дочитала Стрейнджа і м-ра Норрелла і дивлюсь тепер серіал по цій книзі

як же я тебе розумію, м-р Норрелл😄

Джонатан Стрейндж & м-р Норрелл
Сюзанна Кларк

моя оцінка:
5/5✨

Маю честь визнати, що охоче читаю романи. Це розвага й заняття, яке приносить мені найбільше задоволення. Сядеш собі біля каміна й мчиш навколо світу. Одна-дві сторінки, і вас уже спіткали щонайжахливіші небезпеки; вас розвеселило найстрокатіше багатство людської вигадки; ви встигли засмутитися, порадіти й піднестися духом. А вже наступної миті чутно, як слуга несе чай, і ось ви знову вже сам свій, сьорбаєте чай і якнайспокійніше їсте грінки.

По-перше, це красиво. Текст дуже вишуканий та багатий. Авторка помістила на перший план ландшафт Англії, дала силу небу, горам і струмкам, і це тільки підсилює відчуття магії в книзі, та і поза книгою. Здається, глянеш за вікно, а там чарівний вітер зворохобить простір і утне якусь химерну витівку.

Сюзанна Кларк написала свою книгу імітуючи стиль Джейн Остін. З цього вийшов такий собі вікторіанський роман про двох магів, про Англію та джентельменів, шанованих і не дуже. Жіночих персонажів тут доволі мало, але ті які є – мені дуже до вподоби. Особливо леді Поул, з її запалом та потужною життєвою енергією, яку не вдається спустошити навіть лихою магією. Її погляд на чарівників, в кінці книги, є чітким і викриваючим, хоча і занадто однобоким.

Стрейндж і м-р Норрелл відкриваються протягом всіх 800+ сторінок. Так, що вони за люди, ми розуміємо доволі рано, але їх характери доповнюються і стають дедалі складнішими. Що цікаво, вони самі бачать свої вади, і не цураються своїх некрасивих сторін.
Мені було шкода, що в кінці вони роблять такий собі шизоїдний відхід до повної ізоляції від людей і від своїх почуттів.

По сюжету, Норреллу важить відновити репутацію практичної магії в Англії. Причому найбільш важливим для нього є не допустити появу інших магів (з назви книги можна зрозуміти що на м-ра Норрелла чекає провал у цьому). Його ідея – це допомогти парламенту у війні проти Наполеона, тоді всі визнають могутність мага та важливість його здібностей. І про війну тут йтимитесь, проте більше як про екшн. Хоча деякі пасажі глибоко врізались мені в болюче:

У Ватерлоо при штабі Веллінґтона того вечора накрили стіл на сорок чи пʼятдесят людей. Та коли настав час, вечеряти явились тільки троє: сам герцог, генерал Алава (іспанський аташе) та Стрейндж. Варто було дверям відчинитись, герцог щораз повертався глянути, чи не йде котрийсь із його друзів, живий і здоровий; та нікого не було.

Стрейндж зʼявляється в другому томі, на позір він зовсім не схожий на Норрелла. Він займається магією більше в своє задоволення, а не для возвеличення. А потім вже від великої потреби. Так, йому теж хочеться бути найвеличнішим магом своєї доби, і він дуже високої про себе думки. Але в ньому набагато більше є живого, спочатку. Пристрасті. Та з часом він стає все більше схожим на м-ра Норрелла, і ця частина історії далась мені емоційно найскладніше. Мені завжди дуже шкода, коли в людині меншає людське.

Аж до сьогодні він ніколи не замислювався над тим, що магія відмежовує його від інших людей. І от зараз він зазирнув наче в якусь виворотку. Він не міг позбутися кошмарного відчуття, немовби світ навколо нього старішає, і все найкраще, що в ньому є, — сміх, любов, невинність — безповоротно йде кудись у минуле.

Найкраще для мене в цій книзі – це сама магія. Те як вона описана. В неї легко повірити, і можна перенестись в дитинство, в час коли ще не було чіткої складної реальності. Тобто складна реальність була, але сприйняття було розмальоване ілюзіями та чарівливими уявленнями. Можна було варити зілля з листя та квітів у дворі і гратись у «Всі жінки відьми» так, ніби ця вигадана дійсність справді існувала.

Я отримала неймовірне задоволення від книги і щиро рекомендую до прочитання в осінньо-зимовий час!

в коментарях бонус – фото з процесу прочитання роману та написання відгуку

#відгук@nevpokiy