциту води.

🪷Скошений очерет і загибель лебедів🦢

Щороку у багатьох регіонах України проводиться скошування очерету вздовж берегів річок, озер і ставків. Основна мотивація — «наведення порядку», «боротьба з комарами» або «профілактика пожеж». Проте ці дії мають серйозні екологічні наслідки, зокрема для водоплавних птахів, зокрема лебедів.

🌿Функція очерету в екосистемі
Очерет — це не бур’ян, а важливий елемент прибережної екосистеми.
Він виконує кілька функцій:
❗️слугує місцем гніздування і укриттям для водоплавних птахів;
❗️утримує берег від ерозії;
❗️ фільтрує воду, затримуючи забруднення та надлишок добрив;
❗️ підтримує мікроклімат і рівень вологості навколо водойми.

⚠️Наслідки скошування
📍Коли очерет зрізають до ґрунту, птахи втрачають місце для гніздування й відпочинку. Особливо це стосується лебедів-шипунів, які будують великі гнізда саме серед густих заростей. Без укриття вони стають легкою здобиччю для хижаків або просто не повертаються на осушені ділянки. 📍Як наслідок — спостерігається зменшення чисельності лебедів на окремих водоймах і поява випадків їхньої загибелі від виснаження або холоду.
📍Лебеді, сідаючи на воду, не помічають гострих стебел скошеного очерету під поверхнею й розрізають собі животи.

🔎Міфи про користь скошування
Поширеною є думка, що очерет потрібно косити, щоб запобігти пожежам. Насправді це хибне уявлення.🔥
Скошені й висушені залишки горять легше, ніж природні, живі зарості.
Також скошування не впливає на кількість комарів, оскільки їх основні місця розмноження — у стоячій воді, а не в стеблах очерету.

👣 Що можна зробити
Кожен може вплинути на ситуацію навіть без спеціальних знань чи ресурсів:

🗣️ Не підтримувати скошування очерету «для чистоти» у своїй громаді або на приватних ставках.
📸 Фіксувати порушення — зйомка фактів масового косіння, спалювання чи знищення прибережних зон може допомогти екологам і ЗМІ.
🧠 Поширювати інформацію про роль очерету й небезпеку його знищення.
🤝 Підтримувати ініціативи, що займаються збереженням прибережних зон і дикої природи.
🌿 Залишати частину природного берега недоторканою, якщо маєш доступ до водойми (наприклад, на дачі або в селі).

#стаття #природа

❗️Свобода поширюється пересиланням❗️

#НАрх_гумор
#апологія_хуторянства

Одеські медіа задають на вулицях актуальні питання 😁 Щоправда, як зазначив один товариш, людей, які мріють про переїзд в Німеччину або Польщу, питають про переїзд у село))

#НАрх_практика

Наступної середи збираємо в "підпільному" антикафе клуб "Лібертарій", під час якого обговорюємо різні праці, концепції та практики, що відносяться до традиції лібертарної думки.

Цього разу в центрі уваги - добре відома на Заході, але практично не відома у нас робота французького антрополога П'єра Кластра, присвячена владі та насильству в так званих "первісних суспільствах". Зокрема, на широкому матеріалі з Південної Америки, Африки та Океанії він обґрутовує ідею, згідно якої регулярні, але не надто криваві конфлікти між племенами без переваги котрогось із них були запобіжником від утворення держави як централізованого апарату влади, відділеного від самого суспільства.

Читаємо і обговорюємо англійський переклад, однак тим, хто зупинився на "London is the capital...", теж буде цікаво, адже переказ змісту та дискусія все одно будуть українською.

Приходьте до "Підпілля" на 19:00 або підключайтесь по Zoom.

Хто хоче заздалегідь самостійно ознайомитися з книгою - пишіть в приват.

​​Ирокезские истоки демократии

В том году комментаторы накинулись на приведённую в канале цитату Дэвида Гербера, где он пытается перечислить идеи, которые кажутся нам пришедшими в современность из европейского мира, но в действительности имеющие прототипы, подхваченные европейцами из-за пределов своей части света. Так вот, Гребер отнюдь не одинок, и индигенный вклад в базу "европейской цивилизации", чтобы это не означало, теперь будут изучать все люди, желающие получить гражданство США. Иван Курилла рассказал в фб, что если раньше потенциальные американцы должны были знать семь основных юридических документов, на которых стоит американское право, то теперь к их числу добавили Великие ирокезские законы о мире (или как это ещё можно перевести?), которые, оказывается, многими исследователями рассматриваются как оказавшие влияние на американскую конституцию.

Похоже гиганты, на плечах которых стоит цивилизация европейцев, жили отнюдь не только в Древней Греции и Риме, как считают многие, не только в Китае и на Мадагаскаре, как считал Гребер, но и на берегах Великих озёр, задолго до того, как там обосновались автомобильные концерны.