Дуракі кінчаються.

Якшо шо, то я великий фанат тарифної політики Дональда Трампа і єдине чого боюся так це того, що він може випадково шото зрозуміти і її припинити.

Це буде дуже погано, тому що люди, які з'їли лише половину гімна можуть зробити з цього дуже неправильні висновки і звинуватити в субоптимальних органолептичних якостях гімна когось не того - Сороса, Байдена, українців, китайців, марсіан. А надо шоб того. Шоб більше не тягнули до рота навіть шоколад і халву, шоб випадково не вийшло шо ми думали шоколад а виявилося шо трамп.

Той факт, що мати 40-річного Джей ді Венса не п'є лише останні десять років, багато що пояснює про Джей ді Венса.

Шо добре в армії - так це те, шо в ній буває відпустка. Тому похолодання до мінусової температури я зустрічаю в цікавих туристичних подорожах.

От, наприклад, монастир братів-францисканців у Кам'янці-Подільському.

Біля нього стоїть пам'ятник.

На пам'ятнику зображено Ісуса Григоровича Шевченка, а також наведено рядки з його поеми, присвяченої вірі в Бога, церкві і римо-католицтву конкретно.

Поема називається "Єретик", написана про Яна Гуса і містить в собі заклики до боротьби з церквою і духовенством, яко зі брехливими зміями.

Духовенство взяло рядки Шевченка, вирвало з контекста, видалило слова "і єретиками", якими насправді закінчується наведена строфа, і помістило на свій власний монумент, чим повністю довело правоту Шевченка в їх оцінці, але кому вже від цього легше.

Це наводить на роздуми про те, яким саме парадоксальним чином майбутнє нас виїбе.

Have you ever heard a mysterious and wonderful story about ukrainian wealthy mogul Kolomoyski-aga and his loyal servant of people Zelensky-batyr? The ending is surprising and enlightening.

Міністерка внутрішньої безпеки США Крісті Ноам направляє зброю в голову своєму підлеглому під час виступу, щоб проілюструвати рішучість та невблаганність політики Трампа.

Я, до речі, думаю, що справа така, що якщо у нас в світі ренесанс нових правих, і національної ідеології по типу "America first", і у кого політична сила з ідеологією національного відродження приходить до влади, той з америкою і дружить, той і молодець, тому і добре, то ситуація в Україні просто чудова, просто ідеальна ситуація.

Тому що політичних партій та проектів, які вважають щось крім "Україна - понад усе", просто не існує, крім, можливо, Бойка і Арестовича. Всі інші, навіть Юлія Володимирівна, це таке Україна понад усе, що гай гуде.

Очевидно, за простою логікою, це означає, що оскільки ми тут всі апологети національного відродження, то всякі Трампи і Маски повинні нас любити і ставити в приклад європейській безнаціональній бюрократії.

Так воно ж має відбуватися.

Це ж не так, шо Трамп, Маск і Путін просто вважають, що Європейський Союз то їх вороги, тому просто підтримують кожну антиєвросоюзну європейську партію, а на ідеологію їм похуй, бо її і у них немає?

Я так давно не волав. Уєбанчік плутає мінометні міни (одна з яких прилетіла тоді в Дементіївці, коли ми тягнули пораненого нацгвардійця), з наземними мінами, які «розкидані по дорозі».

Коротко про себе: контракт резервіста із батальйоном підписав у грудні 2021 року, коли все вже було зрозуміло. Напросився у саперну групу в Ірпінь, так само добровільно увійшов до складу саперого взводу, якій після звільнення Київщини мав рушити на Харківщину. Всі, хто був поряд, це знають і памʼятають. Отримував накази, виконував накази, все було чесно.

«Для піару проїбав праву руку» — це сильна теза, звичайно. Хуй що заперечиш.

Казкове єбанько, коротше.

P.S. Бачив я його один чи пару разів, тому «дуже добре знаю» – це прям вау. Я одного разу бачив Кристофера Ллойда, який у «Назад у майбутнє» грав, тепер мабуть можу казати, що знаю його дуже добре.

Смішна залупа.

"Мирослава Олешка я дуже добре знаю особисто". Деякою мірою можна сказати, що саме Мирослав Олешко стоїть у витоків заснування партії "Демократична Сокира". Деякою мірою його можна назвати одним з наших засновників. Такою самою мірою, як Путіна - ключовим діячем українського націоналізму.

Справа в тому, що ми були на зустрічі з Петром Порошенко, на якій Мирослав вів себе саме так, як веде себе Мирослав - а саме смоктав хуй Петра Олексійовича, продукуючи неприємні плямкаючі звуки і засмучуючи оточуючи повною відсутністю людської подоби.

Петро ж Олексійович реагував на це дуже позитивно і поблажливо, навіть заявивши, що Мирослав має бути прикладом для оточуючих.

Оточуючі були люди не останні, всі вони зараз або військові, або волонтери, і брати Мирослава за приклад вони їбали.

Вийшовши з зустрічі особисто я мрачно накидався, і прийняв остаточне рішення, що з БПП і Петром Олексійовичем нехай їбеться Мирослав, а ми зробимо власну партію, в якій такої хуєти не буде.

Цікаво, що за ітогами тієї зустрічі Петра Олексійовича з блогерами лише одна людина збігла з країни, роняючи за собою кал, і це був саме Мирослав.

Вітаю з міжнародним днем працівника ТЦК. Стрибайте в намиста, як Роман.

Знайдено заміну саперу Гудименко!

Make America Great Again But Later.

Не можу зрозуміти, яке з двох протилежних геніальних рішень правильне, а яке вірне.

(Зрозуміло, що обидва рішення однаково геніальні, тому що ілюструють те, шо хоч з тарифами хоч без тарифів мова йде в першу чергу про непередбачуваність і антістабільність політики).